Рішення

від 13.04.2022 по справі 120/16997/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 квітня 2022 р. Справа № 120/16997/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )

до: Шарогодської міської ради Жмеринського району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, б. 224, м. Шаргород, Жмеринський р-н., Вінницька обл., 23500)

про: визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі законний представник) в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовною заявою до Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення 10 сесії 8 скликання відповідача № 249 від 28.05.2021 року та зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачеві на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка розташована на території Шаргородської міської ради Шаргородської ОТГ Жмеринського р-ну Вінницької обл..

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішенням 10 сесії 8 скликання відповідача від 28.05.2021 року № 249 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Відмова мотивована тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, які передбачені для створення громадських пасовищ згідно правил землеустрою та просторового планування територій. Таку відмову позивач вважає неправомірною, такою, що не відповідає вимогам закону та порушує його законні права та інтереси у сфері публічно-правових відносин, адже відповідач не посилається на жодну з підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, які визначені ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою від 06.12.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

21.01.2022 року за вх. № 6166/22 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у задоволенні якої він просить відмовити. По суті спірних правовідносин зазначає, що рішенням 10 позачергової сесії 8 скликання відповідача від 28.05.2021 року № 249 «Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» було прийнято на підставі рішення 8 позачергової сесії 8 скликання відповідача від 31.03.2021 року № 156 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які передбачаються для створення громадських пасовищ». Більш того, рішенням 16 позачергової сесії 8 скликання відповідача від 06.12.2021 року № 388 «Про затвердження документації із землеустрою щодо надання земельних ділянок на умовах оренди» для сінокосіння та випасання худоби. Не погоджується відповідач й з вимогою позивача стосовно зобов`язання його надати дозвіл на розроблення земельної документації, адже на переконання відповідача це є дискреційними повноваженнями.

25.01.2022 року за вх. № 6932/22 представником позивача подано відповідь на відзив, в якому останній позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з мотивів, викладених у позовні заяві. Одночасно з відповіддю на відзив, подано заяву про розподіл судових витрат.

11.02.2022 року за вх. № 12540/22 відповідачем подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

06.05.2021 року позивач звернувся до відповідача з колективним клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га на кожного окремо, кадастровий номер земельної ділянки 0525380500:02:004:0059, яка розташована на території Гибалівської сільської ради (Шаргородської ОТГ) Жмеринського р-ну Вінницької обл. (за межами населеного пункту).

Відповідач, за результатами розгляду клопотання, рішенням 10 позачергової сесії 8 скликання № 249 від 28.05.2021 року відмовив позивачеві у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою сільськогосподарського призначення у зв`язку з тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, які передбачені для створення громадських пасовищ згідно правил землеустрою та просторового планування територій.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).

Згідно абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб`єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.

Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

У свою чергу, зміст ст. 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Відповідач, за результатами розгляду клопотання, рішенням відмовив позивачеві у наданні дозволу у зв`язку з тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, які передбачені для створення громадських пасовищ згідно правил землеустрою та просторового планування територій.

У цьому контексті, суд вважає за належне зауважити, що відповідно до ч. 1 і 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Тобто, цільове призначення бажаних земельних ділянок відповідає тому виду використання (ведення особистого селянського господарства), для якого позивачі просять надати їм дозвіл розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Той факт, що бажана земельна ділянка за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватись для сінокосіння та випасання худоби, не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до вимог ч. 1 і 3 ст. 37 Закону України "Про охорону земель" власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.

Отже, приписи ч. 3 ст. 37 Закону України "Про охорону земель" визначають, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання пасовищ, натомість пряма заборона щодо такої діяльності відсутня. Крім того, передача у власність земельної ділянки не позбавляє відповідні державні органи вживати заходи щодо контролю використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, суд зауважує, що матеріали справи на містять доказів того, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, розміщена на пасовищі, яке за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватись для сінокосіння і випасання худоби. Судом не встановлено, а відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження віднесення до земель громадського пасовища, запитуваної позивачем, земельної ділянки чи масиву земельних ділянок, на якому розташована така земельна ділянка.

Суд, в свою чергу, враховує інформацію Державного земельного кадастру, згідно якої земельна ділянка з кадастровим номером 0525380500:02:004:0059, яку бажає отримати у власність позивач, мають цільове призначення 16.00 землі сільськогосподарського призначення; вид використання: землі сільськогосподарського призначення, форма власності: комунальна.

Отже, приналежність запитуваної позивачем земельної ділянки до громадських пасовищ не підтверджено жодними доказами. Від так, відповідачем без достатніх на те правових підстав відмовлено у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, тобто оскаржуване рішення є протиправним.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на рішення 16 позачергової сесії 8 скликання відповідача від 06.12.2021 року № 388 «Про затвердження документації із землеустрою щодо надання земельних ділянок на умовах оренди», оскільки таке рішення прийнято ним вже після виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення 10 сесії 8 скликання відповідача № 249 від 28.05.2021 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про скасування рішення 10 сесії 8 скликання відповідача № 249 від 28.05.2021 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.

З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним рішення 10 сесії 8 скликання відповідача № 249 від 28.05.2021 року, відповідно позовна вимога про скасування вказаного рішення також підлягає задоволенню, як похідна.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачеві на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка розташована на території Шаргородської міської ради Шаргородської ОТГ Жмеринського р-ну Вінницької обл. з урахуванням правових висновків суду, наданих ним у судовому рішенні, суд зазначає наступне.

Наслідком скасування судом у цій справі спірного рішення, яким відмовлено позивачеві у наданні дозволу є те, що клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається нерозглянутим.

Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно ч. 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Виходячи із обставин цієї справи суд встановив, що оскаржене позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами ст. 118 ЗК України умов для прийняття рішення про надання позивачу бажаного для нього дозволу.

Від так, суд вбачає підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 06.05.2021 року та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України, мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу та з урахуванням правових висновків суду, викладених у рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 454 грн. 00 коп..

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Ч. 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, змістовний аналіз зазначених вище норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На переконання суду, стороною позивача не надано належні та допустимі докази, що підтверджують реальність понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, а також надання тих послуг, з яких складаються понесені витрати, адже останнім всупереч вимог чинного законодавства не надано детальний опис виконаних робіт (наданих послуг). Тому дане клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 10 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області № 249 від 28.05.2021 року (в частині відмови ОСОБА_2 ).

Зобов`язати Шаргородську міську раду Жмеринського району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 від 06.05.2021 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га на кожного окремо, кадастровий номер земельної ділянки 0525380500:02:004:0059, яка розташована на території Гибалівської сільської ради (Шаргородської ОТГ) Жмеринського р-ну Вінницької обл. (за межами населеного пункту) та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України, мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу та з урахуванням правових висновків суду, викладених у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 судовий збір у сумі 454 грн. 00 коп..

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Законний представник - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Позивач ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач - Шаргородська міська рада Жмеринського району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, б. 224, м. Шаргород, Жмеринський р-н., Вінницька обл., 23500)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 14.04.2022 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна