Постанова

від 13.04.2022 по справі 260/3825/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/3825/21 пров. № А/857/22317/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідач Кушнерика М.П.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної судової адміністрації на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року (суддя Луцович М.М., м.Ужгород, в письмовому провадженні) у справі № 260/3825/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна казначейська служба України про визнання протиправною дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у серпні 2021 року звернулася до суду із позовом, в якому просить стягнути із Закарпатського апеляційного суду невиплачену суддівську винагороду в загальній сумі 632715 гривень 58 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Допусти до негайного виконання судове рішення в частині стягнення із Закарпатського апеляційного суду на користь позивача суддівську винагороду за один місяць у розмірі 225439 гривень 50 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Позовні вимоги мотивує тим, що вона є суддею Закарпатського апеляційного суду, однак у зв`язку набранням чинності 18 квітня 2020 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у квітні та до завершення карантину розмір суддівської винагороди було обмежено 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Позивач наголошує, що у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року відповідач нараховував та виплачував її суддівську винагороду з врахування вказаних змін, тобто у меншому розмірі. Вказані дії відповідача вважає протиправними, оскільки вони суперечать положенням ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», порушують гарантії незалежності суддів, встановлені Конституцією України, а тому підлягають захисту в судовому порядку. Також, звертає увагу на визнання Конституційним Судом України зазначених змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» неконституційними.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто із Закарпатського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 заборгованість суддівської винагороди в загальній сумі 632 715,58 грн. із утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

У задоволені інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування обставин, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 не випливає, оскільки останні виникли до прийняття цього рішення. Крім того, вказане рішення не містить положень про поширення його дії на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення. За таких обставин, вважає, що суддівська винагорода нараховувалась та сплачувалась позивачеві згідно з вимогами чинного законодавства.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п. 3 ч. 1ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що указом Президента України від 14 жовтня 2002 року № 926/2002 «Про призначення суддів» позивача призначено строк на 5 років на посаду судді Ужгородського районного суду Закарпатської області.

Постановою Верховної ради України від 22.05.2008 № 298-VI «Про обрання суддів» позивача було обрано на посаду судді апеляційного суду Закарпатської області безстроково.

Указом Президента України від 28.09.2018 № 297/2018 «Про переведення суддів» позивача було переведено на роботу на посаді судді Закарпатського апеляційного суду.

Наказом т.в.о керівника апарату від 01.10.2018 № 5 «Про зарахування до штату Закарпатського апеляційного суду на посаду судді» позивача зараховано до штату Закарпатського апеляційного суду, у зв`язку з переведенням її на роботу на посаду судді цього ж суду безстроково, на якій позивач працює по теперішній час.

Рішенням № 1 зборів суддів Закарпатського апеляційного суду від 02.10.2018 «Про обрання на адміністративну посаду голови Закарпатського апеляційного суду» позивача було обрано головою Закарпатського апеляційного суду та наказом голови суду від 02.10.2018 № 33 встановлено щомісячну доплату у розмірі 10 відсотків посадового окладу судді апеляційного суду.

Наказом голови суду від 03.10.2018 року № 35 «Про надання доступу до державної таємниці» позивачеві встановлено доплату за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці за ступенем секретності цілком таємно в розмірі 10 відсотків посадового окладу судді Закарпатського апеляційного суду.

Наказом голови суду від 09.10.2018 року № 57 «Про встановлення щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата наук» позивачеві встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15 відсотків посадового окладу.

Наказом в. о. голови суду від 17 травня 2019 року № 91/ос «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді, голові суду ОСОБА_1 » встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 відсотків посадовою окладу за наявності стажу роботи більше як 25 років.

Відповідно до довідки Закарпатського апеляційного суду від 08.04.2021 № 02.5/7910/21, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 до нарахованої позивачу суми суддівської винагороди відповідачем застосовано обмеження, встановлене Законом України від 13.04.2020 року № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи, що нарахування суддівської винагороди у спірному періоді відбулось з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", позивач звернулася з даним позовом до суду.

Апеляційний суд вважає, що задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» суб`єктом владних повноважень порушено вимоги статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону № 1402- VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

При цьому, частиною 1 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

З наведених норм, зокрема Конституції, яка має найвищу юридичну силу, вбачається, що виключно Законом регламентується питання суддівської винагороди.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Водночас, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Слід зазначити, що з урахуванням вищевказаних прямих норм Конституції України та положень Закону № 1402-VIII, будь-які регулювання, зокрема, в частині обмеження суддівської винагороди, не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону, а тому фактичне зменшення суддівської винагороди на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX є необґрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству, зокрема Конституції України.

Наведене також узгоджується зі статтею 8 Конституції України, якою визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4 -р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом № 1402-VIII, чого ним протиправно зроблено не було.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд, після винесення рішення у справі, звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Враховуючи те, що статею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.

Відтак, доводи апелянта з приводу того, що з 18 квітня 2020 року відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", є безпідставними.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23 лютого 2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Так, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (заява № 70297/01) та у справі Бакалов проти України (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

У даному випадку сума є визначена та розрахована Закарпатським апеляційним судом та не заперечується учасниками справами, що підтверджено наявною у матеріалах справи довідкою Закарпатського апеляційного суду від 08.04.2021 № 02.5/7910/21. Згідно якої встановлено, що внаслідок застосованого обмеження позивачу не нараховано та не виплачено 632715,58 грн. (без утримання податків та зборів) суддівської винагороди.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що невиплата судді Закарпатського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року є протиправною, оскільки така здійснена з порушенням положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому порушене право позивача підлягає поновленню саме шляхом виплати суми суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, а не як зазначив суд першої інстанції шляхом стягнення із Закарпатського апеляційного суду цієї суми.

Вимога про «стягнення» заборгованості з виплати суддівської винагороди та «зобов`язання нарахувати та виплатити» суддівську винагороду (з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII) є двома різними способами порушеного права, що крім іншого передбачає відмінний механізм їх виконання реалізації).

Оскільки позивачка просить стягнути саме з Закарпатського апеляційного суду суму суддівської винагороди, відповідно до обраного нею способу захисту, і суд першої інстанції в цій частині задоволив позовні вимоги, тому рішення в цій частині слід скасувати та постановити нове, яким зобов`язати Закарпатський апеляційний суд саме виплатити зазначену суму, через призму компетенції Державної судової адміністрації України щодо розпорядження бюджетними коштами виділеними на фінансування судів, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 03 березня 2021 у справі № 340/1916/20.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє часткове підтвердження та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим відповідно до ст.317 КАС України апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення із Закарпатського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 заборгованість суддівської винагороди в загальній сумі 632 715,58 грн. із утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті та прийняти в цій частині нове.

Керуючись статями 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задоволити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 260/3825/21 в частині стягнення із Закарпатського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 заборгованість суддівської винагороди в загальній сумі 632 715,58 грн. із утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, - скасувати та прийняти в цій частині нове, яким:

Зобов`язати Закарпатський апеляційний суд (вул. Довженка, 7, м. Ужгород, 88008, код ЄДРПОУ 42262749) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року, у загальній сумі 632715 (шістсот тридцять дві тисячі сімсот п`ятнадцять) гривень 58 коп., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула