Рішення

від 05.04.2022 по справі 179/1965/20

МАГДАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

179/1965/20

2/179/101/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2022 року Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Ковальчук Т.А.

при секретарі Хорольській І.П.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судусмт.Магдалинівка Дніпропетровськоїобласті цивільнусправу запозовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «Агрофірма «Діана», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні землею,

В С Т А Н О В И В:

До Магдалинівськогорайонного судуДніпропетровської областінадійшла позовназаява ОСОБА_2 до приватного підприємства «Агрофірма «Діана», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні землею.

Позивач в позові посилається на те, що 16 грудня 2002 року ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку (пай) площею 5,880 га, кадастровий номер земельної ділянки 1222385300:01:003:0140.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.11.2015 р. у справі №202/8674/15-ц земельна ділянка позивачки була відчужена на користь ОСОБА_5 .

11 грудня 2015 р., на підставі цього судового рішення право власності на земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі за фізичною особою ОСОБА_5 .

За заявкою ОСОБА_5 від 17.08.2018 р. земельна ділянка позивачки була поділена відділом Держгеокадастру у Магдалинівському районі Дніпропетровської області на дві окремі земельні ділянки площею по 2,94 га кожна з кадастровими номерами 1222385300:01:002:0418, 1222385300:01:002:0419.

28 лютого 2019 р. ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська заочне рішення від 27.11.2015 р. у справі №202/8674/15-ц, яким земельну ділянку позивачки було відчужено на користь ОСОБА_5 , скасовано, справу №202/8674/15-ц передано за підсудністю у Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області.

25 квітня 2019 р. ухвалою судді Магдалинівського районного суду у справі №202/8674/15-ц, позовну заяву ОСОБА_5 визнано неподаною та повернуто позивачу.

До поновлення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на землю, ОСОБА_5 здійснив обмін земельних ділянок, які утворились внаслідок поділу землі позивачки, на земельні ділянки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

11 березня 2019 р. на підставі договорів міни земельних ділянок, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1222385300:01:002:0418 було зареєстровано за ОСОБА_3 , а право власності на ділянку з кадастровим номером 1222385300:01:002:0419 - за ОСОБА_4 .

22 березня 2019 р. відповідачка ОСОБА_3 уклала з відповідачем - приватним підприємством «АГРОФІРМА «ДІАНА» договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), зареєстрований державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації 25.03.2019 року. Згідно цьому договору, відповідачка ОСОБА_3 передала земельну ділянку, кадастровий номер 1222385300:01:002:0418 у користування до 22.03.2069 року приватному підприємству «АГРОФІРМА «ДІАНА» бенефіціарним власником, засновником і керівником якого зареєстрований ОСОБА_5 .

22 березня 2020 р. відповідачка ОСОБА_4 також уклала з відповідачем - Приватним підприємством «АГРОФІРМА «ДІАНА» договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), зареєстрований державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації 25.03.2019 року. Згідно цьому договору, відповідачка ОСОБА_4 передала земельну ділянку, кадастровий номер 1222385300:01:002:0419 у користування до 22.03.2069 року приватному підприємству «АГРОФІРМА «ДІАНА».

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у справі №179/1114/19 задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння. Апеляційним судом встановлено факт незаконного володіння ОСОБА_3 і ОСОБА_4 указаними земельними ділянками, які вони передали у користування приватному підприємству «АГРОФІРМА «ДІАНА». Зазначеною постановою апеляційного суду витребувано із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,940 га, кадастровий номер: 1222385300:01:002:0418. Тією ж постановою апеляційного суду витребувано із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельну ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею по 2,940 га, кадастровий номер: 1222385300:01:002:0419.

03 грудня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності позивачки на зазначені земельні ділянки. Таким чином, позивачка поновила своє право власності на землю відчужену у неї рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року. Позивачка являється власницею двох земельних ділянок площею по 2,940 га кожна.

Перешкодою у володінні, користуванні і розпорядженні позивачкою зазначеними земельними ділянками являється перебування їх у користуванні відповідача - приватного підприємства «АГРОФІРМА «ДІАНА». Державна реєстрація права користування цими ділянками за цим відповідачем здійснена на підставі угод (договорів емфітевзису), укладених останнім із відповідачками ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Оскільки відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , згідно постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у справі №179/1114/19 не являлися законними власниками зазначених земельних ділянок, то вони не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання з приватним підприємством «АГРОФІРМА «ДІАНА» договорів користування щодо цих земельних ділянок.

На підставі наведених обставин позивач прохає усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом визнання недійсними вищезазначених договорів про право користування земельними ділянками.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, посилаючись на те, що позивачами не доведено порушення їхніх прав та охоронюваних законом інтересів, а також те, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту прав.

Відповідачі приватне підприємство «АГРОФІРМА «ДІАНА» та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідач ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно відомостей Царичанського ВДРАЦС (а. с. 192).

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог за наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 грудня 2002 року ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку (пай) площею 5,880 га, кадастровий номер земельної ділянки 1222385300:01:003:0140 (а. с. 9-12).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.11.2015 р. у справі № 202/8674/15-ц за ОСОБА_5 визнано право власності на земельну ділянку площею 5,880 га, кадастровий номер земельної ділянки 1222385300:01:003:0140, яка належала позивачці на праві власності (а. с. 12-13).

За заявкою ОСОБА_5 від 17.08.2018 р. земельна ділянка позивачки була поділена відділом Держгеокадастру у Магдалинівському районі Дніпропетровської області на дві окремі земельні ділянки площею по 2,94 га кожна з кадастровими номерами 1222385300:01:002:0418, 1222385300:01:002:0419 (а. с. 16).

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2019 р. заочне рішення від 27.11.2015 р. у справі № 202/8674/15-ц скасовано, справу № 202/8674/15-ц передано за підсудністю у Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області (а. с. 14).

Ухвалою судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2019 р. у справі № 202/8674/15-ц, позовну заяву ОСОБА_5 визнано неподаною та повернуто позивачу (а. с. 15).

11 березня 2019 року на підставі договорів міни земельних ділянок, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1222385300:01:002:0418 було зареєстровано за ОСОБА_3 , а право власності на ділянку з кадастровим номером 1222385300:01:002:0419 - за ОСОБА_4 (а. с. 27-30).

22 березня 2019 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали з відповідачем - приватним підприємством «АГРОФІРМА «ДІАНА» договори про право користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), зареєстрований державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації 25.03.2019 року (а. с. 27-30).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у справі №179/1114/19 витребувано із незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельні ділянки площею 2,940 га, кадастровий номер: 1222385300:01:002:0418 та площею 2,940 га, кадастровий номер: 1222385300:01:002:0419 (а. с. 18-22).

03 грудня 2020 року зареєстровано право власності позивачки на земельні ділянки площею 2,940 га, кадастровий номер: 1222385300:01:002:0418 та площею 2,940 га, кадастровий номер: 1222385300:01:002:0419 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 23, 25).

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першоюстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад,від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першійстатті 215 ЦК України, так і устаттях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першоюстатті 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК Українивстановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статтівизначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першоюстатті 627 ЦК Україниі відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(частина першастатті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 16 цього Кодексуспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позивач звернулася з вимогою про визнання недійсними договорів про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), посилаюсь на те, що ці договори власник земельних ділянок не укладала, умови їх не погоджувала.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушенимшляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, позивач у цій справі наполягає на поверненні їй земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їм майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Керуючись ст. ст.258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенніпозовних вимог ОСОБА_2 доприватного підприємства«Агрофірма «Діана», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 проусунення перешкодв користуванніземлею відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15 квітня 2022 року.

Суддя Т.А.Ковальчук