Постанова

від 30.03.2022 по справі 522/3122/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1235/22

Номер справи місцевого суду: 522/3122/19

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2022 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 522/3122/19

Номер провадження: 22-ц/813/1235/22

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),

- суддів - Князюка О.В., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І.,

учасники справи:

- позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг»,

- відповідач - ОСОБА_1 ,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне підприємство «Видавництво «Порти України»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне підприємство «Видавництво «Порти України», про захист ділової репутації, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг» на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Домусчі Л.В. о 16 годині 39 хвилині 10 жовтня 2019 року, повний текст рішення складений 18 жовтня 2019 року,

встановив:

2. Описова частина

2.1 Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг» (далі - ТОВ «Старк Шиппінг») звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ТОВ «СТАРК ШИППІНГ» інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3» за адресою в мережі Інтернет - ІНФОРМАЦІЯ_4 та на ІНФОРМАЦІЯ_2 на сайті ГС «АМАУ» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5, а саме: «Не всі морські агенти, які працюють у портах України слідують кодексу професійної поведінки. Деякі працюють за принципом «обдурити та обібрати». Прикладом такої недобросовісної діяльності морських агентів є випадок, який відбувся у порту «Южний». Протектинг-агент у змові з посадовими особами ГП «МТП «Южний» намагався шантажувати судновласника, вимагаючи кошти за отримання дозволу на стоянку судна. Таким чином, протектинг-агент ТОВ «Старк Шиппінг» навмисно порушило вимоги Кодексу торговельного мореплавства України та принцип морського агентування в цілому, діючи не відповідно до інтересів принципала, а тільки в своїх власних інтересах»; 2) зобов`язати ОСОБА_1 протягом п`яти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про ТОВ «СтаркШиппінг» у статті ОСОБА_1 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», що була розмішена на ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті Громадської спілки «Асоціація Морських Агентств України» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 та на сайті «Порти України» 12.04.2018 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4, шляхом розміщення на сайті «Порти України» та ГС «АМАУ» вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»; 3) стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із розглядом даної справи: - судовий збір; - витрати на правову допомогу - 28 000грн.; - витрати з семантико-текстуального дослідження - 10 500 грн..

ТОВ «Старк Шиппінг» обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 05.04.2018 року на сайті «Порти України» за адресою в мережі Інтернет - ІНФОРМАЦІЯ_4 та 12.04.2018 на сайті ГС «АМАУ» за адресою в мережі Інтернет - ІНФОРМАЦІЯ_5 розміщено статтю виконавчого директора громадської спілки «Асоціація морських агентств України» Ксенії Підручної під назвою - «ІНФОРМАЦІЯ_3», в якій відповідачка повідомила і поширила недостовірну та негативну інформацію про позивача - TOB «Старк Шиппінг».

Поширена ОСОБА_1 на сайті «Порти України» та за сайті ГС «АМАУ» інформація у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» щодо позивача є негативною, неправдивою та такою, що підлягає спростуванню.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 Постанови № 1 від 27 лютого 2009 року зазначив, що під поширенням інформації слід розуміти: публікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Враховуючи викладене, можна констатувати, що поширення відомостей про позивача 05.04.2018 року на сайті «Порти України» та ГС «АМАУ» є поширенням інформації.

Крім того, розміщена 05.04.2018 року відповідачем ОСОБА_1 інформація про позивача була поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 в мережі Інтернет на веб-сайті: ІНФОРМАЦІЯ_5, який за відомостями http://whois.domaintools.com/amau.org.ua належить Громадській Спілці «Асоціація Морських Агенств України» під оригінальною назвою статті.

10.05.2018 року був надісланий адвокатський запит № 0510-01 до ПП «Видання «Порти України» щодо розміщення статті Ксенії Підручної.

У відповідь ПП «Видання «Порти України» повідомило, що до їх редакції текст статті, автором якої є Ксенія Підручна, не надходив. Редакція ПП «Видавництво «Порти України» дану статтю не розміщувала.

На адвокатський запит до керівника громадської спілки «Асоціація морських агентств України» № 0510-03 від 10.05.2018, у відповіді № 5/05 від 14.05.2018 року підтверджено, що автором статті «Заробіток морських агентів: шантаж вимагання і підкуп» є саме відповідач - Ксенія Підручна, виконавчий директор громадської спілки «Асоціація морських агентств України».

10.05.2018 року був надісланий адвокатський запит № 05-10-02 до Національної спілки журналістів України (далі по тексту - НСЖУ), а також електронний адвокатський запит № 0510-03 до ГС «Асоціація морських агентств України» щодо надання відомостей стосовно публікації за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», розміщеної 05.04.2018 року на сайті «Порти України».

ОСОБА_2 , Голова НСЖУ, у відповіді на адвокатський запит №05-10-02 від 10.05.2018 року повідомив, що Національна спілка журналістів України є національною всеукраїнською творчою спілкою. НСЖУ не здійснює реєстрацію та не веде облік медійних проектів, у тому числі тих, які поширюють інформацію в мережі Інтернет, не здійснює реєстрацію Інтернет-сайтів, не збирає інформацію про учасників тих чи інших медійних проектів та не здійснює обліку таких учасників, в тому числі відомостей про їх посадових осіб.

У відповіді на адвокатський запит № 05-10-03 від 10.05.2018 року автор публікації, яка є за сумісництвом виконавчим Директором ГС «Асоціація у Орських агентств України», повідомила, що текст зазначеної публікації представляє собою опис хронології подій, які відбувалися в морському порту «Южний» та були пов`язані з роботою морських агентів ТОВ «Метінвест-Шиппінг» та TOB «Старк Шиппінг». Опис було складено на підставі листа ТОВ «Метінвест-Шиппінг» від 30.03.2018 року № 30, листа Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від ІНФОРМАЦІЯ_2, рахунку ТОВ «СТАРК ШИППІНГ» від 22.03.2018 року, телефонограми державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» від 23.03.2018 року, листа ТОВ «Метінвест-Шиппінг» від 22.03.2018 року № 189ЮЖ.

13.09.2018 року адвокат Кешкентій Д.В. звернувся до ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» із заявою про проведення лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження публікації за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3». Спеціаліст ТОВ «Київський експертно-дослідницький центр» ОСОБА_3 , проаналізувавши текст публікації, дійшов висновку, що текст статті містить інформацію негативного характеру щодо ТОВ «СТАРК ШИППІНГ». Висловлювання автора статті ОСОБА_1 щодо позивача викладено у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень.

Посилаючись на вказані обставини позивач вважає, що інформація, яка поширена у статті «Заробіток «Морських агентів: шантаж, вимагання та підкуп» від 05.04.2018 року є такою, що ганьбить гідність, честь та ділову репутацію ТОВ «Старк Шиппінг». (Т. 1, а.с.1 - 9)

2.2 Позиція інших учасників справи в суді першої інстанції

Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позозовну заяву просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

ОСОБА_1 вважає, що позовні вимоги є протиправними, з огляду на те, що вона не порушувала особистих немайнових прав позивача. Інформація, поширена відповідачкою у зазначеній статті, є оціночними судженнями автора, які висловлені нею на підставі відомостей, отриманих від ТОВ «Метінвест Шиппінг» та Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України». Крім того, відповідачка зазначає, що долучений до позову висновок Київського експертно-дослідного центру №14703 за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи за заявою адвоката Кешкентія Д.В. від 10 жовтня 2018 року є неналежним, недопустимим та недостовірним доказом. Відповідач обґрунтовує вказане твердження тим, що на момент проведення експертизи та складення зазначеного висновку свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта Фраймович Л.В. були недійсними і цей експерт не мав права проводити лінгвістичну експертизу, яка є одним із видів криміналістичної експертизи (Т. 1, а. с. 74 - 106).

Представник позивача Кешкентій Д.В. у відповіді на відзив стверджує про належність та допустимість наданого висновку експертизи. Підтримує правомірність заявлених вимог та обґрунтованість попереднього розрахунку судових витрат (Т.1, а. с. 110 - 117, 121 - 128).

ОСОБА_1 в запереченнях на відповідь на відзив зазначає, що позивачем не було спростовано обставини щодо неналежності, недопустимості та недостовірності висновку Київського експертно-дослідного центру №14703 від 10.10.2018 року за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи за заявою адвоката Кешкентія Д.В. від 10 жовтня 2018 року. Крім того, зазначає про необґрунтованість попереднього розрахунку судових витрат (Т. 1, а. с. 131 - 135).

Адвокат Гринько Т.В., діюча від імені ПП «Видавництво «Порти України», в поясненнях щодо позовної заяви заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи що поширена відповідачем у зазначеній статті інформація є оціночними судженнями автора (Т.1, а. с. 136 - 140).

2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року в задоволенні вищевказаних позовних вимог ТОВ «Старк Шиппінг» відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не було надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів недостовірності інформації, викладеної відповідачем у спірній статті. Позивачем не було вказано, які саме його немайнові права було порушено та якої шкоди було завдано. Інформація, яка міститься у статті про ТОВ «Старк Шиппінг» виражена у формі оціночного судження. (Т. 1, а. с. 194 - 198).

2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Кешкентій Денис Володимирович, діючий від імені ТОВ «Старк Шиппінг», просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) судом надано оцінку не всім зазначеним і наданим позивачем доказам. Суд не мотивував підстав, за яких він не прийняв до уваги наданні позивачем докази; 2) позивачем було доведено факт поширення недостовірної інформації, яка принижує його ділову репутацію і не є оціночними судженнями. Якщо зміст та характер розповсюдження інформації свідчить про наявність фактів, така інформація не може вважатися оціночною; 3) обов`язок доведення, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача (Т. 1, а. с. 202 - 211).

2.6 Узагальнені доводи відповідача в апеляційному суді

Адвокат Рябоконь К.Ю., діючий від імені ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Адвокат Рябоконь К.Ю. зазначає, що апелянтом не наведено в чому полягає незаконність та необґрунтованість рішення суду. Судом першої інстанції було надано оцінку всім доказам у їх сукупності, з огляду на їх взаємозв`язок та достатність для прийняття рішення. Апелянтом не надано доказів на підтвердження своїх доводів, як не надано доказів недостовірності викладеної в статті інформації (Т. 2, а. с. 17 - 23).

Адвокат Гринько Т.В., діюча від імені ПП «Видавництво «Порти України», у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що посилання апелянта на неповне дослідження судом першої інстанції доказів у справі не заслуговують на увагу, оскільки наведені апелянтом докази не підтверджують факт розповсюдження інформації невизначеному колу осіб. Апелянтом перекручуються фактичні дані по справі, оскільки авторська стаття відповідачки не містить прямої назви позивача шахраєм, а містить суб`єктивну критичну оцінку дій та суджень щодо обставин. Вірними є висновки суду першої інстанції, що позивачем було викладено лише частину тексту з окремих речень статті. Наданні позивачем докази у справі не підтверджують недостовірність зазначеної відповідачкою інформації (Т. 2, а. с. 30 - 34).

2.7. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.11.2019 року (суддя-доповідач - ОСОБА_5) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року (Т. 2, а. с. 3 - 4).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.12.2019 року призначено справу до розгляду у приміщення Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 11а).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.01.2020 року подовжено ПП «Видавництво «Порти України» строк на подачу відзиву (Т. 2, а. с. 42 - 43).

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 20.07.2021 року №1612/0/15-21 суддю ОСОБА_5 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку.

На підставі вказаного, керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.08.2021 року матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг» до ОСОБА_1 , третя особа Приватне підприємство «Видавництво «Порти України» про захист честі, гідності та ділової репутації, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року прийнято до провадження (Т. 2, а. с. 97).

25.03.2022 року від адвоката Ткача С.А., діючого від імені ТОВ «Старк Шиппінг», надійшла заява про розгляд клопотання про призначення у справі лінгвістичної (сематико-текстуальної) експертизи за їх відсутності. Інші питання по справі без участі представника ТОВ «Старк Шиппінг» просить не розглядати. До вказаної заяви було додано довідку, відповідно до якої у зв`язку із введенням на території України військового стану громадянин Ткач С.А. призваний по мобілізації до збройних сил України в Сили територіальної оборони.

29.03.2022 року від адвоката Гринько Т.В., діючої від імені ОСОБА_1 та ПП «Видавництво «Порти України», надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Щодо заяви адвоката Ткача С.А., діючого від імені ТОВ «Старк Шиппінг», про розгляд клопотання про призначення у справі лінгвістичної (сематико-текстуальної) експертизи, колегія суддів зазначає, вищевказане клопотання відсутнє в матеріалах справи та не заявлялось апелянтом.

Щодо не розгляду інших питань без представника ТОВ «Старк Шиппінг», колегія суддів зазначає наступне.

ТОВ «Старк Шиппінг» є юридичною особою. Відповідно до матеріалів ТОВ «Старк Шиппінг» представляють представники: - адвокат Кешкентій Д.В., діючий на підставі ордеру №1008127 від 09.11.2019 року (Т. 1, а.с. 214); - адвокат Ткач С.А., діючий на підставі ордеру №258144 від 21.10.2021 року (Т. 2, а. с. 111).

ТОВ «Старк Шиппінг» не надало жодних доказів неможливості прибуття представника Кешкентія Д.В. до судового засідання, як і не надано доказів розірвання договору про надання правової допомоги з останнім.

Із клопотанням про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції ТОВ «Старк Шиппінг» також не зверталось.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення правової позиції сторін у заявах по суті справи - позові, відзиві на позов, відповіді на відзив, запереченнях на відповідь на відзив, апеляційній скарзі, відзивах на апеляційну скаргу, викладення правової позиції учасників справи у поясненнях у судовому засіданні, яке відбулося 21.10.2021 року, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність завчасно поданих клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

3.1 Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Кешкентія Дениса Володимировича, діючого від імені ТОВ «Старк Шиппінг», не підлягає задоволенню.

3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

У квітні 2018 року на веб-сайтах «Порти України» та Громадської спілки «Асоціація Морських Агентств України» розміщено такий матеріал, автором якого є відповідачка (далі мовою оригіналу): «Морское агентирование является по своей сути коммерческим представительством. Агент по договору морского агентирования представляет интересы судовладельца (принципала) и действует в целях их реализации.

«Статья 117 Кодекса торгового мореплавания Украины относит к обязанностям морского агента, кроме прочего, добросовестное осуществление своей деятельности, а Минимальные нормы ЮНКТАД для судовых агентов добавляют к этому честность морского агента, его беспристрастие, а также необходимость проявлять должную старательность во избежание мошеннической практики.

Однако не все морские агенты, работающие в портах Украины, следуют кодексу профессионального поведения. Некоторые работают по принципу «обмануть и обобрать» - придумывают тысячу и один способ ввести в заблуждение своих принципалов и вытянуть из них как можно больше денег, тесно сплетаясь в своих махинациях с госслужащими и должностными лицами госпредприятий. Примером такой недобросовестной деятельности морских агентов является случай, который произошёл в порту «Южный».

22 марта 2018 года балкер «HARROW», после окончания выгрузки угля госстивидором ГП «Морской торговый порт «Южный» у причала №5 морского порта «Южный», планировали перевести для погрузки к причалам ООО «ТИС-Контейнерный терминал».

Так как причал ООО «ТИС-Контейнерный терминал» был занят другим судном, морской агент ООО «МетинвестШиппинг» по просьбе судовладельца обратился к главному диспетчеру ГП «МТП «Южный» ОСОБА_7 и главному диспетчеру Южненского филиала ГП «АМПУ» ОСОБА_8 с запросом о продлении времени стоянки т/х «HARROW» у свободного причала №5 до 26 марта. Оба диспетчера стоянку судна согласовали.

Однако 23 марта протектинг-агент ООО «Старк Шиппинг» направил судовладельцу т/х «HARROW» инвойс на сумму 16922 долл. США. В перечень услуг была включена комиссия протектинг-агента в размере 1000 долл. США, необоснованно завышенная стоимость стоянки судна у свободного причала в размере 7922 долл. США, а также оплата за содействие должностных лиц ГП «МТП «Южный» и администрации порта «Южный» в получении разрешения на стоянку в размере 8000 долл. США.

После отказа судовладельца оплатить счет протектинг-агента, не подтверждённый счетами ГП «АМПУ» и явно включавший коррупционную составляющую, главный диспетчер ГП «МТП «Южный» ОСОБА_7 в письменном виде потребовал срочно освободить причал № 5 и отшвартовать т/х «HARROW» в связи с необходимостью проведения дноуглубительных работ.

В то же время владелец причала - Южненский филиал ГП «АМПУ» - не отказал судну в стоянке у причала до 26 марта, а ГП «МТП «Южный» и протектинг-агент ООО «Старк Шиппинг» за счётом на оплату стоянки судна в ГП «АМПУ» не обращались. 29 марта ГП «АМПУ» выставило судовладельцу счет за стоянку судна возле причала на сумму 6998 долл. США, не содержащий каких-либо дополнительных сборов и платежей. Следовательно, протектинг-агент ООО «Старк Шиппинг» самостоятельно, без согласования с администрацией морского порта «Южный», выставил судовладельцу счёт за стоянку судна.

Очевидно, что протектинг-агент в сговоре с должностными лицами ГП «МТП «Южный» пытался шантажировать судовладельца, вымогая денежные средства за получение разрешения на стоянку судна. Таким образом, протектинг-агент ООО «Старк Шиппинг» намеренно нарушил требования Кодекса торгового мореплавания Украины и принцип морского агентирования в целом, действуя не в соответствии с интересами принципала, а только лишь в своих собственных интересах.

В связи со сложившимися обстоятельствами ООО «МетинвестШиппинг» письменно обратился к администрации порта «Южный» и ГП «МТП «Южный» с просьбой расследовать инцидент. Южненский филиал ГП «АМПУ» на обращение агента предоставил полную информацию, ГП «МТП «Южный» же на письма агента никак не реагирует».

Між сторонами виникли правовідносини щодо спростування недостовірної інформації, яка принижує ділову репутацію.

3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку. Правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справи Lingens v. Austria, De Haes and Gijsels v. Belgium, Goodwin v. The United Kingdom), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації свободи кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. Тоді як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Щодо доводів апелянта про не прийняття до уваги та не надання оцінки судом першої інстанції при ухваленні рішення всім доказам ,які були надання позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що судом не були досліджені докази, які на думку апелянта підтверджують розповсюдження інформації невизначеному колу осіб та її недостовірність, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не зазначено, яким чином інформація про юридичні особи, зокрема, їх реєстраційні дані та дані про фінансовий стан підтверджують недостовірність інформації у статті. Крім того, надані позивачем інформаційні листи про відсутність в судових інстанціях відкритих судових проваджень, в яких стороною у справі може бути ТОВ «Старк Шиппінг» також не підтверджує факт недостовірності інформації, яка була викладена у статті, яку позивач просить спростувати.

Судом першої інстанції були досліджені та надана оцінка всім наявним справі доказам.

Згідно з вищенаведеними нормами чинного законодавства та положеннями зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено саме його особисті немайнові права. Суб`єктивна думка про характер цих відомостей (впевненість у тому, що вони відповідають дійсності) виключає відповідальність за їх поширення.

За правилами ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про Інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У відповідності із практикою Європейського суду з прав людини оціночні судження не можуть містити фактичної інформації, при цьому вони повинні мати фактичне підґрунтя. Тобто, особа яка володіє фактичними даними, сприймає її суб'єктивно і може оцінювати її, тобто висловлювати оціночні судження.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Оцінка факту відрізняється від самого факту тим, що оціночне судження, по суті, є відношенням особи до факту, події або твердження, що свідчить про неможливість встановлення правдивості чи правильності такого судження.

Натомість інформацію на підставі якої було висловлене оціночне судження можливо перевірити на предмет правильності та правдивості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що інформацію, яку позивач просить визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ТОВ «Старк Шиппінг» складається з окремих речень, які відносяться до різних частин статті, що в свою чергу впливає на загальний зміст інформації.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Судом першої інстанції зазначено, що висловлення відповідачкою своїх думок та суджень у вищевказаній статті стало наслідком аналізу наступних документів: - листа ТОВ «Метінвест - Шиппінг» №30 від 30.03.2018; - доповідної записки №138-11/84 від 03.05.2018; - листа Южненської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» № 2458/01/126-18 від 02.04.2018 року; - пояснювальної записки №126-12/294 від 03.05.2018; - листа Южненської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за №3304/01/126-18 від 03.05.2018; - інвойса №1490 від 22.03.2018; - листа ДП «МТП «Южний» №112-07.1/114 від 22.03.2018; - телефонограми №112-18/75 від 23.03.2018; - листа ТОВ «Метінвест-Шиппінг» №189ЮЖ від 22.03.2018 р..

На спростування вказаної інформації та визнання її недостовірною ТОВ «Старк Шиппінг» не було надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів недостовірності інформації.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

В абзаці 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року зазначено, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до положень ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, та інших належних їй нематеріальних активів, серед кола споживачів її товарів та послуг.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

За частиною першою статті 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).

За змістом статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).

Отже, юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до частини першої статті 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до частини першої статті 299 Цивільного кодексу України.

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта, що відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 р., до юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації, є наявність шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ТОВ «Старк Шиппінг» не було доведено, які саме його права були порушенні, та яким чином поширена інформація завдає шкоди відповідним особистим немайновим правам.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам зазначено що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року №12/1984/84/131 суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

У рішенні у справі «Ляшко проти України» від 10 серпня 2006 року № 21040/02 Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У відповідності до п. п. 25, 26 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2, під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наданий позивачем висновок ТОВ «Київського експертно-дослідного центру» №14703 є недопустимим доказом, оскільки порушено порядок його одержання, а отже останній не відповідає критерію допустимості всупереч ст. 78 ЦПК України.

Щодо посилання ТОВ «Старк Шиппінг» на неналежність наданого відповідачкою висновку експерта № 056/250 від 29.08.2019 року, проведеного ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України», оскільки вказане підприємство не належить до державних спеціалізованих установ та не є суб`єктом судово-експертної діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Згідно із ч. 1 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Частиною 1 статті 72 ЦПК України встановлено, що експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

До державних спеціалізованих установ належать:

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України;

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Наданий до суду Висновок експерта, виготовлений ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України», яке є науковою установою, заснованою на державній власності, створеною Національною академією наук України. ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» є суб`єктом науково-дослідної, експертної, та видавничої діяльності і діє відповідно до Конституції України, Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу».

Відповідно до ч. 5 ст. 31 Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» наукові організації академій наук України, заснованих на державній власності, вищі навчальні заклади, атестовані центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері науки, провідні науково-технічні установи галузевих міністерств і інших центральних органів виконавчої влади можуть здійснювати спеціалізовану експертну діяльність без додаткової державної акредитації на підставі статутних положень, якими така діяльність передбачається.

Із Статуту ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України», затвердженого Віце-президентом Національної академії наук України, академіком НАН України І.Ф. Курас 15.03.2005 (державна реєстрація проведена 26.05.2005 за №10681020000005291), вбачається, що вказане державне підприємство засноване на державній власності та перебуває у віданні НАН України. Підприємство є суб`єктом науково-дослідної, експертної та видавничої діяльності. Утворено з метою сприяння ефективному вирішенню питань, що виникають у сфері офіційно-ділового функціонування української та інших мов, зокрема, для здійснення лінгвістичних експертиз різного профілю, встановлення еквівалентності перекладів, надання широкого спектру консультативно-освітніх послуг державним і недержавним структурам та фізичним особам, провадження науково-дослідної та видавничої роботи. Пунктом 2.2 Статуту визначено, що предметом діяльності підприємства є здійснення лінгвістичних експертиз різного профілю, науково-дослідна, науково-кодифікаційна, видавнича, інформаційна та навчально- консультативна діяльність з питань юридичної лінгвістики та експертології.

Отже, проведена судово-лінгвістична експертиза здійснена ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України», яке може здійснювати спеціалізовану експертну діяльність без додаткової державної акредитації на підставі Статуту, яким така діяльність передбачена.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, дійшов правомірного висновку, що інформація, яка на думку позивача принижує його ділову репутацію, є оціночним судженням, оскільки її автором вживаються його особисті погляди, які свідчать про викладення автором статті своєї думки на підставі поданих ним документів.

3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг» є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг» відсутні.

3.6 Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг» - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 08 квітня 2022 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: О. В. Князюк

С. О. Погорєлова