Рішення

від 17.04.2022 по справі 910/21588/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.04.2022Справа № 910/21588/21

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ НАДІЙНИХ ВІДНОСИН» (04080, місто Київ, вулиця Вікентія Хвойки, будинок 18/14) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН ТМЦ» (03062, місто Київ, вулиця Невська, будинок 21) стягнення 344 265,00 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ НАДІЙНИХ ВІДНОСИН» (далі - позивач, ТОВ «КОМПАНІЯ НАДІЙНИХ ВІДНОСИН») звернулося до Господарського суду міста Києва (далі - суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН ТМЦ» (далі - відповідач, ТОВ «СКАН ТМЦ») про стягнення 344 265,00 грн, з яких: 295 000,00 грн - заборгованості, 20 561,10 грн - пеня, 20 945,00 грн - інфляційних збитків та 7 758,90 грн - 3% річних, а також витати зі сплати судового збору у розмір 5 163,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № КНВ/16/09/19 від 16.09.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку було нараховано пеню, інфляційні збитки та 3% річних.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/21588/21 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.

У зв`язку з перебуванням судді Демидова В.О. у період з 04.01.2022 по 06.01.202 у відпустці, ухвалу у даній справі винесено у перший робочий день 10.01.2022.

Ухвалою суду від 10.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 10.01.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105491728465) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105491728465 зазначена ухвала суду вручена відповідачу 18.01.2022.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 10.01.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Однак, відзиву на позов відповідачем не подано, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог також не надано.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.09.2019 між ТОВ «КОМПАНІЯ НАДІЙНИХ ВІДНОСИН» (далі - Постачальник) та ТОВ «СКАН ТМЦ» (далі - Покупець) було укладено Договір поставки № КНВ/16/09/19 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого за Договором Постачальник зобов`язується в поряду та на умовах, визначених цим Договором, та відповідно до Замовлень Покупця поставити товар відповідної якості і за узгодженою ціною, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати товар і оплатити його вартість.

У разі непогодження Покупця з номенклатурою або цінами визначеними у рахунку (Специфікації), він електронною поштою повідомляє про це Постачальника протягом трьох діб з моменту отримання рахунку (Специфікації) (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.4. Договору, підписана Постачальником накладна на партію товару передається Покупцеві у момент передачі товару.

Умовами п. 3.1. Договору передбачено, що Покупець зобов`язаний приймати та вчасно оплачувати товар, що поставляється Постачальником, в порядку і на умовах, визначених умовами Договору.

Згідно з п. 3.2. Договору, Постачальник зобов`язаний здійснювати постачання товару Покупцеві на умовах, в терміни і по цінах, обумовлених умовами Договору та надавати відповідні документи.

Постачання Товару здійснюється на умовах DDP (склад однієї із Сторін, визначений у відповідному Замовлені та Специфікації на поставку) згідно з правилами Інкотермс 2010 Міжнародної Торговельної Палати (п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 4.4. Договору, підписавши видаткову накладну Покупець погоджується, що товар поставлений за цим Договором у повному обсязі та за погодженою Сторонами ціною.

Право власності на товар, ризики і зобов`язання, пов`язані з правом власності, переходять від Постачальника до Покупця при підписанні представником Покупця видаткових накладних (п. 4.5. Договору).

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що Постачальник зобов`язується постачати товар, за цінами погодженими у Специфікації, як є Додатком 1 до цього Договору та невід`ємною його частиною.

Відповідно до п. 7.2. Договору, ціна товару та вартість кожної поставки з округленням до цілих копійок зазначається при кожній поставці у видаткових накладних. Відповідно до ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, сторони визначають грошовий еквівалент зобов`язання в доларах США.

Умовами п. 7.3. Договору передбачено, що ціна на товар, який не оплачено, може бути змінена Постачальником в разі, якщо курс долара США стосовно гривні згідно курсу Міжбанківської валютної біржі зміниться більше ніж на 1% у порівнянні з курсом долара США на момент виставлення рахунку на оплату згідно з даних сайту - https://minfin.com.ua/currency/mb/.

При цьому, Постачальник виставляє Покупцю рахунок з корегуванням ціни товару за наступною формулою: , де Сс - сума до сплати в гривнях; В - вартість товару, що не сплачено, в гривнях; Кс - курс на момент слати (максимальний курс продажу долара США на момент закриття торгів згідно даних Української Міжбанківської Валютної біржі + 2%); Кф - курс долара США на момент формування рахунку, Специфікації (максимальний курс продажу долара США на момент закриття торгів згідно даних Української Міжбанківської Валютної біржі + 2%). Додатковий рахунок є обов`язковим до оплати Покупцем протягом трьох діб після його виставлення Постачальником.

Згідно п. 7.4. Договору, сума Договору складається з сум всіх партій товару, вказаних в підписаних Сторонами накладних і включає вартість упаковки, маркування і транспортування товару.

Всі суми, що підлягають до сплати за цим Договором, сплачуються шляхом безготівкового переказу грошових коштів на банківські рахунки, що зазначені в реквізитах його Договору (розділ 12), на підставі відповідних рахунків та Специфікацій. Рахунок та Специфікація надсилаються на узгоджену Сторонами електронну чи поштову адресу. Рахунок, Специфікація повинні містити посилання на номер цього Договору, бути належним чином підписані (п. 7.5. Договору).

Пунктом 7.6. Договору передбачено, що Покупець оплачує шляхом передплати грошові кошти у розмірі не менше 20% від суми товару, що постачається, якщо інше не визначено у Специфікації.

Умовами п. 7.7. Договору передбачено, що зобов`язання по сплаті вважаються виконаними Покупцем з моменту фактичного зарахування грошових коштів на банківські рахунки Постачальника.

Сторони визнають, що після дати підписання цього Договору може виникнути потреба або бажання у внесені змін до цього Договору. Будь-які зміни до цього Договору вважаються дійсними, якщо вони оформлені у вигляді письмового додатку до цього Договору та належним чином підписані обома Сторонами (п. 8.1. Договору).

Згідно з п. 8.2. Договору, якщо будь-яка зі Сторін у бідь-який момент часу усвідомлює імовірність того, що інша Сторона не зможе виконати будь-яке із своїх зобов`язань за цим Договором, тоді Сторони повинні зустрітись з метою визначення заходів, яких потрібно вжити. Якщо рішення не оформлене додатком до Договору, Сторони несуть відповідальність згідно санкцій передбачених Договором.

Відповідно до п. 9.3. Договору, у разі прострочення виконання грошових зобов`язань, Покупець на вимогу Продавця, повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від несплаченої суми.

Сплата неустойки не звільняє Сторони від виконання його обов`язків за цим Договором у повному обсязі (п. 9.4. Договору).

Пунктом 9.5. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання цього Договору Сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, що передбачені чинним законодавством України та цим Договором.

Згідно з п. 11.1. Договору, Сторони узгодили, що цей Договір набуває чинності у дату його укладення та залишається чинним до 31.12.2020 (включно). В разі, якщо жодна із сторін письмово не повідомило про намір його припинення за місяць до кінця строку дії, то цей Договір вважається продовженим (пролонгованим) до кінця наступного календарного року на тих самих умовах.

Умовами п. 11.2. Договору передбачено, що закінчення строку дії цього Договору - з моменту настання обставин, встановлених у п. 11.1 цього Договору, при цьому зобов`язання за цим Договором діють до їх повного виконання обома Сторонами.

Сторони мають право за взаємною згодою достроково розірвати цей Договір, підписавши відповідну угоду про припинення дії Договору. Сторони мають право розірвати цей Договір в інших випадках, зазначених у цьому Договорі та/або у випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 11.3. та п. 11.4. Договору).

Відповідно до п. 11.5. Договору, цей Договір підписано уповноваженими представниками у місці і в дату, з що зазначені вище.

Сторонами було підписано Специфікацію, що є Додатком № 1 до Договору, якою погодили кількість товару, ціни за одиницю та суму поставки у розмірі 461 527,03 грн, яка скріплена відбитками печаток підприємств.

Позивачем були виставлені рахунок на оплату № КНВ-0005979 від 08.10.2019 на суму 456 077,09 грн з ПДВ та рахунок на оплату № КНВ-0005977 від 08.10.2019 на суму 5 443,42 грн без ПДВ, однак доказів надсилання останніх на електронну чи поштову адресу відповідача в матеріал справи не надано.

Проте, на підставі рахунку на оплату № КНВ-0005979 від 08.10.2019 ТОВ «СКАН ТМЦ» 10.10.2019 було здійснено передплату на суму 91 216,72 грн з ПДВ, що підтверджується випискою по рахунку, сформованою 11.10.2019.

На виконання умов Договору, позивачем було поставлено товар відповідачу на загальну суму 461 520,51 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № КНВ- 002529 від 26.11.2019 на суму 456 077,09 грн з ПДВ та № КНВ- 002531 від 26.11.2019 на суму 5 443,42 грн без ПДВ підписаними сторонами та які містять відбитки їх печаток, копії яких надані в матеріали справи.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем було здійснено часткову оплату, поставленого позивачем товару, на загальну суму 75 303,79 грн з ПДВ, у тому числі на суму 50 040,00 грн з ПДВ та на суму 5 443,42 грн без ПДВ, що підтверджується заключною випискою за період з 13.01.2020 по 13.01.2020, та на суму 19 820,37 грн, що підтверджується заключною випискою за період з 21.08.2020 по 21.08.2020.

Таким чином, відповідачем було здійснено часткову оплату, поставленого позивачем товару, на загальну суму 166 520,51 грн з ПДВ, що підтверджується вищезазначеними документами, у зв`язку з чим неоплаченим залишився товар на суму 295 000,00 грн з ПДВ.

14.01.2021 ТОВ «КОМПАНІЯ НАДІЙНИХ ВІДНОСИН» звернулося до ТОВ «СКАН ТМЦ» з вимогою вих. № 14-01/1, в якій вимагало перерахувати 295 000,00 грн.

Вказана вимога була направлена на адреси ТОВ «СКАН ТМЦ» 14.01.2021, що підтверджується накладними Укрпошти № 0420300012042 та № 0420300012050, фіскальним чеком від 14.01.2021 та описами вкладення до № 0420300012042 та № 0420300012050 та отримана відповідачем 16.01.2021 та 21.01.2021, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення № 0420300012042 та № 0420300012050, копії яких надані в матеріали справи.

05.02.2021 ТОВ «КОМПАНІЯ НАДІЙНИХ ВІДНОСИН» звернулося до ТОВ «СКАН ТМЦ» з претензією вих. № 05-02/1, в якій просив оплатити заборгованість у розмірі 295 000,00 грн протягом 3-х календарних днів з дня отримання цієї претензії, додатком д претензії зазначено Акт звірки взаємних розрахунків.

Також ТОВ «КОМПАНІЯ НАДІЙНИХ ВІДНОСИН» зазначило в претензії, що в разі неотримання підписаного екземпляру акта звірки взаємних розрахунків або відмови від отримання цінного листа з претензією, дані наведені в акті звірки взаємних розрахунків вважаються погодженими з боку ТОВ «СКАН ТМЦ», а акт - підписаним.

Вказана претензія була направлена на адреси ТОВ «СКАН ТМЦ» 06.02.2021, що підтверджується накладними Укрпошти № 0420300010171 та № 0420300010163, фіскальними чеками від 06.02.2021 та описами вкладення до № 0420300010171 та № 0420300010163 та отримана відповідачем 09.02.2021, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення № 0420300010171 та № 0420300010163, копії яких надані в матеріали справи.

В матеріли справи надана копія Ата звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2010-04.02.2021 згідно якого за даними ТОВ «КОМПАНІЯ НАДІЙНИХ ВІДНОСИН» на 04.02.2021 заборгованість ТОВ «СКАН ТМЦ» становить 295 000,00 грн.

На підтвердження наявності заборгованості та погодження її зі сторони ТОВ «СКАН ТМЦ», позивачем була надана копія відповіді ТОВ «СКАН ТМЦ» на претензію № 05-02/1від 05.02.2021 згідно з якою ТОВ «СКАН ТМЦ» підтвердило намір здійснити повне погашення заборгованості 295 000,00 грн в наступному графіку: 50 000,00 грн до 31.03.2021, 50 000,00 грн до 30.04.2021, 50 000,00 грн до 31.05.2021, 60 000,00 грн до 30.06.2021, 60 000,00 грн до 31.07.2021, 25 000,00 грн до 31.08.2021 та гарантувало здійснення оплати.

Однак, відповідачем не було здійснено гарантованої суму оплати за поставлений позивачем товар, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

Як зазначалось, між сторонами був укладений Договір поставки № КНВ/16/09/19 від 16.09.2019, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Параграфа 1. Глави 30 ГК України та Глави 54 ЦК України.

Відповідно до частини першої ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами п. 7.7. Договору передбачено, що зобов`язання по сплаті вважаються виконаними Покупцем з моменту фактичного зарахування грошових коштів на банківські рахунки Постачальника.

Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга ст. 530 ЦК України).

Підпунктом 1.7. п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» передбачено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Оскільки строк (термін) виконання відповідачем обов`язку щодо оплати отриманого товару умовами Договору не встановлений та не визначений моментом пред`явлення вимоги, до зобов`язань відповідача щодо оплати отриманого товару підлягають застосування норми частини другої ст. 530 ЦК України, якими передбачено можливість виникнення обов`язку негайного виконання, який, зокрема, випливає з припису частини першої статті 692 ЦК України.

Відповідачем отримано товар 26.11.2019, що підтверджується видатковими накладними № КНВ- 002529 та № КНВ- 002531, у зв`язку з чим обов`язок відповідача оплатити товар виник негайно після його прийняття, а саме: 26.11.2019, тоді як передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, а саме: з 27.11.2019.

Таким чином, посилання позивача у позовній заяві на 28.01.2021 як на дату виникнення заборгованості, з урахуванням положень частини другої ст. 530 ЦК України, є помилковим.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був виконаний обов`язок, визначений умовами Договору, та поставлений відповідачу товар на загальну суму 461 520,51 грн, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відбитками їх печаток видатковими накладними № КНВ- 002529 від 26.11.2019 на суму 456 077,09 грн та № КНВ- 002531 від 26.11.2019 на суму 5 443,42 грн, однак відповідачем зобов`язання, визначені Договором, належним чином виконані не були, поставлений відповідачем товар був оплачений останнім лише частково у розмірі 166 520,51 грн, що підтверджується випискою по рахунку, сформованою 11.10.2019, та заключними виписками за період з 13.01.2020 по 13.01.2020 і за період з 21.08.2020 по 21.08.2020, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 295 000,00 грн.

Зазначена сума заборгованості визнається і відповідачем, що підтверджується відповіддю на претензію № 05-02/1від 05.02.2021 згідно з якою ТОВ «СКАН ТМЦ» гарантувало здійснення оплати суми 295 000,00 грн згідно визначеного графіку.

Однак, відповідачем свого зобов`язанням, визначеного Договором, виконано не було, поставлений товар в сумі 295 000,00 грн оплачений не був, доказів оплати в матеріали справи не надано, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем на заявлену суму, строк погашення якої настав.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, не надав суду аргументи, доводи та міркування щодо заявлених позовних вимог, не виконав обов`язку щодо надання відзиву на позов з мотивуванням заперечень за наявності таких.

Приймаючи до уваги викладене, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 295 000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 20 561,10 грн, суд зазначає наступне.

В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 9.3. Договору, у разі прострочення виконання грошових зобов`язань, Покупець на вимогу Продавця, повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від несплаченої суми.

Частиною шостою ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 28.01.2021 по 28.07.2021, судом встановлено, що він розрахований невірно, оскільки позивачем помилково взято 28.01.2021 як дату виникнення заборгованості, тоді як з урахуванням положень п.п. 1.7. п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» обов`язок відповідача оплатити товар виник негайно після його прийняття, а саме: 26.11.2019, тоді як передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, а саме: з 27.11.2019.

Враховуючи положення ст. 530 ЦК України та положень п.п. 1.7. п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», датою початку нарахування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання - пені є 27.11.2019, а датою закінчення її нарахування, відповідно до положення ст. 232 ГК України є 27.05.2020.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 28.01.2021 по 28.07.2021 не підлягають задоволенню, оскільки виходять за межі періоду нарахування пені встановленого законодавством.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7 758,90 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Як було зазначено, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, а саме: з 27.11.2019, однак, оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, а період нарахування 3% річних, заявлений позивачем, становить з 28.01.2021 по 13.12.2021, суд враховуючи положення ЦК України та ГК України здійснив перерахунок 3% річних, згідно з яким розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача розраховується за період з 28.01.2021 по 13.12.2021 та становить 7 758,90 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 20 945,00 грн інфляційних збитків, суд зазначає наступне.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних збитків за період з 28.01.2021 по 13.12.2021, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки відповідно до методики розрахунку інфляційних втрат час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу, однак при розрахунку не було враховано листопад 2021 року.

У зв`язку з чим, судом здійснено власний перерахунок інфляційних збитків за період з 28.01.2021 по 13.12.2021, за яким розмір інфляційних втрат становить 23 469,47 грн.

Однак, оскільки суд не може вийти за заявлений позивачем розмір інфляційних збитків, то позовні вимоги в частині стягнення інфляційних збитків підлягають задоволенню повністю у розмірі 20 945,00 грн.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН ТМЦ» (03062, місто Київ, вулиця Невська, будинок 21; ідентифікаційний код юридичної особи: 37921551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ НАДІЙНИХ ВІДНОСИН» (04080, місто Київ, вулиця Вікентія Хвойки, будинок 18/14; ідентифікаційний код юридичної особи: 41437076) 323 703 (Триста двадцять три тисячі сімсот три) грн 90 коп., з яких: 295 000 (Двісті дев`яносто п`ять тисяч) грн 00 коп. - заборгованості, 20 945 (Двадцять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн 00 коп. - інфляційних збитків та 7 758 (Сім тисяч сімсот п`ятдесят вісім) грн 90 коп. - 3% річних, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 855,56 (Чотири тисячі вісімсот п`ятдесят п`ять) грн 56 коп.

3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 18.04.2022.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ