Рішення

від 17.04.2022 по справі 914/383/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2022 Справа № 914/383/22

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва, розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма-Інжиніринг», м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна», м. Львів,

предмет позову: стягнення 29 962,24 грн.,

підстава позову: порушення зобов`язань по виконанню рішення суду,

без виклику сторін,

встановив:

11.02.2022 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма-Інжиніринг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна» про стягнення 29 962,24 грн.

Ухвалою суду від 16.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, за клопотанням позивача ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без судового засідання та без виклику сторін. Судом зазначено, що розгляд справи по суті починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі 19.03.2022. Ухвалою суду встановлено відповідачу строк 15 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідачем відзиву не подано, хоча про відкриття провадження у справі відповідач повідомлений належним чином, що підтверджено відстеженням поштового відправлення за трек-кодом 7901414433602, відповідно до якого відправлення вручено 21.02.2022. Відповідно, останнім днем для подання відзиву з урахуванням вихідних днів було 09.03.2022.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Суд враховує, що 24.02.2022 Законом України затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який продовжений з 26 березня на 30 діб згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.03.2022. проте, на час постановлення рішення жодних заяв, клопотань від сторін не надходило.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Небажання сторони реалізувати її процесуальні права не позбавляє суд обов`язку здійснити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Одним із принципів господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення 3% річних у розмірі 4322,40 грн., сума інфляційного знецінення коштів у розмірі 25 639,84 грн. за період з 21.10.2022 року по 24.01.2022 року (включно) у зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати по виконанню рішення Господарського суду Львівської області від 22.12.2021 року у справі № 914/2781/21.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, обставин, зазначених у позові, не заперечив.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

22.12.2021 у господарській справі № 914/2781/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма-Інжиніринг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес інвест інтернешнл Україна» постановлено рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення боргу в сумі 547 802, 38 грн. та три проценти річних (від прострочених платежів) у сумі 7 747,79 грн. у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання з оплати за користування транспортним засобом по договору № 23-03/2020 від 23.03.2020.

Копію вказаного договору оренди долучено до позовної заяви, як і акти надання послуг, про які зазначено в рішенні суду у справі № 914/2781/21, а саме № 891 від 07.10.2020 на суму 18 200,11 грн., № 901 від 09.10.2020 на суму 12 025,08 грн., № 145 від 16.02.2021 на суму 44 525,28 грн., № 210 від 05.03.2021 на суму 73 125,46 грн., № 211 від 05.03.2021 на суму 21 450,13 грн., № 289 від 29.03.2021 на суму 63 050,39 грн., № 288 від 29.03.2021 на суму 56 400,00 грн., № 374 від 20.04.2021 на суму 52 975,33 грн., № 441 від 12.05.2021 на суму 49 400,30 грн., № 557 від 17.06.2021 на суму 5 850,04 грн., № 510 від 02.06.2021 на суму 115 200,00 грн., № 511 від 02.05.2021 на суму 41 600,26 грн.

25 січня 2022 відповідач виконав рішення Господарського суду Львівської області від 22.12.2021 у справі № 914/2781/21, що підтверджується платіжними дорученнями № 10111 на суму 547 802,38 грн. та № 10112 на суму 7 747,79 грн.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України. За вимогами ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду (Верховний Суд, постанова від 12.03.2018 у справі № 914/712/16).

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 у справі № 913/70/18, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (постанова Верховного суду України від 18.10.2017 № 910/8318/16).

Відповідно до обставин справи боржник у справі № 914/2781/21 мав обов`язок сплатити заборгованість згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили, оскільки доказів протилежного не надано. Проте, заборгованість сплачена лише 25 січня 2022.

Крім цього, позивач має право заявляти до стягнення інфляційні втрати, які не були предметом спору у справі № 914/2781/21, але право нарахування на які виникає з порушення договірних зобов`язань оренди, що підтверджується таким.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2018 у справі № 902/330/17 також зазначає, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім цього, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Відповідно до обставин справи з ухваленням судом у 2021 році рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес інвест інтернешнл Україна» заборгованості зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором поставки не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання ним грошового зобов`язання, тобто до 25.01.2022. Тому кредитор має право на стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення до 22.01.2022. Позивач починає розрахунок 3% річних з 21.10.2021, оскільки, як вбачається із тексту рішення суду, 3% річних уже розраховувалась до 20.10.2021. Відповідно, обраний позивачем період з 21.10.2021 року по 24.01.2022 року є правильним.

Станом на 24.01.2022 розмір 3% річних за розрахунками позивача становить 4 322,40 грн. Перевіряючи такий розрахунок, суд зазначає, що позивачем здійснено такий по кожному акту, зазначеному в рішенні суду від 22.12.2021: № 891 від 07.10.2020, № 901 від 09.10.2020, № 145 від 16.02.2021, № 210 від 05.03.2021, № 211 від 05.03.2021, № 289 від 29.03.2021, № 288 від 29.03.2021, № 374 від 20.04.2021, № 441 від 12.05.2021, № 557 від 17.06.2021, № 510 від 02.06.2021, № 511 від 02.05.2021, за однаковий період - від 21.10.2021 до 24.01.2022. Відповідні акти до матеріалів справи не долучено, проте суд зауважує, що 3 % річних можна нараховувати на загальну суму заборгованості, якою згідно з рішенням суду є 547 802, 38 грн. Здійснивши такий розрахунок, суд отримує розмір 3 % річних - 4 322,39 грн., що відповідає розміру, визначеному позивачем.

Враховуючи наведене, суд зазначає про обґрунтованість позовної вимоги в частині стягнення 4 322,39 грн. 3 % річних.

Перевіряючи стягнення інфляційних втрат за період грудня 2020 грудня 2021, вбачається, що при розгляді справи № 914/2178/21 вимоги про стягнення інфляційних втрат не заявлялось. Тому позивач має право нараховувати інфляційні втрати за весь період існування прострочення, адже як вказано вище, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Суд зауважу про виявлені розбіжності в розрахунку позивача, зокрема, за четвертий період отримано суму інфляційних втрат 3 653,21 грн., а не 3 656,27 грн., як вказано в розрахунку позивача, за п`ятий період - 1 071,61 грн., а не 1 072,51 грн., за шостий період - 2 817,64 грн., а не 2 820,00 грн., сьомий період - 3 149,88 грн., а не 3 152,52 грн., восьмий період - 1 932,74 грн., а не 1 933,60 грн., десятий період - 3 845,56 грн., а не 3 847,68 грн., одинадцятий період - 1 388,68 грн., а не 1 389,45 грн. Відповідно, загальна сума інфляційних втрат становить 25 632,79 грн., а не 25 639,84 грн., як заявлено д стягнення.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог у встановленому вище розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання,

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене вище, суд зазначає про обгрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення у обсязі, описаному вище.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У позовній заяві вказано орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, а саме 3 000,00 грн.

На підтвердження заявленого долучено договір № 3/02/2022 про надання правничої допомоги від 03.02.2022, додаток № 1 до договору, акт приймання виконаних робіт, платіжне доручення від 07.02.2022 на суму 3 000,00 грн.

Так, 03.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сігма-Інжиніринг» уклало з адвокатом Телішевською Ольгою Богданівною договір про надання правової допомоги. Відповідно до договору виконавець зобов`язується надавати замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту прав та інтересів останнього як позивача в судових органах у всіх інстанціях у господарській справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сігма-Інжиніринг до Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Інвест Інтернешнл Україна про стягнення 3 % річних та інфляції за період прострочення виконання грошового зобов`язання. Договором передбачено, що за надану правову допомогу замовник сплачує виконавцю винагороду в строки та розміри, що визначається згідно з додатком № 1.

Додатком № 1 до договору від 03.02.2022 погоджено розмір винагороди 3 000,00 грн., яка сплачується протягом 3 днів, коли відбулося відповідне судове засідання.

04.02.2022 сторонами підписано акт приймання виконаних робіт на суму 3 000,00 грн. Згідно з актом надані послуги: усні консультації з правових питань щодо виконання зобов`язань та майнової відповідальності Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес інвест інтернешнл Україна» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма-Інжиніринг» у зв`язку з неналежним виконанням умов договору оренди № 23-03/2020 від 23.03.2020; складення позовної заяви, оформлення документів.

07.02.2022 позивачем сплачено Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 3 000,00 грн.

Розглядаючи клопотання позивача, суд враховує положення ч. ч. 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається із наданих представником позивача документів, деталізовані послуги, надані позивачу в даній справі, відображені у акті приймання-передачі результатів наданої допомоги та у звіті про обсяг наданої професійної правничої допомоги від 18.11.2021.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Як вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (п. 28 постанови).

Відповідно до обставин, розмір витрат на професійну правничу допомогу погоджено позивачем із адвокатом у розмірі 3 000,00 грн. Суд не вбачає підстав для зменшення такої суми з власної ініціативи, не вважає суму такою, що не відповідає обставинам справи, виконаній адвокатом роботі, співмірності з ціною позову чи іншим показникам, які враховуються при присудженні до стягнення з відповідача розміру судових витрат. Також суд зауважує, що заперечень, зауважень та клопотань стосовно неспівмірності заявленої до стягнення суми відповідачем не подано. Виходячи з виду наданих послуг консультації та складення позовної заяви, суд вважає надані позивачу послуги реальними та обґрунтованими. Відповідно, суд доходить висновку про наявність підстав для покладення витрат на професійну правничу допомогу на відповідача.

Також суд враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається із тексту рішення, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме на 99,99 %. Тому, витрати на правову допомогу також підлягають пропорційному відшкодуванню відповідачем, а саме у розмірі 2 999,70 грн.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з Обмеженою відповідальністю «Бізнес інвест інтернешнл Україна» (ідентифікаційний код юридичної особи 39422982, 79040, Львівська обл., місто Львів, вулиця Сигнивка, будинок 9, квартира 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма- Інжиніринг» (ідентифікаційний код юридичної особи 37919448, 79021, Львівська обл., місто Львів, вулиця Садова, будинок 27 А, квартира 53) 4 322,40 грн. 3% річних, 25 632,79 грн. інфляційних втрат, 2 269,77 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору і 2 999,70 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

3.У задоволенні позовних вимог про стягнення 7,05 грн. інфляційних втрат відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Матвіїв Р.І.