Рішення

від 13.04.2022 по справі 925/144/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2022 року м. Черкаси справа № 925/144/22

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., в приміщенні суду в м. Черкаси у порядку письмового провадження розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємства Авіс до Товариства з обмеженою відповідальністю Продекспрес ЧТК про стягнення 35302 грн. 49 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю-підприємство Авіс звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Продекспрес ЧТК (далі-відповідач) про стягнення, на підставі договору поставки № 35 від 18.08.20217 року, 20280 грн. 78 коп. пені, 4084 грн. 93 коп. 3% річних, 10936 грн. 78 коп. інфляційних втрат, що разом становить 35302 грн. 49 коп., та відшкодування судових витрат.

Позов мотивовано невиконанням відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати поставленого позивачем товару, яке виникло із укладеного сторонами договору поставки № 35 від 18.08.20217 року і підтвердженого рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.07.2020 року у справі № 925/236/20.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.02.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/144/22 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб і встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач в особі свого представника подав суду 28.02.2022 року заяву (вх. № 3174/22, а.с. 38), в якій на підставі ст. 267 ЦК України просив застосувати позовну давність щодо вимог позивача у даній справі.

Дослідивши заяви сторін по суті справи, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.

18.08.2017 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємством "Авіс", як постачальником, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Продекспрес ЧТК", як покупцем, укладено договір поставки № ДМП-35 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, - прийняти і оплатити замовлені ним маргаринову продукцію (в подальшому товар).

Відповідно до п. 1.4. Договору найменування, кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру Товару, ціна одиниці виміру товару та загальна сума відповідної партії Товару визначаються сторонами у видаткових накладних, які являються невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору поставка товару здійснюється Постачальником окремими партіями за адресою Покупця: м. Черкаси, вул. Добровольського, 3/1.

Відповідно до п. 2.2. Договору поставка товару може здійснюватися на складі Постачальника, який знаходиться за адресою: м. Вінниця, провул. Карбишева, 2. У такому разі Покупець вивозить відповідну партію Товару зі складу Постачальника за власний рахунок і власними транспортними засобами.

Відповідно до п. 2.3. Договору найменування, асортимент, кількість Товару та умови поставки з кожної його партії визначаються відповідно до наданих покупцем та погоджених постачальником заявок на поставку товару.

Відповідно до п. 2.5. Договору датою поставки товару є дата його передачі покупцю, яка зазначена у товарно-супровідних документах на цю партію Товару.

Відповідно до п. 3.4. Договору покупець зобов`язаний провести розрахунок за кожну отриману відповідно до накладної партію товару протягом 21 календарних днів, рахуючи з дати, зазначеної у видатковій накладній. Якщо дата оплати підпадає на вихідний або святковий день, оплата повинна бути здійснена в наступний за ним банківський день.

Згідно з п. 6.7. Договору, при порушенні виконання термінів фінансових зобов`язань, вказаних в п. 3.4 Договору, покупець сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період протермінування платежу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних або несвоєчасно виконаних зобов`язань за кожен день прострочення. Загальна сума пені розраховується за весь період протермінування. Сплата пені не звільняє покупця від виконання взятих зобов`язань. Обмеження, передбачені ч. 6 ст. 232 ГК України, при нарахуванні пені не застосовуються. Позовна давність для стягнення неустойки збільшується на строк три роки.

Відповідно до п. 7.1. Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та закінчується 31.12.2020 року.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.07.2020 року у справі № 925/236/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" задоволено частково, стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продекспрес ЧТК" 70000 грн. залишку основного боргу, 2349 грн. 69 коп. 3 % річних, 1259 грн. 83 коп. інфляційних втрат, 25 586 грн.18 коп. пені на підставі договору поставки № ДМП-35 від 18.08.2017 року, 2102 грн. на відшкодування сплаченого судового збору та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

07.09.2020 року на виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 13.07.2020 року видано відповідний наказ, який позивачем разом із заявою № 633 від 15.10.2020 року пред`явлено до виконання Придніпровському відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (а.с. 15-16).

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості у розмірі 70000 грн. позивач нарахував відповідачу до сплати на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 4084 грн. 93 коп. 3 % річних за наступний період прострочення з 25.02.2020 року по 04.02.2022 року, 10936 грн. 78 коп. інфляційних втрат за період з березня 2020 року по грудень 2021 року, а також на підставі п. 6.7. Договору 20280 грн. 78 коп. пені за період з 25.02.2020 року по 04.02.2022 року.

Таким чином, предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача про стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат заявлених у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.07.2020 року у справі № 925/236/20, яке набрало законної сили 18.08.2020 року.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку з невиконанням рішення суду про стягнення заборгованості у розмірі 70000 грн. за договором поставки № 35 від 18.08.20217 року, яка на дату звернення до суду з позовом відповідачем не сплачена.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили (правовий висновок колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі від 26.03.2019 року у справі № 910/13862/15).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З преамбули статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг проти України», а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» вбачається, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З огляду на зазначене суд, встановивши, що рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто грошову суму і таке зобов`язання зводиться до сплати грошей, а отже, є грошовим зобов`язанням, приходить до висновку щодо наявності між сторонами грошового зобов`язання, яке відповідач належним чином не виконував, що є підставою для стягнення на користь позивача 3 % річних, інфляційних втрат від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов`язання.

Вимога позивача про стягнення спірної суми 3% річних, інфляційних втрат відповідає ч. 2 ст. 625 ЦК України, її розрахунок методологічно і арифметично проведено правильно. Відтак позовні вимоги в цій частині суд визнає обґрунтованими, доказаними і такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимоги позивача про стягнення 20280 грн. 78 коп. пені суд зазначає наступне.

Пунктом 6.7. Договору сторони погодили, що при порушенні виконання термінів фінансових зобов`язань, вказаних в п. 3.4 Договору, покупець сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період протермінування платежу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних або несвоєчасно виконаних зобов`язань за кожен день прострочення. Загальна сума пені розраховується за весь період протермінування. Сплата пені не звільняє покупця від виконання взятих зобов`язань. Обмеження, передбачені ч. 6 ст. 232 ГК України при нарахуванні пені не застосовуються. Позовна давність для стягнення неустойки збільшується на строк три роки.

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виконання зобов`язання, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

З огляду на наведені положення законодавства строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань за договором, зокрема, в частині оплати поставленого товару, а тому немає підстав для нарахування продавцем пені поза межами строку дії договору купівлі-продажу за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, яке сталося під час дії цього договору.

При вирішенні спору в частині стягнення спірної суми пені суд керується приписами статей 549-552, 610-612, 614 ЦК України, статтями 216-218, 229-232 (зокрема, абз. 3 ч. 2 ст. 231), 234 ГК України, роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» N 14 від 17.12.2013 року, умовами п. 6.7. Договору.

З огляду на викладені обставини заяви, наведені норми законодавства і умови Договору спірну вимогу позивача суд вважає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. Проте, розрахунок розміру пені позивачем проведено без урахування закінчення дії Договору з 01.01.2021 року.

За розрахунком суду розмір пені за період з 25.02.2020 року по 31.12.2020 року становить 8480 грн. 33 коп. і в такому розмірі вимоги позивача в цій частині позову також підлягають задоволенню.

Твердження відповідача, викладені у його заяві від 28.02.2022 року щодо

застосування позовної давності на підставі ст. 267 ЦК України суд відхиляє, оскільки вимоги позовної заяви відповідають погодженим умовам укладеного сторонами договору поставки № 35 від 18.08.20217 року, узгоджуються з нормами діючого законодавства України.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вважає позов обґрунтованим, доказаним і з зазначених у ньому підстав задовольняє повністю.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства суд вважає позов обґрунтованим і доказаним, таким що підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за результатами розгляду справи суд враховує наступне.

У позові позивач заявив вимогу про відшкодування понесених судових витрат у виді сплаченого судового збору і витрат на професійну правничу допомогу, позов суд задовольняє частково.

Платіжним дорученням № 894 від 28.01.2022 року позивачем сплачено 2481 грн. судового збору за подання позову.

Обґрунтовуючи розрахунок судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн., представник позивача адвокат Волошенюк О.В. надав суду копії: договору про надання правової допомоги № К-1 від 31.01.2022 року, укладеного позивачем з адвокатом Волошенюк О.В.; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000116 від 18.01.2017 року; довідки про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру №1702280700039 від 10.07.2017 року; повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску № 1702288000004 від 10.07.2017 року; опис наданих послуг станом на 04.02.2022 року на суму 2000 грн.

Судом враховано, що між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіс», як клієнтом, та адвокатом Волошенюк О.В. укладено договір про надання правової допомоги № К-1 від 31.01.2022 року, в якому сторони погодили зокрема наступне:

п. 3.1. за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар (винагороду) в розмірі дві тисячі гривень в якості попередньої оплати шляхом видачі коштів з каси клієнта із зазначенням відповідного призначення платежу;

п. 3.2. покриття фактичних витрат адвоката, пов`язаних з наданням правової допомоги здійснюється клієнтом протягом двох робочих днів від дати отримання від адвоката акта наданих послуг разом із документами, які підтверджують такі фактичні витрати, шляхом видачі коштів з каси клієнта із зазначенням відповідного призначення платежу.

Опис наданих послуг станом на 04.02.2022 року вказує перелік послуг наданих адвокатом Волошенюк О.В. позивачу за договором про надання правової допомоги № К-1 від 31.01.2022 року та сплату позивачем гонорару у розмірі 2000 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При розгляді заяви позивача суд враховує правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 28.12.2020 року у справі № 640/18402/19 відповідно до якої розмір винагороди за надання правової допомоги, що визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, якщо інше не зазначене у договорі, а також правову позицію об`єднаної палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, відповідно до якої за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Відтак, суд приходить до переконання, що наявні в матеріалах справи докази надання позивачу професійної правничої допомоги у даній справі, з урахуванням погоджених розцінок за послуги з надання правничої допомоги, дають суду достатні підстави для покладення витрат позивача на отримання правничої допомоги на сторону відповідача.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2481 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн., а разом 4481 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Продекспрес ЧТК, код ЄДРПОУ41356762, місцезнаходження: 18006, м. Черкаси, вул. Добровольського, буд. 6, кв. 136 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю-підприємства Авіс, код ЄДРПОУ 13304871, місце проживання: 21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, буд. 150 4084 грн. 93 коп. 3% річних, 10936 грн. 78 коп. інфляційних втрат, 8480 грн. 33 коп. пені, 4481 грн. судових витрат.

У задоволенні решти позову в частині вимог про стягнення 11800 грн. 45 коп. пені відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.04.2022 року.

Суддя Грачов В.М.