Постанова

від 21.02.2022 по справі 924/441/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 924/441/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання: Гогусь В. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Пасічника О. О. (адвоката, в режимі відеоконференції),

відповідача - Покотила Ю. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Фермерського господарства "Золотий жайвір" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 (колегія суддів: Олексюк Г. Є. - головуючий, Маціщук А. В., Гудак А. В.) і рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 (суддя Димбовський В. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко"

до Фермерського господарства "Золотий жайвір"

про стягнення 2 862 222, 06 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" (далі - ТОВ "Агроплантеко") звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Фермерського господарства "Золотий жайвір" (далі - ФГ "Золотий жайвір") про стягнення 2862222,06 грн пені, інфляційних втрат та 50% річних.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушував строки оплати товару, поставленого за договором поставки № 60 від 10.05.2018. ТОВ "Агроплантеко" зазначало, що з урахуванням умов укладеного сторонами договору та положень законодавства позивач вважає, що наявні підстави для нарахування інфляційних втрат, пені та 50 % річних.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29.09.2020 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ФГ "Золотий жайвір" на користь ТОВ "Агроплантеко" 140049,82 грн - пені, 1567509, 39 грн - 50 % річних, 38496, 98 грн - інфляційних втрат та судовий збір. В решті позову відмовлено.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.09.2020 у справі № 924/441/20 скасовано в частині відмови у стягненні 951931,11 грн - пені та 137590,30 грн - інфляційних втрат та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Вирішено стягнути з ФГ "Золотий жайвір" на користь ТОВ "Агроплантеко" 951931,11 грн - пені, 137590,30 грн - інфляційних втрат та 16342,82 грн - витрат зі сплати судового збору. В решті рішення залишено без змін.

2.3. Постановою Верховного Суду від 09.03.2021 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.09.2020 скасовано, справу № 924/441/20 передано на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

2.4. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021, позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ФГ "Золотий жайвір" на користь ТОВ "Агроплантеко" 470252, 82 грн - 50 % річних, 164655,92 грн - інфляційних втрат, 25982,48 грн - витрат зі сплати судового збору. В частині позовних вимог про стягнення 1091980,93 грн - пені, 1097256, 57 грн - 50 % річних та 38075, 82 грн - інфляційних втрат відмовлено.

2.5. Суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки, пунктом 8 якого встановлювалися штрафні санкції у зв`язку з несвоєчасною оплатою товару. Штрафні санкції (пеня), а також сума річних та інфляційних втрат заявлені позивачем за період з 16.11.2018 до 17.11.2019. Станом на дату нарахувань (16.11.2018) заборгованість відповідача відповідно до договору складала 2869175,00 грн, проте після 16.11.2018 позивач здійснював поставки товару (20.11.2018 на суму 280356,00 грн; 03.12.2018 на суму 33600,00 грн; 04.12.2018 на суму 3395267,70 грн; 05.12.2018 на суму 197100,00 грн, 07.12.2018 на суму 167152,50 грн; 10.12.2018 на суму 323030,40 грн). Суд першої інстанції встановив, що відповідач частково сплачував кошти за поставлений після 16.11.2018 товар. З урахуванням умов договору суд здійснив власний розрахунок 50 % річних від прострочених сум та встановив, що 1567509,39 грн - 50% річних заявлені позивачем в межах можливих нарахувань. Проте суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зважаючи на неспівмірність заявлених до стягнення сум - 50% річних, беручи до уваги, що нараховані позивачем 50% річних надмірно великі порівняно із самою заборгованістю відповідача, яка вже ним сплачена, зауважив, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, розмір річних може бути обмежено до 30% від заявленої суми - 470252,82 грн, тому задовольнив позов у частині вимог про стягнення річних в розмірі 30% від заявленої суми. Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, суд зазначив, що арифметично вірним є нарахування за заявлений позивачем період інфляційних втрат в розмірі 164655,92 грн, тому позов у цій частині визнав обґрунтованим. Щодо стягнення заявленої пені, то суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позовна давність сплила по кожному із здійснених позивачем нарахувань пені, а тому, враховуючи дату подання відповідачем відповідної заяви, суд застосував строк позовної давності до вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 1091980,93 грн.

3. Короткий зміст касаційних скарг та заперечень на них

3.1. ФГ "Золотий жайвір" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 в частині стягнення з ФГ "Золотий жайвір" на користь ТОВ "Агроплантеко" 470252,82 грн - 50% річних та 164655,92 грн інфляційних, ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові ТОВ "Агроплантеко" відмовити.

Скаржник, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає про невірне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 625, 257 Цивільного кодексу України та ухвалення судових рішень без урахування висновків, викладених у постановах суду касаційної інстанції від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, 12.12.2011 у справі № 07/238-10, від 24.12.2013 у справі № 8/5025/1402/12, від 01.07.2014 у справі № 5010/1575/2012-20/83, від 01.07.2014 у справі № 11/5026/1925/2012.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Агроплантеко" просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 в частині стягнення 470252, 82 грн - 50 % річних, 164655,92 грн - інфляційних втрат залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Золотий жайвір" - без задоволення.

3.3. ТОВ "Агроплантеко" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 в частині відмови у стягненні 1091980,93 грн пені, 1097256,57 грн 50% річних та 38075,82 інфляційних та ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення з ФГ "Золотий жайвір" на користь ТОВ "Агроплантеко" 1091980,93 грн - пені, 1097256,57 грн - 50% річних та 38075,82 грн інфляційних втрат. Судовий збір, сплачений ТОВ "Агроплантеко" за розгляд касаційної скарги, просить покласти на ФГ "Золотий жайвір".

ТОВ "Агроплантеко" вважає, що суди безпідставно під час нарахування пені застосували строк позовної давності. Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.06.2018 у справі № 908/1453/14, скаржник зазначає про їх неврахування судами першої та апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

3.4. ФГ "Золотий жайвір" у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Агроплантеко" зазначає, що касаційна скарга ТОВ "Агроплантеко" є необгрунтованою і безпідставною, просить залишити її без задоволення.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 10.05.2018 між ТОВ "Агроплантеко", (продавець) та ФГ "Золотий жайвір" укладено договір поставки № 60 (далі - договір).

4.2. Відповідно до пункту 1.3 договору продавець зобов`язався поставити товар, а покупець зобов`язався оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

4.3. Згідно з пунктами 2.1-2.3 договору асортимент товару, його ціна і кількість, місце передачі та термін поставки визначаються в додатках до цього договору, рахунках та видаткових накладних, що є невід`ємною частиною цього договору. Всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії цього договору, є його невід`ємною частиною. Якість товару, який поставляється продавцем, відповідає сертифікату якості виробника, який продавець повинен передати покупцю разом з товаром.

4.4. Пунктами 5.1, 5.2 договору визначено, що покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатку та/або вказаною в рахунку-фактурі, що може виписуватися продавцем.

4.5. Товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті. Оплата товару проводиться наступним чином: 20% від вартості товару, відпущеного згідно з договором, - попередня передоплата; 10% від вартості товару, поставленого згідно з договором, оплачується в строк до 01.09.2018; 70% від вартості товару, поставленого згідно з договором, оплачується в строк до 15.11.2018.

4.6. Пунктами 8.1- 8.3 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та умов цього договору. У випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної у відповідний період прострочення платежу, від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу за кожен день прострочення розрахунку, а також проценти річних (за користування грішми) у розмірі 50% річних від простроченої суми. Сторони відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Крім того, сторони відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим договором здійснюється без обмеження строку.

4.7. Відповідно до пункту 10.2 договору всі додатки до цього Договору є його невід`ємною частиною.

4.8. Згідно з пунктом 11.1 договору договір діє з моменту його підписання обома сторонами до повного виконання сторонами обов`язків за договором.

4.9. Суди встановили, що на виконання умов договору, позивачем за період з 10.05.2018 до 10.12.2018 було здійснено відповідачу поставки товару згідно з видатковими накладними, а саме: № 118 від 10.05.2018 на суму 879666,00 грн; № 146 від 21.05.2018 на суму 1292397,14 грн; № 157 від 29.05.2018 на суму 609953,40 грн; № 177 від 07.06.2018 на суму 198000,00 грн; № 180 від 11.06.2018 на суму 132889,20 грн; № 181 від 11.06.2018 на суму 233262,72 грн; № 196 від 14.06.2018 на суму 60436,22 грн; № 223 від 03.07.2018 на суму 202408,80 грн; № 226 від 04.07.2018 на суму 202408,80 грн; № 225 від 05.07.2018 на суму 53652,96 грн; № 227 від 05.07.2018 на суму 202408,80 грн; № 287 від 22.08.2018 на суму 52950,96 грн; № 430 від 20.11.2018 на суму 280356,00 грн; № 445 від 03.12.2018 на суму 33600,00 грн; № 446 від 04.12.2018 на суму 262136,70 грн; № 448 від 05.12.2018 на суму 197100,00 грн; № 449 від 06.12.2018 на суму 207900,00 грн; № 450 від 06.12.2018 на суму 419333,46 грн; № 452 від 07.12.2018 на суму 167152,50 грн; № 454 від 10.12.2018 на суму 323030,40 грн. У видаткових накладних зазначено, що поставка товару здійснюється на підставі договору.

4.10. Загалом позивачем поставлено відповідачу товару на суму 6011044,06 грн.

4.11. Також поставка та отримання товару підтверджується товарно-транспортними накладними від № Р118 від 10.05.2018, № Р146 від 21.05.2018, № Р157 від 29.05.2018; № Р177 від 07.06.2018; № Р180 від 11.06.2018; № Р181 від 11.06.2018; № Р196 від 14.06.2018; № Р223 від 03.07.2018; № Р225 від 05.07.2018; № Р226 від 04.07.2018; № Р227 від 05.07.2018; № Р287 від 22.08.2018; № Р430 від 20.11.2018; № Р445 від 03.12.2018; № Р446 від 04.12.2018; № Р448 від 05.12.2018; № Р449 від 06.12.2018; № Р450 від 06.12.2018; № Р452 від 07.12.2018; № Р454 від 10.12.2018, підписаними представниками та скріпленими відтисками печаток постачальника та покупця.

4.12. Відповідно до виписок з банківського рахунку відповідачем за період з 10.05.2018 до 18.04.2019 перераховано на користь позивача 2910000,00 грн. Відповідачем 05.07.2018 згідно з видатковою накладною № 07-0000002 було передано позивачу товару на суму 351260,00 грн.

4.13. 17.12.2018 позивач на адресу відповідача надіслав претензію № 48 про сплату заборгованості, яка отримана відповідачем 19.12.2018. Згідно з актом звірки взаємних розрахунків за період 10.05.2018 - 10.04.2019 за договором заборгованість відповідача станом на 10.04.2019 становила 3749784,06 грн. Акт звірки розрахунків підписано представниками та скріплено відтисками печаток сторін. Крім того, у акті звірки розрахунків відображено операцію повернення товару згідно з видатковою накладною № 07-0000002 на суму 351260,00 грн.

4.14. Оскільки відповідач у добровільному порядку та у встановлені договором терміни не здійснив оплату заборгованості, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 3101044,06 грн боргу.

4.15. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 09.08.2019 у справі № 924/455/19 позов ТОВ "Агроплантеко" до ФГ "Золотий жайвір" задоволено частково. Вирішено стягнути з ФГ "Золотий жайвір" на користь ТОВ "Агроплантеко" 2749784,06 грн заборгованості, 41246,76 грн судового збору, 3286,21 грн витрат на оплату послуг адвоката.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 у справі № 924/455/19 рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.08.2019 в частині стягнення 60436,22 грн заборгованості залишено без змін (до апеляційного суду оскаржувалося рішення суду першої інстанції тільки в частині стягнення 60436, 22 грн заборгованості).

4.16. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю/відсутністю правових підстав для стягнення з відповідача пені за період з 16.11.2018 до 17.11.2019, 50 % річних за період прострочення з 16.11.2018 до 17.11.2019, а також інфляційних втрат за період листопад 2018 - жовтень 2019 року у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за договором.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.2. Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення пені, річних та інфляційних втрат у зв`язку з несвоєчасною сплатою коштів за договором поставки.

5.3. Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 23.07.2020 у справі № 920/180/19, приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

5.4. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

5.5. Верховний Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, відповідно до яких чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

5.6. У справі, що розглядається, суди встановили порушення зобов`язань відповідачем за договором щодо оплати поставленого за договором товару.

Пунктами 8.1-8.3 договору сторони погодили відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору. Зокрема, у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної у відповідний період прострочення платежу, від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу за кожен день прострочення розрахунку, а також проценти річних (за користування грішми) у розмірі 50% річних від простроченої суми. Крім того, сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за договором, здійснюється без обмеження строку.

Суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, статті 251, 252, 256, 258, 261 Цивільного кодексу України, правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи №914/508/17, від 11.11.2019 зі справи №904/1038/19, від 11.02.2020 у справі №916/612/19 (щодо обчислення строків позовної давності про стягнення санкцій), від 15.04.2015 у справі №910/6379/14 (щодо права сторін визначати у договорі розмір санкцій та строки їх нарахування), від 20.08.2020 р. у справі № 902/959/19, від 07.06.2019 р. у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 р. у справі № 902/669/18, від 12.06.2018 р. у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17 (щодо конкретизації строку позовної давності) та враховуючи умови договору щодо порядку розрахунків, періодичність здійснення позивачем поставок та строків оплат, відсутність у договорі конкретизованого строку нарахування штрафних санкцій, дату звернення з позовною заявою, застосували позовну давність до позовних вимог про стягнення пені.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 50 % річних за період прострочення з 16.11.2018 до 17.11.2019, а також інфляційних втрат за період листопад 2018 - жовтень 2019, суди встановили, що станом на дату нарахувань (16.11.2018) заборгованість відповідача відповідно до договору складала 2869175,00 грн, проте після 16.11.2018 позивач здійснював поставки товару (20.11.2018 на суму 280356,00 грн; 03.12.2018 на суму 33600,00 грн; 04.12.2018 на суму 3395267,70 грн; 05.12.2018 на суму 197100,00 грн, 07.12.2018 на суму 167152,50 грн; 10.12.2018 на суму 323030,40 грн). Суд першої інстанції встановив, що відповідач частково сплачував кошти за поставлений після 16.11.2018 товар, проте станом на жовтень 2019 мала місце заборгованість за поставлений товар. Суд здійснив власний розрахунок 50 % річних від прострочених сум та встановив, що 1567509,39 грн - 50% річних заявлені позивачем в межах можливих нарахувань. Проте, зважаючи на неспівмірність заявлених до стягнення сум - 50% річних, беручи до уваги, що нараховані позивачем 50% річних надмірно великі порівняно із самою заборгованістю відповідача, яка вже ним сплачена, враховуючи положення статті 551 Цивільного кодексу України, суд визнав, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, розмір річних може бути обмежений до 30% від заявленої суми, тому задовольнив позов у частині вимог про стягнення річних в розмірі 30% від заявленої суми.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, суд зазначив, що арифметично вірним є нарахування за заявлений позивачем період інфляційних втрат в розмірі 164655,92 грн, тому позов у цій частині визнав обґрунтованим.

Щодо підстав касаційного оскарження ФГ "Жайвір", передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.9. Касаційну скаргу ФГ "Жайвір" з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (щодо застосування статей 258, 549, 626 Цивільного кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України), та викладених у постановах Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі № 07/238-10, від 24.12.2013 у справі № 8/5025/1402/12, від 01.07.2014 у справі № 5010/1575/2012-20/83, від 01.07.2014 у справі № 11/5026/1925/2012.

ФГ "Жайвір", посилаючись на постанови Верховного Суду від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14 вважає спірним стягнення з нього 50% річних та інфляційних втрат, оскільки, на думку скаржника, таке стягнення повинно здійснюватися одночасно зі сплатою основного боргу, а оскільки основний борг сплачений, то станом на момент звернення з цим позовом боргу не існувало, тому відсутні правові підстави для стягнення 50% річних та інфляційних втрат. Крім того, скаржник вважає, що строки оплати товару, поставленого поза межами строків, визначених у договорі (01.09.2018 та 15.11.2018), не визначалися, тому відповідач прострочив лише суму 298740,00 грн і лише за 30 днів, оскільки дата останньої поставки - 15.11.2018, а сплата заборгованості була 14.12.2018.

5.10. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.12. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.13. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі ФГ "Жайвір", Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

5.14. У справі № 908/1394/17, про яку зазначає ФГ "Жайвір", за позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, позовна заява мотивована невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати робіт за договором. Суд апеляційної інстанції постановою, залишеною без змін судом касаційної інстанції, позов задовольнив. Суд касаційної інстанції зазначив, що "абсолютно правильним є викладений в пункті 8 цієї Постанови висновок апеляційного господарського суду щодо правової природи нарахувань за статтею 625 ЦК України як триваючого правопорушення, яке припиняється лише в момент повного виконання основного зобов`язання, а тому встановлений статтею 257 ЦК України строк позовної давності щодо таких нарахувань обраховується за останні три роки, які передували зверненню кредитора з позовом, якщо основне зобов`язання боржником не виконано".

Скаржник посилається на неврахування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, а саме: "за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення."

5.15. У справі № 910/16945/14, на яку посилається ФГ "Жайвір", про стягнення заборгованості за кредитним договором, позов обгрунтований тим, що відповідач, отримавши суму коштів за кредитом, всупереч умовам Договору не виконав своїх зобов`язань щодо вчасного повернення суми кредиту і сплати всіх належних платежів за Договором. Суди задовольнили вимоги частково, враховуючи неусунення відповідачем порушення грошового зобов`язання (наявність неповернутої суми основного боргу за кредитом) та обґрунтованістю застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України.

ФГ "Жайвір" посилається на неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, а саме: "Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення."

5.16. У справі № 902/417/18, на яку посилається ФГ "Жайвір", за позовом про стягнення заборгованості за договором поставки основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних у зв`язку з несвоєчасною та неповною оплатою за поставлений товар, суд касаційної інстанції погодився з резолютивною частиною судових рішень щодо часткового задоволення позовних вимог, проте змінив мотивувальну частину судових рішень.

ФГ "Жайвір" посилається на неврахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а саме: "Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання." "З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав". "…застосовуючи у подібних правовідносинах положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 та частини другої статті 625 ЦК України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яку сторонами вже було погоджено, умовами договору, в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за той самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення."

5.17. Крім того, скаржник посилається на постанови Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі № 07/238-10 (про визнання частково недійсним договору поставки), від 24.12.2013 у справі № 8/5025/1402/12 (про стягнення заборгованості за поставлений товар пені та процентів за користування чужими грошовими коштами), від 01.07.2014 у справі № 5010/1575/2012-20/83 (про стягнення заборгованості за поставлений за договором товар, пені та процентів за користування чужими грошовими коштами) та наводить висновки щодо визначення правової природи нарахованих позивачем сум річних, розмір яких погоджено сторонами у договорі, та нарахування яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України саме як неустойки (пені).

5.18. З урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду, стягнення відсотків річних та інфляційних витрат, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Отже, враховуючи, що позивач заявив вимоги про стягнення відсотків річних за період з 16.11.2018 до 17.11.2019, а також інфляційних втрат за період листопад 2018 - жовтень 2019 (тобто за період до дати фактичного виконання відповідачем грошового зобов`язання), суди правильно застосували положення статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин. Тому доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (щодо застосування статей 258, 549, 626 Цивільного кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України), та Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі № 07/238-10, від 24.12.2013 у справі № 8/5025/1402/12, від 01.07.2014 у справі № 5010/1575/2012-20/83, від 01.07.2014 у справі № 11/5026/1925/2012, не підтвердилися.

Щодо підстав касаційного оскарження ТОВ "Агроплантеко", передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.19. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі ТОВ "Агроплантеко", Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

5.20. Касаційну скаргу ТОВ "Агроплантеко" мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.06.2018 у справі № 908/1453/14 (щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України). Скаржник вважає, що суди необґрунтовано відмовили у стягненні пені. Посилаючись на пункт 8.1-8.3 договору, скаржник зазначає про можливість її нарахування за спірний період. Крім того, вважає безпідставним зменшення до 30% процентів річних, а також не погоджується з обрахунком інфляційних нарахувань в розмірі 38075,82 грн.

5.21. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.

5.22. У постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на неврахування висновків у якій посилається скаржник, колегія суддів висловила правову позицію щодо застосування положень частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а саме: « 8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

…8.37. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

8.38. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.»

У постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, про неврахування висновків у якій зазначає скаржник, колегія суддів дійшла таких висновків: «Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі».

5.23. У цій справі суд першої інстанції, зважаючи на своє право щодо зменшення неустойки, а також, зважаючи на неспівмірність заявлених до стягнення сум - 50% річних, беручи до уваги, що нараховані позивачем 50% річних надмірно великі порівняно із самою заборгованістю відповідача, яка вже ним сплачена, дійшов висновків, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, розмір річних може бути обмежений до 30% від заявленої суми.

5.24. Таким чином, посилання позивача на те, що суди не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо застосування норм статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів про зменшення розміру неустойки у цій справі не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду, у тому числі й висновку, викладеному у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 про відмову у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, оскільки право суду зменшити розмір пені було реалізоване ним у обох справах у конкретних випадках за наслідками оцінки обставин кожної справи, наведених учасниками справ обґрунтувань та дослідження доказів.

5.25. Решта доводів скаржників стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарським судом, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, підстав для задоволення касаційних скарг і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Золотий жайвір" залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" залишити без задоволення.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 у справі № 924/441/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак