Постанова

від 21.02.2022 по справі 910/5808/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 910/5808/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Гогусь В. О.,

за участю представників:

позивача - Кузьміної К. О. (адвоката), Гречушкіна Є. В. (адвоката),

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - Осадчої В. Р. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська ЦЗФ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 (колегія суддів: Шаптала Є. Ю. - головуючий, Куксов В. В., Хрипун О. О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 (суддя Бойко Р. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська ЦЗФ"

до Донецької обласної державної адміністрації

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Покровської районної державної адміністрації Донецької області

про визнання укладеною додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" (далі - ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Донецької обласної державної адміністрації, в якому просило суд визнати укладеною в наведеній позивачем редакції додаткову угоду до договору оренди землі від 02.12.2008, який зареєстрований у Мар`їнському районному відділі Донецької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.12.2008 за №4АА007604-040816300001.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Донецька обласна державна адміністрація неправомірно відмовила позивачу в укладенні додаткової угоди, чим порушила переважне право ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" на поновлення договору на новий строк, передбачене частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 910/5808/21, відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" до Донецької обласної державної адміністрації про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ", оскільки відповідачем було розглянуто лист-повідомлення позивача у визначений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" термін та у розумний строк надіслано повідомлення позивачу про рішення за наслідками такого розгляду - незгоду з укладенням договору із позивачем на новий строк з огляду на недосягнення згоди в частині внесення змін щодо розміру орендної плати. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що наданий позивачем проект додаткової угоди передбачає пролонгацію строку дії договору на 12 років (до 02.12.2032 згідно з пунктом 8.1 проекту додаткової угоди), у той час як пункт 8 договору передбачав строк дії договору - 5 років, а пунктом 1 додаткової угоди від 29.11.2013 передбачалось продовження договору на 7 років, що свідчить про те, що фактично позивачем запропоновано відповідачу внести зміни до договору в частині строку дії договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 та рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 у справі № 910/5808/21, до Верховного Суду звернулося ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" до Донецької обласної державної адміністрації про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі в наведеній позивачем редакції.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статей 33, 35 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 6-2540цс16, постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 490/7071/16-ц.

3.3. Донецька обласна державна адміністрація у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Донецька обласна державна адміністрація наголошує, що в цьому випадку є очевидна незгода відповідача із укладенням додатковї угоди до договору на новий строк на тих самих умовах. Також немає досягнення згоди щодо істотних умов договору, зокрема, щодо розміру орендної плати, яка обчислюється у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

4. Розгляд касаційної скарги та обставини справи, встановлені судами

4.1. 21.02.2021 до Верховного Суду надійшло клопотання Донецької обласної державної адміністрації, у якому заявник просить відкласти розгляд цієї справи, оголосити перерву у судовому засіданні або розглянути справу за відсутності Донецької обласної державної адміністрації, врахувавши при цьому доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу. Верховний Суд враховує це клопотання під час розгляду справи № 910/5808/21.

4.2. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 02.12.2008 між Мар`їнською районною державною адміністрацією як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" (далі - ТОВ "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська") (після перейменування - ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ") як орендарем було укладено договір оренди землі, зареєстрований у Мар`їнському районному відділі Донецької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.12.2008 за №4АА007604-040816300001 (далі - договір оренди), відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки несільськогосподарського призначення - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які знаходяться за межами населених пунктів Новоселидівської сільської ради, за північною околицею с. Вовченка, в 1 км на захід від м. Гірник, Селидівської міської ради.

4.3. Згідно з пунктом 2 договору в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 160,5216 га, в тому числі: земельна ділянка з кадастровим номером 1423385400:06:000:0037 площею 9,3484 га, з них 9,3484 га землі промисловості; земельна ділянка з кадастровим номером 1423385400:06:000:0038 площею 150,0791 га, з них 6,7837 га землі промисловості, 66,0970 га під териконами, 77,1984 га землі технічної інфраструктури; земельна ділянка з кадастровим номером 1423385400:06:000:0039 площею 1,0941 га, з них 1,0941 га під териконами.

4.4. В пункті 3 договору оренди зазначено, що на земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомого майна: комплекс будівель та споруд центральної збагачувальної фабрики "Курахівська", що є власністю ТОВ "ЦЗФ "Курахівська" на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17776234 від 18.02.2008.

4.5. Судами констатовано, що в пункті 5 договору оренди визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 10 225 225,92 грн. Пунктом 8 договору оренди передбачено, що цей договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі відсутності заперечень зі сторони орендодавця договір оренди вважається поновленим на новий строк на тих же умовах.

4.6. Господарськими судами зазначено, що 02.12.2008 на виконання умов договору оренди за актом прийому-передачі земельних ділянок ТОВ "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" було передано земельні ділянки з кадастровими номерами 1423385400:06:000:0037, 1423385400:06:000:0038 та 1423385400:06:000:0039.

4.7. 29.11.2013 між Мар`їнською районною державною адміністрацією як орендодавцем та ТОВ "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" як орендарем було укладено додаткову угоду до договору (далі - додаткова угода від 29.11.2013). Відповідно до пункту 1 додаткової угоди пункт 8 договору оренди викладено в такій редакції: "Договір оренди продовжено на 7 років. Після закінчення строку, орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі відсутності заперечень зі сторони орендодавця договір оренди вважається поновленим на новий строк на тих же умовах".

4.8. ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" звернулося до Донецької обласної державної адміністрації з листом № 544-10 від 30.10.2020, в якому, посилаючись на статтю 33 Закону України "Про оренду землі", пункт 5 статті 122 Земельного кодексу України, пункт 8 договору оренди земельних ділянок від 02.12.2008, повідомило про намір поновлення дії договору оренди на той самий строк (12 років, до 02.12.2032) на тих самих умовах, та направило проект додаткової угоди для розгляду і підписання.

4.9. Судами зазначено, що проект додаткової угоди передбачав викладення розділу "Строк дії договору" договору оренди у наступній редакції:

"8.1. Договір укладено на 24 роки, а саме до 02 грудня 2032 року.

8.2. Після закінчення строку, на який укладено Договір, він поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах без вчинення сторонами Договору письмового правочину про його поновлення у порядку, визначеному в ст. 126-1 Земельного кодексу України.

У разі подання орендодавцем заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення Договору орендодавець зобов`язаний цього ж дня письмового повідомити про це орендаря. Таке повідомлення орендодавець має або надіслати цінним листом засобами поштового зв`язку, або вручити посадовій особі орендаря особисто під підпис.

8.3. Орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк у порядку, передбаченому ст. 33 Закону України "Про оренду землі". У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір укладення договору на новий строк".

4.10. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що листом № 0.2/19-5972/4-20 від 27.11.2020 Донецька обласна державна адміністрація повідомила ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" про те, що до листа № 544-10 від 30.10.2020 не долучено актуальну нормативну грошову оцінку земельних ділянок. Крім того, Донецька обласна державна адміністрація звернула увагу позивача на те, що проект додаткової угоди складено без урахування положень Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004. Також відповідач зазначив про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1423385400:06:000:0038 перебуває в межах населеного пункту с. Вовчанка.

4.11. Спір у цій справі виник з огляду на те, що позивач звернувся до суду із позовом, стверджуючи про наявність у нього правових підстав для визнання в судовому порядку укладеною в наведеній позивачем редакції додаткової угоди до договору оренди землі від 02.12.2008, у зв`язку з тим, що Донецька обласна державна адміністрація, на думку позивача, протиправно відмовила в укладенні такої додаткової угоди, чим порушила переважне право позивача на поновлення договору на новий строк, передбачене частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" до Донецької обласної державної адміністрації про визнання укладеною в наведеній позивачем редакції додаткової угоди до договору оренди землі від 02.12.2008.

5.3. Підставою позовних вимог, на думку позивача, є те, що Донецька обласна державна адміністрація протиправно відмовила в укладенні такої додаткової угоди, чим порушила переважне право позивача на поновлення договору на новий строк, передбачене частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

5.4. Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

5.5. Законом України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

5.6. Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

5.7. Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

5.8. При цьому Верховний Суд враховує, що Законом України від 05.12.2019 № 340-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (далі - Закон від 05.12.2019 № 340-IX) внесено зміни до Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV шляхом доповнення його статтею 322 "Поновлення договорів оренди землі" та викладення статті 33 у новій редакції з назвою "Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк", і до Земельного кодексу України шляхом доповнення його статтею 1261 "Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови".

5.9. Крім того, Законом України від 05.12.2019 № 340-IX, який набув чинності з 16.07.2020, розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:

"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 1261 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 1261 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

5.10. Отже, наведені положення закону повинні враховуватись судами при вирішенні спорів про поновлення договорів оренди землі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 924/1057/20.

5.11. Поряд із цим, здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень в цій справі, Верховний Суд звертається до правових висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 (про відсутність вагомих підстав для відступу від яких Велика Палата Верховного Суду зазначила в пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

5.12. Згідно з частинами 1- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

5.13. Відповідно до частин 4, 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

5.14. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1- 5, так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

5.15. Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендодавця та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

5.16. У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

5.17. Тобто, виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

5.18. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.19. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.20. Господарськими судами зазначено, що позивач звернувся до суду з позовом, стверджуючи про наявність правових підстав для визнання в судовому порядку укладеною в наведеній позивачем редакції додаткової угоди до договору оренди землі від 02.12.2008, у зв`язку з тим, що Донецька обласна державна адміністрація протиправно відмовила позивачу в укладенні додаткової угоди, чим порушила переважне право позивача на поновлення договору на новий строк, передбачене частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

5.21. Господарськими судами констатовано, що в цьому випадку відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ", оскільки відповідачем було розглянуто лист-повідомлення позивача у визначений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" термін та у розумний строк надіслано повідомлення позивачу про рішення за наслідками такого розгляду - незгоду з укладенням договору із позивачем на новий строк, з огляду на недосягнення згоди в частині внесення змін щодо розміру орендної плати.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що навіть у випадку порушення відповідачем строку повідомлення ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» про наслідки розгляду листа вих. №544-10 від 30.10.2020, такі обставини жодним чином не можуть слугувати підставою для задоволення вимог позивача про визнання укладеною додаткової угоди до договору в редакції, наведеній ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ», оскільки проект цієї додаткової угоди містить умови, відмінні від умов договору. Зокрема, наданий позивачем проект додаткової угоди передбачає пролонгацію строку дії договору на 12 років (до 02.12.2032 згідно з пунктом 8.1 проекту додаткової угоди), у той час як пункт 8 договору передбачав строк дії договору - 5 років, а пунктом 1 додаткової угоди від 29.11.2013 передбачалось продовження договору на 7 років, що свідчить про те, що фактично позивачем запропоновано відповідачу внести зміни до договору в частині строку дії договору.

5.22. ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" не погоджується із наведеними висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося із касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення. Водночас ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.23. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.24. Касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статей 33, 35 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 6-2540цс16, постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 490/7071/16-ц.

5.25. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.26. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.27. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.28. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом про визнання поновленим на тих самих умовах на п`ять років (до 1 липня 2024 року) укладеного із відповідачем договору оренди землі.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень, про те, що: "зауваження суду першої інстанції про те, що позивач не надав докази сплати орендної плати за землю та докази продовження користування тією земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому на праві власності об`єкт, після спливу строку договору оренди землі, Велика Палата Верховного Суду оцінює критично. У разі правомірного знаходження на земельній ділянці належного особі на праві власності об`єкта нерухомості надання цієї ділянки в оренду іншим особам неможливе. Апеляційний суд вказав, що відповідач не заперечує добросовісність користування орендарем земельною ділянкою, а також вчасність і повноту внесення орендної плати".

Проте колегія суддів Верховного Суду відхиляє наведені доводи скаржника з огляду на таке. Верховний Суд констатує, що Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача у справі № 903/1030/19, дала відповідь на два ключові питання: (1) Який порядок поновлення договору оренди землі за статтею 33 Закону № 161-ХІV?; (2) Чи дотримав такого порядку позивач? У справі № 903/1030/19 суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач усупереч вимогам частини другої статті 33 Закону № 161-XIV і пункту 8 договору оренди землі не повідомив відповідача за 30 днів до спливу строку цього договору про намір його поновити, тому Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком судів про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною 6 статті 33 вказаного Закону. Водночас, у цій справі № 910/5808/21 господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ", оскільки за наслідками розгляду листа-повідомлення позивача про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, відповідач висловив незгоду із укладенням договору на новий строк з огляду на недосягнення згоди в частині внесення змін щодо розміру орендної плати. Крім того, як встановлено судом першої інстанції, фактично позивачем запропоновано відповідачу внести зміни до договору в частині строку дії договору. Тому Верховний Суд констатує, що висновки господарських судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать висновкам, на які посилається скаржник, оскільки ґрунтуються на різних установлених фактичних обставинах справи.

5.29. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень: "статтею 33 Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність. Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»)".

Однак Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/78, оскільки справа № 910/5808/21, що розглядається, та справа № 159/5756/18, істотно відрізняються установленими фактичними обставинами, що формують зміст правовідносин, зокрема, у справі, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки. Водночас у цій справі, як установили суди, відповідач висловив незгоду із укладенням договору на новий строк з огляду на недосягнення згоди в частині внесення змін щодо розміру орендної плати. Також колегія суддів враховує, що, за встановленими обставинами у цій справі, позивачем запропоновано відповідачу внести зміни до договору в частині строку дії договору. Відтак правовідносини у цих справах не можуть вважатися подібними.

5.30. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, скасування державної реєстрації договорів, визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень, про те, що: "за відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендодавця про намір укласти новий договір оренди з новим орендарем, переважне право діючого орендаря, передбачене статтею 33 Закону № 161-XIV, буде порушеним, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря має підстави вважатися недобросовісною". Скаржник зазначає, що аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 6-2540цс16.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє помилкові доводи скаржника про неврахування господарським судами попередніх інстанцій наведених висновків, оскільки у цій справі судами було установлено наявність заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки. Крім того, проект додаткової угоди містить умови, відмінні від умов договору щодо строку оренди. З огляду на це Верховний Суд зазначає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.

5.31. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом про поновлення договору оренди.

У зазначеній постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень: "відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7- 10 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель"). Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України. Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а згідно з пунктом 288.4, підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 наведеної норми розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Як убачається зі змісту договору, розмір орендної плати визначено сторонами у межах законодавства, а зміна такого розміру за відсутності погодження між сторонами може бути окремою підставою для звернення до суду. При цьому лист-повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 16.03.2017 № 28-18-0.6-3909/2-17 не містить заперечень щодо визначеного у договорі розміру орендної плати або застережень про незгоду із будь-якими істотними умовами договору. Отже, слід визнати правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що оскільки нормативна грошова оцінка земель - основа для визначення розміру орендної плати, її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати в процесі узгодження з орендарем усіх істотних умов договору, а не підставою для відмови у поновленні договору оренди саме через ненадання витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки землі, натомість у листі-повідомленні відповідач неправомірно послався на необхідність надання додаткових документів, не зазначаючи конкретних підстав для відмови у поновленні договору оренди земельної ділянки".

Верховний Суд констатує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, є частково неактуальними згідно з постановами Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, а саме в частині тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Водночас, розглядаючи цю справу, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ", оскільки за наслідками розгляду листа-повідомлення позивача про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, відповідач висловив незгоду із укладенням договору на новий строк з огляду на недосягнення згоди в частині внесення змін щодо розміру орендної плати. З огляду на це Верховний Суд зазначає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.

5.32. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 490/7071/16-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом про визнання договорів недійсними.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень про те, що: "усталеним є розуміння переважного права як такого суб`єктивного цивільного права, яке надає його носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб`єктивне право".

Однак Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 490/7071/16-ц, оскільки справа № 910/5808/21, що розглядається, та справа № 490/7071/16-ц, істотно відрізняються установленими фактичними обставинами, що формують зміст правовідносин, а саме, справа на яку посилається скаржник розглядалася за позовом про визнання договорів недійсними. При цьому висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.

Позов у справі № 490/7071/16-ц був обґрунтований, зокрема, тим, що позивач є одним із співавторів наступних сортів рослин: "Версаль" льон низький, номер заявки 12015001 (свідоцтво про авторство № 150150); "Дозор" соняшник однорідний, номер заявки 10017076 (свідоцтво про авторство № 140852); "Кардинал" соняшник однорідний, номер заявки 10017077 (свідоцтво про авторство № 140853). Майнові права інтелектуальної власності на поширення сорту та володільцем патентів на вказані сорти рослин є ТОВ "Науковий інститут селекції". 10.09.2015 за договором № 18 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорідний "Дозор" за свідоцтвом № 140845 Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та патентом № 140537, договором № 17 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорідний "Кардинал" за свідоцтвом № 140846 Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та патентом № 140537, договором № 19 про передачу (продаж) права власності на на ботанічний таксон льону низького "Версаль" за свідоцтвом № 150168 Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та патентом № 150230, укладеними між ТОВ «Науковий інститут селекції» в особі директора Першиної Л. В. та Димитровим Г. Д. виключні майнові права інтелектуальної власності на зазначені сорти рослин були передані Димитрову Г. Д. Проте, при укладенні вказаних договорів з боку директора ТОВ "Науковий інститут селекції" Першиної Л. В. були порушені норми чинного законодавства України, зокрема, положення частини 4 статті 51 Закону Украйни «Про охорону прав на сорти рослин», щодо попереднього повідомлення авторів сорту про намір відчужити виключні майнові права інтелектуальної власності та їх переважне право стати суб`єктом майнових прав.

Проте у цій справі ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ' звернулося із позовом до Донецької обласної державної адміністрації, в якому просило суд визнати укладеною в наведеній позивачем редакції додаткову угоду до договору оренди землі від 02.12.2008. Позовні вимоги були обґрунтовано тим, що Донецька обласна державна адміністрація неправомірно відмовила позивачу в укладенні додаткової угоди, чим порушила переважне право ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" на поновлення договору на новий строк, передбачене частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Отже посилання скаржника на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 490/7071/16-ц, є безпідставними.

5.33. Таким чином, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень в цій справі, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що суди ухвалили рішення без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Водночас судові рішення в цій справі ухвалені відповідно до наведених скаржником висновків. З огляду на це колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення та неправильне застосування судами положень статей Закону України "Про оренду землі".

5.34. Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.35. Крім того, Верховний Суд під час розгляду цієї справи звертає увагу скаржника на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 в пункті 57 у справі № 903/1030/19 зазначила, що: "у разі наявності в особи права власності саме на об`єкт нерухомості відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною шостою статті 33 Закону № 161-ХІV не може бути перешкодою для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об`єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки".

5.36. Отже, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги в сукупності не спростовують правильних висновків господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.37. Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильних та обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 у справі № 910/5808/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак