Рішення

від 11.04.2022 по справі 512/308/21

САВРАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.у.н.с. 512/308/21

Провадження № 2/512/41/22

"12" квітня 2022 р. смт. Саврань

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Шаповал Н.Г.,

представника позивачки - адвоката Дерев`янка М.О.;

представника Служби у справах дітей Подільської районної державної адміністрації Одеської області - Січкар Н.С.;

представника Органу опіки і піклування Савранської селищної ради Одеської області - Бевзюк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у загальному порядку справу за позовом адвоката Дерев`янка Миколи Олександровича, який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 , яка в свою чергу діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Савранського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Подільської районної державної адміністрації Одеської області, Орган опіки і піклування Савранської селищної ради Одеської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

17.05.2021 представник позивачки адвокат Дерев`янко Микола Олександрович, який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 , яка в свою чергу діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , Савранського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Подільської районної державної адміністрації Одеської області, Орган опіки і піклування Савранської селищної ради Одеської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

В обґрунтування позову зазначається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки з відповідачем народився син - ОСОБА_4 . 04.12.2014 Центральним бюро запису актів цивільного стану, Порту-Луї було зареєстровано шлюб між позивачкою та відповідачем у справі, про що зроблено відповідний запис у сертифікаті за № 1530. Це підтверджується копіями сертифікату №1530 від 04.12.2014 року на мові оригіналу та письмовий переклад з французької та англійської мов, посвідчений 07.11.2016 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєльтюковою Є.М., про що в реєстрі зроблено відповідний запис за №2547-2548.

24.07.2018 Верховним Судом Республіки Маврикій було ухвалено рішення №SCR FD 2790/16 (Р), яким шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано.

Вказаним рішенням визначено, що: «Суд надає опіку над неповнолітньою дитиною на ім`я ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері, що звернулася із клопотанням, та з огляду на обставини, не видає наказ щодо права на візит зустрічному відповідачу».

В подальшому, Верховним Судом Республіки Маврикій було винесено рішення, яким постановлено: «Попереднє судове рішення про розлучення, винесене у цій справі 24 липня 2018 року, цим підтверджується як постійне з 25 жовтня 2018 року, і що шлюб, укладений у Центральному відділі РАЦС у м. Порт-Луі 04 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є розірваним і таке рішення про розлучення винесено судом. Закон №1530 від 2014 року».

Під час проходження процедури розлучення за законами Республіки Маврикій, відповідач - ОСОБА_3 (також відомий під іменами ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , всупереч рішенню Верховного Суду Республіки Маврикій №SCR FD 2790/16 (Р) від 24 липня 2018 року, яким не було надано права на візит із дитиною, відповідач незаконно вивіз спільну дитину з місця постійного проживання та неправомірно перебував під юрисдикцією Британської Колумбії.

За фактом викрадення дитини було відкрито (порушено) кримінальну справу і провадження) щодо міжнародного викрадення неповнолітньої дитини за номером ОВ № 493/2018 ССID «Викрадення дітей».

За наслідком вчинення зазначених дій відповідачем, Верховним Судом Британської Колумбії 02 жовтня 2018 було розглянуто справу № Е 181468, якою встановлено необхідність негайно повернути дитину матері.

Окрім того, пунктами 7-8 зазначеного рішення постановлено: «Секретар Верховного суду Британської Колумбії, канцелярії Ванкувера або Відповідача чи його представник негайно передасть Позивачці або її представникам будь-який документ, що знаходиться у його або її володінні, або фактичний контроль над дитиною, у тому числі паспорти, видані Канадою та Республікою Маврикій.

Позивачка має вільне право подавати заяву та отримувати усі такі проїзні документи. шо можуть бути необхідними для повернення до Республіки Маврикій без вимоги підпису чи іншого підтвердження від Відповідача».

Дані обставини слугували для повернення та переїзду на територію України позивачки разом із сином - ОСОБА_4 .

В подальшому, на підставі вищезазначених судових рішень ухвалених на території Британської Колумбії, за відсутності будь-яких даних щодо батька дитини (відповідача у цій справі), оскілки останній переховується та перебуває у розшуку у зв`язку із попущеною відносно нього кримінальною справою за фактом вчинення злочину, який кваліфікується як міжнародне викладення неповнолітньої дитини за номером ОВ № 493/2018 CCID «Викрадення дітей», враховуючи колізію та розбіжності у нормах матеріального права між ухваленими рішеннями Верховним Судом Британської Колумбії та чинним законодавством України, позивачка звернулась до Савранської районної державної адміністрації Одеської області із заявою про надання дозволу на зміну імені та прізвища малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За результатом розгляду вищезазначеного звернення, 19.06.2020 Савранською районною державною адміністрацією Одеської області було винесено розпорядження № 152/А-2020, яким встановлено, що: «Батько дитини - ОСОБА_3 , громадянин Республіки Маврикій, з дитиною не спілкується, участі у вихованні та утриманні сина не приймає, місце його перебування невідоме та надано ОСОБА_1 дозвіл на зміну імені та прізвища малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я « ОСОБА_2 » та прізвище матері « ОСОБА_2 ».

Вищезазначене розпорядження стало підставою для видачі Савранським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Свідоцтва про народження на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підставою для звернення до суду за захистом прав та інтересів малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 слугує той факт, що протягом усього подружнього життя позивачки та відповідачем, та вже під час розгляду судових спорів, відповідач у справі постійно здійснював психологічний тиск по відношенню до позивачки та дитини, викрадав документи позивачки та безпосередньо малолітньої дитини, неодноразово викрадав дитину та ховав на території Республіки Маврикій. Зокрема, 25.02.2018 дитина, по підробленим документам незаконно була вивезена з території Республіки Маврикій в невідомому напрямку відповідачем. Майже 30 днів дитину шукали на території Республіки Маврикій, але на черговому засіданні суду позивачка отримала підтвердження від служби міграції Республіки Маврикій що її син перетнув кордон Республіки Маврикій і був вивезений за напрямом Об`єднані Арабські Емірати, Дубаї.

У зв`язку з вищевикладеним, представник позивачки просив суд позбавити відповідача батьківських прав, стягнути з нього аліменти на утримання дитини, зобов`язати Савранський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) виключити з актового запису № 10 про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості про батька " ОСОБА_3 " та зобов`язати внести зміни до актового запису № 10 про народження ОСОБА_2 шляхом внесення відомостей в графу "по-батькові" " ОСОБА_1 ".

Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області від 24.05.2021 залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області від 14.06.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання на 10.08.2021. В подальшому підготовче судове засідання було відкладене на 19.01.2022.

Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 19.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 02.03.2022. В подальшому судове засідання було відкладене на 12.04.2022.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином та своєчасно.

Представник позивачки адвокат Дерев`янко М.О. просив справу розглянути без участі позивачки, підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно (а.с.77, 104).

Представник відповідача Савранського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином та своєчасно (а.с. 98).

Представник третьої особи, Служби у справах дітей Подільської районної державної адміністрації Одеської області - Січкар Н.С. не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи, Органу опіки і піклування Савранської селищної ради Одеської області - Бевзюк О.І. не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Вислухавши пояснення представника позивачки, представників третіх осіб, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У відповідності до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Савранським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 12.02.2021, батьком малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться ОСОБА_3 (а.с.12).

Відповідно до довідки Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 358391 про реєстрацію особи громадянином України, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Республіки Маврикій, набув громадянства України з 03.12.2014 відповідно до Указу Президента України від 01.03.2016 (а.с.13).

Між позивачкою та відповідачем був укладений шлюб 04.12.2014, в Центральному бюро записів актів цивільного стану міста Порт-Луї, Республіка Маврикій, що підтверджується витягом з Книги записів про шлюб № 1530 (а.с.15-17).

Верховний суд Республіки Маврикій 24.07.2018 виніс тимчасове рішення про розлучення подружжя (а.с.18-23).

Згодом Верховний суд Республіки Маврикій постановив, що попереднє судове рішення про розлучення підтверджується як постійне з 25.10.2018 і що шлюб між подружжям є розірваним (а.с. 28-29).

Відповідно до листа адвоката ОСОБА_6 (ОСОБА_6) позивачка отримала опікунство над своєю неповнолітньою дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до рішення Верховного суду Республіки Маврикій від 24.07.2018. Відповідачеві ОСОБА_3 не надано права на відвідування дитини, оскільки він не з`явився до суду та залишив країну. Мав місце випадок міжнародного викрадення дитини з боку відповідача ОСОБА_3 щодо своєї дитини ОСОБА_5 та було порушено кримінальну справу щодо викрадення дитини. Неповнолітня дитина ОСОБА_5 повернута назад урядом Канади і наразі перебуває під опікою його матері ОСОБА_1 (а.с.24-27).

Згідно з постановою Верховного Суду Британської Колумбії від 02.10.2018, зобов`язано, зокрема, ОСОБА_3 негайно передати дитину будь-якому представнику поліції, що має юрисдикцію Британської Колумбії, на його вимогу, з метою повернення дитини до місця постійного проживання у Республіці Маврикій (а.с. 34-36).

Розпорядженням Савранської районної державної адміністрації Одеської області від 19.06.2020 позивачці ОСОБА_1 надано дозвіл на зміну імені та прізвища малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я « ОСОБА_2 » та прізвище « ОСОБА_2 » (а.с.37).

З довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 10.12.2021 № 91-47884/0/15-21 вбачається, що відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування в межах з Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою територією АР Крим в період з 09.12.2016 по 11.11.2021 громадянином Республіки Маврикій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в базі даних не виявлено (а.с.86).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Савранської селищної ради Одеської області від 13.01.2022 № 1/6, Виконавчий комітет Савранської селищної ради Одеської області як орган опіки та піклування, вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.91).

Вказаний висновок органу опіки та піклування Савранської селищної ради Одеської області від 13.01.2022 затверджений рішенням Савранської селищної ради Одеської області від 13.01.2022 № 1/6 (а.с.90).

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблею ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересів дитини. Таке визначення може бути необхідними у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.

Згідно із статтею 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, яка знайшла своє відображення і в Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991року № 789ХІІ) (далі - Декларація) дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

Згідно із частиною 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом частини 1 статті 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Суд звертає увагу на Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. N 2402-III, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Згідно із частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Зі статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" вбачається, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із пунктами 2, 3, 6 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо, вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2018 року у справі № 686/24929/16-ц).

При цьому позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, у зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 759/9995/16-ц).

В абзаці 2 пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до пунктів 15, 16 Постанови позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей (п. 15 вищевказаної Постанови).

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Згідно з абзацом 2 пунктом 18 вищезгаданої Постанови, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, і застосовується така крайня міра відповідальності судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Суд керується усталеною судовою практикою в даній категорії справи, враховуючи правові висновки відповідно до постанов Верховного Суду (від 17.06.2021 у справі № 466/9380/17, від 23.12.2020 у справі № 522/21914/14, від 11.09.2020 у справі № 357/12295/18, від 29.04.2020 у справі № 522/10703/18, від 13.04.2020 у справі № 760/468/18, від 11.03.2020 у справі № 638/16622/17, від 02.10.2019 у справі № 461/7387/16-ц, від 08.05.2019 у справі № 409/1865/17-ц).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, тому позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини (пункт 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

У рішенні від 16.07.2015 у справі "Мамчур проти України" ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

В рішенні ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі "Савіни проти України" зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Відтак, за загальним правилом позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінки.

Ухилення від виконання юридичного обов`язку - виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер.

В постанові Верховного Суду від 13.03.2019 по справі № 631/2406/15-ц зазначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.

Слід також врахувати, що відповідно до статті 151 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Однак жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували зазначені обставини суду не надано.

Так, позивачка та її представник в підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, посилались на те, що відповідач незаконно вивіз спільну дитину з місця постійного, на той час, місця проживання та неправомірно перебував під юрисдикцією Британської Колумбії. За фактом викрадення дитини було відкрито (порушено) кримінальну справу (провадження) щодо міжнародного викрадення неповнолітньої дитини за номером ОВ № 493/2018 CCID "Викрадення дітей". За наслідком вчинення зазначених дій відповідачем, Верховний Суд Британської Колумбії 02 жовтня 2018 року було розглянуто справу № Е181468, якою встановлена необхідність негайно повернути дитину матері.

Дійсно, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо, вона, він, зокрема, засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Водночас, суд звертає увагу на те, що для обґрунтованого висновку щодо наявності такої підстави, як "засудження за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини" необхідне дослідження вироку суду, який вступив в законну силу стосовно особи щодо якої порушується питання позбавлення батьківських прав.

Проте ані під час подання цивільного позову, ані під час судового розгляду справи, представником позивачки не надано відповідного вироку суду будь-якої країни чи іншого остаточного судового акту щодо притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо його дитини - ОСОБА_2 .

Водночас надані до цивільного позову та перекладені на українську мову листи адвоката Нутанесвара Рамасавмі (ОСОБА_6) та постанови Верховного Суду Британської Колумбії свідчать лише про відкриття кримінальної справи щодо відповідача за фактом вчинення злочину "викрадення дітей" та ніяк не свідчать про його притягнення до кримінальної відповідальності та визнання винуватим у злочині (кримінальному правопорушенні).

Такі відомості не можуть характеризувати його на даний час негативно як особу або його можливості ухилитись від виконання батьківських обов`язків, вказує на формальний статус відповідача в кримінальному провадженні, факт розшуку органом досудового розслідування.

У відповідності до положень статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Згідно зі статтею 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Отже, враховуючи "презумпцію невинуватості" відповідач не може вважатись таким, що засуджений за вчиненням умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Висновок органу опіки та піклування Савранської селищної ради Одеської області від 13.01.2022 № 1/6щодо доцільності батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.91), має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). Такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Проаналізувавши висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавити батьківських прав відповідача, суд вважає, що цей висновок не може бути прийнятий до уваги, оскільки зроблений на підставі пояснень позивачки без виклику відповідача. Отже, без виклику відповідача та відповідного з`ясування всіх обставин із залученням обох сторін спору, які мають значення при вирішенні питання про позбавлення відповідача батьківських прав, такий письмовий висновок є недостатньо обґрунтованим, а тому з нього не вбачаються достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.

Висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавити батьківських прав відповідача зроблений без належного з`ясування всіх обставин, які мають значення при вирішенні питання про позбавлення відповідача батьківських прав, є недостатньо обґрунтованим та не містить правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина.

Як вбачається з висновку, у ньому не наведено беззаперечних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, а висновок суперечить обставинам викладеним в ньому. Також, він не містить висновку про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дитини та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси дитини.

Тобто, зазначений висновок не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Крім того, вищевказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Стосовно посилання представника позивачки на пункти 2, 3 частини 1 статті 164 СК України, відповідно до яких мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо, вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, суд зазначає наступне.

Позовна заява та додані до неї письмові докази, разом з поясненнями учасників справи не свідчать, що відповідач як батько неповнолітнього ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно сина, або вчиняв би щодо нього насильство будь-якого виду.

Зокрема, правова оцінка щодо документів, перекладених на українську мову про відкриття кримінальної справи стосовно відповідача, надана судом вище, у зв`язку з чим з цих же підстав суд не покладає їх і в основу доведення жорстокого поводження з дитиною.

Крім того розпорядження Савранської районної державної адміністрації від 19.06.2020 № 152/А-2020 (а.с. 37) не може бути належним доказом ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, оскільки дитина сторін проживає з матір`ю, батько дитини проживає окремо від дитини на значній відстані від неї - в іншій країні. Отже, встановлені судом обставини, не свідчать про те, що відповідач свідомо та умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Позивачкою та її представником не доведено, що поведінка відповідача відносно його дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, чи винної поведінки відповідача щодо умисного злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків. У справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Також позивачкою не доведено, в чому будуть полягати позитивні зміни в житті дитини в разі застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.

Отже на підставі повно, всебічно та безпосередньо з`ясованих фактичних обставин справи, суд констатує, що жодної із зазначених представником позивачки обставин та підстав, закріплених в пунктах 2, 3, 6 частини 1 статті 164 СК України на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.

З наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові доводів позивачки щодо негативної характеристики відповідача, оскільки вони не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. В даній постанові суд касаційної інстанції підкреслив наступне, що при позбавленні батьківських прав суду слід не тільки встановити ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, а також чи попереджувався батько офіційно про необхідність змінити ставлення до дитини. Позиція Верховного Суду у даній справі базується, серед іншого, на рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України"

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його дитини не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Щодо решти позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини, зобов`язання Савранський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) виключити з актового запису № 10 про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості про батька " ОСОБА_3 " та зобов`язання внести зміни до актового запису № 10 про народження ОСОБА_2 шляхом внесення відомостей в графу "по-батькові" " ОСОБА_1 ", суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 166 СК України, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання.

Зміна по-батькові малолітньої (неповнолітньої) дитини відноситься саме до особистих немайнових прав батьків. У зв`язку з цим відпадає необхідність в отриманні згоди батька, позбавленого батьківських прав, для зміни прізвища дитини, а, отже, і вирішення даного питання в судовому порядку за відсутності за конкретних обставин спору по суті.

Зміна по-батькові дитини здійснюється відповідно до Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793.

Згідно з пунктом 2.14. Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану, у тому числі про анулювання та поновлення, є рішення суду про позбавлення батьківських прав.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав - відсутні і підстави для задоволення позову в частині стягнення аліментів та похідної вимоги про зобов`язання Савранського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) виключити з актового запису № 10 про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості про батька " ОСОБА_3 ".

Також в ході судового розгляду представник позивачки зазначив, що будь-яких звернень до органів державної реєстрації актів цивільного стану щодо виключення з актового запису відомості про батька " ОСОБА_3 " та зобов`язання внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 шляхом внесення відомостей в графу "по-батькові" " ОСОБА_1 " та, відповідно, відмов цих органів з цих питань, не було, у зв`язку з чим суд констатує відсутність спору між сторонами (ОСОБА_1 та Савранського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) в цій частині позовних вимог.

Відповідно до частин 3, 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 5 статті 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Частиною 1 статті 76, частинами 1, 2 статті 77, статтями 79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішення вказаної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки стаття 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (статті 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (стаття 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Давши мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному представником позивачки в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням відсутності доказів, які б безспірно свідчили про наявність обставин, визначених статтею 164 СК України, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не забезпечуватиме інтересів самої дитини,буде непропорційним заходом, в якому немає необхідності в демократичному суспільстві, є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, у зв`язку з чим, у задоволенні цивільного позову слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові на позивача.

Отже, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати у справі суд залишає за позивачкою.

Керуючись статтями 164 - 166 Сімейного кодексу України, статтями 12, 81, 263-265, 268, 280-289 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову адвоката Дерев`янка Миколи Олександровича, який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 , яка в свою чергу діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Савранського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Подільської районної державної адміністрації Одеської області, Орган опіки і піклування Савранської селищної ради Одеської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини - відмовити

Рішення є заочним і може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений і підписаний головуючим суддею 18.04.2022.

Суддя О.Ю. Брюховецький