Рішення

від 21.02.2022 по справі 369/8935/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/8935/20

Провадження № 2/369/431/22

РІШЕННЯ

Іменем України

22.02.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Дубас Т.В.

при секретарі судових засідань Мазурик Д.С., Бугайовій М.В.,

Житар А.А.,

за участю представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного підприємства "ПРОФОЦІНКА", яке є правонаступником ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними та застосування реституції ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся до Києво-Святошинського суду Київської області із даним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив,що 18 листопада 2013 року між ним та ОСОБА_7 був укладений договір позики, за умовами кого останній отримав від позивача грошові кошти у розмірі 3 000 000(три мільйони) доларів США та зобов`язався повернути отримані кошти до 17 листопада 2015 року. Дружина ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , надала свою письмову згоду на укладання договору позики своєму чоловіку. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_7 зобов`язань перед ОСОБА_5 за договором позики станом на 05 листопада 2019 року виникла заборгованість у розмірі 5 615 404,10 доларів США. 06 листопада 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Печерського районного суд із позовною заявою до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у солідарному порядку за договором позики від 18 листопада 2013 року та з заявою про забезпечення позову, у якій просив суд накласти арешт на майно відповідачів. Ухвалою Печерського суду від 15 листопада 2018 року ОСОБА_5 було відмовлено у відкриті провадження. Постановою Київського апеляційного суду від 19.02.2019 року була задоволена апеляційна скарга ОСОБА_5 , скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва та направлено справу для продовження розгляду до Печерського районного суду м. Києва. Зазначає що, 26 лютого 2019 року ОСОБА_3 дізналася про судове провадження за позовом щодо неї та ОСОБА_7 про стягнення у солідарному порядку боргу, про що свідчить її підпис на повідомленні про отриманні поштової кореспонденції з Київського апеляційного суду.

26 березня 2019 року Печерський районний суд виніс дві ухвали про забезпечення позову, якими задовольнив заяви ОСОБА_5 , наклавши арешт на майно ОСОБА_7 та на майно ОСОБА_3 .

Зазначає, що при пред`явлені ухвал Печерського районного суду м.Києві від 26 березня 2019 року до виконання дізнався, що ОСОБА_3 , усвідомлюючи що термін виконання зобов`язання за договором позики настав 17 листопада 2016 року, розуміючи що у подальшому відносно неї буде відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Печерського районного суду щодо стягнення з неї у солідарному порядку боргу на користь позивача,з метою не допустити примусового звернення стягнення на своє майно 06 березня 2019 року уклала зі своєю донькою ОСОБА_6 договори дарування, за яким подарувала своїй дочці шість земельних ділянок, які належали її на праві приватної власності.

17 червня 2020 року приватним виконавцем Пишним А.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого того ж дня Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованості за договором позики від 18.11.2013 року у розмірі 5 615 404, 10 доларів США. При перевірці майнового стану ОСОБА_3 було встановлено, що окрім автомобіля, іншого майна за боржником не зареєстровано.

Враховуючи викладене, вважає, що ОСОБА_3 уклавши зі своєю дочкою шість договорів дарування земельних ділянок діяла недобросовісно, з метою використання правочину для уникнення сплати боргу та невиконання рішення суду. Вважає своє право порушеним, а договори дарування недійсним. Просить суд визнати недійсними:

-договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0271, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №226;

-договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0270, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №228;

-договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0269, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №224;

-договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0268, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №222;

-договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0272, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №230;

-договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:02667, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №220;

-застосувати за недійсними договорами дарування земельних ділянок, що укладені 06.03.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 реституцію;

-скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речового права власності за ОСОБА_6 на :

- земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0271, номер запису про право власності 30595767, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №45850903 від 06.03.2019 року;

- земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0270, номер запису про право власності 9, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №45850431 від 06.03.2019 року;

земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0269, номер запису про право власності 30595133, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №45849706 від 06.03.2019 року;

-земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0268, номер запису про право власності 30595588, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №45850723 від 06.03.2019 року;

земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0272, номер запису про право власності 30596046, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №45851180 від 06.03.2019 року;

-земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0267, номер запису про право власності 30595948, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №45851018 від 06.03.2019 року;

-визнати за ОСОБА_3 право власності на: земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0271, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина; земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0270, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина; земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0269, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина; земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0268, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина; земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0272, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина; земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0267, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина та стягнути з відповідачів на його користь понесені судові витрати.

Ухвалою Києво-Святошинського суду Київської області від 23.07.2020 року було задоволено заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову, накладено арешт на : земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0271, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина; земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0270, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина; земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0269, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина; земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0268, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина; земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0272, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина; земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:023:0267, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, які на праві власності належать ОСОБА_6 .

Ухвалою Києво-Святошинського суду Київської області від 07.08.2020 року було відкрито підготовче провадження по справі.

Ухвалою Києво-Святошинського суду Київської області від 02.03.2021 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

16.03.2021 року на виконання ухвали Києво-Святошинського суду Київської області від 02.03.2021 року надійшли копії наступних договорів:договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0271, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №226; договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0270, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №228;договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0269, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №224;договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0268, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №222;договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0272, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №230; договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:02667, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №220.

18.03.2021 року на виконання ухвали Києво-Святошинського суду Київської області від 02.03.2021 року від Печерського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управлінню юстиції надійшли: копія актового запису про народження гр. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 №815 від 19.05.1984 року; копія актового запису про шлюб №724 від 25.10.2006 року складений на громадянина ОСОБА_9 та громадянку ОСОБА_8 .

Ухвалою Києво-Святошинського суду Київської області від 05.04.2021 року було закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Києво-Святошинського суду Київської області від 01.11.2021 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_5 - адвоката Шершень Юрія Сергійовича, замінено позивача на його правонаступника Приватне підприємство "ПРОФОЦІНКА"

В судове засідання 22.02.2022 р. учасники справи не з`явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду невідомі.

Представник позивача Приватного підприємства "ПРОФОЦІНКА" подав до суду заяву про розгляд справи у відсутності позивача. Позов підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в попередніх судових засідання проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, та зібранні в ній докази, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи ,18 листопада 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 був укладений договір позики, за умовами кого останній отримав від позивача грошові кошти у розмірі 3 000 000(три мільйони) доларів США та зобов`язався повернути отримані кошти до 17.11.2015 року. Дружина ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , надала свою письмову згоду на укладання договору позики своєму чоловіку. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_7 зобов`язань перед позивачем за договором позики станом на 05.11.2019 року виникла заборгованість у розмірі 5 615 404,10 доларів США. 06.11.2018 року ОСОБА_5 звернувся до Печерського районного суд із позовною заявою до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у солідарному порядку за договором позики від 18. 11.2013 року.

15 листопада 2018 року Печерський районний суд м.Києва постановив ухвалу про відмову ОСОБА_5 у відкритті провадження у справі, про це ця ухвала була скасована постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року, а справа направлена для продовження розгляду до Печерського районного суду м.Києва.

26 березня 2019 року Печерський районний суду м.Києва постановив дві ухвали про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно ОСОБА_7 та на майно ОСОБА_3 .

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 08 серпня 2019 року у справі №757/55453/18-ц, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_5 було задоволено, стягнено солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 18 листопада 2013 року в розмірі 5 615 404, 10 доларів США.

В подальшому ОСОБА_5 дізнався, що ОСОБА_3 уклала зі своєю донькою від першого шлюбу ОСОБА_6 договори дарування, відповідно до яких подарувала їй належні їй на праві власності шість земельних ділянок, розташованих у Київській області, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, цільове призначення яких для ведення особистого селянського господарства, а саме: площею 0,2 га , кадастровий номер 3222484001:01:023:0271; площею 0,2 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:0270; площею 0,15 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:0269; площею 0,15 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:0268, площею 0,2 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:0272, площею 0,15 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:0267.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільного кодексу України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до змісту вказаної статті фіктивним є правочин, що вчиняється без наміру створити юридичні наслідки, які складають зміст цього правочину. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину. Однак фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження №6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу №369/11268/16-ц, не вбачала підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України.

Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №185/11584/19, 30 вересня 2021 року у справі №381/2296/18, від 15 грудня 2021 року у справі №187/795/19.

З матеріалів справи вбачається, що в заяві від 06.11.2013 року ОСОБА_3 повідомляє, що надає свою згоду на те, щоб усі без винятку умови договору позики та сума позики за цим договором визначалися її чоловіком самостійно, без додаткового погодження цих питань із нею та повідомляє, що укладання договору позики відповідає її дійсному волевиявленню та здійснюється в інтересах сім`ї. Відповідно до письмового повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання від 26.10.2018 року та вимоги від 05.11.2018 року про виконання зобов`язання за договором позики ОСОБА_3 знала про наявність заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 року та про необхідність її погашення. Також матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 знала про судове провадження за позовом ОСОБА_5 до неї та ОСОБА_7 щодо стягнення у солідарному порядку боргу. А відтак, ОСОБА_3 , відчужуючи 06 березня .2019 року належне ій на праві власності нерухоме майно своїй доньці ОСОБА_6 на підставі договорів дарування, була обізнана про невиконане грошове зобов`язання за договором позики від 18.11.2013 року.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що оспорювані договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами та останні не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами.

Дії ОСОБА_3 щодо укладення договорів дарування зі своєю донькою ОСОБА_6 були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов`язань шляхом стягнення грошових коштів.

Сам по собі факт реєстрації права власності на спірне майно за оспорюваними договорами дарування за ОСОБА_6 не спростовують доводів позивача про те, що оспорювані правочини не були спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків.

А тому, заслуговують на увагу посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_3 уклала оспорювані правочини з метою ухилення в подальшому від виконання рішення суду.

Позивачем було надано копію рішення Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2019, , згідно якого стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 18.11.2013 року у розмірі: 5 615 404,10 доларів США. Вказане рішення в частині стягнення боргу з ОСОБА_3 набрало законної сили 20.05.2020 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Припинення права власності на спірне майно за договорами дарування не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, уникаючи сплату боргу та відчужуючи належне їй майно на підставі договорів дарування, укладених зі своєю донькою діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами стосовно кредитора, оскільки припинення права власності ОСОБА_3 на належне їй майно порушує майнові інтереси кредитора ОСОБА_5 і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №654/1528/17, від 06 березня 2019 року у справі №317/3272/16-ц.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На переконання суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що сторони діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора - позивача, оскільки відчуження належного ОСОБА_3 майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем.

Отже, суд приходить до висновку, що оспорювані договори не направлені на реальне настання правових наслідків, а спрямовані на приховування нерухомого майна, з метою уникнення звернення стягнення на це майно. Дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних прав на виконання рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок належного солідарному боржнику нерухомого майна, а тому договори дарування спірного нерухомого майна, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 слід визнати недійсними на підставі статті 234 ЦК України.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст.216 ЦК України.

Аналіз частини першої статті 216 ЦК України свідчить про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, що в свою чергу полягає у поверненні кожної із сторін правочину другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування - реституція.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі також - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, враховуючи , що такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позовних вимог щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на земельні ділянки за визнаними судом недійсними договорами дарування.

Згідно зі ст.15 Цивільного кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.392 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми пред`явити позов про визнання права власності на майно може бути поданий лише власником цього майна. Іншим особам, зокрема й кредитору власника, такі повноваження Законом не надані.

Отже у задоволені позову про визнання права власності на спірні ділянки за ОСОБА_3 суд відмовляє.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Судові витрати, суд покладає на відповідачів у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України. При розподілі судових витрат,суд виходив з того, що задоволені вимоги про визнання недійсним договору дарування є вимогами немайнового характеру та судовий збір за таким вимогами рахується за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 13, 15, 16, 203, 215, 216, 234, 392, 717 ЦК України; ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_5 , правонаступником якого є Приватне підприємство "ПРОФОЦІНКА" до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними та застосування реституції - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0271, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №226.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0270, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №228.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0269, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №224.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0268, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №222.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:0272, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №230.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:023:02667, загальною площею 0,15 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Хоменко Вікторією Валеріївною №220.

Стягнути з відповідача, ОСОБА_6 , на користь Приватного підприємства "ПРОФОЦІНКА" судовий збір 2 522,4 грн.

Стягнути з відповідача, ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства "ПРОФОЦІНКА" судовий збір 2 522,4 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Приватне підприємство "ПРОФОЦІНКА", код ЄДРПОУ 35360252; адреса: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вул. Анатолія Кукоби, будинок 17/2.

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса проживаня: АДРЕСА_1 .

Третя особа: ОСОБА_5 ; ІНФОРМАЦІЯ_4 ;адреса реєстрації: російська федерація, АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Т.В. Дубас