Рішення

від 30.01.2022 по справі 925/617/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2022 року м. Черкаси справа № 925/617/21

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Довганя К.І., із секретарем судового засідання Дяченко Т.В. за участю представників: позивача Бочала В.М. особисто, Чепурного В.П. адвоката за ордером, відповідача Бумар В.Ю. за посадою, співвідповідача - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та співвідповідача Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 1523216,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

17травня 2021 року Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою до Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в якій просив:

-визнати дії Соснівського відділу державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), код ЄДРПОУ 34998129, під час виконання Постанови ВП58371489 від 13.02.2019 по виселенню ФОП ОСОБА_1 з приміщення магазину площею 237,5кв.м. противоправними;

-стягнути з Соснівського відділу державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), (м.Черкаси, пр.Хіміків 50, код ЄДРПОУ 34998129) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 кошти на відшкодування матеріальних збитків (шкоди), заподіяної противоправними діями Соснівського відділу виконавчої служби в сумі 507614,34 (п`ятсот сім тисяч шістсот чотирнадцять)грн. 34коп.;

-стягнути з Соснівського відділу державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), (м.Черкаси, пр.Хіміків 50, код ЄДРПОУ 34998129) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 кошти на відшкодування заподіяної шкоди (недоотриманого доходу) в зв`язку з не виконанням договірних відносин в сумі 230 769 (двісті тридцять тисяч сімсот шістдесят дев`ять) грн.;

-стягнути з Соснівського відділу державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), (м.Черкаси, пр.Хіміків 50, код ЄДРПОУ 34998129) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за надання йому правничої допомоги адвокатом Чепурним В.П. в сумі 34 833 (тридцять чотири тисячі вісімсот тридцять три) грн.

- стягнути з Соснівського відділу державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), (м.Черкаси пр.Хіміків 50, код ЄДРПОУ 34998129) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 кошти на відшкодування моральної шкоди в сумі 750 000 (сімсот п`ятдесят тис.) грн. з урахуванням 183 000 грн. витрат на лікування, реабілітацію та 350 000 грн. недоотриманого доходу.

- зобов`язати Соснівський відділ державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), код ЄДРПОУ 34998129, повернути та забезпечити доступ до приміщення теплогенераторної площею 16,5кв.м., що розміщено в ряду М-І за адресою АДРЕСА_1 , яке не зазначене (не вказане) та не підлягає до виселення (звільнення) у відповідності до рішення (наказу) Господарського суду Черкаської області від 12 лютого 2019 р. по справі №925/1530/17;

- зобов`язати Соснівський відділ державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повернути ОСОБА_1 всі особисті речі відображені в Постанові про опис та арешт майна від 01.03.2019 (без номера), які передані на зберігання.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 13.02.2019 Соснівським відділом державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) згідно наказу Господарського суду Черкаської області від 12.02.2019 у справі №925/1530/17 відкрито ВП №58371489.

Позивач зауважив, що 28.02.2019 стягувач в особі директора ТОВ «СОИЛ» ОСОБА_2 заблокував можливість виселення позивача з приміщення магазину, що призвело до невиконання постанови.

Внаслідок зазначених дій, позивач 01.03.2019 в телефонному режимі повідомив відповідача про те, що він через блокування магазину і перешкоджання виселенню із магазину потрапив у цей день до лікарні, але відповідач, як зазначив позивач, все одно приступив до примусового його виселення з приміщення магазину.

Позивач вважає, що при проведені виконавчих дій відповідач порушив його права, проігнорував вимоги Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 04 лютого 2012р. №525/5, в результаті чого наніс матеріальні збитки та моральну шкоду позивачу.

Справа розглядається в порядку загального позовного провадження.

14 червня 2021 р. відповідач подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі посилаючись на те, що 01.03.2019 до відповідача надійшла заява від стягувача, директора ТОВ «СОИЛ» ОСОБА_2 , в якій він повідомив, що позивач звільнив приміщення добровільно, залишивши незначну кількість своїх речей. Також, відповідач зазначив, що в той же день особисто впевнився, що позивач добровільно виселився з приміщення магазину, а залишені ним речі були описані згідно постанови про опис і арешт майна без номера від 01.03.2019 та передані на зберігання директору ТОВ «СОИЛ» Крохіна С.А.

Відповідач вважає, що підстави для повернення виконавчого документу стягувачу були відсутні, оскільки заяв від позивача з цього приводу не надходило. Також відповідач зазначив, що не було необхідності звертатись до суду за роз`ясненням наказу суду від 12.02.2019 у справі №925/1530/17, так як нежитлове приміщення площею 237,5кв.м. було неодноразово предметом судових розглядів та у всіх випадках площа співпадала з Технічним та Генеральним планом ринку. Питання щодо площі теплогенераторної 16,5кв.м. надумане, бо на плані такої площі взагалі немає.

Також відповідач вказував, що позивач не навів достатніх доказів завдання йому моральної шкоди.

10.06.2021 позивач надав відповідь на відзив відповідача, в якій не погодився із доводами, викладеними відповідачем у відзиві, та зауважив наступне:

- 01.03.2019 відповідач був попереджений обома сторонами виконавчого провадження про перешкоджання добровільному виселенню.

- згідно Закону «Про виконавче провадження» постанова про опис і арешт майна складається тільки при виконанні примусового виселення.

- посилання відповідача на справи №925/779/17, №925/776/17, №925/785/17, №925/237/17, №925/716/17 не можливо брати за основу, оскільки площа магазину згідно його даних складала 253кв.м. разом с теплогенераторною.

- відповідач в своєму відзиві ніяким чином не спростовує позовні вимоги позивача щодо: не роз`яснення свідкам їх прав та обов`язків в постанові про опис і арешт майна від 01.03.2019, те, що у ньому відсутні паспортні данні свідків. Свідки є зацікавленими особами. Порушення вимог інструкції Мінюсту при проведені опису майна. Нанесення матеріальної та моральної шкоди. Відсутності в постанові та описі особистих даних, кому передано майно на зберігання. Нездійснення опису майна, що знаходилось в приміщенні боксу та проведення виконавчої дії щодо опису за відсутності свідків.

Ухвалою суду від 02.11.2021 до справи залучено співвідповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у м.Київ (код ЄДРПОУ 37993783) м.Київ вул.Терещенківська 11-А.

07.12.2021 до суду надійшов відзив від співвідповідача, в якому він просив суд в задоволенні позову відмовити повністю та провести розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою суду від 24.12.2021 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 05 січня 2022 р.

Ухвалою суду від 05.01.2022 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 26 січня 2022 року.

Ухвалою суду від 26.01.2022 повідомлено співвідповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про продовження судового засідання з розгляду даної справи по суті о 10 год. 00 хв. 31 січня 2022 року.

Представник співвідповідача в судове засідання не з`явився.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, просили суд його задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлені вимоги не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю вважаючи заявлені вимоги безпідставними.

Про дату, час і місце розгляду справи сторони були повідомлені судом належним чином.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника співвідповідача за наявними матеріалами в порядку ст.202 ГПК України.

Суд, вислухавши представників сторін, оцінивши наявні докази у справі, встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.07.2018 первісний позов задоволено та зобов`язано усунути позивачу ТОВ СОИЛ, м. Черкаси, вул. Ярославська, 7, код ЄДРПОУ 24354168 перешкоди у користуванні та розпорядженні нежитловим приміщенням магазину площею 237,5 кв.м. літ. М-1, що розміщене на території автомобільного ринку в м. Черкаси, вул. Ярославська, 7 шляхом виселення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживає в АДРЕСА_2 з приміщення даного магазину. В задоволенні зустрічного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ТОВ СОИЛ про визнання недійсним, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, та зобов`язання Управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції у Черкаській області скасувати державну реєстрацію спірного нерухомого майна, що розташоване в АДРЕСА_1 , відмовлено повністю.

На виконання вищевказаного рішення судом для примусового його виконання 12.02.2019 видано стягувачу наказ суду.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу Господарського суду Черкаської області від 12.02.2019 у справі №925/1530/17 Соснівським відділом державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області було відкрито виконавче провадження (далі ВП) №58371489 та запропоновано позивачу добровільно звільнити приміщення в строк 10 днів. Вказаний термін закінчувався 28.02.2019 і позивачем було розпочато звільнення приміщення магазину, а саме вивезення товарно-матеріальних цінностей.

Проте, як зазначив позивач, 28.02.2019 директором ТОВ «СОИЛ» Крохіним С.А., були здійснені позивачу перешкоди щодо добровільного виконання вище вказаної постанови, а саме: здійснено блокування службовим автотранспортом вхід до приміщення, чим унеможливило виконання позивачем рішення суду.

Позивач зауважив, що факт вище перелічених дій, здійснених директором ТОВ «СОИЛ» Крохіним С.А. підтверджується протоколом поліції ЄО №10162 від 28.02.2019, фотофіксацією, показами свідків та довідкою Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області від 14.03.2019 про результати розгляду за зверненням гр. ОСОБА_1 .

Зокрема, відповідач вказує, що 01.03.2019 державним виконавцем було перевірено виконання рішення боржником у присутності стягувача та понятих, за результатами чого був складений Акт (б/н) про те, що боржником рішення суду виконано.

Крім того, державним виконавцем було виявлені речі/майно, що належали боржнику (позивачу), в результаті чого була оформлена постанова про опис і арешт майна (коштів) боржника б/н від 01.03.2019, на підставі якої описане майно було передане на зберігання ОСОБА_2 директору ТОВ «СОИЛ», і в зв`язку з чим працівники поліції не залучалися.

11.03.2019 відповідачем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 58371489 у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду згідно з виконавчим документом.

29.03.2019 та 01.04.2019 відповідачем були отримані зави позивача заяви про зупинення виконавчого провадження № 58371489 на підставі ухвали Верховного Суду від 14.03.2019 у справі № 925/1530/17.

Як зазначив відповідач, вказана дія не була виконана, оскільки 11.03.2019 виконавче провадження було завершено в порядку п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

Ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначені обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців. Зокрема, Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає залучення понятих у виконавчому провадженні. Зокрема, виконавчі дії можуть проводитися у присутності понятих.

Присутність понятих є обов`язковою у випадку, передбаченому частиною третьою статті 53 цього Закону, а також у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов`язаних з примусовим входженням на земельні ділянки, до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі, до житла, іншого володіння особи для забезпечення примусового виселення з нього та вселення в нього, під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі майна.

Понятими можуть бути будь-які дієздатні особи, які не мають особистої заінтересованості у вчиненні виконавчих дій і не пов`язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв`язками, а також підлеглі учасників виконавчого провадження. Кількість понятих під час вчинення виконавчих дій не може бути меншою ніж дві особи.

Понятий має право знати, для участі у провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони провадяться, а також робити зауваження з приводу провадження виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії.

Понятий зобов`язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій виконавець роз`яснює понятим їхні права і обов`язки, про що зазначається в акті.

Ст.32 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.

За приписами ч.2 ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення.

14.02.2019 державним виконавцем був складений Акт за участю двох понятих про те, що при виході за адресою: вул. Ярославська,7, м.Черкаси було встановлено, що ОСОБА_1 вручено постанову про відкриття виконавчого провадження, роз`яснено строк на самостійне виконання рішення із попередженням про наміри невиконання.

18.02.2019 та 21.02.2019 позивач звертався до відповідача із клопотаннями/заявами щодо відкладення проведення виконавчих дій та звернення до суду за роз`ясненням змісту виконавчого документу.

Докази звернення саме відповідача до суду за роз`ясненням змісту виконавчого документу в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи міститься заява директора ТОВ «СОИЛ» Крохіна С.А. від 01.03.2019 за № 17 до відповідача про заборону звільнення приміщення від майна позивачем саме 28.02.2019.

Судом з`ясовано, що у постанові державного виконавця про опис і арешт майна від 01.03.2019 відомості про повідомлення поліції про примусове виселення та проникнення (примусове) до приміщення магазину відсутні. У вказаній постанові лише зазначено: «згідно ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, проведено опис майна боржника». У вказаній постанові здійснений опис та накладено арешт на майно, кількість якого складається із 144 пунктів. Призначено відповідальним зберігачем вказаного майна - директора ТОВ «СОИЛ» ОСОБА_2 . Виконавчі дії проведені у присутності понятих: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Отже, в діях відповідача щодо оформлення, складання та винесення постанови про опис і арешт майна від 01.03.2019 вбачається порушення ним вимог ч.2 і ч.4 ст.66 Закону України «Про виконавче провадження», а саме:

- боржник письмово не був проінформований про день і час примусового виселення;

- примусове виселення здійснювалося без участю працівників поліції.

В порядку ст.88 ГПК України судом прийняті та досліджені подані до суду нотаріально засвідчені заяви гр. ОСОБА_5 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 в якості свідків щодо обставин при здійсненні позивачем завантаження та вивезення майна із приміщення магазину.

Позивач акцентував увагу суду на тому, що магазин площею 237,5 кв.м (з якого за рішенням суду він має виселитися) та теплогенераторна площею 16,5 кв.м, яка має окремий вхід, що позначено у експлікації ряду М-1, як приміщення за №12 це два різних приміщення, оскільки магазин, з якого мало здійснюватися виселення, значиться в експлікації як приміщення №11.

Позивач, обґрунтовуючи доводи щодо самоправного проникнення працівників ТОВ «СОИЛ» та заволодіння майном, яке там знаходилось, посилався на свідчення свідків і понятих в ході судового засідання у Черкаському окружному адміністративному суді при розгляді 06 липня 2020 р. справи № 580/985/19, як на доказ неправомірних дій відповідача.

Судом встановлено, що ухвалою суду від 14.09.2020 провадження у адміністративній справі №580/985/19 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Соснівського відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у м. Черкаси Черкаської області про визнання дій протиправними, стягнення коштів на відшкодування шкоди та стягнення моральної шкоди закрито в порядку п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду

Відтак, оскільки факт правопорушення відповідачем при здійсненні виконавчих дій рішенням адміністративного суду не встановлений, то суд не може брати до уваги доводи та посилання позивача, що відбувалися в ході розгляду адміністративної справи №580/985/19.

Судом з`ясовано, що приміщення магазину площею 237,5 кв.м. літ. М-1, що розміщене на території автомобільного ринку в АДРЕСА_1 . (ряд 12, місце 21), визначалося відповідачем по дійсним площам, що відображені відповідно до Технічного плану на громадський будинок (витяг з якого був отриманий і є в навності в суді у справі № 925/1530/20) та Генерального плану ринку. Так, 237,5 кв.м. складається з групи приміщень (виділені жовтим) відповідно до плану - 11-5, 11-6, 11-7, 11-8, 11-4, 12-1, 11-9, загальна площа 237,5 кв.м.

Отже, суд вважає, що питання щодо визначення площі чітко визначене, посилання та теплогенераторну площею 16.5 кв.м. є помилковим, так як на плані теплогенераторної така площа відсутня взагалі, і виконавча служба виконувала виконавчий документ щодо виселення з приміщення, використовуючи документи, що є аналогічними тим, що досліджувалися судом, і по яким виносилося рішення. Отже належних доказів вчинення порушень позивачем до суду не подано.

Вимога позивача про те, щоб зобов`язати Соснівський відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повернути та забезпечити доступ до приміщення теплогенераторної площею 16,5кв.м., що розміщено в ряду М-1 за адресою АДРЕСА_1 , є необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на те, що відділ не є власником даного приміщення, не має до нього доступу.

Позивач просить суд стягнути з відповідача понесених матеріальних збитків (шкоди) в сумі 507 614,34 грн.

Позивач, заявляючи таку вимогу вказує на нанесені йому працівниками ТОВ «СОИЛ» збитки, які самоправно проникли у приміщення і заволоділи майном на загальну суму 29 731,49 грн.

Визначення поняття збитків міститься у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу (далі - ГК) України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б в разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Враховуючи норми ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином. Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Виходячи з викладеного, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у понесених ним витратах, втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначив позивач, до переліку, який містився у постанові про опис та арешт майна від 01.03.2019 не було включено майно, що знаходилося в магазині та боксі автозапчастини, стелажі, полове покриття, лінолеум, утеплювач, верстак з тисами, панелі ЮСБ, трьохшарова фанера, ел.лічильник, металеві двері, металеві ворота, склопакети та багато іншого на суму 285 091 грн. та товарно-матеріальних цінностей на суму 222 523,34 грн. (а.с.72 т.1) (285091 грн. + 222523,34 грн. = 507 614,34 грн.).

Позивач вказував також, що у нього зникли товарно-матеріальні цінності, а саме автозапчастини на суму 16 736,49 грн., стелажі на суму 4 952 грн., трьохслойна фанера на суму 8 043 грн., лічильник газу та інше на загальну суму 29 731,49 грн.

Доказів звернення до правоохоронних органів щодо зникнення вказаного майна позивач до суду не подав.

Також, суд бере до уваги, що знос (знецінення) майна це втрата вартості майна порівняно з вартістю нового майна. Зокрема, знос за ознаками його виникнення поділяють на фізичний, функціональний та економічний (зовнішній).

При цьому, позивач зауважив, що між підприємцем ОСОБА_1 і ТОВ «СОИЛ» будь-які договірні відносини на експлуатації магазину відсутні, вказані вище приміщення по акту приймання-передачі згідно вимог ст.795 ЦК України не передавались, а все належне майно, що знаходиться в приміщенні магазину було закуплено та встановлено позивачем за згодою директора ТОВ «СОИЛ», що підтверджується накладними, товарними чеками на оплату товару, видатковими накладними та видатковими касовими ордерами за період березня по липень 2006 року.

Тобто, під час користування позивачем в період з 2006 року по 2019 рік зазначеним майном, вартість цього майна втратилась, докази належної оцінки вище вказаного майна, за яке позивач просить суд стягнути грошові кошти у вигляді відшкодування матеріальних збитків (шкоди) в розмірі 222 523,34 грн., станом на час розгляду справи в матеріалах справи, відсутні.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст.1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст.ст.1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.ст. 1173,1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає, що виконавець під час виконання категорії справ щодо виселення здійснює опис таких товарно-матеріальних цінностей, як: проведене електроживлення, водопостачання та водовідведення, газифікація, склопакети, двері, ворота, світильники, стелажі та інше. Також, державний виконавець не наділений повноваженнями знімати двері, вікна, лінолеум і т.п.

Тобто, вище вказане майно не належить до переліку майна, на яке може бути звернено стягнення. Перелік майна, на яке може бути звернено стягнення за виконавчим документом встановлений у додатку до Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII.

Позивач подав до суду сформовану ним 17.06.2021 Оборотну відомість наявності товару (автозапчастин) станом на 01.03.2019, який не був включений до постанови про опис та арешт майна від 01.02.2019 ВП№ 58371489 та знаходиться у приміщенні магазину на суму 285 091,39 грн. В Оборотній відомості міститься така інформація як:

- «номер по опису»;

- «артикул»;

- «найменування товарно-матеріальних цінностей, контрольно перевірені»;

- «наявність станом на 01.02.2019 (кількість, ціна, загальна сума)»;

- «наявність станом на 01.03.2019 (кількість, загальна сума); різниця (відсутність)» (а.с.73-79 т.1).

Оборотна відомість це документ, що узагальнює дані поточного бухгалтерського обліку і являє собою таблицю, де показані дані про стан та зміну кожного виду засобів та/або джерел їх утворення, а також обсяг господарських процесів. Складають оборотні відомості за синтетичними та аналітичними рахунками. Розрізняють просту, шахову та повну форми оборотної відомості.

Проста форма оборотної відомості містить шифри і назви синтетичних рахунків, сальдо за рахунками на початок періоду (дебетове за активними, кредитове за пасивними), оборот за період і сальдо за рахунками на кінець періоду. Шахова форма оборотної відомості складається у розрізі кореспондуючих рахунків. Повна шахова оборотна відомість поєднує в собі оборотну та шахову відомості.

В оборотних відомостях за аналітичними рахунками наводяться залишки на початок періоду, надходження та видатки і залишок на кінець періоду. Надходження і видатки можуть деталізуватись за напрямками надходжень та видатків.

За змістом ст.22 ЦК України реальні збитки це втрати, яких особа зазнала в зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Суд, досліджуючи подану позивачем Оборотну відомість, встановив, що у колонках «наявність станом на 01.02.2019» і «наявність станом на 01.03.2019/різниця (відсутні)» кількість товарів значно відрізняється (в 10 разів менше), а сума вартості така ж залишилася, як станом на 01.02.2019. Тобто, якщо навіть і присутня арифметична помилка у кількості товару, то суд не може прийняти вказану відомість як належний і допустимий доказ того, що такий товар існував у приміщенні магазину станом на 01.03.2019, оскільки доказів його знаходження в цей період суду не подано. Сама по собі Оборотна відомість складена позивачем лише 17.06.2021, і не може бути розцінена як належний доказ для стягнення 285 091,39 грн.

Аналізуючи викладене, суд вважає заявлені вимоги позивача щодо стягнення матеріальних збитків (шкоди) в сумі 507 614,34 грн. недоведеними і такими, що задоволенню не підлягають.

Також, позивач просив суд стягнути 230 769 грн. недоотриманого доходу посилаючись на те, що позивач в період березня-квітня 2019 року не мав змоги виконувати договірні зобов`язання перед покупцями (замовниками) через відсутність у нього можливості доступу до автозапчастин, які залишилися у приміщені магазину. Загальна сума замовлень склала 769 230 грн., собівартість яких становила 538 461 грн. У зв`язку з чим, як вказує позивач, замовлення не були ним виконані, і сума недоотриманого доходу (прибутку) становила 230 769 грн.

Зокрема, неодержаний дохід (упущена вигода) це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки й упущена вигода.

Реальні збитки це втрати, яких особа зазнала в зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Упущена вигода це доход або прибуток, який міг би одержати суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати. Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних із відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Окрім цього, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести фактичне вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержаний кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 квітня 2018 року у справі № 921/377/14-г/7).

В якості доказу недоотриманого доходу позивач подав до суду:

- накладні про отримання ним товару: від 05.01.2014 № 2 на суму 5434,70 грн.; від 23.10.2016 № 1025 на суму 227 733,80 грн.; від 21.02.2016 № 326; від 25.03.2015 № 24 на суму 44 125,37 грн.; від 12.03.2015 № 625 на суму 178 651,88 грн.; 06.02.2014 № 15 на суму 359 992,78 грн. (а.с. 90-108; т.1);

- роздруківки (електронні скріншоти) переписки електронної пошти (а.с. 123-126; т.1);

- дублікати накладних на замовлений товар за період з 03.03.2019 по 01.05.2019.

Суд, дослідивши подані позивачем докази, приходить до наступного.

Подані позивачем вищевказані накладні підтверджують лише договірні правові відносини із постачальником щодо купівлі-продажу товару.

Роздруківки з електронної пошти в якості замовлень отриманих позивачем на закупівлю у нього запчастин, суд оцінює критично, оскільки з поданих роздруківок не вбачається:

- що вказана електронна адреса електронної пошти належить саме позивачу (відсутні дані про реєстрацію домену, де знаходиться ця електронна пошта, оскільки сама адреса електронної пошти не містить будь яких даних, пов`язаних із позивачем);

- текст щодо будь-яких замовлень саме у позивача та їх вартість в цих роздруківках - відсутній;

- будь яка конкретизована інформація (листи, вимоги, претензії тощо) замовників до позивача щодо недоотримання в цей період товару - відсутня.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 ГПК України).

За приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини першої - третьої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Відповідно до частини першої статті 96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

За правилами ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно положень ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Отже, роздруківка електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18.

Врахувавши викладене, суд вважає що надана позивачем роздруківка з переписки по електронній пошті не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення. Такий доказ суд вважає неналежним та недопустимим.

Позивач також просить суд в порядку ст.23 ЦК України стягнути на його користь 750 000 грн. моральної шкоди через невиконання відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження» (здійснення відповідачем протиправних дій, а саме: відмова доступу до матеріальних цінностей позивача). Позивач вказував, що зазначеними діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, яка виникла в результаті з отриманих душевних страждань, погіршення самопочуття, душевного болю, приниження честі і гідності, а також ділової репутації, і як результат він став інвалідом 2-ї групи, що підтверджується висновком МСЕК від 15.10.2019. Тобто, через проникнення відповідача у приміщення магазину та до матеріальних цінностей без участі позивача, у останнього стався гіпертонічний криз, за розвитком якого в подальшому стався інфаркт та була проведена операція на серці і більше двох років він позбавлений можливості повноцінно працювати та отримувати коштів для життєдіяльності.

Позивач зазначив, що за останні роки він затратив на лікування та реабілітацію в цей період більше 183 000 грн., з яких більше 117 000 грн. це боргові зобов`язання (кредитні кошти) перед юридичними та фізичними особами. Позивач вважає, що розмір моральної шкоди складає 750 000 грн. з урахуванням вищевказаних витрат на лікування, реабілітацію та недоотриманих за цей період доходів.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу щодо стягнення моральної шкоди позивач надав суду:

- довідку Черкаського обласного кардіологічного центру від 03.06.2019 № 78 про перебування позивача на стаціонарному лікуванні у відділені гострої коронарної недостатності та порушень ритму;

- листки непрацездатності за періоди:

- з 13.06.2019 по 01.07.2019;

- з 02.07.2019 по 08.08.2019

- з 09.08.2019 по 13.09.2019;

- з 14.09.2019 по 10.10.2019;

- з 06.01.2020 по 10.01.2020;

- з 11.01.2020 по 20.01.2020;

- з 11.02.2020 по 13.02.2020;

- з 14.02.2020 по 21.02.2020 (а.с.114 117; т.1);

- довідку обласного МСЕК №1 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 467917 від 11.11.2019 (серія 12 ААБ);

- довідку Черкаської міської поліклініки №2 про відвідування 23.10.2019 сімейного лікаря і діагнозом: «ГРВІ. Бронхіт»

- витяг Третьої Черкаської міської лікарні швидкої медичної допомоги з історії хвороби № 2457, з якого вбачається, що позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в період з 11.02.2020 по 13.02.2020 з діагнозом: гіпертонічна хвороба.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Відповідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В якості доказу затрат на лікування позивач подав до суду чеки з аптек на купівлю ліків. В матеріалах справи містяться чеки з аптек на загальну вартість 3 226,28 грн. (а.с.110-112; т.1).

При цьому, будь-яких лікарських рецептів на придбання ліків та офіційних платежів за період перебування у медичних закладах та подальшої реабілітації, позивач до суду не подав.

Суд зауважує, що наявні чеки, які містяться в матеріалах справи, надані позивачем в якості доказу його витрат на лікування, містять перелік лік, які застосовуються, як ліки: протигрибкові; антибактеріальної дії; для покращення травлення; для лікування пацієнтів з дискінезією жовчовивідних шляхів; для інтраназального застосування та жарознижуючі препарати.

Тобто, при отриманому позивачем захворюванні (серцево-судинної системи), вказані ліки та витрати на них, не можуть бути прийняті судом як допустимий і належний доказ.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Твердження позивача щодо боргових зобов`язань (кредитних коштів) перед юридичними та фізичними особами внаслідок затрат на лікування та реабілітацію в сумі 183 000 грн. суд оцінює критично, оскільки будь-які належні і допустимі докази в матеріалах справи відсутні.

Отже, суд вважає, докази позивача на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та негативними наслідками для позивача у вигляді моральної шкоди є неналежними.

В той же час, суд враховує, що відповідач при здійснені вищеназваних виконавчих дій діяв з порушенням приписів Закону України «Про виконавче провадження. Позивач після цих дій отримав серцево-судинне захворювання та інвалідність. Таким чином, суд вважає, що між цими обставинами існує причинно-наслідковий зв`язок.

Суд бере до уваги, що у п.6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13.05.2004 №35-13/797) зазначено, що «моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що в результаті протиправних дій відповідача позивачу було завдано моральної шкоди, яку суд оцінює у розмірі 50 000 грн., що підлягають стягненню на його користь.

Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача витрати за надання йому правничої допомоги в сумі 34 833 грн.

В якості доказів вказаних витрат подав до суду:

- додатковий договір від 19.03.2019 до договору від 27.08.2018 про надання юридичної допомоги;

- розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу;

- акти наданих послуг від 20.07.2019 №1, №2; від 21.07.2020 №3 та від 07.09.2020;

- квитанція від 19.03.2019 на 500 грн.

Частиною 1 статті ст. 16 ГПК України, встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Згідно з ч. 2 названої статті, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 ГПК України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1, 3 п. 1).

Відповідно ч.4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд, враховуючи вище викладене, приходить до висновку, що заявлена вимога позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає до часткового задоволення в розмірі 20 899,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, ст.ст.233, 236-241 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати дії Соснівського відділу державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), код ЄДРПОУ 34998129, під час виконання постанови ВП58371489 від 13.02.2019 по виселенню ФОП ОСОБА_1 з приміщення магазину площею 237,5кв.м. противоправними.

Зобов`язати Соснівський відділ державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повернути ОСОБА_1 всі особисті речі відображені в постанові про опис та арешт майна від 01.03.2019 (без номера), які передані на зберігання.

Стягнути з Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 34998129; пр.Хіміків,50, м.Черкаси,18001) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (іден.код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_3 ) 50 000 грн. (п`ятдесят тисяч грн.) моральної шкоди.

Стягнути з Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 34998129; пр.Хіміків,50, м.Черкаси,18001) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (іден.код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_3 ) - 20 899,80 грн. (двадцять тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять грн. 80 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 20.04.2022.

Суддя К.І. Довгань