Постанова

від 17.04.2022 по справі 160/12042/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 160/12042/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року (м. Дніпро, суддя Кадникова Г.В.) у справі № 160/12042/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання дії протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

29 вересня 2020 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, викладене в листі №2964/03.05-17 від 26 березня 2020 року;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.03.2020 року про призначення пенсії та зарахувати до його страхового стажу період роботи у ТОВ фірмі «МАКС ЛТД» з 05.11.1997 року по 04.01.2004 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідно до чинного законодавства основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи в судовому порядку для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Зазначене підтверджується також правовою позицією, яка сформульована Великою палатою Верховного суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі №198/623/18 та відповідає практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду - постанови від 10 березня 2020 року у справі № 556/132/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 559/2652/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 401/2020/17-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 523/30/17, від 10 червня 2020 року у справі №347/576/18.

Трудова книжка позивача містить необхідні записи, які виконані без виправлень чи підчисток, відповідно до вимог закону, а тому повинні були бути враховані відповідачем. Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про безпідставність відмови відповідача у призначенні пенсії за віком.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову.

Відповідач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення суду першої інстанції залишити без мін.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно записів в трудової книжки Серії НОМЕР_1 , 05.11.1997 наказом №12 від 05.11.1997 р. позивач був прийнятий на роботу до ТОВ фірма «МАКС ЛТД» (код ЄДРПОУ 20309937) на посаду експедитора. 04.01.2004 р. наказом №1 позивач звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП України.

ТОВ фірма «МАКС ЛТД» (код ЄДРПОУ 20309937) припинено з 23.06.2017 р.

16.03.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до відділу з питань призначення пенсій ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення пенсії за віком.

31.03.2020 р. позивач отримав рішення у формі листа від 16.03.2020 №2964/03.05-17, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу. У листі також зазначено про те, що період його роботи у ТОВ фірма «МКС ЛТД» з 05.11.1997 р. по 04.01.2004 р. не було зараховано до стажу роботи, оскільки відсутні відомості в системі персоніфікованого обліку, а надана позивачем довідка №58 від 20.12.2008 викликає сумнів.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки: відповідно до довідки Архівного управлінням Дніпровської міської ради від 25.05.2020 №8/1-19 документи з кадрових питань ТОВ фірма «МАКС ЛТД» на державне зберігання до архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпропетровської міської ради не надходили; Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії; позивач, звертаючись з даним позовом до суду обрав неефективний (передчасний) спосіб захисту за наявності альтернативного ефективного способу захисту, оскільки для призначення позивачу пенсії за віком необхідно встановити факт роботи останнього у ТОВ фірма «МАКС ЛТД» у судовому порядку відповідно до 315 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №р. 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивача у період з 05.11.1997 по 04.01.2004 він працював експедитором у ТОВ фірма «МАКС ЛТД» (а.с. 21).

Вказані записи містять всі необхідні відомості та в установленому порядку не були визнані недійсними.

Отже, висновок суду першої щодо обрання позивачем невірного способу захисту порушеного права та щодо необхідності звернення позивача до суду для встановлення факту роботи останнього у ТОВ фірма «МАКС ЛТД» є помилковим.

Крім того, відомості щодо періоду роботи позивача у ТОВ фірма «МАКС ЛТД» підтверджуються також наданими позивачем копіями наказів ТОВ фірма «МАКС ЛТД» №12 від 05.11.1997, №1 від 04.01.2004 та копією довідки ТОВ фірма «МАКС ЛТД» №58 від 20.12.2008 (а.с.22-24).

Будь-яких доказів, що свідчать про недостовірність вказаних документів відповідач до суду не надав.

З огляду на викладені обставини, період роботи позивача у ТОВ фірма «МАКС ЛТД» з 05.11.1997 по 04.01.2004 підлягає зарахуванню до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком.

Щодо посилання відповідача на те, що підставою для не зарахування до стажу роботи спірного періоду роботи є відсутність відомостей в системі персоніфікованого обліку про сплату страхових внесків на загальнообов`язкове держане пенсійне страхування колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Такими чином, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати працівника. Внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України, не довів суду правомірність рішення, викладеного в листі №2964/03.05-17 від 26 березня 2020 року, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6 ст. 139 КАС України).

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частини 3 цієї ж статті для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Згідно доводів апеляційної скарги, позивачем понесено судові витрати у розмірі 8202,00 грн.:

- судовий збір за подання позову у розмірі 840,80 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1362,00 грн.;

- витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції у розмірі 4000,00 грн. та 2000,00 грн. за підготовку апеляційної скарги.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, судові витрати позивача за подання позову у розмірі 840,80 грн. (2102,00 грн.*0,4) та за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 грн. (840,80*150%) підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивач надав до суду копії: ордеру від 11.05.2020, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 12.02.2019 №04, договору про надання правничої допомоги №08/20 від 11.05.2020, акта приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2020, квитанцій до прибуткового касового ордеру від 01.07.2020 та від 11.05.2020.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2020 адвокатським бюро «Тетяни Волинець» позивачу були надані такі послуги: первинне вивчення наявних документів, консультація - 500 грн.; підготовка та направлення адвокатського запиту - 300,00 грн.; аналіз поточної судової практики, підготовка позовної заяви - 2000,00; заяви, представництво в суді (судові засідання), передоплата - 1200,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що справу розглянуто судом першої інстанції в порядку письмового провадження без участі сторін, тому вказані в акті витрати за представництво в суді не можуть бути враховані до складу судових витрат.

Первинне вивчення наявних документів, консультація, підготовка та направлення адвокатського запиту не належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, а тому також не підлягають врахуванню до судових витрат позивача.

Виокремлення в акті приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2020 «аналізу поточної судової практики» як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «підготовки позовної заяви».

Зважаючи на характер спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що сума судових витрат позивача на оплату професійної правничої правової допомоги в суді першої інстанції, що підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, не є співмірною з обсягом наданих послуг та має становити 2000,00 грн., в суді апеляційної інстанції 1500,00 грн.

Керуючись статтями 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі № 160/12042/20 скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, викладену у листі №2964/03.05-17 від 26 березня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 05.11.1997 року по 04.01.2004 року у ТОВ фірма «МАКС ЛТД» (код ЄДРПОУ 20309937).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.03.2020 року про призначення пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.М. Панченко

Суддя С.М. Іванов

Суддя В.Є. Чередниченко