Рішення

від 04.04.2022 по справі 344/3053/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/3053/21

Провадження № 2/344/1590/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді Бабій О.М.,

секретаря Підхомної Н.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Мушинського В.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Івано-Франківська міська рада звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в розмірі 49 130 грн. 45 коп. В обґрунтування позовних вимог у позові зазначено що інспектором з самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку (кадастровий номер 2610100000:24:004:0011). В процесі підготовки документів до обстеження, збору необхідної інформації та проведення обстеження земельної ділянки, встановлено що земельна ділянка використовується для обслуговування нежитлової будівлі ОСОБА_2 . На день проведення обстеження в Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування даною обстежуваною земельною ділянкою, зокрема укладеного договору оренди земельної ділянки. З метою досудового врегулювання спору 27 грудня 2019 року відповідачу надсилалось клопотання з вимогою укласти договір оренди земельної ділянки з Івано-Франківською міською радою, та сплатити кошти за користування земельною ділянкою за минулий період. Відповідачем відповідь на дане клопотання не надавалась. Також, 15 травня 2020 року відповідачу надсилалась претензія з пропозицією добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності на території м. Івано-Франківська, однак пропозиція відповідачем проігнорована. ОСОБА_2 протягом 2018-2019 років кошти за користування земельною ділянкою не декларував і не сплачував. Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

05.10.2021 року судом винесено заочне рішення в справі, яким позов задоволено в повному обсязі.

11.01.2022 року за заявою представника відповідача адвоката Мушинського В.Т. ухвалою суду скасовано заочне рішення та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем не подано відзив на позов, однак в заяві про скасування заочного рішення викладено правову позицію щодо спору. В якій вказав, що ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташовано на земельній ділянці кадастровий номер 2610100000:24:004:0011. Проект землеустрою вказаної ділянки був виготовлений в 2018 році. Договір оренди укладений не був, не з вини відповідача. Відповідач подавав проект землеустрою на затвердження, рішенням 25 сесії 7 демоктратичного скликання Івано-Франківської міської ради від 25.04.2019 №90-25 відповідачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі в оренду земельної ділянки. Вказує, що відмова Івано-Франківської міської ради унеможливила укладення договору оренди. Враховуючи приписи статті 613 ЦК України вказує, що в позивача відсутнє право вимоги, відсутнє прострочене зобов`язання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав зазначених в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову. З тих підстав, що договір оренди не було укладено саме з підстави відмови позивача затвердити проект землеустрою, ділянку не було відведено відповідачу в користування за рішенням органу місцевого самоврядування, тому відсутні правові підстави стягнення коштів.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 191391649 від 04 грудня 2019 року власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу № 27 від 05 січня 2010 року.

Нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_1 розташована на земельній ділянці площею 0,0529 га. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2610100000:24:004:0011. Відомості про право власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а також Державному земельному кадастрі відсутня.

17 грудня 2019 року інспектором з самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради складено акт № 268 обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:24:004:0011, за результатом якого встановлено, що земельна ділянка використовується для обслуговування нежитлової будівлі ОСОБА_2 . Обстежувана земельна ділянка знаходиться в південні частині міста. Вхід в будівлю здійснюється із південно-східної сторони з боку АДРЕСА_1 , а також з північно-західної сторони будівлі з двору багатоквартирних будинків. Нежитлова будівля північно-східною стороною примикає до багатоквартирного будинку. Приміщення в нежитловій будівлі використовуються як офісні. Земельна ділянка частково огороджена, частину території навколо будинку вимощено бруківкою.

За даними листа Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 11 грудня 2019 року № 1098/9/09-19-55- 33-26 ОСОБА_2 протягом 2018-2019 років не декларував і не сплачував кошти за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно розрахунку позивача за період з 06 грудня 2018 року по 31 грудня 2020 року заборгованість позивача по орендній платі за користування земельною ділянкою, кадастровий номер якої 2610100000:24:004:0011 становить 49 130 грн. 45 коп.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні попереднім землекористувачем (продавцем за договором купівлі-продажу № 27 від 05 січня 2010 року), ні відповідачем ОСОБА_2 , зокрема укладення відповідних договорів оренди з Івано-Франківською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Представник відповідача просив застосувати до спірних правовідносин статтю 613 ЦК України. Вказав, що не укладення договору оренди земельної ділянки зумовлене відмовою Івано-Франківської міської ради затвердити виготовлений в 2018 році проект землеустрою для відведення земельної ділянки, що оформлена відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України у тому разі, якщо кредитор відмовляється прийняти належне виконання зобов`язання, запропоноване боржником або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку, кредитор вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Згідно ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленомустаттею 186-1цього Кодексу.

Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивноговисновкутакої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 10 ст. 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч. 11 ст. 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Отже законом встановлено юрисдикційний порядок оскарження рішення місцевого самоврядування про відмову в затверджені проекту землеустрою.

Відповідачем не реалізовано право на оскарження відповідної відмови органу місцевого самоврядування в судовому порядку. Обставина законності або незаконності відмови Івано-Франківської міської ради затвердити проект землеустрою не складає предмет даного спору, та підлягала встановленню судом уповноваженим на розгляд спору про скасування відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Судового рішення яке б встановлювало преюдиційні обставини безпідставності відмови затвердження проекту землеустрою відповідачем суду не подано.

Також, згідно ч. 10 ст. 186 ЗК України висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Таким чином відповідач мав право також звернутись повторно до органу місцевого самоврядування для затвердження проекту землеустрою. Відповідачем не надано релевантних відомостей щодо реалізації права на повторне звернення, тому заперечення представника відповідача не необґрунтованими.

Отже правовим регулюванням спірних відносин не гарантувалось право відповідача на користування земельною ділянкою без відповідної правової підстави.

Таким чином, суд приходить до висновку, що стаття 613 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Посилання відповідача на те, що договір оренди не укладено з вини позивача є необгунтованими належними правовими підставами, оскільки вирішення питання про затвердження проекту землеустрою відноситься до дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування. Відповідно реалізація повноважень не перебуває в діалектичному взаємозв`язку з висновком відповідача про те, що відбулось прострочення кредитора.

Не реалізація відповідачем права на судовий захист та на повторне звернення для затвердження проекту землеустрою не створює правових підстав для безпідставного та безоплатного користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене ОСОБА_2 як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено поняття принципу диспозитивності цивільного судочинства, та встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В процесі розгляду справи відповідачем не спростовано факту користування ним спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, також не спростовано правильність проведеного розрахунку боргу по несплаченій орендній платі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому з відповідача слід стягнути 2 270 гривень судового збору на користь позивача

На підставі ст. ст. 96, 152, 206 Земельного кодексу України, ст. 1212 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 137, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на користь Івано-Франківської міської ради, місцезнаходження якої: м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, буд. № 21, код ЄДРПОУ - 33644700, грошові кошти за несплачену орендну плату в розмірі 49 130 гривень 45 копійок та судовий збір в розмірі 2 270 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст судового рішення складено та підписано 15.04.2022 року