Рішення

від 13.04.2022 по справі 357/15375/21

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/15375/21

Провадження 2/357/862/22

Категорія

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя - Цукуров В. П. ,

секретар судового засідання - Чайка О.В., ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в м.Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тікос М" про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - «Позивач») звернулася до суду з даним позовом до ТОВ "Тікос М" (далі - «Відповідач») про стягнення боргу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на наступні обставини.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.12.2018 року у справі №357/2210/18 стягнуто з Відповідача на користь Позивача 439764,78 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 18.04.2019 року вказане рішення залишено без змін.

Втім, станом на 14.12.2021 року на виконання рішення суду Відповідачем не сплачено Позивачу жодної копійки.

А тому, посилаючись на приписи ст.625 ЦК України, Позивач звернувся до суду та просив стягнути з Відповідача на свою користь три проценти річних в розмірі 35024,55 грн. та інфляційні втрати в розмірі 68150,07 грн., а також судові витрати у вигляді судового збору та оплати професійної правової допомоги. Крім того, Позивач просив зазначити в рішенні про нарахування органом (особою) яка здійснює примусове виконання судового рішення 3% річних на суму заборгованості до моменту виконання рішення.

28.12.2021 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі та постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.18).

02.02.2022 року, 15.03.2022 року та 14.04.2022 року Позивач у судові засідання не з`явилася. Представник Позивача - адвокат Телющенко П.П. подав суду заяву про розгляд справи без участі Позивача та її представника, позовні вимоги підтримав, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 22, 30).

02.02.2022 року, 15.03.2022 року та 14.04.2022 року представник Відповідача у судові засідання не з`явився. Відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується належними рекомендованими поштовими повідомленнями. Ані відзиву на позов, ані будь-яких заяв та клопотань від нього на адресу суду не надходило.

Також суд ураховує, що у своїх рішеннях Європейський суд наголошує, що сторона, задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальним правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Втім, такі правила Відповідачем не дотримані.

У зв`язку з тим, що сторони не з`явилися в судове засідання, згідно з приписами ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Розглядаючи дану цивільну справу суд керується наступними нормами права.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, до якого згідно з практикою Суду відносяться й грошові кошти.

У пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Крім того, поняття зобов`язання та підстави його виникнення унормовано статтею 509 Цивільного кодексу України, за приписами якої зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 20.12.2010 року у справі N 3-57гс10, від 04.07.2011 року у справі N 3-65гс11, від 12.09.2011 року у справі N 3-73гс11, від 24.10.2011 року у справі N 3-89гс11, від 14.11.2011 року у справі N 3-116гс11, від 23.01.2012 року у справі N 3-142гс11.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Разом із тим відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі.

Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (постанова Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі N 910/8318/16).

До таких правових висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 року у справі №913/70/18, зазначивши, що суди попередніх інстанцій, встановивши обставини прострочення зобов`язання, дійшли правильного висновку про наявність підстав для застосування до відповідача правових наслідків прострочення грошового зобов`язання, встановлених законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України), у цьому випадку 3 % річних та інфляційних втрат.

Судом встановлені наступні обставини та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.12.2018 року у справі №357/2210/18 з Відповідача на користь Позивача стягнуто 439764,78 грн. (а.с. 5-6).

Постановою Київського апеляційного суду від 18.04.2019 року вказане рішення залишено без змін (а.с. 7-9).

Втім, станом на 14.12.2021 року на виконання рішення суду Відповідачем кошти Позивачу не сплачені.

При цьому, суд погоджується з розрахунком Позивача, який не оспорено Відповідачем (а.с. 10).

З огляду на наведене, з урахуванням вищенаведених норм матеріального права, а також принципів змагальності та диспозитивності, суд приходить до висновку про те, що вимоги Позивача до Відповідача є законними та обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню три проценти річних в розмірі 35024,55 грн., інфляційні втрати в розмірі 68150,07 грн., а всього необхідно стягнути 103174,62 грн.

Щодо вимоги Позивача про зазначення в рішенні про нарахування органом (особою) яка здійснюватиме примусове виконання судового рішення 3% річних на суму заборгованості до моменту виконання рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Із аналізу вищезазначеної норми вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, а не поклав на суд такий обов`язок.

При цьому вказана стаття є нормою процесуального права, оскільки розміщена в процесуальному законі і не містить імперативного характеру. У відповідних нормах матеріального права таке положення не зафіксоване, а тому у суду не має обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів до моменту виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні даної вимоги.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі поданих сторонами доказів.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому судовий збір у сумі 1031,75 грн. також необхідно стягнути з Відповідача на користь Позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тікос М" про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тікос М" на користь ОСОБА_1 три проценти річних в розмірі 35024,55, інфляційні втрати в розмірі 68150,07 грн., а всього стягнути 103174,62 (сто три тисячі сто сімдесят чотири гривні 62 копійки) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тікос М" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1031,75 (одна тисяча тридцять одна гривня 75 копійок).

В частині вимог про нарахування 3% річних на суму заборгованості - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тікос М" (місцезнаходження: 09100, Київська область, м.Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, буд. 359-а, ЄДРПОУ 20575858).

Повне судове рішення складено 19.04.2022 року.

СуддяВ. П. Цукуров