Рішення

від 16.02.2022 по справі 758/14623/16-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/14623/16-ц

Категорія 40

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2022 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Бурдун М.В.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Заянчуковського С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гравіс-Кіно» про захист честі, гідності та ділової репутації,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2016 дана цивільна справа розподілена головуючій судді ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 19.12.2016 зазначена позовна заява, прийнята до розгляду та призначена у судове засідання.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2017 зазначена цивільна справа передана судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_5 , оскільки суддю ОСОБА_4 звільнено з посади.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2018 зазначена цивільна справа передана судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_6 , оскільки суддю ОСОБА_5 звільнено з посади.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2019 зазначена цивільна справа передана судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_7 , оскільки суддю ОСОБА_6 відсторонено від посади.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2021, цивільну справу № 758/14623/16-ц (номер провадження 2/758/1074/21) передано судді Подільського районного суду м. Києва Петрову Д.В., оскільки суддю Васильченка О.В. згідно рішення Вищої ради правосуддя № 798/0/15-21 від 08.04.2021 звільнено з посади судді Подільського районного суду м. Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_1 зазначає, що відповідач ТОВ «Гравіс-Кіно» є ліцензіатом, який вправі здійснювати мовлення на телеканалі під логотипом «2+2». Серед програм, трансльованих телеканалом «2+2», є програма «Секретні матеріали». 16.11.2015 року на телеканалі «2+2» вийшла передача «Секретні матеріали», яка містить недостовірну та таку, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію.

Вважає, що вказана інформація не має під собою достатнього підґрунтя, метою її поширення було посягання на права і законні інтереси позивача. На підтвердження того, що інформація була поширена саме відповідачем, позивач надав диск із записом програми.

Позивач надав висновок експертного дослідження ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз» №056/75 від 16.02.2016, виконаного за запитом позивача. Відповідно до висновку, текстовий матеріал, наданий для експертизи (зокрема, фрагменти програми «Секретні матеріали» від 16.11.2015) містить негативну інформацію про ОСОБА_3 , яка може бути принизливою для його честі і гідності, викликати до нього недовіру і неповагу, завдавати шкоди його діловій репутації, негативна інформація виражена у формі тверджень.

Просить визнати недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 наступну інформацію, яка була поширена в ефірі телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 :

«Про тенденции в аэропорту ОСОБА_3 и вправду знает. Его управленческие решения в прошлом обошлись государству в 90 миллионов гривен».

« ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

«С помощью бывшего руководителя главного аэропорта страны одесские бизнесмены начали воплощать в жизнь компанию по отжиму следующего аэропорта уже в Симферополе».

«тогда ОСОБА_3 в рекордно короткие сроки возглавил воздушные ворота Крыма. Уже после аннексии Крыма стало ясно, о какой прибыли говорит бывший директор Симферопольского аэропорта. Летом российская фининспекция провела аудит деятельности Симферопольского аэропорта и выявила нарушения на сумму более 60 миллионов гривен».

«Правда ремонты президентских бортов директор авиационного предприятия производил на фирмах, которые даже не имеют сертификатов обслуживания, которые обошлись государству в сотни тысяч гривен. Такие ремонтные работы вызвали серьезные проблемы с безопасностью воздушных судов. Недавно, перед вылетом Президента Петра Порошенка в Ивано-Франковск выяснилось, что самолет, в котором должен был лететь Президент, был поломан».

Також просить зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом проголошення резолютивної частини судового рішення в ефірі телеканалу у час виходу програми «Секретні матеріали».

02.09.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача адвоката Заянчуковського С.О. Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з наступним:

Позивачем не доведено факт поширення відповідачем оспорюваної інформації в ефірі телеканалу «2+2». Єдиним належним доказом існування та поширення телепрограми є її запис у незмінній формі, який зберігається у телерадіоорганізації протягом 14 днів від дня її поширення відповідно до ч.4.ст.48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Позивач не скористався своїм правом, передбаченим, ст.64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», не звернувся до відповідача з вимогою про спростування поширеної інформації та із заявою про надання автентичної копії запису фрагменту відеосюжету, а за таких умов відсутні належні докази на підтвердження факту поширення інформації.

Наданий позивачем висновок експерта не стосується предмету доказування, оскільки експертом досліджувалися відеофайли невідомого походження, а не запис ефірної версії програми, який зберігається у телерадіоорганізації протягом 14 днів від дня її поширення. Крім того, на думку представника відповідача, висновок виходить за межі повноважень експерта. На розгляд експертного дослідження було винесено питання, в якій формі виражено негативну інформацію про позивача: тверджень чи оціночних суджень. Як зазначає представник відповідача, такі питання повинен з`ясовувати виключно суд з урахуванням усіх доказів, а не експертна установа.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у позові.

Суд, заслухавши доводи сторони позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Також відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/9631/15-ц (провадження № 61-14857св18) зазначено: «тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо її застосування».

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію, інформації, яка була поширена в ефірі телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 16.11.2015, та її спростування. На підтвердження своїх вимог позивач надав суду запис телепрограми на електронному носії (диск). В той же час відповідач вважає, що такий запис не є належним доказом поширення відповідачем інформації, оскільки єдиним належним доказом у таких випадках є запис телепередачі у незмінній формі, який зберігається у телерадіоорганізації протягом 14 днів з моменту виходу програми відповідно до ч.4 ст.48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до змісту статті 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» кожна телерадіоорганізація-ліцензіат зобов`язана вести журнал обліку передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій). У журналі обліку передач фіксуються: дата випуску, час початку і закінчення передачі; назва і тема передачі; прізвище авторів і ведучих передачі; мова передачі. Журнал обліку передач зберігається телерадіоорганізацією протягом року з дня останнього запису в ньому. Усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

За змістом частин першої, третьої, п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Разом з тим, наведені норми не означають, що звернення громадянина або юридичної особи до телерадіоорганізації зі скаргою в порядку статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» є обов`язковою передумовою звернення до суду за захистом недоторканості ділової репутації, адже передбачає право, а не обов`язок особи на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідних програм та передач та, відповідно, на отримання копії запису фрагмента зі спірної інформацією. Право на судовий захист ділової репутації не залежить від того, чи скористалися громадянин чи юридична особа правом вимагати від телерадіоорганізації спростування недостовірної інформації в позасудовому порядку.

Тому сплив установленого законом 14-денного строку зберігання трансльованої передачі та незвернення заявника до телерадіоорганізації протягом цього строку з відповідною (відповідними) вимогою (вимогами) у порядку частин третьої, п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» про спростування недостовірної інформації та/або про надання копії запису фрагмента передачі не позбавляє його можливості захистити свої права у судовому порядку з дотриманням принципу змагальності сторін.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а одним із засобів доказування є електронні докази.

Згідно зі статтею 80 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.100 ЦПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно ст. 79 ЦПК суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Водночас законодавство, що регулює відносини, пов`язані з поширенням недостовірної інформації шляхом передання її по радіо, телебаченню, не передбачає, що докази поширення такої інформації (докази транслювання чи ретранслювання телерадіоорганізацією передачі зі спірною інформацією) можуть бути отримані виключно в порядку, передбаченому Законом України «Про телебачення і радіомовлення».

Як зазначено у Постанові Великої Палати ВС від 7 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 для досягнення мети здійснення судового розгляду, позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик.

У пункті 19 Постанови Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Зі змісту пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 випливає, що при вирішенні спорів, пов`язаних з поширенням інформації стосовно приватного життя публічних осіб, суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) про право на недоторканість приватного життя.

У вказаній Резолюції зазначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи будь-якій іншій галузі).

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У контексті цього, слід зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Тома проти Люксембургу» заява № 38432/97 від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, .. серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не слід передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для того, що це зробити

Свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Європейської Конвенції з прав людини застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство. Як передбачено в статті 10 Конвенції, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (рішення від 23.09.1994 у справі Jersild v. Denmark, рішення у справі Janowski v. Poland, рішення від 25.11.1999 у справі Nilsen Johnsen v. Norway, рішення від 29.02.2000 у справі Fuentes Bobo v. Spain, рішення від 10.08.2006 у справі Ляшко проти України).

Висновок експертного дослідження ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз» №056/75 від 16.02.2016, наданий позивачем, для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Питання, чи є поширена інформація негативною відносно позивача, чи містить вона фактичні твердження та чи порушує вона особисті немайнові права позивача, підлягають встановленню не експертною установою в порядку проведення експертизи, а виключно судом, з урахуванням усіх доказів та наданням їх оцінки в сукупності.

Таким чином, дослідивши обставини справи, оцінивши зміст спірної інформації через призму норм законодавства, суд приходить до висновку, що поширена інформація не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не містить фактичних даних та є оціночним судженням, яка не виходить за рамки суспільної моралі. Інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, дійсно стосується особи позивача, зважаючи на згадування його прізвища та колишніх посад у відеозаписі. Разом з тим, вказана інформація хоч і є неприємною для позивача, однак не виходить за рамки суспільної моралі, висловлювання, використані в програмі, не носять характер образи, приниження честі і гідності позивача, не є брутальними чи непристойними. Інформацію висловлено у формі, яка не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, оскільки позивач є публічною особою та підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації.

Суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваної інформації недостовірною або ж такою, що порушує особисті немайнові права позивача, а отже і для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гравіс-Кіно» про захист честі, гідності та ділової репутації - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

- позивач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гравіс-Кіно», місцезнаходження: вул. Кирилівська, буд. 23, м. Київ, 04080, Код юридичної особи в ЄДРПОУ: 36257228.

Суддя Д. В. Петров