Рішення

від 20.04.2022 по справі 120/18662/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2022 р. Справа № 120/18662/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Шаповалової Т.М., розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (далі - відповідач ), у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 518 від 30.11.2021;

- зобов`язати відповідача надати позивачці дозвіл на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка розташована на території Джуринської територіальної громади Жмеринського району Вінницької області, з урахуванням правових висновків, наданих в судовому рішенні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.10.2021 року позивачка звернулася до Джуринської сільської ради із колективним клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, бажана земельна ділянка за кадастровим номером земельної ділянки 0525381200:06:001:0032, яка розташована на території Джуринської сільської ради, Джуринської об`єднаної територіальної громади (Деребчинська сільська рада) Жмеринського району Вінницької області.

Рішенням Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області № 518 13 сесії 8 скликання від 30.11.2021 року відповідач відмовив позивачці в надані вищевказаного дозволу.

Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачка звернулася з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 22.12.2021 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача клопотання позивача із відповідними додатками до нього, які подавались до відповідача з клопотанням; План зонування із умовними позначеннями до нього, на частину земельної ділянки, згідно якої звернувся позивач до відповідача; протокол голосування постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування територій, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою; висновки та рекомендації постійної комісії з питань з питань земельних відносин, природокористування, планування територій, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою; Регламент Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області; протокол засідання 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області 30.11.2021 року з результатами поіменного голосування (у повному обсязі, з підписом посадової особи, яка виготувала протокол); оскаржуване рішення № 518 від 30.11.2021 року та документів, які бралися до уваги при прийнятті цього рішення.

18.01.2022 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що бажана для позивачки земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0525381200:06:001:0032, яка на підставі рішення 9 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 337 від 17.06.2021 включена до Переліку земельних ділянок, які передбачені для городництва. Тобто щодо такої земельної ділянки вже прийнято нормативно-правовий акт в межах норм чинного законодавства ст. 124 ЗК України. При цьому відповідач звертає увагу, що відповідно до абз. 16 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

27.01.2022 позивачка подала відповідь на відзив, у якій просить задовольнити її позовні вимоги.

01.02.2022 відповідач подав пояснення, у якому вказав, що позивачем не було надано достатньо доказів фактичного здійснення витрат, а саме, акт прийому передачі видів юридичних послуг, також зазначив, що дана справа є справою незнчної складності, а тому відсутні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

16.10.2021 позивачка ОСОБА_1 , разом з громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Джуринської територіальної громади Жмеринського району Вінницької області.

Вказане клопотання прийняте відповідачем та зареєстроване 27.10.2021.

До клопотання позивачка додала, зокрема, копії свого паспорта, РНОКПП, викопіювання з Публічної кадастрової карти України із зазначенням місця розташування земельної ділянки. Водночас у клопотанні заявники конкретизувала, що бажають отримати землю за рахунок земельної ділянки за кадастровим номером 0525381200:06:001:0032.

Рішенням 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 518 від 30.11.2021 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивачці на земельну ділянку площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0525381200:06:001:0032 - в зв`язку з включенням цієї земельної ділянки за кадастровим номером 0525381200:06:001:0032 до Переліку земельних ділянок, які передбачені для городництва.

При прийнятті вказаного рішення № 518 від 30.11.2021 Джуринська сільська рада керувалася ч.7 ст. 118 Земельного Кодексу України, рішеннями №336 та 337 9 сесії Джуринської сільської ради 8 скликання від 17.06.2021 року «Про перелік земельних ділянок, право оренди,яких реалізується на конкурсних умовах (земельних торгах)», «Про затвердження переліку земельних ділянок, які передбачені для городництва», та відповідно до частини 1 пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за погодженням з постійною комісією сільської ради з питань земельних відносин, природокористування, планування територій, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою.

При цьому, судом встановлено, що рішенням 9 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 337 від 17.06.2021 затверджено Перелік земельних ділянок, які передбачені для городництва, до якого віднесено земельну ділянку за кадастровим номером 0525381200:06:001:0032 площею 6,2394 га.

Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Вдаючись до оцінки спірних правовідносин та встановлених під час розгляду справи обставин, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

В силу приписів ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Аналіз вищезазначених положень земельного законодавства дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на безоплатне отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Разом з тим порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Частиною першою статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 17 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (ч. 1 ст. 47 України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 10 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Судом встановлено, що 16.10.2021 позивачка звернулась до відповідача з клопотанням про надання їй дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Джуринської територіальної громади Жмеринського району Вінницької області. До клопотання було додано ряд необхідних документів та при цьому конкретизовано, що бажана для позивачки земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0525381200:06:001:0032.

Рішенням 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 518 від 30.11.2021 у наданні вказаного дозволу відмовлено з посиланням на те, що бажана для заявниці земельна ділянка включена до Переліку земельних ділянок, які передбачені для городництва.

Втім, суд зауважує, що законом передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України, суб`єкт владних повноважень не може відступати від положень статті 118 ЗК України.

Натомість відповідач, відмовляючи позивачці у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою, обґрунтував оскаржуване рішення тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянки включена до переліку земельних ділянок, які передбачені для городництва, тобто підставами, які не передбачені законом.

Посилання відповідача на положення ч. 2 ст. 134 ЗК України суд до уваги не бере.

По-перше, відповідні норми не регулюють питання, пов`язані з передачею безоплатно у власність громадян земельних ділянок державної або комунальної власності, а також не визначають підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

По-друге, такі норми, на думку суду, взагалі не є застосовними до спірних правовідносин, оскільки визначають випадки, коли земельні ділянки державної чи комунальної власності не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах).

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 30.11.2021 № 518 в частині відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

У даному випадку застосуванню підлягає правовий висновок Верховного Суду у постанові № 823/106/18 від 15.06.2021, який полягає у наступному.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.

Виходячи з принципу "належного врядування", суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Як встановлено судом у цій справі, під час розгляду клопотання позивачки про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем не досліджено усіх обставин та умов, необхідних для надання такого дозволу, а здійснено лише посилання, що спірна земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, які передбачені для городництва, тобто на непередбачені законом підстави для надання відмови.

Водночас оскаржене позивачкою рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

За таких обставин суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки це не входить до предмету судової перевірки.

Тобто в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх необхідних умов для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Відтак при вирішенні цієї справи суд враховує положення ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, позовні вимоги в зобов`язальній частині підлягають частковому задоволенню, а саме у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши доводи сторін, оцінивши надані ними докази на підтримку своїх вимог та заперечень, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позову і зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути половину понесених ним витрат зі сплати судового збору, тобто 454,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, представник позивача, адвокат Корнійчук С.А. просить відшкодувати судові витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 9000,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача подано:

- договір про надання (правничої) правової допомоги від 12.10.2021 року б/н;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги Серія АВ № 1023971 від 19.01.2022 року;

- квитанція до прибуткового касового ордера б/н від 19.01.2022 року про оплату позивачем суми адвокатського гонорару 9000 грн. на підставі договору про надання правової допомоги від 12.10.2021 року б/н.

- акт приймання-передачі адвокатських послуг б/н від 19.01.2022 року.

Суд зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. При зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Відповідно до ст. 12 КАС України, спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії справ не значної складності. Матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В даному ж випадку, слід враховувати, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, а також, те що справу віднесено до справ незначної складності, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 9000 грн. є неспівмірними зі складністю справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відтак, враховуючи наведене та те, що позов задоволено частково, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн. необхідно зменшити до 2000 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасувати рішення 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області № 518 від 30 листопада 2021 року в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Джуринської об`єднаної територіальної громади Жмеринського району Вінницької області.

Зобов`язати Джуринську сільську раду Жмеринського району Вінницької області, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 16 жовтня 2021 року (зареєстроване 27 жовтня 2021 року) про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, з метою відведення у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Джуринської об`єднаної територіальної громади Жмеринського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0525381200:06:001:0032.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 сплачений нею при зверненні до суду судовий збір у сумі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

2) представник позивачки: адвокат Корнійчук Сергій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Соборна, 8, а/с 258, м. Вінниця, 21050);

2) відповідач: Джуринська сільська рада Жмеринського району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04325489, місцезнаходження: вул. Заводська, 2, с. Джурин, Жмеринський район, Вінницька область, 23454).

Повне судове рішення складено 21.04.2022.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна