Рішення

від 19.04.2022 по справі 120/18331/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 квітня 2022 р. Справа № 120/18331/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП 1971" до Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови

в с т а н о в и в :

14.12.2021 року ТОВ "АТП 1971" звернулось в суд з адміністративним позовом до Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначили, що постановою Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №293378 від 05.10.2021 року на Товариство накладено адміністративно - господарський штраф у сумі 17000 грн.

На переконання позивача, вказана постанова складена відповідачем із порушенням норм діючого законодавства, адже габаритно-ваговий контроль транспортного засобу був проведений відповідачем за відсутності методики, затвердженої спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології та без урахування властивостей подільного вантажу.

Також, позивач вважає, що чинним законодавством не передбачено можливості надання дозволу великоваговим транспортним засобам для перевезення подільних вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень.

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 20.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 31.12.2021 року, за заявою позивача, зупинено стягнення на підставі постанови Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №293378 від 05.10.2021 року, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 120/18331/21-а.

26.01.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, вказав, що при здійсненні вантажних перевезень великоваговим автомобільним транспортом, водій зобов`язаний дотримуватись встановлених правил з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 06.07.2021 року на автомобільній дорозі а/д М-05 Київ-Одеса (452+811м.) посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу Volvo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , разом з причепом BODEX, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

За наслідками проведеного габаритно-вагового контролю посадовими особами управління складено довідку №0075929 від 06.07.2021 року про результати здійснення габаритно - вагового контролю, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0057517 від 06.07.2021 року, в якому зафіксовано навантаження на строєну вісь 24,41 т., при нормативно допустимому 22 т.

05.10.2021 року відповідачем винесено постанову №293378 про застосування адміністративного-господарського штрафу в розмірі 17000 грн., за порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Не погоджуючись із даною постановою, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає, що відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ від 05.04.2001 року, в редакції від 16.10.2020 року (далі - Закон №2344-ІІІ).

Відповідно до статті 6 Закону №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Статтею 48 Закону №2344-ІІІ передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Абзацом 14, 15 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за:

- перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

- перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08.09.2005 №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198 затверджені Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, відповідно до пункту 16 яких перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначається окремими актами законодавства.

Згідно з пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі - Правила №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Пунктом 4 Правил №30 передбачено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 затверджений Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок №879).

Підпунктом 4 пункту 2 Порядку №879 встановлено, що габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Положеннями пункту 3 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Судом встановлено, що в ході проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки Volvo, реєстраційний знак НОМЕР_1 та причіпу марки BODEX, реєстраційний номер НОМЕР_2 , посадовими особами Управління встановлено перевищення нормативного допустимого навантаження на строєну вісь на 2,41 т., а саме: 24,41 т. при нормативно допустимому навантаженні 22 т. (перевищення вагових норм 10,95%), що є порушенням законодавства про автомобільний транспорт та підпадає під дію абз. 15 ч.1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

При цьому, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що зважування транспортного засобу здійснювалось за відсутності Методик, затверджених Мінекономрозвитку та спеціально уповноваженим центральним органом у сфері метрології.

Оцінюючи доводи в цій частині, суд зауважує, що наявність та необхідність застосування такої методики була обумовлена п. 19 Порядку № 879 (в редакції від 05.04.2017 року), натомість Постановою КМУ №671 від 30.08.2017 року, п. 19 Порядку № 879 виключено.

В той же час, за змістом ст.ст. 4 та 29 Закону України "Про дорожній рух", ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги" визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком № 879, яким керувався відповідний орган Укртрансбезпеки, а відтак, суд вважає, що суб`єктом владних повноважень правомірно проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача.

Суд зазначає, що єдиною методикою виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі в Україні є Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор), атестована у відповідності з ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром "Інститут Метрології", свідоцтво про атестацію № 02-84-08 та вона не розповсюджується на транспорті засоби з рідким та сипучим вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі.

Однак, відсутність методичних рекомендацій для зважування сипучих вантажів, затверджених Мінекономрозвитку, сама по собі не може бути підставою для незастосування до позивача відповідальності, у зв`язку із порушенням ним законодавства про автомобільний транспорт, за умови підтвердження факту перевищення транспортним засобом вагових параметрів.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 819/1381/16.

З огляду на зазначене, доводи позивача в цій частині є безпідставні і такі, що не впливають на факт виявленого порушення.

Також, суд зазначає, що відповідно до підпункту 6 пункту 2 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання - це технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.

За вимогами пункту 12 вказаного Порядку вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Згідно з пунктом 13 Порядку № 879 під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами адміністративної справи, що відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 26.05.2021, повірка ваг, якими зважувався транспортний засіб, чинна до 26.05.2022, тому станом на 06.07.2021 (дата проведення зважування транспортного засобу позивача) метрологічна характеристика вимірювальної техніки відповідала вимогам нормативно-технічної документації, тому такі посилання позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду № 819/586/16 від 09.08.2019 року.

Крім того, суд зауважує, що форма акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, встановлена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567.

Форма довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю встановлена Порядком взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженим спільним Наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України від 10.10.2013 року № 1007/1207.

Форма акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів встановлена Порядком зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 року № 422.

Визначені вищезазначеними нормами форми актів та довідки не передбачають внесення до складених документів посилання на вагове обладнання, яким здійснювавсь точний габаритно-ваговий контроль, а тому доводи позивача в цій частині є безпідставними.

Більше того, впевнитись у тому, який саме технічній засіб застосовувався під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів, міг безпосередньо водій, якій перебував на місці проведення перевірки та мав можливість отримати та ознайомитись з оригіналами документів на вагове обладнання.

Також, заперечуючи проти виявленого порушення, позивач, серед іншого, посилався на те, що при вирішенні питання щодо притягнення його до відповідальності відповідачем не було враховано те, що вантаж, який перевозився є подільним, тобто не було враховано властивостей вказаного вантажу та можливість його переміщення по всім осям транспортного засобу під час руху.

Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Аналогічно частиною 3 статті 48 Закону № 2344-III встановлено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до п. 22.1 ПДР маса вантажу, що перевозиться і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.

Згідно ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги" рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з п. 22.5 ПДР за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Таким чином, правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:

- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;

- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.

В свою чергу, абз. 15 ч.1 ст. 60 Закону № 2344-IIІ (в редакції, чинній на час здійснення габаритно-вагового контролю) встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз вказаної норми абз. 15 частини 1 статті 60 Закону №2344-IIІ дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за вказаною нормою необхідним є встановлення факту перевезення вантажу без відповідного дозволу.

Сторонами у справі не заперечується обставина, що позивач перевозив подільний (сипучий) вантаж, тобто такий, що при завантаженні може бути поділений на окремі частки без втрати або пошкодження її властивостей, а тому перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху заборонено.

Головна мета такої заборони - збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Унаслідок цього й встановлено заборону з перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без будь-яких винятків.

Отже, чинним законодавством встановлена імперативна заборона на перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що заборона руху транспортних засобів з перевищенням вагових параметрів при перевезенні подільного вантажу унеможливлює отримання перевізником дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

З огляду на не передбачення на законодавчому рівні можливості отримання особою дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 15 частини 1 статті 60 Закону № 2344-IIІ за відсутність такого дозволу.

У такому випадку до перевізника має бути застосована відповідальність у вигляді нарахування посадовою особою Укртрансбезпеки плати за проїзд, відповідно до п. 31-1 Порядку №879.

Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 17 січня 2022 року у справі 600/1846/21-а.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржувана постанова Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №293378 від 05.10.2021 року є протиправною та підлягає скасуванню.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Що стосується вимоги про стягнення судових втрат, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Судом встановлено, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2270 грн., що підтверджується платіжним дорученням №607.

Таким чином, враховуючи те, що позов задоволено в повному обсязі, на користь позивача необхідно стягнути сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 2270 грн.

Разом з тим, судом з`ясовано, що відповідач хоч і вважається суб`єктом владних повноважень в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, однак є територіальним (відокремленим) підрозділом Державної служби України з безпеки на транспорті, немає статусу юридичної особи та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються Державній службі України з безпеки на транспорті (див. Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103).

Відтак суд доходить висновку, що у даному випадку судовий збір належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Щодо стягнення на користь позивача витрат понесених ним на правову допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

В той же час, суд вважає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та предмету спору.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

В даному випадку, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.

В той же час, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд приходить до висновку про необхідність зменшення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката з 3500 грн. до 2000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Таким чином, враховуючи те, що адміністративний позов задоволено, на користь позивача необхідно стягнути судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №293378 від 05.10.2021 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП 1971" (вул. Мурованого, 1А, с. Капустяни, Гайсинський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 43148084) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м. Київ, 03135, код ЄДРПОУ 39816845).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Дончик Віталій Володимирович