Рішення

від 19.04.2022 по справі 904/312/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2022м. ДніпроСправа № 904/312/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київстар" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Файд" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором від 05.03.2020 у загальному розмірі 55 001 грн. 60 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Київстар" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Файд" (далі - відповідач) заборгованість за договором від 05.03.2020 у загальному розмірі 55 001 грн. 60 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 24 360 грн. 00 коп. - основний борг;

- 26 660 грн. 00 коп. - пеня;

- 3 088 грн. 89 коп. - інфляційні втрати;

- 892 грн. 71 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором від 05.03.2020 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем 06.03.2020 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 24 360 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню, яку, фактично, розрахував як штраф у розмірі 50% від вартості товару за прострочення внесення платежів в строк до 28.02.2021 та до 31.03.2021, в сумі 26 660 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.05.2020 по 31.03.2021 у сумі 3 088 грн. 89 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.05.2020 по 31.03.2021 у сумі 892 грн. 71 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Данила Нечая, будинок 29, квартира 121, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с. 37).

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 31.01.2022, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 41-44).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 31.01.2022 вважається врученою відповідачу 10.02.2022 (а.с.41, 47).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 31.01.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (10.02.2022), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 25.02.2022.

Слід також наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час з 28.02.2022 по 19.04.2022 для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані більше ніж півтора місяці з 28.02.2022 по 19.04.2022 господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду м. Дніпро), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 20.04.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 05.03.2020 між Приватним акціонерним товариством "Київстар" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Файд" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір (далі - договір, а.с. 9-11), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник відповідно до умов договору зобов`язується передати покупцю Xiaomi/Redmi/7A/32Gb в кількості 10 штук (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах та в порядку, передбаченому договором.

У пункті 6.1. договору сторони домовились, що договір набуває чинності з дати його укладення і діє до 31.03.2021 (включно). Якщо на дату закінчення строку дії договору які-небудь із зобов`язань сторін невиконані, вони залишаються чинними до їх повного виконання.

Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов пункту 2.1. договору ціна договору складає 26 660 грн. 00 коп.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пункт 1.2. договору сторони погодили, що товар передається покупцю протягом трьох робочих днів з дати укладення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 06.03.2020 був поставлений відповідачу товар - Xiaomi/Redmi/7A/32Gb в кількості 10 штук на загальну суму 26 660 грн. 00 коп. відповідно до видаткової накладної № 6421071267 від 06.03.2020, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.14).

Товар було отримано представником відповідача на підставі довіреностей № 1 від 05.03.2020 (а.с.15).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з вказаною видатковою накладною, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище казаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення. Видаткова накладна підписана представником відповідача.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаною вище видатковою накладною відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у розділі 2 договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунку, зокрема, відповідно до умов пункту 2.2.1. договору сума, що зазначена в пункті 2.1. договору, тобто 26 660 грн. 00 коп., розстрочується і сплачується покупцем рівними частинами упродовж 12 календарних місяців в строки, що наведені у Таблиці № 1. На цю суму проценти не нараховуються.

Так, у Таблиці № 1 сторонами визначені такі умови щодо розмірів та строків внесення плетежів:

1. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.04.2020 - 30.04.2020.

2. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.05.2020 - 31.05.2020.

3. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.06.2020 - 30.06.2020.

4. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.07.2020 - 31.07.2020.

5. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.08.2020 - 31.08.2020.

6. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.09.2020 - 30.09.2020.

7. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.10.2020 - 31.10.2020.

8. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.11.2020 - 30.11.2020.

9. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.12.2020 - 31.12.2020.

10. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.01.2021 - 31.01.2021.

11. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.02.2021 - 28.02.2021.

12. Платіж у розмірі 2 222 грн. 00 коп.; строк платежу - 01.03.2021 - 31.03.2021 (а.с.9).

Як зазначає позивач, поставлений 06.03.2020 товар був оплачений відповідачем лише частково, а саме: 22.05.2020 в сумі 2 300 грн. 00 коп.; інших платежів від відповідача не надходило.

Наявність часткової оплати в сумі 2 300 грн. 00 коп. підтверджується довідкою банку від 13.01.2022 (а.с.12).

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості за договором від 05.03.2020 у розмірі 24 360 грн. 00 коп. (26 660,00 грн. - 2 300,00 грн).

Отже, свої зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем 06.03.2020 товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 24 360 грн. 00 коп. Крім того, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню, яку, фактично, розрахував як штраф у розмірі 50% від вартості товару за прострочення внесення двох платежів - в строк до 28.02.2021 та до 31.03.2021, в сумі 26 660 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.05.2020 по 31.03.2021 у сумі 3 088 грн. 89 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.05.2020 по 31.03.2021 у сумі 892 грн. 71 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 06.03.2020 товару на залишкову суму 24 360 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 24 360 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент виникнення заборгованості за кожен день прострочення, а у випадку прострочення більш ніж на 10 календарних днів покупець зобов`язаний додатково сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 50% від вартості товару.

У позовній заяві позивач посилається на те, що відповідачем прострочено сплату двох платежів в межах спеціальної позовної давності (платежів, які повинні бути сплаченими до 28.02.2021 та до 31.03.2021), у зв`язку з чим позивач розрахував штраф у розмірі 50% від вартості товару за кожне таке прострочення, що складає 13 330 х 2 = 26 660 грн. 00 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

У пункті 4.3. договору сторони визначили, зокрема, що у випадку прострочення більш ніж на 10 календарних днів покупець зобов`язаний додатково сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 50% від вартості товару.

Тобто зі змісту вказаного пункту вбачається, що штраф застосовується у випадку допущення прострочення оплати товару більш ніж на 10 календарних днів; в такому випадку розмір штрафу складає 50% від вартості товару; штраф сплачується за факт допущення прострочення більше, ніж на 10 днів, одноразово.

Враховуючи вказане, суд вважає здійснений позивачем розрахунок штрафу на суму 26 660 грн. 00 коп. неправомірним.

Суд зазначає, що у випадку прострочення внесення хоча б одного платежу більше, ніж на 10 днів, або декількох платежів, штраф, визначений пунктом 4.3. договору, підлягає одноразовому нарахуванню.

Враховуючи вказане, а також те, що матеріалами справи потверджується прострочення оплати поставленого 06.03.2020 товару на залишкову суму 24 360 грн. 00 коп. більше, ніж на 10 днів, у відповідності до умов пункту 4.3. договору штраф підлягає нарахуванню наступним чином:

26 660 грн. 00 коп. (вартість поставленого товару) х 50% = 13 330 грн. 00 коп.

При цьому, суд приходить до висновку, що позивачем помилково визначено правову природу заявленої до стягнення пені в сумі 26 660 грн. 00 коп., оскільки як позивач сам зазначає у позовній заяві ним здійснено розрахунок штрафу на підставі пункту 4.3. договору та у розмірі 50% від вартості товару. Отже розрахована та заявлена до стягнення сума - 26 660 грн. 00 коп., фактично є штрафом.

Враховуючи вказане, вимоги позивача в частині стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 13 330 грн. 00 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.05.2020 по 31.03.2021 у сумі 3 088 грн. 89 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с. 2), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 3 088 грн. 89 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.05.2020 по 31.03.2021 у сумі 892 грн. 71 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с. 2), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (враховуючи графік, наведений у Таблиці № 1 пункту 2.2.1. договору), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних, наведений у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 892 грн. 71 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 879 грн. 71 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Київстар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Файд" про стягнення заборгованості за договором від 05.03.2020 у загальному розмірі 55 001 грн. 60 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Файд" (49000, м. Дніпро, вулиця Данила Нечая, будинок 29, квартира 121; ідентифікаційний код 42738154) на користь Приватного акціонерного товариства "Київстар" (03113, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 53, ідентифікаційний код 21673832) 24 360 грн. 00 коп. - основного боргу, 13 330 грн. 00 коп. - штрафу, 3 088 грн. 89 коп. інфляційних втрат, 892 грн. 71 коп. 3% річних, 1 879 грн. 71 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 20.04.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко