Рішення

від 20.04.2022 по справі 917/99/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2022 Справа № 917/99/22

м. Полтава

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Креп-Вест", вул. Чугуївська, буд. 78, м. Харків, 61140, код ЄДРПОУ 33413092

до Товариства з обмеженою відповідальністю Креатив-Агромаш, вул. Бетонна, буд. 19, м. Кременчук, 39603, код ЄДРПОУ 40222057

про стягнення 57 192,25 грн.

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Квіта О.Т.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 57 192,25 грн. за договором поставки № 7 від 10.08.2017, з яких 33 894,71 грн. основний борг, 20 394,36 грн. пеня, 2 948,18 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснив оплату товару, поставленого позивачем за видатковими накладними № 340 від 31.01.2019, № 373 від 04.02.2019, № 372 від 04.02.2019, № 435 від 07.02.2019, № 478 від 11.02.2019 на умовах договору поставки № 7 від 10.08.2017.

Ухвалою від 02.02.2022 (а.с. 37-38) суд залишив позовну заяву без руху з підстав п.п. 3, 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України.

Позивач в термін, визначений судом, усунув недоліки позовної заяви, надав уточнену позовну заяву та розрахунок пені та річних (а.с. 42-69) та ухвалою від 22.02.2022 (а.с. 71-72) суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - до 15 днів з дня отримання ухвали та для подання заперечень до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.

Ухвала суду від 22.02.2022 направлялась сторонам, в т.ч. відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернулась до суду із відміткою поштового працівника адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 73-76).

Суд зазначає, що згідно ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала надсилається учасникам судового процесу за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

До повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 910/17797/17.

За даних обставин, суд дійшов висновку, що повернення судового рішення із проставленням у поштовому повідомленні відмітки "відсутній за адресою", є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позов не надав.

В зв`язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Креп-Вест", як Постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Креатив-Агромаш, як Покупцем, був укладений договір поставки № 7 від 10.08.2017 (далі Договір, а.с. 17-19), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується в обумовлений строк поставити передати у власність Покупцеві Товар в асортименті, у кількості визначеній домовленістю сторін. Покупець зобов`язується прийняти вказаний Товар та оплатити його згідно з видатковими накладними на підставі виставленого рахунку-фактури, у термін, обговорений у даному Договорі (розділ 1 Договору).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору, ціна Товару зазначається у видаткових накладних на кожну партію Товару окремо і зміні не підлягає, загальна вартість Товару за цим Договором становить суму вартостей Товару за усіма розрахунковими накладними до цього Договору.

За п. 2.3 Договору, розрахунки здійснюються протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання Товару.

Відповідно до п. 3.3 Договору, приймання-передача Товару оформлюється шляхом підписання сторонами видаткової накладної, після перевірки Покупцем відповідності параметрів поставленого Товару вимогам, зазначеним у накладній та/або рахунку-фактурі.

Право власності на Товар та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження Товару переходить до Покупця в момент передачі Товару від Постачальника Покупцю або транспортній чи кур`єрській компанії за видатковою накладною (п. 3.4 Договору).

Згідно п. 8.1 Договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 та пролонгується на кожен наступний календарний рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії жодна із сторін не заявить про намір припинити його дію. У будь-якому випадку Договір діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

На підтвердження виконання умов укладеного Договору позивач в період з 31.01.2019 по 11.02.2019 поставив відповідачу Товар на загальну суму 39 165,34 грн., на підтвердження зазначеного надав копії видаткових накладних № 340 від 31.01.2019 на суму 7 270,63 грн., № 372 від 04.02.2019 на суму 19 553,40 грн., № 373 від 04.02.2019 на суму 7 650,06 грн., № 435 від 07.02.2019 на суму 4 239,94 грн., № 478 від 11.02.2019 на суму 451,31 грн. (а.с. 20-24) та копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 25-28).

Як зазначає позивач в позовній заяві, оплату отриманого Товару відповідач здійснив частково, зокрема 29.03.2019 сплатив 5 270,63 грн. в рахунок погашення заборгованості за Товар, отриманий за видатковою накладною № 340 від 31.01.2019 на суму 7 270,63 грн.

Позивач звертався до відповідача із претензією про сплату заборгованості від 07.02.2020 (а.с. 29-30), яку відповідач залишив без реагування.

Враховуючи часткове виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати отриманого Товару та із посиланням на п. 6.1 Договору позивач заявив до стягнення з відповідача 57 192,25 грн., з яких:

- 33 894,71 грн. основного боргу,

- 20 349,36 грн. пені, нарахованої за період з 05.03.2019 по 24.01.2022,

- 2 948,18 грн. 3% річних, нарахованих за період з 05.03.2019 по 24.01.2022.

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Обов`язок відповідача сплатити кошти за отриманий товар визначений також ст.ст. 655, 706 ЦК України.

Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем зобов`язань з оплати вартості отриманого товару.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач передав відповідачу Товар за видатковими накладними № 340 від 31.01.2019 на суму 7 270,63 грн., № 372 від 04.02.2019 на суму 19 553,40 грн., № 373 від 04.02.2019 на суму 7 650,06 грн., № 435 від 07.02.2019 на суму 4 239,94 грн., № 478 від 11.02.2019 на суму 451,31 грн. (а.с. 20-24).

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

29.03.2019 відповідач перерахував позивачу 5 270,63 грн. часткової оплати за Товар, отриманий за видатковою накладною № 340 від 31.01.2019 на суму 7 270,63 грн.

Умовами п. 2.3 Договору, розрахунки здійснюються протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання Товару,

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За видатковою накладною № 340 від 31.01.2019 на суму 7 270,63 грн. останнім днем виконання грошового зобов`язання є 02.02.2019 (субота), відповідно прострочення виконання зобов`язання по оплаті з боку відповідача мало місце з 05.03.2019 на суму 7 270,63 грн., та з урахуванням часткової оплати (5 270,63 грн.) з 29.03.2019 на суму 2000,00 грн.

За видатковою накладною № 372 від 04.02.2019 на суму 19 553,40 грн. останнім днем виконання грошового зобов`язання є 06.03.2019 (середа), відповідно прострочення виконання зобов`язання по оплаті з боку відповідача мало місце з 07.03.2019.

За видатковою накладною № 372 від 04.02.2019 на суму 7 650,06 грн. останнім днем виконання грошового зобов`язання є 06.03.2019 (середа), відповідно прострочення виконання зобов`язання по оплаті з боку відповідача мало місце з 07.03.2019.

За видатковою накладною № 435 від 07.02.2019 на суму 4 239,94 грн. останнім днем виконання грошового зобов`язання є 09.03.2019 (субота), відповідно прострочення виконання зобов`язання по оплаті з боку відповідача мало місце з 12.03.2019.

За видатковою накладною № 478 від 11.02.2019 на суму 451,31 грн. останнім днем виконання грошового зобов`язання є 13.03.2019 (середа), відповідно прострочення виконання зобов`язання по оплаті з боку відповідача мало місце з 14.03.2019.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості в сумі 33 894,71 грн., строк оплати якої настав, тому позовні вимоги в цій частині задовольняються судом повністю.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

За п. 6.1 Договору, у разі порушення Покупцем умов даного Договору щодо термінів та умов оплати за Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування вищевказаних штрафних санкцій здійснюється до дати повного виконання зобов`язань.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

П. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 20 349,36 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення (розрахунок пені доданий до уточненої позовної заяви від 16.02.2022, а.с. 42-69).

Перевіривши розрахунок пені, наведений в позовній заяві, суд встановив, що вимоги в цій частині є обґрунтованими в сумі 6 133,12 грн. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення в межах 6-місячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, в іншій частині вимоги позивача відхиляються за безпідставністю.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач заявив до стягнення 2 948,18 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 05.03.2019 по 24.01.2022.

Здійснивши перерахунок 3% річних суд встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними в сумі 2 945,02 грн. та підлягають задоволенню в цій частині. В іншій частині вимоги про стягнення річних відхиляються за їх безпідставністю.

Перевірка правильності розрахунку пені та річних здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення позовних частково та стягнення з відповідача 33 894,71 грн. основного боргу, 6 133,12 грн. пені, 2 945,02 грн. 3% річних.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.

При зверненні до суду із позовною заявою позивач сплатив 3 241,59 грн. судового збору (платіжне доручення № 1231 від 24.01.2022, а.с. 10). Вказана сума зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України (виписка від 25.01.2022, а.с. 36).

Предметом розгляду даної справи є стягнення 57 192,25 грн. за договором поставки № 7 від 10.08.2017, з яких 33 894,71 грн. основний борг, 20 394,36 грн. пеня, 2 948,18 грн. 3% річних.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір, розмір судового збору за розгляд позовної заяви про стягнення 57 192,25 грн. становить 2 481,00 грн.

За п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового розміру в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У такому випадку, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Суд роз`яснює позивачу право звернення до суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору в сумі 760,59 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно та підлягають стягненню з відповідача в сумі 1864,16 грн. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Креатив-Агромаш (вул. Бетонна, буд. 19, м. Кременчук, 39603, код ЄДРПОУ 40222057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Креп-Вест" (вул. Чугуївська, буд. 78, м. Харків, 61140, код ЄДРПОУ 33413092) 33 894,71 грн. основного боргу, 6 133,12 грн. пені, 2 945,02 грн. 3% річних; 1 864,16 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

5. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя Пушко І.І.