Рішення

від 21.04.2022 по справі 910/2600/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2022Справа № 910/2600/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШУНГІТ" вул. Старокодацька, буд. 5, м. Дніпро, 49046

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" вул. Федорова Івана, буд. 32 літ. А, м. Київ, 03038

про стягнення 31170,84 грн.

Представники учасників справи: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ШУНГІТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" про стягнення 31170,84 грн. страхового відшкодування, витрат по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн. та 6400,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті страхового випадку (ДТП)) майну позивача завдано матеріальної шкоди, яка має бути відшкодована відповідачем як страховиком, з яким винною особою укладеного договір страхування - Поліс № 146013528, на підставі ст.ст. 1166, 1172, 1187 ЦК України в розмірі фактичних витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 04.03.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 23.02.2021 року надійшла заява б/н від 01.03.2021 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 року за результатами розгляду заяви позивача б/н від 01.03.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2600/21, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за наявності клопотання позивача про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні та відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд прийшов до висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Окрім того вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісу ЕР № 1460135281.

Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 року у справі № 910/2600/21 через відділ діловодства суду 23.03.2021 року від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація № 9-02/9745 від 17.03.2021 року щодо Полісу ЕР № 146013528, яка судом долучена до матеріалів справи.

Також через канцелярію суду 22.03.2021 року відповідачем подано відзив № 03/2078 від 17.03.2021 року на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на повне виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем шляхом здійснення виплати суми страхового відшкодування в розмірі 60128,20 грн., за вирахуванням зносу, та визначеного на підставі Висновку № 050/20 експертного дослідження по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, складеного 17.05.2020 року судовим експертом Цаберябим В.М. Відзив разом з доданими до нього доказами надсилання на адресу позивача судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу від позивача через канцелярію суду 23.03.2021 року надійшли: відповідь на відзив б/н від 19.03.2021 року, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що наданий відповідачем висновок експерта № 050/0 від 17.05.2020 року не є належним та допустимим доказом, оскільки не містить зазначення про попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також заява б/н від 19.03.2021 року в порядку ст. 129 ГПК України з доданими доказами на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6400,00 грн. Зазначені документи долучені судом до матеріалів справи.

Від відповідача 05.04.2021 року через канцелярію суду надійшли заперечення № 033/2471 від 30.03.2021 року щодо відповіді на відзив, в яких відповідач наводить аргументи щодо наведених позивачем у відповіді пояснень та зазначає про неправомірність пред`явлення вимоги про виплату страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу, а також заперечує проти розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 6400,00 грн., наголошуючи на їх невідповідності критеріям співрозмірності та розумності, позаяк справа не є складною та розглядається в порядку спрощеного позовного провадження як малозначна. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 355 Господарського кодексу України об`єкти страхування, види обов`язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Як передбачено ст. 16 Закону України "Про страхування" договір - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов`язковим. Одним із видів обов`язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Статтею 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, встановлено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (суддя Гончаренко В.М.) від 18.03.2020 року у справі № 20/2118/20 (провадження № 3/201/1195/2020), 17 лютого 2020 року об 11 год. 15 хв. в місті Дніпро в районі будинку №4 по вулиці Жуковського сталась дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля SKODA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням гр. ОСОБА_1 , яка при зміні напрямку руху не переконалась в безпечності свого маневру, внаслідок чого здійснила наїзд на автомобіль RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який стояв без руху, водій якого гр. ОСОБА_2 залишив автомобіль, та згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Шунгіт», внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Згідно вказаної постанови суду винним у вказаному ДТП 17.02.2020 року у порушенні пунктів 10.1 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення визнано гр. ОСОБА_1 та яку звільнено від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням.

Обставини вказаного ДТП, в тому числі винна у його вчиненні особа сторонами не заперечувались та визнані в поданих заявах по суті спору.

За приписами ч.1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Таким чином, за відсутності заперечень сторонами факту скоєння дорожньо-транспортної пригоди гр. ОСОБА_3 як особою, яка на відповідній правовій підставі володіла застрахованим транспортним засобом SKODA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини доказуванню не підлягають.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено відповідачем, що станом на дату вчинення ДТП 17.02.2020 року цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу автомобіля SKODA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2019 року випуску, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу була застрахована ТОВ «Перша лізингова компанія» у Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Українська страхова група" за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР - 146013528 (далі - Поліс), у відповідності до якого страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом). За умовами Полісу: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 130 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн.; строк дії з 14.11.2019 року по 13.11.20200 року, станом на момент скоєння ДТП 17.02.2020 року Поліс був чинний.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України, Закону України "Про страхування" та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"

В статті 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов`язкового страхування страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Зазначене кореспондується з приписами ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно якої страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні приписи містяться в ч.ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП транспортним засобом марки SKODA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 належним чином підтверджена матеріалами справи, а саме постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (суддя Гончаренко В.М.) від 18.03.2020 року у справі № 20/2118/20 (провадження № 3/201/1195/2020), та сторонами не заперечувалась.

Статтею 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено поняття, зокрема, потерпілих, власників транспортних засобів, страхового полісу.

Так, потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (п. 1.3);

Власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (п.1.6);

Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору (1.8).

Статтею 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це, зокрема, шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Як встановлено судом за матеріалами справи, внаслідок скоєння гр. ОСОБА_1 ДТП 17.02.2020 року останнім було пошкоджено належний позивачеві транспортний засіб RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2017 року випуску.

Згідно наявного в матеріалах справи протоколу технічного огляду КТЗ від 29.02.2020 року, проведеного експертом Цаберябим В.М. за участі представника позивача та підписаного останнім без зауважень, експертом зафіксовано пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП, а також встановлено, що кузовні складові відновлювалися ремонтом, деформацію без пошкодження ЛФП та пофарбування кузова (дефекти лакофарбового покриття).

Коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Судом встановлено згідно наданих сторонами доказів, що 19.02.2020 року позивач звернувся до відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» з повідомленням № 8557/022020 від 19.02.2020 року про настання страхового випадку, копія якого наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання повідомлення відповідачеві та отримання його 24.02.2020 року належним чином підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

Поряд із цим позивач 24.04.2020 року відповідно до ст.ст. 35, 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звернувся до відповідача із Заявою № 8557/022020 від 21.04.2020 року про виплату страхового відшкодування в результаті ДТП, що сталася 17.02.2020 року, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача - ТОВ «Шунгіт».

Зокрема, на підтвердження розміру витрат, понесених на ремонт пошкодженого транспортного засобу RENAULT DOKKER, реєстраційний номер НОМЕР_2 , Товариством з обмеженою відповідальністю «Шунгіт» надано рахунок - фактуру СТО Приватне підприємство «Сінгл-Сервіс» № В1086 від 28.02.2020 року на суму 91299,04 грн. з ПДВ, який було позивачем оплачено в повному обсязі 11.03.2020 платіжним дорученням № 11760 на суму 91299,04 грн.

В свою чергу факт виконання відновлювальних ремонтних робіт пошкодженого в результаті ДТП 17.02.2020 року автомобіля RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 підтверджується актом СТО ПП «Сінгл-Сервіс» виконаних робіт №В1086 від 16.04.2020 на суму 91299,04 грн., в тому числі ПДВ 15216,49 грн.

Статтею 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

Так, 17.05.2020 року ФОП Цаберябим В.М. як експертом (свідоцтво № 571 від 26.10.2001 року), на замовлення відповідача ПАТ «СК «Українська страхова група» складений Звіт № 050/20 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, а також висновок № 050/20 від 17.05.2020 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно з висновками, викладеними у вказаному звіті, вартість матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження майна - транспортного засобу SKODA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 60128,20 грн. в т.ч. ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування, з урахуванням зносу.

Відповідно до п. 36.1. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеним лімітом.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку зі зверненням позивача до відповідача з повідомленням про ДТП від 19.02.2020 року та заявою про виплату страхового відшкодування від 21.04.2020 року, копії яких наявні в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування (Полісу ЕР № 146013528) було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 17.02.2020 року страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № ДКЦВ -19663 від 20.05.2020 року та розрахунок суми страхового відшкодування від 20.05.2020 року, копії яких наявні в матеріалах справи, та згідно яких вартість матеріального збитку, завданого майну позивача - автомобілю RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 60128,20 грн., та становить вартість відновлювального ремонту з ПДВ та з урахуванням зносу.

Відповідно до п. 36.4. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

В подальшому відповідачем у відповідності до вказаного страхового акта № ДКЦВ -19663 від 20.05.2020 року здійснено виплату страхового відшкодування безпосередньо на рахунок потерпілого ТОВ «Шунгіт» в розмірі 60128,20 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 13139 від 21.05.2020 року із зазначенням призначення платежу: "страхове відшкодування ЕР - 146013528 від 11.11.19, стр. акт ДКЦВ-19663 від 20.05.2020…".

Заперечень щодо факту здійсненої відповідачем виплати страхового відшкодування за Полісом ЕР № 146013528, а також перебування отриманих автомобілем RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 пошкоджень у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 17.02.2020 року, сторонами суду не надано.

За таких обставин, як зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечується, страховиком було частково визнано вимоги позивача у розмірі 60128,20 грн. та згідно страхового акту № ДКЦВ-19663 від 20.05.2020 року здійснено виплату страхового відшкодування у вказаній сумі, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» як страховиком умов Договору страхування (Полісу ЕР № 146013528), а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 60128,20 грн. у зв`язку із настанням страхового випадку 23.12.2019 року у межах страхових сум, зазначених у страховому Полісі, тобто відшкодування у встановленому Законом порядку шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну позивача шляхом перерахування вартості ремонту автомобілю RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок позивача як власника пошкодженого транспортного засобу в обсягах, зазначених в страховому акті та платіжному дорученні.

Проте, за твердженням позивача, загальна вартість ремонту транспортного засобу, а відповідно й розмір страхового відшкодування становить 91299,04 грн., тобто здійснена відповідачем виплата страхового відшкодування в сумі 60128,20 грн. не покриває повну вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та недоплата складає 31170,84 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з відповідною претензією № 8557/022020 від 01.07.2020 року.

Вказана претензія, яка згідно інформації щодо відстеження поштового відправлення на офіційному сайті АТ «Укрпошта» отримана ПАТ «СК «Українська страхова група» 10.07.2020 року, залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, оскільки відповідачем не було задоволено вимоги позивача про виплату страхового відшкодування за спричинену майну потерпілого - автомобілю RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , шкоду в розмірі фактичних витрат, понесених на проведення відновлювального ремонту автомобіля, та порушення приписів Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснено лише часткову сплату страхового відшкодування у розмірі 60128,20 грн., зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення решти страхового відшкодування в розмірі 31170,84 грн. з відповідача як страхувальника особи, винної в ДТП, яка сталася 17.02.2020 року.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору страхування (Полісу ЕР № 146013528) та/або його окремих положень суду не надано.

Як встановлено судом, заперечуючи у наданому відзиві проти позовних вимог відповідач наголошує, що ним в повному обсязі здійснено відшкодування позивачеві шкоди, завданої під час ДТП 17.02.2020 року, одночасно зазначаючи, що позивачем безпідставно не враховано у складі страхового відшкодування коефіцієнт зносу.

Згідно з положеннями статті 1166 ЦК України майнова шкода відшкодовується в повному обсязі.

Статтею 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження майна розмір завданої шкоди, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого майна при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність акту виконаних робіт № В1086 від 16.04.2020 року, рахунку - фактури № В1086 від 28.02.2020 року та платіжного доручення від 11.03.2020 року № 11760 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат з відновлювального ремонту пошкоджень транспортного засобу, які виникли внаслідок ДТП.

При цьому незгода учасників страхових та деліктних правовідносин з розміром заподіяної шкоди і відповідно страховим відшкодуванням може реалізовуватися шляхом подання відповідних доказів при розгляді справи та завдяки принципу змагальності сторін.

Суд зазначає, що спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Так, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Винятком щодо використання зазначених вимог є, зокрема, якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.

Таким чином, положеннями статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах по справі № 910/6094/17 від 02.05.2018 року, по справі № 910/5001/17 від 12.03.2018 року, по справі № 910/20199/17 від 01.06.2018 року, по справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року, по справі №910/171/17 від 02.10.2018 року.

Отже, виходячи з указаної норми, застосування коефіцієнту зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля є обов`язковим.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів (далі - КТЗ) чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики).

Відповідно до вимог п. 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с х (1- Е з), де:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;

С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;

Е з - коефіцієнт фізичного зносу.

Згідно положень пунктів 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 (далі - Методика), значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю, строк експлуатації транспортних засобів яких не перевищує визначених п. 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

Розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) (далі - Методика).

Згідно п. 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно з пунктом 1.6 Методики фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Як визначено пунктом 3.9 Методики фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації.

Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв`язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.

При цьому відповідно до розділу VIII Методики щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17 у разі, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Як встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем здійснено розрахунок страхового відшкодування від 20.05.2020 року та згідно страхового акту № ДКЦВ-19663 від 20.05.2020 року на підставі даних Звіту № 050/20 про визначення вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 17.05.2020 року, із застосування коефіцієнту зносу 0,3697, враховуючі встановлені під час огляду вказаного транспортного засобу сліди пошкоджень експлуатаційного характеру, а саме: сліди відновлювального ремонту дверей передніх лівих, вм`ятини без пошкодження лакофарбового покриття, дефекти лакофарбового покриття у вигляді подряпин.

Отже, зважаючи на наявність наданих відповідачем доказів обґрунтування застування фізичного зносу у вказаному розмірі 0,3697, а саме звіту № 050/20 від 17.05.2020 року та акту огляду від 29.02.2020 року, виходячи з вищенаведених принципів доказування суд вважає за необхідне для визначення розміру страхового відшкодування враховувати дані про розмір фізичного зносу складових транспортного засобу RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в розмірі 0,3697.

Наразі, позивачем належними та допустимими доказами не спростовано факт наявності попередніх пошкоджень транспортного засобу та необхідності врахуванням під час визначення розміру матеріального збитку та, відповідно, розміру страхового відшкодування, коефіцієнту зносу, а також не надано будь - яких доказів щодо його іншого розміру.

Щодо заперечень позивача в частині прийняття судом звіту № 050/20 від 17.05.2020 року як належного та допустимого доказу матеріального збитку внаслідок ДТП суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

Згідно ст. 5 вказаного Закону суб`єкти господарювання - це зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Так, проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

З огляду на те, що, як встановлено судом, звіт № 050/20 від 17.05.2020 року та доданий до нього висновок № 050/20 від 17.05.2020 року складені та одержані у порядку, встановленому законом та з метою визначення розміру страхового відшкодування за зверненням позивача, і виконані саме суб`єктом оціночної діяльності суд розцінює вказаний звіт як звіт про оцінку розміру збитків внаслідок пошкодження транспортного засобу під час ДТП, та вважає наданий позивачем звіт належним, допустимим і достатнім доказом, яким відповідач обґрунтовує розмір страхового відшкодування.

Враховуючи вищенаведене, суд при вирішенні позовних вимог в якості належного доказу приймає до уваги наданий позивачем звіт № 050/20 від 17.05.2020 року з доданим до нього висновком № 050/20 від 17.05.2020 року експерта Цеберябого В.М.

В свою чергу під час розгляду справи позивачем не надано будь-яких належних обґрунтувань та доказів того, що наданий відповідачем звіт є неправильним або неповним та, що експертом при визначені розміру збитків було включено пошкодження, які не були заподіяні транспортному засобу внаслідок ДТП.

Поряд із цим суд зазначає, що акт виконаних робіт СТО ПП «Сінгл-Сервіс» № В1086 від 16.04.2020 року на суму 91299,04 грн., наданий позивачем, є належним доказом визначення розміру збитків (шкоди), що підлягають відшкодуванню винною особою, оскільки визначає реальну (фактичну) вартість робіт, необхідних для відновлення пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відтак, зважаючи на вищевикладене суд зазначає про наявність підстав для застосування при визначенні розміру страхового відшкодування згідно акту виконаних робіт № В1086 від 16.04.2020 року коефіцієнту фізичного зносу в розмірі 0,3697, та за відсутності доказів наявності будь - яких інших, окрім наведених, підстав для зменшення розміру страхового відшкодування, вважає обґрунтованою суму страхового відшкодування, яка підлягає сплаті відповідачем, за вирахуванням фактично здійсненої виплати в сумі 60128,20 грн., в розмірі 2008,75 грн. ((51262,55 грн. (запасні частини)*(1-0,3697)+19470,00 грн. (послуги))-60128,20 грн.(виплачене страхове відшкодування).

В свою чергу суд зазначає, що відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Оскільки згідно із даними Полісу ЕР № 146013528 франшиза становить 0,00 грн., отже розмір страхового відшкодування, яке підлягає відшкодуванню відповідачем, враховуючи розмір завданого майну позивача матеріального збитку та в межах ліміту відповідальності страховика за даним Полісом за спірним страховим випадком та суми фактичних затрат (тобто, не більше суми фактичних затрат), правомірно не зменшувався на розмір визначеної франшизи.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно доп.36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Таким чином, у разі якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Відтак, в силу приписів ч.2 ст. 14 Цивільного кодексу України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.

Наведене випливає також з приписів ч.2 ст. 1192 Цивільного кодексу України, згідно якого розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, сам по собі звіт суб`єкта оціночної діяльності щодо визначення вартості матеріального збитку не є підставою для виникнення податкових зобов`язань, пов`язаних з наданням послуг щодо проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна. Зазначені зобов`язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ.

Отже, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією винної сторони або стягується судом після дослідження обставин фактично проведеного ремонту та чи є надавач послуг з ремонту автомобіля, який був пошкоджений під час ДТП з вини іншої особи, платником податку на додану вартість.

Згідно отриманої судом інформації з Реєстру платників податку на додану вартість СТО, яким проводився ремонт пошкодженого транспортного засобу RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , а саме Приватне підприємство «Сінгл - Сервіс» зареєстроване як платник ПДВ з 01.09.2012 року, ІПН 377313904613.

Виходячи з положень зазначеної норми пункту 36.2 статті 36 Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язок відповідача відшкодувати різницю на суму ПДВ виникає у разі надання доказів фактично проведеного ремонту.

Наразі, позивачем надані докази оплати такого ремонту платіжним дорученням № 11760 від 11.03.2020 року згідно рахунку № В1086 від 28.02.2020 року, у зв`язку з чим включення до суми страхового відшкодування суми ПДВ є правомірним.

Таким чином у справі, що розглядається, у відповідача у зв`язку з настанням страхового випадку -ДТП 17.02.2020 року виник обов`язок відшкодувати позивачеві шкоди в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком за Полісом ЕР № 146013528 виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля позивача, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей та враховуючи ПДВ, та оскільки матеріали справи свідчать про той факт, що ПАТ «СК «Українська страхова група» виконало свої зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Шунгіт» частково шляхом сплати страхового відшкодування в розмірі 60128,20 грн. відповідно до ст.ст. 29, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за висновками суду наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог у даній справі в сумі 2008,75 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 6400,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Так, у поданому 22.03.2021 року відзиві на позовну заяву відповідач заперечує щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вважає їх неспівмірними зі складністю справи, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, та такими, що є завищеними та необґрунтованими.

Як встановлено судом за результатами розгляду позовних вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: витяг з Договору про надання правової допомоги від 01.03.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шунгіт» (клієнт за договором, позивач у справі) та адвокатом Корніловою Е.Ю. (адвокат за договором); Додаткова угода від 04.08.2020 року до договору про надання правової допомоги; протокол від 04.08.2020 року узгодження гонорару адвоката; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 18.03.2021 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП №3260 від 28.08.2019 на ім`я Корнілової Еліни Юріївни; оригінал ордеру серії АЕ № 1057881 від 26.02.2021 року; копію платіжного доручення № 14650 від 06.08.2020 року на суму 6400,00 грн.

За твердженням позивача, загальна сума оплачених та заявлених останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/2600/21, склала 6400,00 грн.

За приписами п. 9 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно Договору про надання правової допомоги від 01.03.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шунгіт» (клієнт за договором, позивач у справі) та адвокатом Корніловою Е.Ю. (адвокат за договором), клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну (правову) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.

Додатковою угодою від 04.08.2020 року до Договору про надання правової допомоги від 01.03.2017 року сторони узгодили, що адвокат надає клієнту правничу допомогу при підготовці матеріалів для звернення до суду та судовому розгляд спору по суті щодо відшкодування майнової шкоди (стягнення страхового відшкодування), спричиненої ДТП, що сталось 17.02.2020 року, в результаті якого було спричинено шкоду майну клієнта - автомобілю RENAULT DOKKER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Гонорар адвоката за надання правничої допомоги визначається у відповідному протоколі узгодження розміру гонорару та є фіксованою сумою та не залежить від кількості документів та/або годин, витрачених адвокатом для надання правничої допомоги.

Зокрема, в матеріалах справи наявний протокол узгодження розміру гонорару від 04.08.2020 року, згідно якого правова допомога за додатковою угодою від 04.08.2020 року до Договору про надання правової допомоги від 01.03.2017 року оплачується у формі попередньої оплати в сумі 6400,00 грн.

Відповідно до Акту виконаних робіт (наданих послуг) від 18.03.2021 року, підписаного позивачем та адвокатом без зауважень, останній виконав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу за Договором про надання правової допомоги від 01.03.201 року до додатковою угодою від 04.08.2020 року на суму 6400,00 грн.

При цьому позивачем на підтвердження оплати наданих послуг адвоката надано копію платіжного доручення № 14650 від 06.08.2020 року на суму 6400,00 грн. з посиланням в призначення платежу на реквізити укладеного з адвокатом договору та додаткової угоди.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Суд зазначає, що визначений ст. 13 ГПК України принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

При цьому судом враховано, що заявлені до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 6400,00 грн. позивачем сплачені в повному обсязі, факт їх оплати належним чином підтверджено матеріалами справи.

В свою чергу, як свідчать матеріали справи та зазначалось вище, відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено заперечення щодо заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на оплату правової допомоги, з посиланням на неспівмірність розміру заявлених відповідачем до стягнення витрат, враховуючи складність справи та необхідний обсяг роботи адвоката, а також зазначалось про необґрунтованість заявлених до відшкодування витрат, оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, в т.ч. акт виконаних робіт (наданих послуг), приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та з урахуванням заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу і висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 412,44 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (вул. Федорова Івана, буд. 32 літ. А, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 30859524) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШУНГІТ" (вул. Старокодацька, буд. 5, м. Дніпро, 49046, код ЄДРПОУ 34316747) 2008,75 грн. (дві тисячі вісім грн. 75 коп.) страхового відшкодування, 146,29 грн. (сто сорок шість грн. 29 коп.) судового збору та 412,44 грн. (чотириста дванадцять грн. 44 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 22 квітня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон