Рішення

від 31.01.2022 по справі 911/2594/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2022 р.

м. Київ

Справа № 911/2594/21

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов селянського (фермерського) господарства "Валігура" (09514, Київська обл., Таращанський р-н, с. Червоні Яри, код ЄДРПОУ 24886876)

до Таращанської міської ради (09500, Київська обл., Таращанський р-н, м. Тараща, вул. Шевченка, буд. 7, код ЄДРПОУ 04054955)

за участю ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача

про визнання права постійного користування землею,

за участю представників:

позивача: Шиян О. А.;

відповідача: не з`явились;

третьої особи: не з`явились,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 02.09.2021 Селянського (фермерського) господарства "Валігура" до Таращанської міської ради про визнання за Селянським (фермерським) господарством "Валігура» права постійного користування земльною ділянкою з кадастровим номером 3224481100:03:004:0008, яка була надана ОСОБА_1 на підставі рішення Таращанської районної ради народних депутатів Таращанського району Київської області від 27.05.1993 року, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії КВ від 12.05.1995 року.

Також позивач поряд з позовними вимогами у позовній заяві просить суд витребувати у Таращанській районній державній адміністрації реєстраційну справу щодо створення СФГ «Валігура».

В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, зазначає, що на підставі рішення Таращанської районної ради народних депутатів від 27.05.1993 року ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки площею 50 га в межах згідно з планом, про що видано Державний акт на право постійного користування землею серії КВ від 12.05.1995. Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3224481100:03:004:0008. Після отримання у постійне користування земельної ділянки ОСОБА_1 у 1997 році створено та зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Валігура» (відповідача). У процесі провадження своєї господарської діяльності позивач користується земельною ділянкою, яка відповідно до Державного акта перебуває у користуванні фізичної особи - ОСОБА_1 . Так, відповідач стверджує, що він не має можливості належним чином оформити та зареєструвати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свої речові права (право постійного користування) на земельну ділянку із кадастровим номером 3224481100:03:004:0008, а тому має постійні проблеми із контрагентами та фінансово-кредитними установами при підтвердженні наявності основних фондів, що призводить до негативних наслідків для господарської діяльності СФГ «Валігура». При цьому Таращанська міська рада не визнає за позивачем права постійного користування вказаною земельною ділянкою. У зв`язку з наведеними обставинами позивач просить суд визнати за СФГ «Валігура» право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224481100:03:004:0008, яка була надана ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.09.2021 вказану позовну заяву залишено без руху.

Позивачем 22.09.2021 на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву про усунення недоліків та 23.09.2021 клопотання про долучення доказів. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 28.09.2021 судом відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого судового засідання призначено на 18.10.2021, встановлено строк для подання відповідачу - відзиву на позов (з дотримання вимог ст. 165 ГПК України) з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; доказів, що підтверджують надіслання відзиву з додатками позивачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Також судом в силу положень ч. 2 ст. 169 ГПК України встановлено письмову форму для всіх заяв та клопотань, що будуть подаватись у даній справі.

18.10.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив №3567-вих-21 від 13.10.2021, в якому відповідач стверджує, що позивач, зазначаючи про неможливість належним чином оформити та зареєструвати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свої речові права не надає доказів звернення до державного реєстратора та його відмови щодо реєстрації за СФГ «Валігура» права постійного користування вказаною земельною ділянкою. Таким чином відповідач наголошує на тому, що позивачем не додано до матеріалів справи жодного доказу на підтвердження оформлення у встановленому законодавством порядку права постійного користування землею за СФГ «Валігура». Разом з тим відповідач зазначає, що згідно з положеннями земельного законодавства, що діє на час звернення СФГ «Валігура» до суду з позовом у даній справі, набуття права постійного користування фермерськими господарствами не передбачено.

У підготовчому судовому засіданні 18.10.2021 судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив до наступного судового засідання. Також судом залучено до участі у справі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 01.11.2021.

У підготовчому судовому засіданні 01.11.2021 судом встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до наступного судового засідання та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 15.11.2021.

02.11.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній, заперечуючи проти позиції відповідача у відзиві, зокрема, зазначив, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 визначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. При цьому підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства, стверджує позивач.

05.11.2021 до суду від третьої особи ( ОСОБА_1 ) надійшли пояснення по суті справи, в яких ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх.

У підготовчому судовому засіданні 15.11.2021 судом надано відповідачу додатковий строк для подання заперечень на відповідь на відзив - до наступного судового засідання. Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 29.11.2021.

Судове засідання, яке призначалося судом на 29.11.2021 не відбулося з огляду на перебування судді Черногуза А. Ф. у вимушеній відпустці, у зв`язку із самоізоляцією пов`язаною із короновірусною хворобою. Беручи до уваги вказану обставину, судом визначено нову дату та час проведення судового засідання - 21.12.2021.

Через систему «Електронний суд» до суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (24.12.2021 до суду надійшов письмовий варіант вказаної заяви).

За наслідками підготовчого судового засідання 21.12.2021 судом закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.01.2022.

Через систему «Електронний суд» до суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи 11.01. 2022 за його відсутності.

11.01.2022 судом відкрито судове засідання з розгляду справи по суті, досліджено докази та в порядку ст. 216 ГПК України відкладено проведення судового засідання на 18.01.2022.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.01.2022 судом: витребувано у Таращанської районної державної адміністрації копію реєстраційної справи щодо створення селянського (фермерського) господарства "Валігура" (встановити строк для виконання вимог ухвали - до 31.01.2022); витребувано у Білоцерківської районної державної адміністрації копію реєстраційної справи щодо створення селянського (фермерського) господарства "Валігура" (встановити строк для виконання вимог ухвали - до 31.01.2022); Покладено на представників позивача - адвоката Шиян Олексія Анатолійовича та Валігуру Віталія Вікторовича (керівника селянського (фермерського) господарства "Валігура"), обов`язок по отриманню копій витребуваних відповідно до пунктів 1, 2 резолютивної частини цієї ухвали документів та наданню їх суду; розгляд справи відкладено на 01.02.2022.

28.01.2022 до суду від Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області листом №27-10/7 надійшла реєстраційна справа СФГ «Валігура» на 55 арк.

У судове засідання з розгляду справи по суті 01.02.2022 з`явився представник позивача, представники відповідача в судове засідання не з`явились. Судом досліджено докази, заслухано пояснення представника позивача та ухвалено рішення у справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення Таращанської районної ради народних депутатів Таращанського району Київської області від 27.05.1993 року ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га в межах згідно з планом та видано Державний акт на право постійного користування землею серії КВ від 12.05.1995 року.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії КВ від 12.05.1995 року землю ОСОБА_1 надано для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до довідки Головного управління держгеокадастру у Київській області №13210/1-20 від 18.11.2020 кадастровий номер земельної ділянки №НВ-0002429392018 площею 49,3323 га - 3224481100:03:004:0008, виданий згідно державного акту на право постійного користування на земельну ділянку серії КВ виданого на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрованого 12.05.1995 року за № 02-Ф.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Селянське (фермерське) господарство «Валігура» (СФГ «Валігура») створено 09.07.1997, керівником якого, зокрема, є ОСОБА_1 .

Відповідно до розділу 1 Статуту СФГ «Валігура» від 23.03.2017, СФГ «Валігура» створено у відповідності до Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство», інших нормативних актів, та діє на підставі цього Статуту.

Засновниками Фермерського Господарства є: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Місцезнаходження господарства (юридичної соби): 09514, Київська область, Таращанський район, село Червоні Яри. Фермерське Господарствао є комерційною організацією, створеною членами однієї сім`ї, які внесли майновий та грошовий внесок, для здійснення підприємницької діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції , а також її переробки, зберігання, транспортування та реалізації, заснованої на їх особистій трудовій участі і використанні земельної ділянки, наданої для цих цілей відповідно до чинного законодавства України. Фермерське господарство є юридичною особою, має самостійний баланс і діє на основі повного господарського розрахунку і самофінансування. (п. 1.1. - 1.6. Статуту СФГ «Валігура»).

Відповідно до п. 2.1. Статуту СФГ «Валігура», господарство здійснює самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик, господарську діяльність з метою одержання прибутку, наступного його розділу між учасниками пропорційно трудовому внеску кожного з них та досягнення економічних і соціальних результатів.

ОСОБА_1 звернувся до Таращанської сільської ради з проханням визнати за СФГ «Валігура» право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224481100:03:004:0008 площею 49,3323 га, передану йому у 1996 році на праві постійного користування.

У відповідь на вказане звернення Таращанська міська рада листом №2861 від 12.08.2021 зазначила, що Земельним кодексом України визначено перелік осіб (суб`єктів господарювання), що мають право на постійне користування земельною ділянкою, відповідно до якого селянське (фермерське) господарство створено як комерційна організація, не може бути набувачем такого права. Таким чином Таращанською сільською радою відмовлено ОСОБА_1 у передачі СФГ «Валігура» право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224481100:03:004:0008 з підстав відсутності таких повноважень у ради.

У з в`язку з наведеним позивач звернувся до суду з вимогами про визнання за СФГ «Валігура» права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224481100:03:004:0008, яка була надана ОСОБА_1 .

Суд дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази вважає за необхідне зазначити на наступному.

Предметом позову у даній справі є визнання за СФГ «Валігура» права постійного користування земельною ділянкою площею 49,3323 га в межах згідно з планом, розташованої на території Таращанської сільської ради, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серія КВ від 12.05.1995 на підставі рішення Таращанської районної ради народних депутатів Таращанського району Київської області від 27.05.1993.

Статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним кодексом України, Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" (на час, коли закон був чинним), Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації державного акта на право постійного користування за ОСОБА_1 ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно частини 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації державного акта на право постійного користування за ОСОБА_1 ) Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Згідно частини 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації державного акта на право постійного користування за ОСОБА_1 ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведених норм діючого на той час законодавства вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалася не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону на день реєстрації СФГ "Валігура"; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-ІV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Таким чином, чиним законодавством на момент створення СФГ "Валігура", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто Закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 було прийнято Закон України № 937-ІV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-ІV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-ІV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна дійти висновку, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Таким чином з моменту створення СФГ землекористувачем стає саме юридична особа, а не фізична особа, яка згідно державного акту отримала земельну ділянку у користування.

Відповідно до положень частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частини 2 статті 92 цього Кодексу).

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві повинні до 01.01.2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного суду від 20.03.2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

При цьому, право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Статтею 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: 1) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; 2) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; 3) припинення діяльності релігійних, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; 4) використання земельної ділянки способами, які суперечать економічним вимогам; 5) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; 6) систематична несплата земельного податку або орендної плати; 7) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; 8) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; 9) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992 року), яка діяла до 01.01.2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) використання землі не за цільовим призначенням; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і двох років - для несільськогосподарського виробництва; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Отже суд констатує, що після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано СФГ «Валігура», яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18); від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/16-ц (провадження № 14-161цс18); від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17-ц (провадження № 14-495цс18); від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18).

Станом на день вирішення спору, позивач Фермерське господарство "Валігура" продовжує здійснювати фермерську діяльність та використовувати земельну ділянку на праві постійного користування, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими деклараціями та не спростовано відповідачем.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

За змістом статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також до статність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, відповідач не спростував доводів позивача та не навів належних та допустимих доказів, за якими позовні вимоги не можуть бути задоволені, а отже, суд вважає позовні вимоги доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином, в процесі розгляду даної справи суд дійшов висновку про те, що фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3224481100:03:004:0008 є саме СФГ «Валігура», а не фізична особа - ОСОБА_1 , а також про те, що саме існування та діяльність СФГ «Валігура» безпосередньо пов`язані з вказаною земельною ділянок та користування якою неможливо ОСОБА_1 , без створення зазначеної юридичної особи, у зв`язку з чим, суд не вбачає наявності підстав для відмови у наданні СФГ «Валігура» законного права на користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224481100:03:004:0008.

Отже, суд в контексті викладених вище правових норм та судової практики вважає порушеним право позивача, у зв`язку з чим, позовна вимога про визнання за Селянським (фермерським) господарством "Валігура» права постійного користування земльною ділянкою з кадастровим номером 3224481100:03:004:0008, яка була надана ОСОБА_1 на підставі рішення Таращанської районної ради народних депутатів Таращанського району Київської області від 27.05.1993 року, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії КВ від 12.05.1995 року, має бути повністю задоволена судом.

Принагідно, суд зазначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за селянським (фермерським) господарством "Валігура" (09514, Київська обл., Таращанський р-н, с. Червоні Яри, код ЄДРПОУ 24886876) право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224481100:03:004:0008, яка була надана ОСОБА_1 на підставі рішення Таращанської районної ради народних депутатів Таращанського району Київської області від 27.05.1993, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії KB від 12.05.1995.

Стягнути з Таращанської міської ради (09500, Київська обл., Таращанський р-н, м. Тараща, вул. Шевченка, буд. 7, код ЄДРПОУ 04054955) на користь селянського (фермерського) господарства "Валігура" (09514, Київська обл., Таращанський р-н, с. Червоні Яри, код ЄДРПОУ 24886876) 2270,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.04.2022.

Суддя А.Ф. Черногуз