Рішення

від 21.04.2022 по справі 120/19564/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 квітня 2022 р. Справа № 120/19564/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЗВ-Транс" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ЗВ-Транс" звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в особі Подільського міжрегіонального управління Укратрансбезпеки Вінницької області про визнання протиправною та скасування постанови.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятої постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн. Зазначає, що винесена постанова є протиправною, оскільки обставини, що були виявлені в ході проведення перевірки стосуються транспортного засобу, який хоч і належить позивачу на праві приватної власності, однак перебував в законному володінні іншої особи, яка в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" і є автомобільним перевізником. Тому, за твердженнями позивача, товариство у спірних відносинах не має статусу автомобільного перевізника та не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої Законом України "Про автомобільний транспорт".

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він з позовними вимогами не погоджується та заперечує проти них. Зазначає, що посадовими особами відповідача під час габаритно-вагового контролю транспортного засобу виявлено факт надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, а саме незабезпечення водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 11.05.2021 року між ТОВ "ЗВ-ТРАНС" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 , (орендар) укладено договір оренди без права викупу № 3.

Відповідно до п. 1.1 орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування без права викупу майно згідно таблиці.

Із матеріалів слідує, що відповідно до товарно-транспортної накладної № 3 від 02.11.2021 року, водієм автомобіля VOLVO номерний знак НОМЕР_1 , що належить товариству на праві приватної власності бува ОСОБА_2 , а автомобільним перевізником виступав ФОП ОСОБА_3 .

Також, згідно трудового договору від 02.09.2020 року № 3 водій ОСОБА_2 , є найманим працівником ФОП ОСОБА_1 .

Разом з тим, уповноваженими особами Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпреки в рамках проведення заходів державного контролю шляхом проведення рейдової перевірки, 02.11.2021 року на а/д М-21 Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський 331км+457м перевірено транспортний засіб Vovlo FH реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

За результатами проведення рейдової перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 305468 від 02.11.2021 року в якому вказано, порушення ч. 1 абз. 3 ст. 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт" надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів перелік визначений ст. 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт", під час перевірки виявлено порушення ст. 34 ЗУ "Про автомобільний транспорт" п. 6.1. Положення про робочий час і час відпочинку Наказ МТУ № 340 від 07.06.2010 року, п. 3.3. Наказу МТУ №385 від 24.06.2010 року під час надання послуг з перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа до т/з Volvo НОМЕР_1 .

В подальшому 23.11.2021 року проводився розгляд справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт стосовно акту № 305468 від 02.11.2021 року, на даний розгляд не прибув представник ТОВ "ЗВ-Транс" не спростував факт порушення зафіксованих 02.11.201 року тому, за рішенням заступника Подільського міжрегіонального Управління прийняте рішення про винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 293700 від 23.11.2021 року, яка одночасно є предметом оскарження у даній справі.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (надалі - Закон №2344-ІІІ).

Статтею 3 Закону № 2344-ІІІ визначено, що вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Разом з цим, відповідно до абзацу 4 статті 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Пунктом 4 Положення передбачено, що основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

У відповідності до абзацу першого п. 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 року № 592 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком З,

Частиною 7 ст. 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", абз.2 п. 12 "Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади", затвердженого Постановою КМУ від 20.10.2011 року за № 1074, визначено, що орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує виконувати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації Державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.

Розпорядженням КМУ №1378-р від 16.12.2015 року "Питання Державної служби з безпеки на транспорті" здійснення функцій і повноважень, покладених на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекцію), припинено та забезпечено можливість їх виконання Укртрансбезпекою.

Відповідно до п. 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 року (далі - Порядок 1567), органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) здійснює функції з управління автомобільними дорогами загального користування та має право вимагати дотримання законодавчих та нормативних актів з питань дорожнього руху.

З огляду на викладене, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) під час здійснення своїх повноважень діє як суб`єкт владних повноважень, а також є органом наділеним спеціальною компетенцією, якому надано повноваження щодо реалізації політики держави з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування

Відповідно до п. 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567, державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Пунктом 14 Порядку 1567 Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до п. 12 Порядку 1567 Рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання, зокрема іноземним, вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Згідно п. 15 Порядку 1567 одними із питань, що перевіряється при проведенні рейдової перевірки є: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом додержання водієм режиму праці та відпочинку.

Пунктом 21 Порядку № 1567 передбачено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Надаючи оцінку обставинам, на які безпосередньо посилається позивач у своєму адміністративному позові, суд враховує, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Тобто, суб`єктом юридичної відповідальності згідно абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 є саме автомобільний перевізник.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Таким чином, суд вкотре наголошує, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього у відповідності до статті 1 Правил дорожнього руху.

Судом встановлено, що станом на день проведення перевірки та складання відповідного акту про виявлене порушення № 305468 від 02.11.2021 року, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову. ТОВ "ЗВ-Транс" дійсно є власником транспортного засобу марки VOLVO номерний знак НОМЕР_1 .

При цьому, відповідно до наявних матеріалів справи, а саме договору оренди № 3 від 11.05.2021 року укладеного між ТОВ "ЗВ-ТРАНС" та ФОП ОСОБА_1 , зазначений транспортний засіб марки VOLVO номерний знак НОМЕР_1 передано в орендне користування без права викупу.

Крім того, відповідно до ТТН № 3 від 02.11.2021 року якає є обов`язковим документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, перевезення товару здійснювалось водієм ОСОБА_4 , зі сторони автомобільного перевізника ФОП ОСОБА_1 , вантажовідправником визначено ТОВ "Гніванський гранітний кар`єр", що знаходиться за адресою вул. Соборна, 85, м. Гнівань, Вінницький район, Вінницька область, а вантажоодержувачем було ТОВ "Компанія Подільська Дорожня", що знаходиться за адресою вул. Келецька, 126а, м. Вінниця.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У відповідності до ст. 60 Закону № 2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Тобто, суб`єктом юридичної відповідальності за ст. 60 Закону № 2344 є автомобільний перевізник.

Відповідно до наданих відповідачами документів, притягнення позивача до адміністративно-господарської відповідальності у вигляді штрафу стало результатом виявлення 02.11.2021 року працівниками управління порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Згідно статті 1 Закону № 2344, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Суд наголошує, що автомобільний перевізник це не завжди власник автомобіля, це особа, яка його використовує.

Згідно ТТН № 3 від 02.112021 року, перевізником був ФОП ОСОБА_1 , а не позивач ТОВ "ЗВ-Транс".

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що 02.11.2021 року позивач не був перевізником на транспортному засобі марки VOLVO номерний знак НОМЕР_1 , то він не може бути суб`єктом відповідальності за ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Крім того, відповідачем не спростовано факт того, що водієм під час перевірки транспортного засобу не було надано ТТН. За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд також зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).

Отже, з аналізу змісту статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Враховуючи те, що представником позивача лише зазначено у позовній заяві орієнтовний розрахунок суми судових витрат в межах 5000 грн. Однак, ні до матеріалів справи під час звернення до суду з адміністративним позовом, ні підчас розгляду справи по суті в межах 60 днів, представником не було долучено жодного визначеного законодавцем документу на підтвердження понесених витрат позивачем. Також судом враховано, що матеріали справи не містять заяви позивача, поданої в порядку ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 143 КАС України про подання відповідних доказів після ухвалення рішення по суті вимог.

За наведених вище обставин судові витрати позивача пов`язані з правничою допомогою адвоката відшкодуванню не підлягають.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 09.10.2020 у справі № 509/5043/17 та від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "ЗВ-Транс" (вул. О. Кобилянської, 20в, м. Вінниця, ЄДРПОУ 42767950) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (пр. Перемоги, 14, м. Київ, ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального управління Укратрансбезпеки Вінницької області про застосування адміністративно-господарського штрафу за № 293700 від 23.11.2021 року.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЗВ-Транс" понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 2270 грн., за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної служби України з безпеки на транспорті.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович