Постанова

від 21.04.2022 по справі 813/2521/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 813/2521/17

адміністративне провадження № К/9901/255/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Бившевої Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року (суддя Грень Н.М.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (головуючий суддя Довгополов О.М., судді: Гудим Л.Я., Святецький В.В.) у справі №813/2521/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західінфо» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західінфо» (далі - позивач, Підприємство, Товариство) звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2017 року №0010881412 та №0010891412.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки усі господарські операції позивача з його контрагентами здійснено та підтверджено належними первинними документами, які відповідають видам цих операцій та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про їх зміст та учасників, а правочини, укладені з контрагентами, мають реальний товарний характер. Також зазначено, що акт перевірки, який непідписаний перевіряючими, не може бути доказом порушень позивачем норм податкового законодавства та є самостійною підставою для задоволення позовних вимог. Крім того, податковим органом було порушено право позивача на участь у розгляді ним заперечень підприємства до акту перевірки через несвоєчасне повідомлення позивача про такий розгляд.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2017 року №0010881412 та №0010891412.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що: податковим органом під час прийняття спірних рішень на підставі акту перевірки було порушено процедуру розгляду заперечень на акт перевірки, передбачену Податковим кодексом України (далі - ПК України) щодо повідомлення Підприємства про місце і час розгляду заперечень; акт перевірки, як службовий документ, за відсутності підписів ревізорів, які проводили перевірку, не має жодної юридичної сили, а тому прийняті на його підставі оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню; господарські операції позивача з його контрагентами підтверджені належними первинними документами і відсутність чи неналежне оформлення товарно-супровідних документів не є ознакою нереальності операції з постачання товарів та сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операцій з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що акт перевірки, як службовий документ, за відсутності підписів ревізорів, які проводили перевірку, не має жодної юридичної сили, а тому прийняті на його підставі оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Посилається на: лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності; відсутність у контрагентів позивача основних засобів, матеріальних активів і трудових ресурсів для виконання умов укладених договорів; відсутність товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості товарів, довіреностей на отримання товарів та доказів в підтвердження факту оплати товарів; наявність недоліків у первинних документах, які не дають змогу ідентифікувати осіб, які їх підписували, обсяг господарських операцій, тощо. Вказує на невідображення платником податків списання непридатних для експлуатації (використання) необоротних активів у складі податкових витрат.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити без задоволення касаційну скаргу та судові рішення першої і апеляційної інстанцій без змін.

Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що податковим органом у період з 12 квітня 2017 року по 22 травня 2017 року проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 29 травня 2017 року № 651/13-01-14-12/37073734 (далі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2017 року № 0010881412, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 2910688,63 грн, з яких за основним платежем в сумі 2209780 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 700908,63 грн; № 0010891412, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2999170,93 грн, з яких за основним платежем в сумі 1999447,29 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 999723,64 грн.

Актом перевірки встановлено порушення підприємством вимог пункту 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пунктів 5, 6, 7, 11, 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 2209780 грн; пунктів 198.1, 198.3, 198.5 статті 198 пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1999447,29 грн.

Висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, ґрунтувалися на непідтверджені господарських операцій належними первинними документами та відсутності відповідних ресурсів.

Як вже зазначалось, суди, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, дійшли висновку про недоведеність порушень, встановлених актом перевірки з підстав того, що перевірка проводилась у складі п`ятьох головних державних ревізорів-інспекторів, двоє з яких не підписали акт перевірки в зв`язку з відпусткою.

Щодо правового (доказового) значення акта перевірки, непідписаного всіма перевіряючими, та правомірності прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає, що Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 червня 2020 року у справі №140/388/19 зробила правовий висновок, відповідно до якого, відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки. Чинне законодавство не встановлює такий наслідок відсутності в акті перевірки підпису одного з перевіряючих контролюючого органу, як його нечинність, недійсність. Зазначена вада акта не робить автоматично протиправними рішення контролюючого органу, що прийняті на підставі такого акта. Акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Водночас саме по собі порушення порядку оформлення акта перевірки (у частині обовязку підписання особами, які здійснювали перевірку) не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі не підписаного одним із перевіряючих акта перевірки, але в сукупності з іншими порушеннями може слугувати обставиною для висновку щодо протиправності рішень контролюючого органу. Це стосується випадків, коли обставини, викладені в акті, не знайдуть підтвердження в суді.

Отже, суди попередніх інстанцій помилково скасували спірні податкові повідомлення-рішення з підстав відсутності підпису державного ревізора-інспектора в акті перевірки.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, помилково зазначив, що не підписання акту двома ревізорами є достатньою та безумовною підставою для задоволення позовних вимог, а дослідження реальності господарських операцій позивача з контрагентами є недоцільним. Під час апеляційного перегляду справи доводи податкового органу не досліджувались.

Отже, Верховний Суд не може перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскільки судом апеляційної інстанції не перевірено фактичні обставини у справі, встановлені судом першої інстанції та не надано цим обставинам правову оцінку.

Суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає саме реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доводам сторін, якими вони доводить або спростовують свої твердження.

З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення.

Оскільки передбачені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановив і не перевірив фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідив зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року скасувати, справу №813/2521/17 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Л.І. Бившева