Рішення

від 07.02.2022 по справі 759/15311/21

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/15311/21

пр. № 2/759/308/22

08 лютого 2022 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Войтенко Ю.В.,

за участю секретаря Ящук Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКАР СЕРВІС" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, згідно вимог якого просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТРАНСКАР СЕРВІС» шкоду завдану неналежним виконанням договірних зобов`язань щодо збереження майна в розмірі 191 507,25 грн., правничу допомогу в сумі 10 000 грн., послуги оцінювача в сумі 2 200,00 грн. та сплачену суму судового збору 3 055,62 грн. В обґрунтування позову зазначено, що 13.04.2020 між ТОВ "ТРАНСКАР СЕРВІС" та ОСОБА_1 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Відповідно до п.1 даного договору відповідач зобов`язався зберігати транспортний засіб "Skoda Fabia", д.н.з. НОМЕР_1 , та взяв на себе повну матеріальну відповідальність за зберігання транспортного засобу. Даний автомобіль був набутий у власність ТОВ "ТРАНСКАР СЕРВІС" на підставі лізингової угоди №20171065 від 14.12.2017. 25.05.2020 відповідач, керуючи даним автомобілем по вул. Героїв Дніпра, не обрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням та допустив виїзд за межі проїзної частини, з подальшим перешкоджанням руху транспортних засобів. Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав значні пошкодження, а відповідач - тілесні ушкодження. Відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 13.10.2020 у справі №756/11028/20 відповідач був визнаний винним у вчиненні ДТП. Відповідно до звіту №091/09 - ТЗ про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу від 09.09.2020, відновлення пошкодженого автомобіля є економічно недоцільним, тому, на думку позивача, відповідач має виплатити ринкову вартість автомобіля. Відповідно до додатку №1 лізингового протоколу №1 лізингової угоди №20171065 від 14.12.2017 вартість автомобіля "Skoda Fabia", д.н.з. НОМЕР_1 , становила 175 455,00 грн. Вартість разом з ПДВ становила 193 665,79 грн. Згідно сайту auto.ria орієнтована вартість автомобіля "Skoda Fabia", 2010 року випуску, складає 6 950 доларів США, що на момент написання позовної заяви становило - 191 507,25 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30.07.2021 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

Сторони в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Позивач просив здійснювати розгляд у його відсутності.

Засвідчена належним чином копія ухвали та копія позовної заяви з додатками надсилались судом на адресу місця проживання відповідача. Відзив на позовну заяву, заяви з процесуальних питань від сторони відповідача до суду не надходили.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судовим розглядом встановлено, що 13.04.2020 в цілях збереження матеріальних цінностей, що належать ТОВ "ТРАНСКАР СЕРВІС" (надалі - власник) з однієї сторони та ОСОБА_1 (водій), з другої сторони, уклали договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Відповідно до п. 1 договору водій прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за збереження довіреного йому власником легкового автомобіля марки "Skoda Fabia", д.н.з. НОМЕР_1 .

Згідно із п. 4 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання. Дія даного договору розповсюджується на весь час роботи з довіреним водію майном власника.

Відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 13.10.2020 у справі №756/11028/20 ОСОБА_1 , 25.05.2020 об 11 год. 30 хв., керуючи автомобілем "Skoda Fabia", д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Героїв Дніпра, не обрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням та допустив виїзд за межі проїзної частини, з подальшим перешкоджанням руху транспортних засобів. Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав значні пошкодження, а відповідач - тілесні ушкодження. ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Пунктом 6 статті 82 ЦПК України визначено, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена ця постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто вказаною постановою Оболонського районного суду м. Києва від 13.10.2020, яка набрала законної сили, встановлено винність ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, внаслідок чого автомобіль марки "Skoda Fabia", д.н.з. НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження.

Відтак, вбачається, що 25.05.2020 ОСОБА_1 , працюючи водієм на автомобілі "Skoda Fabia", д.н.з. НОМЕР_1 , не впорався з керуванням автомобіля, що призвело до дорожньо - транспортної пригоди.

Позивач при обґрунтуванні позовних вимог посилається на те, що відповідно до звіту №091/09 - ТЗ про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу від 09.09.2020, відновлення пошкодженого автомобіля є економічно недоцільним, тому, на думку позивача, відповідач має виплатити ринкову вартість автомобіля. Згідно сайту auto.ria орієнтована вартість автомобіля "Skoda Fabia", 2010 року випуску, складає 6 950 доларів США, що на момент написання позовної заяви становило - 191 507,25 грн.

За послуги по проведенню дослідження по визначенню вартості матеріального збитку автомобіля "Skoda Fabia", д.н.з. НОМЕР_1 , ТОВ "ТРАНСКАР СЕРВІС" сплатило 2 200,00 грн.

Як встановлено в судовому засіданні та зокрема підтверджується звітом №091/09 - ТЗ про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу від 09.09.2020 дійсна (ринкова) вартість автомобіля "Skoda Fabia", д.н.з. НОМЕР_1 , становить 154 825,69 грн., вартість відновлювального ремонту КТЗ - 289 136,39 грн., вартість відновлювального ремонту КТЗ з урахуванням зносу - 153 205,59 грн.

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092 вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту.

Вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності однієї з нижчезазначених умов: - вартість відновлювального ремонту КТЗ не менша за його ринкову вартість; - сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ і втрати товарної вартості не менша за ринкову вартість КТЗ за умови що вартість ремонту менша вартості ТЗ.

Таким чином встановлено розмір матеріальної шкоди, заподіяної майновим інтересам ТОВ «ТРАНСКАР СЕРВІС», внаслідок дій відповідача у розмірі 154 825,69 грн.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Водночас, враховуючи той факт, що відповідачем завдано матеріальної шкоди позивачу під час його роботи водієм, тобто відповідач був найманою особою позивача, їхні відносини додатково регулюються Кодексом законів про працю України.

Стаття 130 КЗпП України передбачає, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Випадки повної матеріальної відповідальності встановлені статтею 134 КЗпП України. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством; 10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 135-1 КЗпП України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та: 1) займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 посада водія не належить до категорії працівників, з якими згідно з статтею 1351 КЗпП України може бути укладений такий договір. Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» передбачає, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Верховний Суд у постанові від 29.01.2018 (справа № 743/1641/15-ц) сформулював правовий висновок, відповідно до якого водій не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

З`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що посада, яку обіймав відповідач, не міститься в Переліку посад і робіт, займаних або виконуваних працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи використання в процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРС і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. N 447/24 (чинного на території України згідно із постановою Верховної Ради України від 12.09.91 р. №1545-ХІІ). Вищезазначений перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Крім того, слід зазначити, що позивачем, враховуючи положення ст. 12, 76-83 ЦПК України, не надано до суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про функціональні та посадові обов`язки відповідача, які давали б суду підстави вважати, що останній може за законом нести повну матеріальну відповідальність перед позивачем.

Інших обставин, які б з урахуванням положень ст. 134, 135-1 КЗпП України, давали суду підстави для висновку про можливість покладення на відповідача (працівника) повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду, при розгляді справи не встановлено.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що на відповідача не поширюються положення законодавства щодо повної матеріальної відповідальності. А відтак, згідно зі ст. 132 КЗпП України його матеріальна відповідальність обмежується середнім місячним заробітком.

Як роз`яснено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», за правилами ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно зі ст. 130 КЗпП України не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов`язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов`язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 110 Порядку обчислення середньої заробітної плати, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 110, у всіх випадках, крім оплати часу відпусток та виплати компенсації за невикористані відпустки, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Розрахунок здійснюється виходячи з виплат, що нараховані працівникові в місяцях розрахункового періоду, а саме виходячи із заробітної плати, яка нарахована пропорційно відпрацьованому часу.

Згідно пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, окрім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Тобто, при нарахуванні середньої заробітної плати у всіх випадках її обчислення відповідно до норм Порядку враховуються всі суми нарахованої заробітної плати, крім виплат, що передбачені як виняток пунктом 4 Порядку і ці виплати, в тому числі і премії, відносяться до тих місяців, за який вони нараховані.

Розрахунок середньомісячного заробітку відповідача позивачем не надано суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи вищевикладене, встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКАР СЕРВІС" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди необхідно відмовити за недоведеністю суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Керуючись ст. 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. 1116, 1187 ЦК України, ст. 130, 132, 134, 1351 КЗпП України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКАР СЕРВІС" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 08.02.2022.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКАР СЕРВІС" (юридична адреса: м. Київ, вул. Кульженків Сім`ї, буд. 35, ЄДРПОУ 38323061);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Суддя Ю.В. Войтенко