Рішення

від 21.04.2022 по справі 420/27583/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/27583/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник вул. Куяльницька, №26-А) про визнання протиправним та скасування рішення № 3486-VIII від 30.11.2021 р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка діє від імені Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади Подільського району Одеської області від 30.11.2021 року №3486-VIII «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області;

зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області, яка діє від імені Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади Подільського району Одеської області на найближчому пленарному засіданні сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,0000 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, комунальної власності на території села Кирилівка Ставківської сільської ради (що входить до Куяльницької сільської ОТГ) Подільського району Одеської області;

судові витрати, в тому числі сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу по даній справі стягнути з відповідача на користь позивача;

зобов`язати відповідача надати звіт про виконання рішення суду по даній справі у строки встановлені судом в порядку ст. 382 КАС України.

Ухвалою від 04.01.2022р. відкрито провадження у справі та визначено, що її розгляд буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона 18.02.2021 року звернулася до відповідача із клопотанням щодо надання дозволу на відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства. Не отримавши відповіді щодо надання дозволу або відмови в його наданні, позивач замовила розроблення проекту землеустрою без надання такого дозволу. Після виготовлення проекту позивач звернулася до відповідача із заявою про його затвердження, однак у грудні 2021 року позивач особисто у приміщенні Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області одержала рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 30.11.2021 року №3486-VIII «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», в частині якого було вирішено відмовити ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв`язку з невідповідністю генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації (а саме, п. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» передбачає, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається лише за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою частиною якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель»; детальний план території) та відсутністю надання дозволу на виготовлення вищезазначеного проекту землеустрою.. Позивач вважає зазначене рішення неправомірним та таким, що порушує її права. Також позивач вважає, що орган місцевого самоврядування зобов`язаний прийняти рішення про затвердження, оскільки повноваження державних органів не є дискреційними, коли лише є один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи позивача та відповідача повідомлено належним чином.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2021 року ОСОБА_1 було подано до Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади Подільського району Одеської області клопотання, у якому відповідно до вимог ст.ст.3, 8, 14, 68 Конституції України, ст.ст.79-1 ч.5, 84 ч.1, 118, 121, 122 ч.1 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України «Про землеустрій» позивач просила надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122987400:07:001:0002, 5122987400:07:001:0003, 5122987400:01:001:0593 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території села Кирилівка Ставківської сільської ради (що входить до Куяльницької сільської ОТГ) Подільського району Одеської області або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу.

28.04.2021 року листом Куяльницька сільська рада, яка діє від імені Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади, повідомила позивачу, що на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою від 20.04.2021 року дійшла висновку не виносити на розгляд пленарного засідання клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2021 року.

У даному випадку, відмова не була дана Куяльницькою сільською радою шляхом видачі відповідного рішення.

Враховуючи правові позиції Верховного Суду у справах від 22.10.2020 року за №452/2587/18, від 14.03.2018 у справі №804/3703/16 та №420/5288/18, позивач скористався правом замовлення проекту землеустрою без надання згоди (відповідно до абз. 3 п. 7 Ст. 118 Земельного кодексу України), позивач повідомив Куяльницьку сільську об`єднану територіальну громаду Подільського району Одеської області про те, що нею замовлено розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території села Кирилівка Ставківської сільської ради (що входить до Куяльницької сільської ОТГ) Подільського району Одеської області.

Дане повідомлення направлялось відповідачу 17.04.2021 року електронною поштою та 16.04.2021 року з описом вкладення.

11.08.2021 року ОСОБА_1 було подано до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області клопотання, у якому відповідно до вимог ст.ст.3, 8, 14, 68 Конституції України, ст.ст.79-1 ч.5, 118, 121, 122 ч.1 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України «Про землеустрій» позивач просила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,0000 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, комунальної власності на території села Кирилівка Ставківської сільської ради (що входить до Куяльницької сільської ОТГ) Подільського району Одеської області.

До даного клопотання додавались:

прошитий та пронумерований проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на 54х аркушах;

витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку, що має кадастровий номер 5122987400:07:001:0007 на трьох листах.

У грудні 2021 року позивач особисто у приміщенні Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області одержав рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 30.11.2021 року №3486-VIII «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», відповідно до якого відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв`язку з невідповідністю генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації (а саме, п. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» передбачає передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається лише за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою частиною якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель»; детальний план території) та відсутністю надання дозволу на виготовлення вищеозначеного проекту землеустрою.

Не погодившись із результатом свого звернення до органу місцевого самоврядування , позивач звернулася за судовим захистом із даним адміністративним позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно ч. ч. 1,2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Відповідно до частин 1, 5 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Тобто, обов`язку органу місцевого самоврядування зі здійснення розгляду заяви (клопотання) заінтересованої особи з приводу затвердження проекту землеустрою і передачі у власність земельної ділянки комунальної власності, встановленому нормою статті 122 ЗК України, кореспондує обов`язок скликання не рідше ніж один раз на місяць сесії сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення), районної чи обласної ради з питань відведення земельних ділянок, встановлений нормою частини 5 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно зі статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема ЗК України та Законом України «Про землеустрій».

Частинами першою та третьою статті 22 ЗК України (тут і далі в редакції до внесення змін Законом № 1423-IX від 28.04.2021, які набрали чинності з 27.05.2021) передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Як передбачено пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За правилами частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Частиною восьмою статті 118 ЗК України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною четвертою статті 186-1 ЗК України передбачено, що розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п`ята статті 186-1 ЗК України).

Згідно з частинами шостою, восьмою статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 (далі - Порядок №1051), державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

За приписами частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому, з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку, визначеному статтею 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2018 у справі № 820/4852/17, та враховуються при вирішенні цієї справи.

Відповідно до абз. 3 п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України в редакції Законів №509-VI від 16.09.2008, № 1702-VI від 05.11.2009; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3123-VI від 03.03.2011, № 5245-VI від 06.09.2012, № 5394-VI від 02.10.2012, № 366-VII від 02.07.2013, що діяв до 28.04.2021 року встановлено: "У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки".

З огляду на те, що позивач звертався до відповідача з клопотанням, у якому відповідно до вимог ст.ст.3, 8, 14, 68 Конституції України, ст.ст.79-1 ч.5, 84 ч.1, 118, 121, 122 ч.1 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України «Про землеустрій» просила надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122987400:07:001:0002, 5122987400:07:001:0003, 5122987400:01:001:0593 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території села Кирилівка Ставківської сільської ради (що входить до Куяльницької сільської ОТГ) Подільського району Одеської області або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу, проте у місячний строк не отримала передбаченого законом рішення.

Враховуючи правові позиції Верховного Суду у справах від 22.10.2020 року за №452/2587/18, вiд 14.03.2018 у справі №804/3703/16 та №420/5288/18, позивач правомірно скористався правом замовлення проекту землеустрою без надання згоди (відповідно до абз. 3 п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України), позивач повідомив Куяльницьку сiльську об`єднану територіальну громаду Подільського району Одеської області про те, що позивачем замовлено розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території села Кирилівка Ставківської сільської ради (що входить до Куяльницької сільської ОТГ) Подільського району Одеської області.

Стосовно підстави відмови «невідповідність генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації (а саме, п. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» передбачає передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається лише за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою частиною якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель»; детальний план території)», суд зазначає, що, дана норма є застосовною у випадку передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб. При тому спірні правовідносини виникли з приводу передачі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Як зазначалося вище, Законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру від 03.08.2021 року №НВ-5918501672021, проект землеустрою щодо земельної ділянки кадастровий номер 5122987400:07:001:0007, розроблений ФОП ОСОБА_2 , перевірено відповідність документів вимогам законодавства та сформовано земельну ділянку 03.08.2021 року Відділом у Новгород-Сіверському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області. Оскільки позивачем подано погоджений проект землеустрою, причини відмови у затвердженні проекту не відповідають вимогам Кодексу.

Таким чином, суд вважає, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка діє від імені Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади Подільського району Одеської області від 30.11.2021 року №3486-VIII «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка діє від імені Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади Подільського району Одеської області на найближчому пленарному засіданні сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,0000 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, комунальної власності на території села Кирилівка Ставківської сільської ради (що входить до Куяльницької сільської ОТГ) Подільського району Одеської області, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У даній справі, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням висновків суду, зокрема, про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості оскаржуваного рішення, суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання відповідача на найближчому пленарному засіданні сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,0000 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, комунальної власності на території села Кирилівка Ставківської сільської ради (що входить до Куяльницької сільської ОТГ) Подільського району Одеської області, є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню у заявлений позивачем спосіб.

Таким чином, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, для ефективного захисту прав та інтересів позивача у спірних публічно-правових відносинах від порушень з боку відповідача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача, вхід. № Б-1313/02-12 від 08.11.2019 року, та прийняти рішення, передбачене частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.

З вищенаведеного вбачається, що часткове задоволення позовних вимог позивача полягає у захисті прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах в іншій ніж заявлено позивачем спосіб.

Обраний судом спосіб задоволення похідної вимоги позивача зобов`язального характеру та захисту прав позивача відповідає змісту, зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2019 року по справі № 823/59/17.

Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо стягнення коштів на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Куяльницької сільської ради, суд зазначає наступне.

Згідно з п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що 29.01.2021 року між адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем та Михайлюк Валентиною Михайлівною укладено договір про подання професійної правової допомоги.

Судом встановлено, що до матеріалів позовної заяви позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 29.01.2021 року; опис юридичних послуг; Акт прийому-передачі юридичних послуг від 29.12.2021.

Згідно акту прийому-передачі юридичних послуг, адвокат надав, а замовник прийняв наступні послуги:

- Зустріч та усна консультація з клієнтом (1 година) 1000,00 грн.;

- Складання та підготовка клопотання (від 18.02.2021р, та 11.08.2021р.) запитів до Куяльницької сільської обєднаної територіальної громади (від 18.02.2021р. та 22.03.2021р.) (4 години) 4500,00 грн.;

- Написання, підготовка, відправка сторонам та до Одеського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобовязання вчинити певні дії (6 годин) 15000,00 грн.;

- Написання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження (1 година) 1500грн.

Всього надано послуг в сумі 23000,00 грн.

Доказом сплати позивачем коштів за отриману правничу допомогу є прибутковий касовий ордер на суму 23000 грн..

Враховуючи незначну складність справи, досліджені докази, що надані на підтвердження понесених позивачем витрат на оплату правової допомоги, вимоги чинного процесуального законодавства щодо справедливого вирішення спорів та дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд дійшов висновку про необґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, що належать розподілу між сторонами у сумі 23000 грн. та наявність підстав для зменшення розміру витрат на оплату правової допомоги.

Під час визначення суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Під час вирішення судом питання відшкодування витрат на правову допомогу, суд повинен дослідити відповідність наданих видів допомоги критеріям видів правової допомоги, визначених статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 року у справі № 826/7375/18.

Такі види адвокатських послуг, як написання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження, написання, підготовка, відправка сторонам та до суду заяви про стягнення судових витрат по справі, відправка сторонам та до суду копій процесуальних документів, не відповідають критеріям видів правової допомоги, визначених статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 2500,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу суд вважає пропорційним до предмета спору.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 гривень підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник вул. Куяльницька, №26-А) про визнання протиправним та скасування рішення № 3486-VIII від 30.11.2021 р., зобов`язання вчинити певні дії , - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка діє від імені Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади Подільського району Одеської області від 30.11.2021 року №3486-VIII «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області;

Зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник вул. Куяльницька, №26-А, код ЄДРПОУ 04379835), яка діє від імені Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади Подільського району Одеської області на найближчому пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 вх. №Б-1313/02-12 від 08.11.2019 р. та прийняти рішення, передбачене ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог, відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник вул. Куяльницька, №26-А, код ЄДРПОУ 04379835) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та судові витрати на правничу допомогу у сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.