Рішення

від 21.04.2022 по справі 420/3719/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3719/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК» (місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корп. В, каб. 713; поштова адреса: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 23/1, кв. №8) до Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UА 500100/2022/000006/2 від 15.01.2022 року, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500100/2022/000010 від 15.01.2022 року, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК» до Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, в якій позивач, просить:

визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UА 500100/2022/000006/2 від 15.01.2022 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500100/2022/000010 від 15.01.2022 року, прийняті Одеською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем ввезено на митну територію України товар та подано до пункту пропуску «Чорноморський морський порт» ВМО №3 митного поста «Чорноморськ-порт» для митного оформлення митну декларацію № UA500100/2022/001076 від 12.01.2022 року. Митна вартість товару заявлена декларантом за основним методом визначення митної вартості. Разом із митною декларацією для підтвердження заявленої митної вартості, декларантом подано документи. Однак, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UА 500100/2022/000006/2 від 15.01.2022 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500100/2022/000010 від 15.01.2022 року.

Позивач, вважаючи, що рішення про коригування митної вартості товарів № UА 500100/2022/000006/2 від 15.01.2022 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500100/2022/000010 від 15.01.2022 року є необґрунтованими та протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

29.03.2022 року за вх. №ЕС/916/22 від Одеської митниці надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що під час здійснення митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією № UA500100/2022/001076 від 12.01.2022 року було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: 1) зовнішньоекономічним договором від 01.12.2020 року №011220, передбачено розрахунок за товар, проте документи про оплату до митного оформлення не подано; 2) згідно до Контракту від 01.12.2020 року №011220 він набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а всі зміни і доповнення до Контракту повинні оформлятися в письмовому вигляді і підписуватися обома сторонами в формі Доповнень та/або Додаткових угод до Контракту, проте у наданих до митного оформлення документах відсутній такий реквізит як «підпис продавця»; 3) згідно п.2 Специфікації до Контракту від 08.11.2021 року №10/150521 «Покупець» здійснює 100% оплату «Продавцю» протягом 180 днів з дати доставки Товару. В коносаменті від 14.11.2021 року № HSNMASCHR211101 зазначені умови оплати фрахту "FREIGHT PREPAYD" тобто фрахт сплачено в порту відправлення. Проте, до митного оформлення не надано документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів з урахуванням банківських витрат на оплату доставки; 4) копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів надано без перекладу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Отже, оскільки в документах, які надані позивачем до митниці разом з митною декларацією містилися розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов Митного кодексу України, зазначені обставини стали підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови органу доходів та зборів у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю.

Ухвалою від 22.02.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті; зобов`язано Одеську митницю як відокремленого підрозділу Державної митної служби України надати до суду копії оскаржуваного рішення, картки відмови та всіх документів, за наслідками розгляду яких їх прийнято.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК» (далі - ТОВ «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК»), код ЄДРПОУ 38241953, дата реєстрації 09.06.2012 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основний вид діяльності згідно з КВЕД (45.11) - торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами.

01.12.2020 року між компанією KOREA MOTORS SP (Продавець) та ТОВ «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК» (Покупець) укладено контракт № 011220, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов`язується оплатити та прийняти у власність від Продавця транспортні засоби, надалі - Товар.

Відповідно до п.1.2 Контракту, асортимент, кількість, ціна за одиницю, загальна сума, термін оплати та інші умови поставки Товару визначаються у специфікаціях, що є невід`ємною частиною даного Контракту.

Згідно п.2.1. Контракту, ціна на товар встановлюється у доларах США.

Пунктом 2.3. Контракту передбачено, що загальна сума даного Контракту складає 10 000 000,00 десять мільйонів) доларів США.

Відповідно до п.4.1. Контракту, Продавець поставляє Покупцю товар на умовах CFR Україна, Чорноморськ, Одеса, Южний (Incoterms - 2010).

Відповідно до укладеної Специфікації №10/150521 від 08.11.2021 року до Контракту № 011220 від 01.12.2020 року, загальна сума Товару склала 35 700,00 доларів США.

Оплата здійснюється протягом 180 днів з моменту завантаження Товару на борт судна в Південній Кореї в розмірі 100% від загальної вартості..

Для здійснення митного оформлення поставлених товарів відповідно до Контракту № 011220 від 01.12.2020 року позивачем подало до Одеської митниці декларацію форми № UA500100/2022/001076 від 12.01.2022 року. Митну вартість товарів позивач визначив за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів які імпортуються (вартість операції).

На підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товарів декларант подав до Митниці:

- рахунок-фактура (інвойс) № UA-138459 від 08.11.2021 року;

- рахунок-фактура (інвойс) № UA-190614 від 08.11.2021 року;

- рахунок-фактура (інвойс) № UA-404206 від 08.11.2021 року;

- рахунок-фактура (інвойс) № UA-417844 від 08.11.2021 року;

- рахунок-фактура (інвойс) № UA-505298 від 08.11.2021 року;

- рахунок-фактура (інвойс) № UA-811654 від 08.11.2021 року;

- коносамент від 14.11.2021 року № HSNMASCHR211101;

- домашній коносамент № CIGSMACR2111SP01від 14.11.2021 року;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_5 від 07.10.2021 року;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 від 29.10.2021 року;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 29.10.2021 року;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 29.10.2021 року;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 від 19.10.2021 року;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (транспортних засобів ) № 011220 від 01.12.2020 року;

- специфікація №10/150521 від 08.11.2021 року до Контракту № 011220 від 01.12.2020 року;

- висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 3378/21 від 28.12.2021 року;

- висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 3379/21 від 28.12.2021 року;

- висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 3388/21 від 28.12.2021 року;

- висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 3389/21 від 28.12.2021 року;

- висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 3390/21 від 28.12.2021 року;

- висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 3392/21 від 28.12.2021 року;

- довідка № 2021-40378 від 28.12.2021 року;

- довідка № 2021-40380 від 28.12.2021 року;

- довідка № 2021-40386 від 28.12.2021 року;

- довідка № 2021-40388 від 28.12.2021 року;

- довідка № 2021-40389 від 28.12.2021 року;

- довідка № 2021-40396 від 28.12.2021 року;

- митна декларація країни відправлення № 2021179430133 від 10.11.2021 року;

- митна декларація країни відправлення № 2021179430134 від 10.11.2021 року;

- митна декларація країни відправлення № 2021179430185 від 10.11.2021 року;

- митна декларація країни відправлення № 2021179430189 від 10.11.2021 року;

- митна декларація країни відправлення № 2021179430190 від 10.11.2021 року;

- митна декларація країни відправлення № 2021179430191 від 10.11.2021 року;

За результатами перевірки документів позивача було повідомлено Митницею, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме:

1) зовнішньоекономічним договором від 01.12.2020 року №011220, передбачено розрахунок за товар, проте документи про оплату до митного оформлення не подано;

2) згідно до Контракту від 01.12.2020 року №011220 він набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а всі зміни і доповнення до Контракту повинні оформлятися в письмовому вигляді і підписуватися обома сторонами в формі Доповнень та/або Додаткових угод до Контракту, проте у наданих до митного оформлення документах відсутній такий реквізит як «підпис продавця»;

3) згідно п.2 Специфікації до Контракту від 08.11.2021 року №10/150521 «Покупець» здійснює 100% оплату «Продавцю» протягом 180 днів з дати доставки Товару. В коносаменті від 14.11.2021 року № HSNMASCHR211101 зазначені умови оплати фрахту "FREIGHT PREPAYD" тобто фрахт сплачено в порту відправлення. Проте, до митного оформлення не надано документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів з урахуванням банківських витрат на оплату доставки;

4) копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів надано без перекладу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування.

Листом від 15.01.2022 року декларант повідомив митний орган про те, що додаткові документи на товари за митною декларацією № UА500100/2022/001076 від 12.01.2022 року надаватися не будуть.

15.01.2022 року Митниця рішенням № UА500100/2022/000006/2 здійснила коригування заявленої позивачем митної вартості товарів, у якому вказала про неможливість визнання заявленої позивачем митної вартості товару за ціною Договору та самостійно обрала резервний метод визначення митної вартості.

Також, Митниця склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500100/2022/000010 від 15.01.2022 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Спірні правовідносини виникли у сфері митної справи і стосуються процедури визначення митної вартості товарів та правомірності рішень відповідача щодо коригування митної вартості товару, котрий імпортується на митну територію України, та регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012р. №4495-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до статті 49 якого митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.1 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За приписами ч.2 ст.52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Як встановлено ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Відповідно до ч.2 ст.53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Отже, Митним кодексом України передбачено, та встановлено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Відповідно до ч.ч.3-5 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 Митного кодексу України).

Частиною 2 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст. 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Згідно зі ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно зі ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, та відмови у митному оформленні, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Водночас, витребовувати контролюючий орган має лише ті документи, які уможливлюють пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Зокрема, як встановлено судом, та зазначено вище, під час перевірки Одеською митницею Державної митної служби наданих ТОВ «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК» для підтвердження митної вартості товару, документів, фахівцями контролюючого органу встановлено, що у поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митні вартість товарів.

Так, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між даними відомостями не можуть бути підставою обґрунтування наявності розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Аналогічна позиція наведена у Постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року по справі №803/3649/15.

Суд зазначає, що встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 20.02.2018 року у справі №809/1884/16.

Обґрунтовуючи виникнення сумніву щодо заявленої позивачем митної вартості товару, як підстави для витребування додаткових документів, відповідач зазначив:

1) зовнішньоекономічним договором від 01.12.2020 року №011220 передбачено розрахунок за товар, проте документи про оплату до митного оформлення не подано;

2) згідно до Контракту від 01.12.2020 року №011220 він набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а всі зміни і доповнення до Контракту повинні оформлятися в письмовому вигляді і підписуватися обома сторонами в формі Доповнень та/або Додаткових угод до Контракту, проте у наданих до митного оформлення документах відсутній такий реквізит як «підпис продавця»;

3) згідно п.2 Специфікації до Контракту від 08.11.2021 року №10/150521 «Покупець» здійснює 100% оплату «Продавцю» протягом 180 днів з дати доставки Товару. В коносаменті від 14.11.2021 року № HSNMASCHR211101 зазначені умови оплати фрахту "FREIGHT PREPAYD" тобто фрахт сплачено в порту відправлення. Проте, до митного оформлення не надано документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів з урахуванням банківських витрат на оплату доставки;

4) копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів надано без перекладу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування.

Суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.03.2019 року по справі №803/3649/15.

Суд також звертає увагу на те, що в інвойсах, які було надано ТОВ «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК» до митного оформлення містяться посилання на Контракт №011220 від 01.12.2020 року, що давало можливість митному органу встановити належність товару, на який постачальником було видано інвойс, до конкретної поставки.

Крім того, суд критично ставиться до твердження представника відповідача на ненадання банківських платіжних документів, які стосуються оплати товару, оскільки відповідно до п.2. Специфікації №10/150521 від 08.11.2021 року до Контракту №011220 від 01.12.2020 року - 100% загальної суми контракту оплачуються протягом 180 банківських днів з моменту завантаження товару на борт судна в Південній Кореї. Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин термін оплати за Контрактом №011220 від 01.12.2020 року ще не закінчився, а тому ТОВ «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК» не мало можливості надати відповідні банківські документи.

При цьому, надати документи, які стосуються оплати перевезення, транспортно-експедиторських та інших послуг за межами митної території України, калькуляцію транспортних витрат за межами митної території України з урахуванням вартості фрахту, вартості інших складових вартості транспортування транспортного засобу, що декларується, у тому числі територією країни експортера, декларант не мав можливості, оскільки замовником таких послуг виступав продавець та відповідно до умов поставки CFR вже включив їх до загальної фактурної вартості товару, що поставляється.

Так, згідно оскаржуваного рішення в коносаменті від 14.11.2021 року № HSNMASCHR211101 зазначені умови оплати фрахту "FREIGHT PREPAYD" тобто фрахт сплачено в порту відправлення. Проте, до митного оформлення не надано документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів з урахуванням банківських витрат на оплату доставки;

Судом встановлено, що відповідно до умов Контракту №011220 від 01.12.2020 року поставка здійснена на умовах CFR.

За змістом умов постачання CFR (Cost and Freight - вартість і фрахт), правил Інкотермс 2010, продавець зобов`язаний своїм коштом доставити товар у порт відвантаження, завантажити його на судно і сплатити фрахт для доставки товару в зазначений порт призначення. Тобто, при базисі поставки CFR в ціну товару включається вартість товару, фрахт до порту призначення та страхування від узгоджених ризиків. Тому у сторін договору відсутня необхідність додаткового уточнення вказаних положень за умови посилання на правила Інкотермс-2010.

Отже, у разі укладання контракту за умовами поставки CFR продавець зобов`язаний: оплатити доставку і завантажити товари на транспортний засіб, а також здійснити оплату за фрахт судна відповідно до умов, наданими перевізником; здійснити оплату послуг митниці, а у випадках, якщо товари призначені для експорту - оплатити відповідні мита; покрити витрати з доставки товарів в порт призначення.

Зважаючи на те, що перевезення товару здійснювалося морем на умовах поставки CFR, суд зазначає, що в даному випадку Товариство не повинно додатково нести витрати на транспортування вантажу до порту.

Таким чином, вартість перевезення включається до вартості товару, що поставляється на умова CFR. Отже якщо певні витрати вже включені до контрактної вартості товару, то митний орган не може запитувати додаткові документи для підтвердження їх числових показників. Оскільки поставка товару на умовах CFR передбачає, що у фактурну вартість товару вже включені витрати, які впливають на митну вартість товару (в тому числі перевезення), тому для цілей визначення митної вартості товару ця вартість не потребує коригування.

Також, суд критично ставиться до тверджень відповідача, що у наданих до митного оформлення документах відсутній такий реквізит як «підпис продавця», оскільки жодних змін чи доповнень до Контракту №011220 від 01.12.2020 року Сторонами не вносилося. Контракт №011220 від 01.12.2020 року та Специфікація №10/150521 від 08.11.2021 року містять всі передбачені реквізити та підписані уповноваженими особами Продавця та Покупця.

Стосовно доводів відповідача про те, що копії свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів надано без перекладу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Суд зазначає, що офіційними мовами СОТ, до якого приєдналася Україна 16.05.2008 року, є англійська, французька, іспанська.

Митним кодексом України не передбачено, що свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів є джерелом відомостей про митну вартість товару. Митним органом не доведено, яким чином складання свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів корейською мовою вплинуло на визначення митної вартості товару.

Відповідно до частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (пункт 5) та витрати на страхування цих товарів (пункт 7).

Враховуючи викладене, з огляду на визначені зовнішньоекономічним контрактом умови поставки, всі витрати із завантаження, пакування, транспортування та страхування товару вже є включеними продавцем у фактурну вартість товару, а тому додаткові витрати на страхування та транспортування товару до порту, згідно з вимогами частини десятої статті 58 МК України, Товариство не понесло. За таких обставин, вимоги Митниці про необхідність надання декларантом додаткових документів на підтвердження вказаних відомостей є неправомірними, а коригування митної вартості, заявленої Товариством, на цій підставі - необґрунтованим.

Суд зазначає, що твердження відповідача, наведені в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів, про те, що в наданих до митного оформлення документах позивача, які підтверджують митну вартість товарів, є розбіжності, а також що в них відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості є безпідставними, оскільки їх не підтверджено належними доказами, а тому вони є припущеннями.

Суд зазначає, що посилання Відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з баз даних ЄАІС Держмитслужби України не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару за ціною договору.

Слід зазначити, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) ДФС (Держмитслужби) України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості перевірити наявну у ній інформацію.

Верховний Суд сформував правову позицію, зазначивши, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого Позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанови від 21.02.2018 у справі №820/17417/14, від 04.09.2018 у справі №818/1186/17).

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Одеською митницею Державної митної служби не надано належних доказів, що позивачем до митного органу не надано усіх необхідних документів для підтвердження заявленої у митній декларації митної вартості товару, внесено до декларації недостовірні чи неточні відомості, або надано документи, котрі містили розбіжності, що у свою чергу унеможливлювало б визначення митної вартості товару за ціною контракту.

При цьому, повноваження митниці щодо витребування додаткових документів для перевірки правильності визначення митної вартості товару можуть бути реалізовані за наявності обґрунтованих підстав для сумніву у правильності митної оцінки товару.

Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Відтак, враховуючи, що ТОВ «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК» до Одеської митниці за вказаним зовнішньоекономічним договором (контрактом) надано усі необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, котрі цілком достатні для підтвердження кількісних та вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, суд дійшов висновку, що визначення відповідачем митної вартості не за основним методом визначення митної вартості товарів (за ціною договору), не є обґрунтованим, а тому суперечить основним принципам здійснення державної митної справи, визначеним статтею 8 Митного кодексу України, зокрема, законності, додержання прав, та охоронюваних законом інтересів осіб, та відповідно відсутності підстав для коригування митним органом митної вартості товару.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо безпідставності, та неправомірності коригування Одеською митницею заявленої декларантом митної вартості товарів, а відтак наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК».

Як встановлено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v.» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

У прохальній частині позову позивачем викладено клопотання про стягнення на користь позивача судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Таким чином, суд визначає розмір суми витрат на правничу допомогу, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача згідно з умовами договору про подання професійної правничої допомоги та доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається з наданих до суду документів, 23.01.2022 року між ТОВ «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК» та Адвокатським об`єднанням «СІ.ЕЛ.ЕС.» укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 124.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 10.02.2022 року до Договору №124 Сторони погодили, що розмір гонорару Адвокатського об`єднання складає 20 000,00 грн.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано до суду копії: акт-рахунок №1 від 14.02.2022 року про сплату 50% гонорару за надання правової допомоги у розмірі 10 000,00 грн.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення суми понесених витрат із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України суд враховує, що дана справа є справою незначної складності; розгляд справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, з урахуванням наведеного при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, що узгоджується з правовим висновком, сформульованим у постанові Верховного суду від 08.04.2020 р. по справі №922/2685/19.

Дослідивши матеріали справи, надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн. не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у детальному опису робіт (наданих послуг) переліком.

Враховуючи наведене, заперечення відповідача, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК» (місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корп. В, каб. 713; поштова адреса: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 23/1, кв. №8) до Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UА 500100/2022/000006/2 від 15.01.2022 року, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500100/2022/000010 від 15.01.2022 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UА 500100/2022/000006/2 від 15.01.2022 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500100/2022/000010 від 15.01.2022 року, прийняті Одеською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУРЕВІЙ КАРГО ЛОГІСТИК» (код ЄДРПОУ 38241953) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (код ЄДРПОУ ВП 44005631), сплачений судовий збір у розмірі 2481,00 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня, 00 копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень, 00 копійок).

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.