Рішення

від 24.04.2022 по справі 910/1070/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.04.2022Справа № 910/1070/22

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» (8018, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Максима Залізняка, будинок 165А) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЗ» (03051, місто Київ, вулиця Ушинського, будинок 40) стягнення 42 654,26 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» (далі - позивач, ТОВ «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ») звернулося до Господарського суду міста Києва (далі - суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЗ» (далі - відповідач, ТОВ «ЗОЗ») про стягнення 42 654,26 грн заборгованості та витрат зі сплати судового збору у розмір 2 481,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежаним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 33282/20 від 07.02.2020 в частині порушення кількості та термінів поставки попередньо оплаченого позивачем товару, у зв`язку з чим останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість (суму попередньої оплати) за оплачений, але непоставлений товар.

25.01.2022 автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/1070/22 та справу передано 26.01.2022 на розгляд судді Демидову В.О.

Ухвалою суду від 31.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.

Також відповідача попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 31.01.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105491981977) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 31.01.2022, яка направлялась на адресу відповідача (03051, місто Київ, вулиця Ушинського, будинок 40) була повернута до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, відповідно даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження ТОВ «ЗОЗ» (ідентифікаційний код юридичної особи: 38612647) є: 03051, місто Київ, вулиця Ушинського, будинок 40.

Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Відповідно до п. 99-2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 в чинній редакції (далі - Правила) рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштових конверту з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» свідчить, що рішення (ухвали) не вручені з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами першою та другою ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 31.01.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відзиву на позов відповідачем не подано, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог також не надано.

07.02.2020 позивач надав суду клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналів доказів.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

07.02.2020 між ТОВ «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» (далі - Покупець) та ТОВ «ЗОЗ» (далі - Постачальник) укладено Договір поставки № 33282/20 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується передати у встановлений строк Товар у власність Покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього повну грошову суму.

Предметом поставки є: маска марлева чотиришарова напівфабрикат, що надалі іменується «Товар» (п. 1.2. Договору).

Згідно з п. 1.4. Договору кількість та асортимент Товару, який постачається, вказується в належним чином оформлених видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Основні характеристики Товару наведені у Додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного Договору (п. 1.5. Договору).

Умовами п. 2.1. Договору передбачено, що ціна за одиницю Товару складає 2,59 грн, крім того ПДВ 20% - 0,51 грн, разом з ПДВ - 3,10 грн. Ціна може бути змінена тільки за письмовим погодженням Сторін.

Загальна сума Договору складається із сум всіх видаткових накладних на Товар, що постачається протягом терміну дії цього Договору (п. 2.2. Договору).

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що Покупець виконує грошове зобов`язання за цим Договором у гривнях.

Відповідно до п. 2.4. Договору, Покупець приймає Товар і здійснює оплату його вартості з відтермінуванням платежу протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту поставки Товару Покупцю, що підтверджується підписами уповноважених Сторін на належним чином оформлених видаткових накладних. Оплата за Товар здійснюється на умовах безготівкового розрахунку.

Згідно з п. 3.1. Договору Постачальник передає Товар Покупцю протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту погодження Сторонами замовлення. Товар передається за адресою: м. Київ, Ушинського 40.

Умовами п. 3.3. Договору передбачено, що Покупець здійснює замовлення на поставку Товару за допомогою телефону та/або через мережу Інтернет.

Право власності від Постачальника до Покупця переходить у момент передачі Товару. Моментом передачі Товару Сторони вважають належне оформлення (підписання і скріплене печаткою) уповноваженою особою Покупця видаткової накладної Постачальника. Ризик випадкової загибелі і випадкового псування Товару переходить до Покупця одночасно з переходом права власності на Товар (п. 6.1. та п. 6.2. Договору).

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим Договором винна Сторона несе відповідальність, передбачену цим Договором і чинним цивільним і господарським законодавством України.

Відповідно до п. 11.1. Договору термін дії Договору встановлюється до 31 грудня 2020 року, а по оплаті - до повного розрахунку. У разі відсутності письмових заяв Сторін про розірвання цього Договору він пролонгується на термін 1 календарний рік на тих же умовах.

Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Усі зміни і доповнення до даного Договору вважаються дійсними лише у випадку складання їх у письмовій формі і підписання обома Сторонами (п. 11.2. Договору)

Умовами п. 12.3. Договору передбачено, що всі інші умови, не передбачені цим Договором, Сторони погодились врегульовувати шляхом застосування норм Цивільного і Господарського законодавства України.

У Додатку № 1 до Договору Сторони погодили основні характеристики Товару.

13.02.2020 ТОВ «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» було здійснено передплату за напівфабрикат маски марлевої згідно Договору № 33282/20 від 07.02.2020 на суму 64 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 464 від 13.02.2020, копія якого долучена до матеріалів справи.

На виконання умов Договору Постачальником був поставлений Товар у кількості 6868 шт. на загальну суму 21 345,74 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 66 від 14.02.2020 на суму 6 881,11 грн з ПДВ, № 67 від 20.02.2020 на суму 9 324,00 грн з ПДВ, № 68 від 05.03.2020 на суму 1 224,55 грн з ПДВ та № 69 від 24.03.2020 на суму 3 916,08 грн з ПДВ, підписаними представниками Сторін та скріпленими відбитками печаток товариств.

Доказів поставки Товару на залишкову суму попередньої оплати у розмірі 42 654,26 грн або повернення вказаної суми Покупцю в матеріали справи надано не було.

12.01.2022 ТОВ «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» звернулось до ТОВ «ЗОЗ» з претензією вих. № 23, в якій зокрема, вимагало протягом не більше ніж 7 (семи) календарних днів з моменту отримання даної претензії перерахувати ТОВ «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» заборгованість згідно Договору № 33282/20 від 07.02.2020 на суму 42 654,26 грн.

Вказана претензія надіслана ТОВ «ЗОЗ» 12.01.2022, що підтверджується поштовим відправленням Укрпошта № 0315300138587 від 12.01.2022, фіскальним чеком від 12.01.2020 та описом вкладення у цінний лист № 0315300138587, однак залишена відповідачем без відповіді та належного виконання.

Відповідачем не було здійснено поставку Товару на залишкову суму попередньої оплати в розмірі 42 654,26 грн та не було перераховано зазначену суму на рахунок Покупця, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов викладеного нижче висновку.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

Як зазначалося вище, між сторонами укладений Договір поставки № 33282/20 від 07.02.2020, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Параграфа 1. Глави 30 ГК України та Глави 54 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи 13.02.2020 ТОВ «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» було здійснено оплату за напівфабрикат маски марлевої згідно Договору № 33282/20 від 07.02.2020 на суму 64 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 464 від 13.02.2020, копія якого долучена до матеріалів справи.

В силу вимог статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов Договору Постачальником поставлений Товар у кількості 6868 шт. на загальну суму 21 345,74 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 66 від 14.02.2020 на суму 6 881,11 грн з ПДВ, № 67 від 20.02.2020 на суму 9 324,00 грн з ПДВ, № 68 від 05.03.2020 на суму 1 224,55 грн з ПДВ та № 69 від 24.03.2020 на суму 3 916,08 грн з ПДВ, підписаними представниками Сторін та скріпленими відбитками печаток товариств, проте, доказів поставки Товару на залишкову суму попередньої оплати у розмірі 42 654,26 грн або повернення вказаної суми Покупцю в матеріали справи не надано.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору (п. 8.2. Договору).

Частиною першою ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини другої статті 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За змістом частини другої статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Водночас згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.

Відповідно до частини другої ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 в справі № 911/1958/18 та постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19.

Так, 12.01.2022 ТОВ «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» звернулось до ТОВ «ЗОЗ» з претензією вих. № 23, в якій зокрема, вимагало протягом не більше ніж 7 (семи) календарних днів з моменту отримання даної претензії перерахувати ТОВ «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» заборгованість згідно Договору № 33282/20 від 07.02.2020 на суму 42 654,26 грн, однак залишена відповідачем без відповіді та належного виконання.

Доказів поставки Товару на залишкову суму попередньої оплати у розмірі 42 654,26 грн або повернення вказаної суми матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що зі змісту позовної заяви вбачається, що вимога про повернення суми попередньої оплати аргументована неналежним невиконанням відповідачем договірних зобов`язань.

При цьому умовами п. 2.4. Договору передбачено зобов`язання Покупця прийняти Товар і здійснити оплату його вартості з відтермінуванням платежу протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту поставки Товару Покупцю, що підтверджується підписами уповноважених Сторін на належним чином оформлених видаткових накладних.

Умовами п. 3.1. Договору передбачено зобов`язання Постачальника передати Товар Покупцю протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту погодження Сторонами замовлення. Товар передається за адресою: м. Київ, Ушинського 40.

При цьому, як зазначає позивач у позовній заяві, надати докази погодження замовлення не може, оскільки замовлення погоджувалось по телефону.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів», та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Приймаючи до уваги викладене, а також те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження погодження Сторонами замовлення, зокрема, рахунку на оплату № 28 від 13.02.2020, зазначеного у кожній видатковій накладній, наданих як доказ часткового виконання погодженого відповідачем замовлення та інших доказів погодження відповідачем замовлення на заявлену до стягнення суму, а також враховуючи відсутність у Договорі зобов`язання позивача щодо обов`язкового здійснення передплати перед поставкою, суд вважає зобов`язання відповідача щодо поставки товару, який обмежується десятиденним строком з моменту погодження сторонами замовлення, таким, що не настав.

Також слід зазначити, що відповідно до п. 11.1. Договору, термін дії Договору встановлюється до 31 грудня 2020 року, а по оплаті - до повного розрахунку. У разі відсутності письмових заяв Сторін про розірвання цього Договору, він пролонгується на термін 1 календарний рік на тих же умовах.

Оскільки в матеріалах справи відсутні письмові заяви сторін про розірвання Договору, суд приходить до висновку, що дія Договору пролонгується на термін 1 календарний рік, а саме до 31 грудня 2021 року. Аналогічна позиція щодо пролонгації договору саме на один рік міститься у постанові Вищого господарського суду України від 09.09.2010 № 32/298.

Таким чином, на момент звернення позивача із претензією до відповідача про сплату залишкової суми попередньої оплати у розмірі 42 654,26 грн, а саме: 12.01.2022, та на момент звернення позивача до суду з даною позовною заявою, а саме направлена засобами поштового зв`язку - 24.01.2022, строк Договору поставки № 33282/20 від 07.02.2020 припинив свою дію.

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим Договором винна Сторона несе відповідальність, передбачену цим Договором і чинним цивільним і господарським законодавством України.

Умовами п. 12.3. Договору передбачено, що всі інші умови, не передбачені цим Договором, Сторони погодились врегульовувати шляхом застосування норм Цивільного і Господарського законодавства України.

Дослідивши надані в матеріали справи докази, суд не може погодитись із вірністю вибраного правового обґрунтування спірних відносин, зазначеного у позовній заяві, з огляну на наступне.

Згідно із частиною першою статті 162 ГПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Зокрема, в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Суд з цим висновком погоджується і вважає його застосовним у даній справі, з огляду на що, згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.

Так, частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Верховний Суд, розглядаючи справу № 757/16163/17, у постанові від 17.04.2019 наголосив на характерні для кондикції ознаки, які свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондиція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Загальна умова частини першої ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 ЦК України. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

За частиною першою ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, п. 1 частини другої ст. 11, частини першої ст. 177, частини першої ст. 202, частини першої ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, або якщо набуття відбулося у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Близька правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі № 6-3090цс15.

Як було зазначено, 13.02.2020 ТОВ «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» було здійснено оплату за напівфабрикат маски марлевої згідно Договору № 33282/20 від 07.02.2020 на суму 64 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 464 від 13.02.2020, копія якого долучена до матеріалів справи.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно договору насамперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який мас бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.

У постанові від 23.07.2014, винесеній у справі № 910/24568/13, Вищий господарський суд України зазначає, що згідно з положеннями чинного в Україні законодавства авансом є грошова сума, яку перераховують відповідно до договору наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які має бути отримано (виконано, надано). Тобто в разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 17.06.2021 у справі № 711/5065/15-ц зазначає, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Тобто, грошові кошти попередньої оплати, зазначені у платіжному дорученні № 464 від 13.02.2020, були набуті відповідачем за Договором поставки № 33282/20 від 07.02.2020, тобто за достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Однак, як було встановлено, Договір поставки № 33282/20 від 07.02.2020 припинив свою дію 31.12.2021.

З припиненням дії договору грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли договір припинив свою дію належить до таких підстав. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17.

Отже, внаслідок припинення дії Договору, підстава, на якій відповідач отримав суму оплати - відпала, а відтак така грошова сума втрачає ознаки авансової оплати та стає майном (грошовими коштами), збереженими відповідачем без достатньої правової підстави та підлягає поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

При цьому судом також враховані приписи ст. 530 ЦК України, відповідно до яких якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, не отримавши від відповідача відповіді про результати розгляду претензії про повернення коштів протягом визначеного в строку позивач обґрунтовано звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 42 654,26 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЗ» (03051, місто Київ, вулиця Ушинського, будинок 40; ідентифікаційний код юридичної особи: 38612647) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» (8018, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Максима Залізняка, будинок 165А; ідентифікаційний код юридичної особи: 38935759) грошові кошти у розмірі 42 654 (Сорок дві тисячі шістсот п`ятдесят чотири) грн 26 коп. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 481 (Дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 25.04.2022.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ