Рішення

від 24.04.2022 по справі 910/21781/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.04.2022Справа № 910/21781/21

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/21781/21

за позовом Приватного підприємства «Апрєль»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна енергетична станція»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

30 грудня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Приватного підприємства «Апрєль» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 28.12.2021 року до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна енергетична станція» (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 330 228,05 грн., з них: основного боргу 295 200,00 грн. (двісті дев`яносто п`ять тисяч двісті гривень), пені 22 596,32 грн. (двадцять дві тисячі п`ятсот дев`яносто шість гривень 32 копійки), збитків від інфляції 8192,98 грн. (вісім тисяч сто дев`яносто дві гривні 98 копійок) та 3% річних 4238,75 грн. (чотири тисячі двісті тридцять вісім гривень 75 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки № 17477/53-124-01-21-14417 від 21.04.2021 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/21781/21, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

24.01.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що оплата товару не була проведена вчасно, у зв`язку з важким фінансовим становищем компанії, в якому вона опинилась в умовах законодавчих змін, що відбулися на ринку електричної енергії. Додатково зауважує на необґрунтованості в частині нарахування пені, а також у здійсненні правильності розрахунків 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд зазначає, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"" затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 7300 від 19.04.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Рада суддів України надала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, зокрема, вказала по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні суд розглядає дану справу з перевищенням встановленого ст. 248 Господарського процесуального кодексу України строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2021 року між Приватним підприємством «Апрєль» (надалі позивач, постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (надалі відповідач, покупець) укладено договір поставки № 17477/53-124-01-21-14417 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1 та є невід`ємною частиною договору. Предметом поставки є товар: код ДК 30230000-0 (комп`ютерна техніка) (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 3.1. договору строк поставки товару протягом 60 календарних днів з дати укладання сторонами договору.

В п. 3.2. договору визначено, що поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно з ІНКОТЕРМС 2020 на складі вантажоотримувача за адресою: 30100, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька обл., Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство».

Пунктом 4.1. договору визначено, що ціна товару по договору становить 295 200,00 грн.

За умовами п. 5.1. договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вартажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.

Відповідно до п. 6.3. договору датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної та/або накладної.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП «НАЕК «Енергоатом» за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань сторонами (п. 12.1. договору).

У відповідності до специфікації № 1 загальна вартість товару становить 295 200,00 грн.

На виконання умов договору поставки № 17477/53-124-01-21-14417 від 21.04.2021 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 295 200,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000151 від 29.04.2021 року на суму 163 536,00 грн., № РН-0000176 від 27.05.2021 року на суму 116 064,00 грн. та № РН-0000214 від 11.06.2021 року на суму 15 600,00 грн. Товар за видатковими накладними за якістю та кількістю прийнятий без заперечень 05.05.2021 року комірником ХВ ВП СГ, 07.06.2021 року та 18.06.2021 року зав. скл. ХВ ВП СГ Зінчук О.П., що свідчать підписи та печатки сторін на видаткових накладних.

Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач не розрахувався, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 295 200,00 грн.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 295 200,00 грн. також підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень актом звірки взаємних розрахунків № 55 від 17.11.2021 року станом на 30.09.2021 року, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки № 17477/53-124-01-21-14417 від 21.04.2021 року станом на 30.09.2021 року становить 295 200,00 грн.

Судом встановлено, що позивач, внаслідок неоплати заборгованості за отриманий товар 08.12.2021 року звернувся до відповідача з претензією № 2-10/21П від 04.10.2021 року про сплату заборгованості в розмірі 295 200,00 грн. Вказана претензія була отримана відповідачем 09.12.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0305612971566, проте залишена без відповіді та задоволення.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати поставленого за договором поставки № 17477/53-124-01-21-14417 від 21.04.2021 року товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 295 200,00 грн.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 22 596,32 грн., збитків від інфляції у розмірі 8192,98 грн. та 3% річних у розмірі 4238,75 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір № 17477/53-124-01-21-14417 від 21.04.2021 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

За умовами частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У п. 6.3. договору сторонами передбачено, що датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної та/або накладної. В свою чергу, за положеннями п. 3.2. договору поставка товару здійснюється на склад вантажоотримувача за адресою: 30100, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька обл., Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство».

Як вже було встановлено судом вище, на підставі видаткових накладних № РН-0000151 від 29.04.2021 року, № РН-0000176 від 27.05.2021 року та № РН-0000214 від 11.06.2021 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 295 200,00 грн. Накладні підписані 05.05.2021 року комірником ХВ ВП СГ, 07.06.2021 року та 18.06.2021 року зав. скл. ХВ ВП СГ Зінчук О.П., що кореспондується з місцем поставки, визначеним у п. 3.2. договору.

За умовами п. 5.1. договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вартажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.

Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За приписами частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Отже, виходячи з умов п. 5.1. договору строк оплати товару за видатковими накладними: № РН-0000151 від 29.04.2021 року до 21.06.2021 року включно (19.06.2021 року перепадає на вихідний день на суботу), № РН-0000176 від 27.05.2021 року до 22.07.2021 року включно та № РН-0000214 від 11.06.2021 року до 02.08.2021 року включно.

Станом на момент звернення до суду з даним позовом за отриманий товар відповідач не розрахувався, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 295 200,00 грн.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 295 200,00 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення повної оплати вартості наданих послуг, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг настав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 17477/53-124-01-21-14417 від 21.04.2021 року в розмірі 295 200,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 22 596,32 грн., збитків від інфляції у розмірі 8192,98 грн. та 3% річних у розмірі 4238,75 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).

За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

У статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті (ч. 3 ст. 231 ГК України).

Положеннями ч.ч. 4, 5 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

За змістом ч.ч. 6, 7 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

З системного аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України слідує, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою - шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

За змістом наведених вище положень законодавства розмір неустойки за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування неустойки, або містить умову про те, що вона нараховується відповідно до чинного законодавства, сума неустойки може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18.

При зверненні до суду з даним позовом позивач здійснює нарахування заявленої до стягнення пені на підставі ст. 230 Господарського кодексу України та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", вважаючи, що цими нормами визначено розмір штрафної санкції (пені) за прострочення грошового зобов`язання.

Надававши правову кваліфікацію договірним правовідносинам сторін, судом встановлено, що умовами договору сторонами не було встановлено розмірів пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а тому відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція у вигляді стягнення пені за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.

З огляду на викладені вище норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 22 596,32 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалося судом вище, строк оплати товару за видатковими накладними: № РН-0000151 від 29.04.2021 року до 21.06.2021 року включно (19.06.2021 року перепадає на вихідний день на суботу), № РН-0000176 від 27.05.2021 року до 22.07.2021 року включно та № РН-0000214 від 11.06.2021 року до 02.08.2021 року включно, отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання по оплаті товару з 22.06.2021 року, 23.07.2021 року та 03.08.2021 року.

При цьому, судом встановлено, що позивач здійснює нарахування 3% річних та збитків від інфляції за видатковою накладною № РН-0000151 від 29.04.2021 року з 20.06.2021 року, тоді як правомірним, у даному випадку, є нарахування 3% річних та збитків від інфляції з 22.06.2021 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 4211,87 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 26,88 грн. позивачу належить відмовити.

В частині нарахування збитків від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Оскільки прострочення виконання зобов`язання виникло з 22.06.2021 року, 23.07.2021 року та 03.08.2021 року правомірним є нарахування збитків від інфляції за період з липня 2021 року та серпня 2021 року.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку збитків від інфляції, в межах визначеного позивачем періоду, суд встановив, що загальна сума збитків від інфляції, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 8202,84 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 8192,98 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 307 604,85 грн., з них: основного боргу 295 200,00 грн. (двісті дев`яносто п`ять тисяч двісті гривень), збитків від інфляції 8192,98 грн. (вісім тисяч сто дев`яносто дві гривні 98 копійок) та 3% річних 4211,87 грн. (чотири тисячі двісті одинадцять гривень 87 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 4614,07 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (ідентифікаційний код 24584661, адреса: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3) в особі Відокремленого підрозділу Хмельницька атомна електрична станція) (ідентифікаційний код 21313677, адреса: 30100, м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20) на користь Приватного підприємства «Апрєль» (ідентифікаційний код 24366773, адреса: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23б) грошові кошти: основного боргу 295 200,00 грн. (двісті дев`яносто п`ять тисяч двісті гривень), збитків від інфляції 8192,98 грн. (вісім тисяч сто дев`яносто дві гривні 98 копійок), 3% річних 4211,87 грн. (чотири тисячі двісті одинадцять гривень 87 копійок) та судовий збір 4614,07 грн. (чотири тисячі шістсот чотирнадцять гривень 07 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 25.04.2022р.

СуддяО.В. Котков