Рішення

від 18.04.2022 по справі 357/1967/22

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/1967/22

2/357/1705/22

Категорія 75

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А. Ю. , при секретарі Севериненко Д. В.,

за участю:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Колесник Т.А.;

представник відповідача-2 - адвокат Каракой Т.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до: 1) Комунальної установи «Дитяча школа мистецтв» Узинської міської ради; 2) Гуманітарного відділу виконавчого комітету Узинської міської ради, третя особа в.о директора школи Наталія Сухомлин про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вказаним позовом, в якому просить: 1) визнати незаконним та скасувати наказ № 44-к від 26.11.2021 року, виданий Комунальною установою «Дитяча школа мистецтв» Узинської міської ради; 2) зобов`язати Гуманітарний відділ виконавчого комітету Узинської міської ради виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 26.11.2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року; 3) стягнути з Комунальної установи «Дитяча школа мистецтв» Узинської міської ради, Гуманітарного відділу виконавчого комітету Узинської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію спричиненої моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.; 4) судові витрати покласти на відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 02.09.2020 року працює на посаді викладача теорії музики в Комунальній установі «Дитяча школа мистецтв» Узинської міської ради. 05.11.2021 року їй вручено повідомлення про необхідність до 08.11.2021 року подати документ, який підтверджує отримання нею повного курсу вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, або документ, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини, або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, а також повідомлено, що у випадку ненадання одного з вказаних документів, позивача буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. 26.11.2021 року КУ «Дитяча школа мистецтв» УМР винесено наказ № 44-к, яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи, як працівника, щодо якого встановлена обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та, який відмовляється (ухиляється) від проведення такого щеплення. Вважаючи винесений наказ незаконним, а дії відповідача-1 неправомірними і протиправними, позивач звернулась до суду за захистом. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 року не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік посад, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», вказане щеплення не включене до затвердженого Календаря профілактичних щеплень в Україні, при цьому вказано про порушення її права на працю, права заробляти працею на життя, а також про втручання в її особисте життя. Вважає, що таке втручання може бути дозволене виключно законами, а не підзаконними нормативними актами, до яких належить постанова КМУ та наказ МОЗ, оскільки вказані органи не наділені повноваженнями ухвалювати акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав. Крім того, зазначає про порушення процедури відсторонення, оскільки в оскаржуваному наказі відсутня причина відсторонення позивача від роботи.

23.02.2022 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Цуранову А.Ю.

14.03.2022 року ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи виконуючу обов`язки директора школи Наталію Сухомлин.

08.04.2022 року засобами поштового зв`язку на адресу суду від Гуманітарного відділу виконавчого комітету Узинської міської ради надійшов відзив на позов, в обґрунтування якого вказано, що право на працю позивача не порушується у випадку відсторонення від роботи через відмову від вакцинації проти ковід, адже працівників не звільняють, а відсторонюють, отже за ними зберігається робоче місце і трудовий договір не припиняється. Вказано, що вимога про надання сертифіката про вакцинацію або медичного висновку про абсолютне протипоказання не вважається втручанням у приватне життя і хоча стаття 12 Закону України № 1645 містить перелік обов`язкових щеплень, також передбачено, що окремі працівники можуть підлягати обов`язковим профілактичним щепленням проти інших інфекційних хвороб, перелік яких визначений у наказі МОЗ № 2153, що пройшов відповідну процедуру введення його в дію, тож є законним. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян, тому відсторонення відбувалось в межах чинного законодавства з урахуванням гарантій Конституції України для здоров`я кожної людини. Вказано також про відсутність обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень від ковід. Представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити.

Одночасно з відзивом відповідачем-2 подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі Окружного адміністративного суду міста Києва № 640/29063/21 за позовною заявою до МОЗ України про визнання протиправним та нечинним наказу № 2153 від 04.10.2021 року, з посиланням на об`єктивну неможливість розгляду цієї справи.

12.04.2022 року засобами поштового зв`язку на адресу суду від Комунальної установи «Дитяча школа мистецтв» Узинської міської ради надійшов відзив на позов. В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідачем-1 на виконання наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 року була проведена робота щодо забезпечення виконання вимог вказаного наказу та оскільки позивачем до 08.11.2021 року не було надано інформацію про здійснене щеплення, видано наказ про відсторонення. Вказано про пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на роботу у співвідношенні статтей 3 та 43 Конституції України, тому керівник навчального закладу діяв у відповідності до закону, а відсторонення є правомірним та таким, що відбулось у межах чинного законодавства. Підтримано клопотання відповідача-2 про зупинення справи. Представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити.

19.04.2022 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача-1, в обґрунтування якої зазначено, що вказаний відповідач не виконав свого обов`язку щодо забезпечення направлення позивача на медогляд для перевірки наявності/відсутності протипоказань до вакцинації від COVID-19, не отримав письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків та не дотримався вимог ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо не допуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, при цьому текст повідомлення від 05.11.2021 року свідчить про протиправне перекладення обов`язку про надання працедавцеві таких відомостей на працівника. Вказано про заборону збирання, зберігання, використання і розповсюдження конфіденційної інформації про особу та примушування її до здійснення дій, які не передбачені законодавством. Повторно до попереднього просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

19.04.2022 року на адресу суду надійшла також відповідь позивача на відзив відповідача-2, в обґрунтування якої зазначено, що стаття 46 КЗпП України надає право роботодавцю відсторонити працівника від роботи за певних законних обставин, проте не встановлює обов`язок це робити, при цьому в оскаржуваному наказі відсутні посилання на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи. Повторно до попереднього вказано, що Календар профілактичних щеплень в Україні не містить обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, а Європейська хартія прав пацієнтів гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи стан його здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів. Вказано про те, що відбулось втручання у права позивача, тож просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, пояснила, що 05.11.2021 року позивач отримала повідомлення про обов`язкове щеплення від COVID-19, вона хотіла звернутись до сімейного лікаря з приводу вакцинації, але її не було, була інша лікар, що замінювала, позивач запитала в неї чи потрібно робити медогляд, щоб з`ясувати стан здоров`я на предмет вакцинації, але та відповіла, що люди просто так вакцинуються. Позивач вказує, що якщо б вакцина була внесена до Календаря щеплень, то вона була б досліджена, а використання ПЛР-тестів кожні три дні коштує дуже дорого. Додатково вказала, що з 21.02.2022 року працює дистанційно у зв`язку з військовим станом, введеним на території України.

Представник позивача адвокат Колесник Т.А. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити, додала, що позивач є викладачем теорії музики, 05.11.2021 року отримала повідомлення про обов`язкове щеплення від COVID-19, при цьому вона не відмовляється робити щеплення, але зробить його за умови, що воно буде включено до Календаря щеплень. Вказано про порушений порядок відсторонення від роботи у зв`язку з отриманням усної відмови позивача від щеплення.

В судовому засіданні представник відповідача-2 адвокат Каракой Т.А. позов не визнала, надала пояснення, додатково зазначила, що у позивача був час вирішити питання щодо вакцинації, а доводи сторони позивача щодо віднесення до компетенції санепідемслужби подання висновку про відсторонення від роботи помилкові, оскільки вказана служба ліквідована у 2017 році. Просила відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-1 та третя особа в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, заяв про відкладення судового засідання на адресу суду не надходило. За згодою присутніх в судовому засіданні сторін суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача-1, враховуючи наявний у справі відзив, та третьої особи.

Ухвалою суду на місці відмовлено в зупиненні провадження у справі за клопотанням представника відповідача. Ухвала мотивована відсутністю об`єктивної неможливості розгляду даної справи до завершення розгляду і набрання чинності рішення в іншій справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши позицію позивача та представників сторін в судовому засіданні, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 02.09.2020 року працює на посаді викладача теорії музики в Комунальній установі «Дитяча школа мистецтв» Узинської міської ради, що підтверджується копіями наказу № 21-к від 31.08.2020 року та трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1995 року.

05.11.2021 року Комунальною установою «Дитяча школа мистецтв» Узинської міської ради винесено повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19» № 1, яким ОСОБА_1 під підпис повідомлено, що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, відповідно до наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обов`язкове для працівників закладів освіти.

В повідомленні висловлено прохання надати документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини); або медичний висновок (довідку), виданий закладом охорони здоров`я про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, до початку роботи 08.11.2021 року (до 14:00).

Вказаним повідомлення позивач попереджена, якщо до 08.11.2021 року (до 14:00) нею не буде надано жодного з вищезазначених документів, 08.11.2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ від 06.04.2000 року. Також проінформовано, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме страховий внесок, а також вказаний період не увійде до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Наказом Комунальної установи «Дитяча школа мистецтв» Узинської міської ради № 44-к від 26.11.2021 року, ОСОБА_1 з 26.11.2021 року відсторонено від роботи як працівника, щодо якого встановлена обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та який відмовляється (ухиляється) від проведення такого щеплення. Працівника відсторонено від роботи до проходження повного курсу вакцинації (дві дози) проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, або отримання ним однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дводозних вакцин) та наданням ним підтверджуючого документу про це, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, виданої закладом охорони здоров`я. На час відсторонення за працівником зберігається місце роботи (посада), проте не зберігається заробітна плата.

Підставою відсторонення вказано ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ від 06.04.2000 року, пункт 41-6 постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 року зі змінами, наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» № 2153 від 04.10.2021 року та ст. 46 КЗпП України.

При винесенні оскаржуваного наказу посаду ОСОБА_1 вказано «викладач теоретичних дисциплін та фортепіано».

Позивачем також надано копії наступних документів: наказ КУ «Дитяча школа мистецтв» Узинської міської ради № 37 від 14.09.2021 року «Про педагогічне навантаження та розподіл функціональних обов`язків», яким погоджено педагогічне навантаження викладачів на 2021-2022 навчальний рік та затверджено посадові інструкції педагогічних працівників установи на 2021-2022 навчальний рік; посадова інструкція викладача з відміткою про ознайомлення позивача; довідка Гуманітарного відділу Виконкому Узинської міської ради про доходи ОСОБА_2 № 78 від 20.12.2021 року за період з червня по листопад 2021 року в сумі 81 663,71 грн.; консультаційний висновок КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» від 07.02.2022 року з діагнозом станом на 29.12.2021 року: фолекулярна кіста яєчника (№ 83.0); медична картка хворого від 21.12.2020 року з якої вбачається про відвідування лікаря-гінеколога 07.02.2022 року та рекомендації по завершенню курсу консервативного лікування та уникнення психоемоційних та фізичних перенавантажень.

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

При вирішенні даної справи суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.01.2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).

Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 05.02.2020 року за № 521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19.07.1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26.10.2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19.12.2020 року до 31.12.2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20.05.2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22.07.2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236» ця постанова доповнена п. 41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що вказані нормативно-правові акти відповідають Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції Право на повагу до приватного і сімейного життя, а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цих актів Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 року № 731).

Тож до вказаних нормативно-правових документів та питань щодо їх законності не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення їх в дію вони пройшли.

Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законодавством порядку не визнавались, отже відсутні підстави вважати наведені Закони України, рішення Кабінету Міністрів України і наказ Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

Крім того, посилання позивача на те, що відсторонення працівника від роботи на підставі ст. 46 КЗпП України не може бути застосоване до спірних правовідносин, оскільки щеплення від гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не передбачено Календарем профілактичних щеплень є безпідставним. Пунктом 1 Календаря профілактичних щеплень, який затверджено наказом МОЗ України 16.09.2011 року № 595, не визначено, що це єдиний нормативно-правовий акт, яким регулюється перелік таких щеплень, при цьому іншими нормативно-правовими актами не заборонено встановлювати обов`язкові профілактичні щеплення.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає, а тому вказані аргументи позивача суд відхиляє.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді викладача в Комунальній установі «Дитяча школа мистецтв» Узинської міської ради та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.

Відповідачем було повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Як слідує зі змісту позовної заяви та пояснень позивача, остання не надала роботодавцю довідки/медичного висновку відповідної форми про наявність у неї протипоказів до вакцинації, що могло б стати підставою для її не відсторонення від роботи та не надала сертифікату про проходження щеплення, що свідчить про свідоме небажання виконувати вимоги законодавства, тож роботодавець був зобов`язаний відсторонити її від роботи без збереження заробітної плати, що відповідає вимогам наказу.

З огляду на доведеність вказаного факту, суд відхиляє посилання позивача на відсутність письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також перекладення обов`язку про надання працедавцеві таких відомостей.

Також, з огляду на ліквідацію Державної санітарно-епідеміологічної служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 348 від 29.03.2017 року, суд відноситься критично до аргументу позивача про порушення вимог ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» про можливість не допуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

При цьому суд звертає увагу, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що у разі порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже в даному випадку відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Посилання позивача на те, що ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено жодних посилань на обов`язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.

Статтею 46 КЗпП України передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, що на думку суду, має місце в даному випадку.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Слід визначити, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках передбачених законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.04.2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст. 8 Конвенцією.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15.11.2016 року, з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні ж таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене , рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19.07.1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Суд звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження відносно позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Відповідно до вказаної статті кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суд в постанові від 10.03.2021 року по справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 46 КЗпП України, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 44-к від 26.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 » задоволенню не підлягають, а виходячи з цього, задоволенню не підлягають і вимоги про зобов`язання відповідача-2 виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу відсторонення, а також вимоги про стягнення моральної шкоди, завдання якої, крім того, позивач не обґрунтувала та не довела належними і допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 4, 12, 81, 89, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 25.04.2022 року.

СуддяА. Ю. Цуранов