Рішення від 18.01.2022 по справі 756/13420/21

19.01.2022 Справа № 756/13420/21

Унікальний номер судової справи 756/13420/21

Номер провадження 2/756/1285/22

Рішення

Іменем України

(заочне)

19 січня 2022 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Банасько І.М.,

за участю секретаря судового засідання Слуцького О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Філігран» про захист прав споживачів та визнання недійним кредитного договору,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 30.07.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Філагран» укладено Кредитний договір №2661002385-025998, за умовами якого позивач отримав грошові кошти в розмірі 8000,00 грн зі сплатою процентів за користування позикою у розмірі 3192,00 грн, проценти за користування кредитом становлять 1,9% за кожний день користування фінансовим кредитом, що становить 693,5 процентів річних. Позивач не підтверджує, що підписуючи вказаний договір отримала у чіткій та зрозумілій формі від відповідача у письмовому вигляді інформацію, передбачену ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Позивач вважає, що при укладенні вказаного кредитного договору порушені його права як споживача, зокрема, кредитором не було надано позивачу інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та можливість дострокового повернення кредиту та його умови, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування тощо. Отже, недотримання та невиконання відповідачем імперативних вимог, встановлених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є підставою згідно ст. 215 ЦК України, для визнання спірного кредитного договору недійсним Окрім того, позивач вказує на порушення відповідачем норм, встановлених п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме вважає несправедливим розмір відсоткової ставки, визначений п. 3.2.1, п. 7.1 Кредитного договору. Зазначала, що п. 12.16.2 договору суперечить ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування», що також є підставою для визнання договору недійсним. Позивач вважає, що відповідачем порушено норми, встановлені абзацами 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», оскільки з аналізу кредитного договору вбачається, що надана позивачем згода на обробку персональних даних є безстроковою та безвідкличною. На думку позивача відсутність у кредитному договорі права відізвати свою заяву на обробку персональних даних є порушенням закону та підставою для визнання кредитного договору недійсним.

На підставі викладеного, позивач просить визнати недійсним кредитний договір №2661002385-025998 від 30.07.2016, укладений між сторонами.

Ухвалою суду від 10.09.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №756/344/21, визначено, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.11.2021 постановлено витребувати у ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Філігран»; Товариство з обмеженою відповідальністю "Фальконі" оригінал кредитного договору №2661002385-025998 від 30.07.2016.

У судове засідання позивач не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи судом повідомлена належним чином. У прохальній частині позовної заяви міститься клопотання позивача про розгляд справи за її відсутності.

Разом з тим, на виконання ухвали суду від 25.11.2021 позивачем було надіслано на адресу суду оригінал кредитного договору №2661002385-025998 від 30.07.2016.

Відповідач явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив. Про дату, час і місце розгляду справи по суті повідомлялись належним чином, про що у матеріалах справи містяться відповідні документи.

Разом з тим, відповідачем у встановлений законом строк до суду не подано заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та не подано відзиву на позовну заяву.

Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому суд прийшов до висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України та відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом було досліджено оригінал кредитного договору №2661002385-025998 від 30.07.2016, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Філігран», за умовами якого відповідач надав позивачу фінансовий кредит в сумі 8 000,00 грн (а.с. 7-9).

Загальними положеннями вказаного договору, а саме п. 4.4.2 передбачено, що підписанням цього договору свідчить та гарантує, що на момент укладення цього договору позивач отримав від кредитодавця повну і достовірну інформацію про його особу та місцезнаходження, а також про умови отримання фінансового кредиту.

Так, договором визначено розмір позики, строк фінансового кредиту, проценти за користування фінансовим кредитом та їх сплата, відповідальність сторін за порушення умов договору, порядок повернення фінансового кредиту тощо.

За змістом п. 3.1. позивач зобов`язалась повернути фінансовий кредит у повному обсязі у порядку та на умовах, визначених цим договором, та у строк, вказаний у п. 5 цього договору.

Згідно п. 3.2, п. 3.3. договору проценти за користування позикою становить 3 192,00 грн. Проценти за користування фінансовим кредитом становлять 1.9% за кожний день користування фінансовим кредитом, що становить 693,5 процентів річних. Тип процентної ставки - фіксована. Фіксована процентна ставки за цим договором становить тридцять дев`ять процентів, починаючи з дати видачі фінансового кредиту і закінчуючи датою повернення фінансового кредиту включно, що становить суму, що визначена в п. 3.2 цього договору за весь строк користування фінансовим кредитом. Загальна сума фінансового кредиту становить 11 192,00 грн.

Відповідно до п. 5.4. договору дата повернення фінансового кредиту - 19.08.2016 включно.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що у випадку порушення (прострочення) позичальником строку повернення фінансового кредиту та/або оплати суми процентів за користування фінансовим кредитом, позичальник додатково, крім процентів за користування фінансовим кредитом за кожен день прострочення сплачує кредитодавцеві неустойку у вигляді пені у розмірі 1% від загальної суми фінансового кредиту за кожен день прострочення шляхом внесення готівкових коштів у касу кредитодавця або перерахування таких коштів на поточний банківський рахунок кредитодавця в строк протягом трьох календарних днів з моменту прострочення.

Судом встановлено, що зобов`язання відповідача з надання позивачу кредиту були виконані в повному обсязі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

За змістом ст. 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Так, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим щодо неї, оскільки при підписанні даного договору позивачка ознайомилась та погодилась з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність у останньому несправедливих умов, а всі твердження позивачки з даного приводу судом розцінюються як її спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від її добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», перед укладенням договору про надання фінансових послуг фінансова установа чи інший суб`єкт господарювання, що надає фінансові послуги, зобов`язані повідомити клієнта у письмовій або електронній формі, у тому числі шляхом надання клієнту доступу до такої інформації на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, про: 1) особу, яка надає фінансові послуги: а) найменування (для фізичної особи - підприємця: прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові), місцезнаходження, контактний телефон і адреса електронної пошти особи, яка надає фінансові послуги, адреса, за якою приймаються скарги споживачів фінансових послуг; б) найменування особи, яка надає посередницькі послуги (за наявності); в) відомості про державну реєстрацію особи, яка надає фінансові послуги; г) інформацію щодо включення фінансової установи до відповідного державного реєстру фінансових установ або Державного реєстру банків; ґ) інформацію щодо наявності в особи, яка надає фінансові послуги, права на надання відповідної фінансової послуги; д) контактну інформацію органу, який здійснює державне регулювання щодо діяльності особи, яка надає фінансові послуги; 2) фінансову послугу - загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити клієнт, включно з податками, або якщо конкретний розмір не може бути визначений - порядок визначення таких витрат; 3) договір про надання фінансових послуг: а) наявність у клієнта права на відмову від договору про надання фінансових послуг; б) строк, протягом якого клієнтом може бути використано право на відмову від договору, а також інші умови використання права на відмову від договору; в) мінімальний строк дії договору (якщо застосовується); г) наявність у клієнта права розірвати чи припинити договір, права дострокового виконання договору, а також наслідки таких дій; ґ) порядок внесення змін та доповнень до договору; д) неможливість збільшення фіксованої процентної ставки за договором без письмової згоди споживача фінансової послуги; 4) механізми захисту прав споживачів фінансових послуг: а) можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг; б) наявність гарантійних фондів чи компенсаційних схем, що застосовуються відповідно до законодавства.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України №6-1341цс15 від 02.12.2015.

Однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в суду немає правових підстав для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного суду України №6-94цс13 від 25.12.2013).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, умови кредитування позичальник розумів та погодив, інформацію стосовно наданих фінансових послуг в розумінні ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» отримав.

Як встановлено в ході розгляду справи та не було спростовано позивачем, погоджену суму коштів ним отримано, згоду на укладення договору ним протягом 14 днів після укладення спірного договору у розумінні ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відкликано не було.

Враховуючи зміст пунктів кредитного договору, позивач з моменту підписання цього договору обізнаний щодо оплатності кредиту, свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.

Судом беззаперечно установлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки; періоду внесення платежів, відповідальність за порушення умов договору.

Таким чином, враховуючи те, що матеріали справи спростовують твердження позивача про те, що кредитором не було надано повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту як перед укладенням, так і під час укладення договору про надання споживчого кредиту, суд не убачає підстав для задоволення позовних вимог з цих підстав.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 також посилалась на несправедливість умов договору щодо сплати штрафних санкцій, встановлених п. 7.1 договору та на невідповідність п. 12.16.2 кредитного договору статті 19 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;

2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;

3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно зі ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналіз наведених законодавчих норм свідчить, що свобода договору включає не тільки вільний вияв волі сторін на вступ у договірні відносини, а й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст. ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів (плати за користування кредитом), у тому числі черговість погашення заборгованості, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору (правова позиція, що була висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-845цс15 та Верховним Судом у постанові від 25 січня 2018 року у справі № 475/704/15-ц).

ОСОБА_1 , уклавши кдоговір на умовах фінансового кредиту від 30.07.2016 №2661002385-025998, добровільно і свідомо погодилася з його змістом, зокрема, з умовами, які визначають розмір плати за користування кредитом, механізмом її нарахування у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником взятих на себе за договором зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту. Позивач на момент укладення договору не заявляв заперечень чи додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував умови кредитного договору.

Згідно із п. 12.15 підписанням цього договору позичальник підтвердив, що надає згоду на передачу та обробку персональних його даних кредитодавцю, а кредитодавець повідомив його належним чином про умови та строки такої обробки.

Судом встановлено, що позивач підписуючи договір, погодилася з усіма його умовами та підтвердила факт ознайомлення умовами договору, а також надала свою добровільну згоду на обробку її персональних даних.

Згідно ст. 2 Закону України "Про захист персональних даних", згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

Відповідно до абз. 5 та 11 ч.2 ст. 8 Закону України "Про захист персональних даних", суб`єкт персональних даних має право: 5) пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; 11) відкликати згоду на обробку персональних даних.

Згідно п. 3 ч. 1ст. 11 Закону України "Про захист персональних даних", підставою для обробки персональних даних, зокрема є укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Отже, відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.

Таким чином, суд не приймає до уваги доводи позивачки щодо недійсності договору з підстав того, що він суперечить абз. 5, 11 п.2 ст. 8 Закону України "Про захист персональних даних".

Крім того, як убачається з положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, від 10 лютого 2010 року, п. 58).

Разом з цим, відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитний договір 30.07.2016 №2661002385-025998 укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, з дотриманням вимог щодо його укладення, із зазначенням умов, які не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та не порушують вимог Закону України «Про захист персональних даних».

Інших доводів, які б спростували висновки суду, матеріали справи не місять, а відтак у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 89, 141, 263-265, 279, 280-284, 354 - 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Філігран» (адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 14/1; код ЄДРПОУ 39623382) про захист прав споживачів та визнання недійним кредитного договору - відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя І.М. Банасько