Рішення

від 26.04.2022 по справі 910/21434/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2022Справа № 910/21434/21

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Дочірнього підприємства "ВІННИЦЬКА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСІЛЬЕЛЕКТРО" (21022, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Енергетична, будинок 7) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД" (04119, місто Київ, вул. Зоологічна, будинок 4 А, офіс 139) про стягнення 102 885,34 грн,

Без виклику сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Дочірнього підприємства "ВІННИЦЬКА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСІЛЬЕЛЕКТРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД" про стягнення 102 885,34 грн та 28.12.2021 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що всупереч умовам договору купівлі-продажу №28072021/7-5, який був укладений між Дочірнім підприємством "ВІННИЦЬКА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСІЛЬЕЛЕКТРО" (далі позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД" (далі відповідач, постачальник), відповідачем в односторонньому порядку було збільшено вартість товару в порівнянні із вартістю, вказаною у рахунку від 28.07.2021, на відповідно зменшену кількість товару, а саме за видатковою накладною №165 від 11.08.2021у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 102 885,34 грн з яких: 97176,00 грн - сума основного боргу, 1605,24 грн - пені, 1259,09 грн - 3% річних та 2 8845,01 грн - інфляційних витрат.

Ухвалою суду від 29.12.2021 позовну заяву Дочірнього підприємства "ВІННИЦЬКА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСІЛЬЕЛЕКТРО" - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 29.12.2021, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 відкрите спрощене позовне провадження у справі № 910/21434/21 без повідомлення учасників сторін.

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 24.01.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105491826114) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка отримана останнім 04.02.2022, що підтверджується відомостями з офіційного сайту організації поштового зв`язку «УКРПОШТА» https://track.ukrposhta.ua/.

04.02.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого останній зазначає, що товар вказаний у видатковій накладній № 165 від 11.08.2021 на суму 405 484,80 грн отримував представник позивача на підставі Довіреності № 272 від 09.08.2021 в особі начальника відділу постачання Мотієць Оленою Миколаївною про що свідчить належно, оформлена та підписана обома сторонами видаткова накладна № 165 від 11.08.2021 на суму 405 484,80 грн, а відтак відповідно до пункту 4.5. Договору, підписання уповноваженою особою Покупця на прийняття Продукції видаткової накладної, свідчить про згоду Покупця із характеристиками та кількістю Продукції, вказаними Постачальником у видатковій накладній.

Враховуючи вищевикладене відповідач визнає надмірно сплачені кошти позивачем в розмірі 29595,20 грн та не заперечує проти повернення цих коштів на рахунок позивача.

Окрім того відповідач у відзиві на позовну заяву просив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

04.02.2022 на адресу суду від відповідача надійшла заява про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Остання мотивована тим, що у зв`язку зі складністю справи, значним обсягом та характером доказів у справі, поданих сторонами, а також тим, що розгляд справи має велике значення для обох сторін.

14.02.2022 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до якої, останній просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до укладеного між сторонами договору, сторони погодили у п. 3.1.- 3.2. Договору, що ціна Продукції, що поставляться за договором є договірною і вказується у відповідних рахунках та специфікаціях на поставку Продукції. Відтак на думку позивача така істотна умова договору як ціна, погоджена Сторонами у рахунку-фактурі № 3535 від 28.07.2021 за поставку труби в кількості 13,65 тонн за ціною з ПДВ за одиницю товару 39200 грн. на суму 535 080 грн.

Натомість в додатках до відзиву Відповідачем подано до суду рахунок № 3535 від 28.07.2021 - Всього на суму 642 096 грн в якому визначає ціну договору 535 080 грн та 107 016 грн ПДВ.

Разом з тим, з посиланням на пункт 3.3. Договору купівлі - продажу від 28.07.2021 відповідач зазначає, що Покупцем було сплачено повну вартість товару з ПДВ на суму 535 080 грн., а відтак позивач вважає, що долучений до відзиву на позовну заяву рахунок-фактури № 3535 від 28.07.2021 на суму 642 096 грн в якому визначено ціну договору 535 080 грн та 107 016 грн ПДВ є фальсифікація та не був предметом Договору та не фігурував навіть у претензійному порядку вирішення спору.

Ухвалою суду від 21.02.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД" проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - відмовлено.

29.03.2022 від представника позивача надійшло клопотання про підтвердження судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, які складають 7200,00 грн.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

28 липня 2021 року між Дочірнім підприємством "ВІННИЦЬКА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСІЛЬЕЛЕКТРО" (далі позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД" (далі відповідач, постачальник) було укладено договір купівлі -продажу № 28072021/7-5 (далі - «Договір»).

Згідно пункту 1.1. Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві металопрокат, іменований надалі «Продукція», в кількості, якості, номенклатурі та асортименті, наведених у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного Договору та рахунках.

Покупець зобов`язаний прийняти продукцію і оплати її у строки, передбачені даним Договором та додатками до нього (п. 1.2 Договору).

Згідно пункту 2.1. Договору Поставка продукції здійснюється відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс-2010» з врахуванням особливостей, встановлених договором.

У відповідності до п. 2.2 Договору кількість кожної партії Продукції узгоджується між Сторонами у Специфікаціях до Договору та в рахунках.

Згідно з п. 2.6Договору термін поставки Продукції - 5 (п`ять) банківських днів після зарахування 100% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій Продукції узгоджуються Сторонами у Специфікаціях до Договору.

Пунктом 3.1 Договору сторони передбачили, що ціна Продукції, що поставляється за Договором є договірною і вказується у відповідних рахунках та специфікаціях на поставку Продукції.

Загальна сума Продукції, яка вказана в рахунку на оплату, базується на теоретичній вазі та може відрізнятися в менший або більший бік після відвантаження Продукції, що буде підтверджено відповідними документами. У випадку відвантаження на більшу суму, Покупець зобов`язаний виконати доплату у термін до 2 (двох) банківських днів з дати поставки Продукції, якщо інше не обумовлено у відповідній специфікації до Договору. У випадку відвантаження Продукції меншу, ніж авансовий платіж, Постачальник повертає грошові кошти Покупцю (п. 3.5 Договору).

У відповідності до п. 4.1 Договору, приймання Продукції за кількістю та якістю здійснюється матеріально відповідальним представником Покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленою у відповідності з вимогами чинного законодавства України та умовами Договору:

за кількістю - на підставі даних видаткової накладної або товарно-транспортної накладної відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості», затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6;

за якістю - згідно із супровідними документами, що посвідчують якість Продукції, яка поставляється, затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. N П-7.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що підписання уповноваженою особою Покупця на прийняття Продукції видаткової накладної, свідчить про згоду Покупця із характеристиками та кількістю Продукції, вказаними Постачальником у видатковій накладній.

Згідно п. 5.1 Договору, сторони передбачили, що у разі порушення Постачальником строків поставки Продукції, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,3% від суми невиконаного зобов`язання.

Пунктами 7.1 та 7.2 Договору, сторони погодили, що Договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2021 р. але у будь - якому випадку до повного виконання взятих на себе зобов`язань.

Зміни і доповнення до Договору оформлюються у письмовій формі специфікаціями до нього і вступають в силу після їх підписання Сторонами.

На підставі виставленого Постачальником рахунку № 3535 від 28.07.2021 за поставку труби в кількості 13,65 тонн за ціною з ПДВ за одиницю товару 39200 грн. на суму 535 080 грн, Покупцем було здійснено 100% передоплату у розмірі 535080,00 грн (платіжне доручення №1800 від 30.07.2021).

11.08.2021 відповідачем було поставлено товар за видатковою накладною №162, яка містить наступні відомості: договір - Договір купівлі - продажу № 28072021/7-5 від 28.07.2021; розр. Док. - рахунок на оплату покупцю №3535 від 28 липня 2021, товар - труба 630x12 в кількості 8,62 тон. за ціною 39 200 грн без ПДВ, сума без ПДВ 337904,00 грн. всього із ПДВ -405 484,80 грн.

Вищевказаний товар отримав начальник відділу постачання - Мотієць Олена Миколаївна на підставі довіреності №272 від 09.08.2021.

При цьому як стверджує позивач, у видатковій накладній № 165 від 11.08.2021 зазначена загальна вартість 405 484 грн. 80 коп. Тобто, на думку позивача, відповідачем в односторонньому порядку було збільшено вартість товару в порівнянні із вартістю, вказаною у рахунку від 28.07.2021, на відповідно зменшену кількість товару.

Таким чином, вважаючи що ціна за одиницю товару без ПДВ вказана помилково, останнім на адресу відповідача було надіслано лист про відповідну описку, яка мала бути виправлена та вказана аналогічна ціна але з урахуванням ПДВ.

Відповідачем було перераховано на рахунок позивача 100 000 грн як надміру сплачених грошових коштів за договором № 28072021/7-5.

Оскільки відповідач повернув грошові кошти за Договором не в повному обсязі, позивачем 07.10.2021 на адресу відповідача було надіслано претензію №95 про повернення залишку коштів по передоплаті в розмірі 97 176,00 грн.

У відповіді на претензію ТОВ "СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД" від 12.10.2021 листом №12/10-21 повідомило, що у відповідності до п. 4.5. Договору представник ДП «Вінницька механізована колона» ПрАТ «Київсільелектро» за довіреністю №272 в особі начальника відділу постачання Мотієць О.М. підписала видаткову накладну №165 від 11.08.2021, а відтак погодилась з ціною виставленій в останній.

Таким чином, відповідач вважає суму вказану у видаткову накладній №165 від 11.08.2021 чесною та такою, що відповідає добросовісності поведінки Постачальника. Також відповідач погодився підготувати акт звірки взаєморозрахунків між сторонами на 29 595,20 грн. Інші вимоги претензії не визнав.

18.10.2021 ДП «Вінницька механізована колона» ПрАТ «Київсільелектро» повторно звернулось на адресу ТОВ "СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД" з вимогою виправлення видаткової накладної та повернення залишку коштів по передоплаті в розмірі 97 176 грн. Однак, дана вимога залишена без задоволення.

Оскільки вищевказана претензія була залишена без відповіді ТОВ "СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД", позивачу не повернуто та не поставлено погоджений між сторонами товар на вказану суму, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було зазначено вище, за умовами п. 2.6 Договору термін поставки Продукції - 5 (п`ять) банківських днів після зарахування 100% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій Продукції узгоджуються Сторонами у Специфікаціях до Договору.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором.

Не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 року в справі № 909/524/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Суду також звертає увагу на приписи частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, за якими якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення відповідної вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Як було зазначено вище, факт здійснення попередньої оплати на користь відповідача грошових коштів за погоджений товар, що був вказаний у виставленому Постачальником рахунку № 3535 від 28.07.2021 за поставку труби в кількості 13,65 тонн за ціною з ПДВ за одиницю товару 39200 грн. на суму 535 080 грн, Покупцем було здійснено 100% передоплату у розмірі 535080,00 грн (платіжне доручення №1800 від 30.07.2021).

11.08.2021 відповідачем було поставлено товар за видатковою накладною №162, яка містить наступні відомості: договір - Договір купівлі - продажу № 28072021/7-5 від 28.07.2021; розр. Док. - рахунок на оплату покупцю №3535 від 28 липня 2021, товар - труба 630x12 в кількості 8,62 тон. за ціною 39 200 грн без ПДВ, сума без ПДВ 337904,00 грн. всього із ПДВ -405 484,80 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що товар вказаний у видатковій накладній № 165 від 11.08.2021 на суму 405 484,80 грн отримував представник позивача на підставі Довіреності № 272 від 09.08.2021 в особі начальника відділу постачання Мотієць Оленою Миколаївною про що свідчить належно, оформлена та підписана обома сторонами видаткова накладна № 165 від 11.08.2021 на суму 405 484,80 грн, а відтак відповідно до пункту 4.5. Договору, підписання уповноваженою особою Покупця на прийняття Продукції видаткової накладної, свідчить про згоду Покупця із характеристиками та кількістю Продукції, вказаними Постачальником у видатковій накладній.

Окрім того, відповідачем подано до суду рахунок-фактуру № 3535 від 28.07.2021 - всього на суму 642 096 грн в якому визначає ціну договору 535 080 грн та 107 016 грн ПДВ.

Як вбачається із видаткової накладної №165 від 11.08.2021 товар був отриманий за

довіреністю №272 в особі начальника відділу постачання Мотієць О.М. У довіреності №272 від 09.08.2021 зазначено, що начальник відділу постачання Мотієць О.М. уповноважена на отримання цінностей (товару) від ТОВ "СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД" за рахунком фактурою № 3535 від 28.07.2021.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що підписання уповноваженою особою Покупця на прийняття Продукції видаткової накладної, свідчить про згоду Покупця із характеристиками та кількістю Продукції, вказаними Постачальником у видатковій накладній.

Пунктом 7.2 Договору, сторони погодили, що зміни і доповнення до Договору оформлюються у письмовій формі специфікаціями до нього і вступають в силу після їх підписання Сторонами.

Враховуючи вищевикладене вбачається, що начальник відділу постачання Мотієць О.М. була уповноважена виключно на отримання товару, а не на вчинення правочину щодо зміни ціни товару.

Будь-яких специфікацій або додаткових угод, якими було змінено вартість товару сторонами суду не надано, а відтак твердження відповідача спростовуються тим, що Мотієць О.М. була уповноважена на зміну вартості поставленого товару за видатковою накладною №165 від 11.08.2021.

Окрім того, заперечення відповідача стосовно належного рахунку № 3535 від 28.07.2021 - Всього на суму 642 096 грн в якому визначає ціну договору 535 080 грн та 107 016 грн ПДВ, який був долучений відповідачем спростовуються зокрема наступним.

Матеріали справи містять зареєстровану податкову накладну від 30.07.2021 №28 ТОВ "СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД" платника ПДВ, якою було зафіксовано опис товару (труба 630х12), кількість (13,65 тон) та ціну без урахування ПДВ (32666,67 грн за одиницю) при цьому обсяги постачання складають 445 900 грн та 89180 грн ПДВ.

Положеннями п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України) передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з положеннями абз. 14 п. 201.10 ст. 201 ПК України, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Згідно з абз. 1 п. 201.10. ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Положеннями абз. 2 п. 201.10. ст. 201 ПК України передбачено, що податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01.07.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження (абз. 3 п. 201.10. ст. 201 ПК України).

Таким чином, положеннями податкового законодавства передбачено, що при здійсненні кожної операції постачання товару продавець товарів, у нашому випадку позивач, зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних

Абзацом 5 п. 201.10. ст. 201 ПК України передбачено, що підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Пунктом 12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабміну від 29.12.2010 № 1246 (далі - Порядок № 1246), передбачено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДПС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема: дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

За результатами перевірок, визначених п. 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція) (п. 13 Порядку № 1246).

Абзацом 13 п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, з положень ПК України вбачається, що прийняття податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних підтверджується квитанцією в електронному вигляді у текстовому форматі, а якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття податкової накладної, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як було зазначено, позивачем в матеріали справи було надано податкову накладну № 28 від 30.07.2021, яка містить в собі дані про опис товару (труба 630х12), кількість (13,65 тон) та ціну без урахування ПДВ (32666,67 грн за одиницю) при цьому обсяги постачання складають 445 900 грн та 89180 грн ПДВ.

Так, положеннями абз. 6 п. 201.10. ст. 201 ПК України становлено, що з метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Крім того, надана позивачем копія податкової накладної містить в собі відмітки про реєстрацію в ЄДРП (Єдиному реєстрі податкових накладних) зареєстрована в ЄРПН.

При цьому, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару (надання послуг) та їх прийняття. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 та від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.

Таким чином, зважаючи на виконання позивачем своїх зобов`язань з перерахування відповідачу попередньої оплати за товар, а також беручи до уваги нездійснення відповідачем поставки позивачу товару на суму 97176,00 грн, суд, з урахуванням обставин даної справи, дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частини 1 статті 670 та частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати непоставленого товару вартістю 97176,00 грн.

Станом на момент розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним позивачу товару, як і доказів, які свідчать про повернення ним позивачеві означеної суми грошових коштів у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі N 923/875/19).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з наведених вище норм процесуального законодавства, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів поставки товару у відповідності до умов договору на суму 97176,00 грн.

Крім того, у пред`явленому позові Дочірнє підприємство "ВІННИЦЬКА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСІЛЬЕЛЕКТРО" просило суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 2845,01 грн., нараховані у період з 01.09.2021 року по 30.11.2021 року, 3 % річних у розмірі 1259,09 грн., нараховані у період з 11.08.2021 року по 22.12.2021 року, а також пеню у розмірі 1605,24 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року в справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року в справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Як вбачається з позовної заяви, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати як за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання (повернення попередньої оплати), так і за прострочення виконання не грошового зобов`язання (поставка товару).

Однак, нарахування 3% річних та інфляційних втрат є правомірним виключно за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання (зобов`язання повернення попередньої оплати).

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором.

Не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 року в справі № 909/524/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Суду також звертає увагу на приписи частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, за якими якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Суд зазначає, що покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та не передання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки/якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу.

У такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати.

Водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар.

Таким чином, направивши відповідачу вимогу про повернення попередньої оплати від 07.10.2021 № 95 у розмірі 97 176,00 грн, яка була отримана відповідачем, позивач реалізував своє право на односторонню відмову від договору купівлі -продажу № 28072021/7-5 від 28.07.2021, у зв`язку з чим між сторонами припинились зобов`язання стосовно поставки товару, зокрема, у відповідача припинився обов`язок поставити/до поставити позивачу товар та водночас виник обов`язок повернути попередню оплату за вже оплачений товар.

В силу положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки відповідь на вимогу позивача про повернення попередньої оплати датована відповідачем 12.10.2021 № 12/10-21 (що свідчить про те, що станом на 12.10.2021 відповідач в будь-якому випадку отримав вищевказану вимогу позивача), беручи до уваги норми ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був повернути позивачу попередню оплату в строк до 19.10.2021 року.

Таким чином обгрунтованим періодом для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду нарахування є з 20.10.2021 по 22.12.2021 (3% річних) та з 20.10.2021 по 30.11.2021 (інфляційні втрати).

Суд здійснивши власний розрахунок суми 3 % річних, дійшов висновку, що обгрунтованим розміром 3% річних, що підлягають задоволенню становить 495,20 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних позивачу належить відмовити.

Стосовно розрахунку інфляційних втрат з урахуванням вищевикладеного,суд зазначає наступне.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Суд здійснивши власний розрахунок суми інфляційних втрат дійшов висновку, що обгрунтованим розміром суми інфляційних втрат, що підлягають задоволенню становить 777,41 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 0,3%, що складає 1605,24 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини першої ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина перша ст. 624 ЦК України).

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Частинами четвертою та шостою ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 5.1 Договору, сторони передбачили, що у разі порушення Постачальником строків поставки Продукції, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,3% від суми невиконаного зобов`язання.

Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 06.04.2020 у справі №910/4783/19 та від 15.05.2018 №917/889/17.

Відтак відповідальність, яка встановлена в п. 5.1 Договору за своєю правовою природою є штрафом, а не пенею.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми штрафу з врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що останній здійснено невірно, оскільки, останнім було застосовано при розрахунку вартість усього товару, що вказаний у рахунку у той час як п. 5.1 Договору сторонами передбачено, що у разі порушення Постачальником строків поставки Продукції, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,3% від суми невиконаного зобов`язання.

Враховуючи, що сума невиконаного зобов`язання становить 97176,00 грн, розмір штрафу складає 291,53 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафу суд відмовляє.

Відтак, означений позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7200,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.27,30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України подаються разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

У позовній заяві позивач зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката складатимуть до 15000,00 грн.

У клопотанні наданому позивачем розмір витрати на професійну правничу допомогу адвоката становить 7200,00 грн.

В обґрунтування розміру заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу надав суду договір №35 від 17.12.2021 про надання правничої допомоги, укладеного між позивачем (клієнт - Дочірнім підприємством "ВІННИЦЬКА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСІЛЬЕЛЕКТРО") та адвокатом Швець Анастасією Володимирівною (виконавець).

Пунктами 3.2 та 3.3 договору передбачено, що після підписання договору клієнт сплачує аванс адвокату в розмірі 6500,00 грн.

Сторони домовились, що клієнт сплачує гонорар з розрахунком 1200,00 грн за 1 годину виконаних робіт та наданих послуг.

У долученому детальному опису робіт №АВ-00001 від 10.03.2022 адвокатом Швець Анастасією Володимирівною було надані наступні послуги:

Консультація клієнта -1 година;

Правовий аналіз договірних відносин та документів - 1 година;

Підготовка позову до суду - 2 години;

Підготовка супровідного листа (усунення недоліків) - 15 хвилин;

Опрацювання відзиву та підготовка відповіді на відзив надсилання стороні та в суду - 1 година 30 хвилин;

Підготовка клопотання про долучення доказів - 15 хвилин.

Загальна вартість робіт 6 год та складає 7200,00 грн.

Платіжним дорученням № 3459 від 20.12.2021 Дочірнім підприємством "ВІННИЦЬКА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСІЛЬЕЛЕКТРО" на рахунок ФОП Швець А.В. було перераховано грошові кошти у розмірі 6500,00 грн. а також платіжним дорученням №670 від 14.03.2022 на рахунок ФОП Швець А.В. було перераховано грошові кошти у розмірі 700,00 грн.

Крім того, у матеріалах справи наявний ордер на надання правової допомоги на ім`я Швець Анастасії Володимирівни (серія АВ № 1030412 від 11.02.2022), вищевказаний ордер виданий Дочірнім підприємством "ВІННИЦЬКА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСІЛЬЕЛЕКТРО".

Тобто, позивач заявив до відшкодування судові витрати, пов`язані з правничою допомогою, на загальну суму 7200,00 грн.

Вивчивши надані позивачем докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, з урахуванням матеріалів справи, її категорії та складності, суд доходить висновку про те, що позивачем доведено факт надання послуг правничої допомоги на суму 7200,00 грн., які є документально підтвердженими, співмірними із складністю справи та наданими послугами.

Крім того, суд дійшов висновку, що відповідно змісту пункту 4 частини другої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а саме диспозицією вказаної норми визначено, що адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Суд звертає увагу, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 22.10.2020 Верховного Суду по справі №910/9187/19.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Таким чином оскільки витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, а виходячи із того, що за положеннями ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суд може, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, а таке клопотання відсутнє, витрати позивача на правничу допомогу мають бути йому відшкодовані за рахунок відповідача.

Згідно з частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД" (04119, місто Київ, вул. Зоологічна, будинок 4 А, офіс 139; код ЄДРПОУ 42689731) на користь Дочірнього підприємства "ВІННИЦЬКА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА" ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСІЛЬЕЛЕКТРО" (21022, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Енергетична, будинок 7, код ЄДРПОУ 00132351) 97176 (дев`яносто сім тисяч сто сімдесят шість) грн. 00 коп. основного боргу, 495 (чотириста дев`яносто п`ять) грн. 20 коп. 3 % річних, 777 (сімсот сімдесят сім) грн. 41 коп. інфляційних втрат, пеня у розмірі 291 (двісті дев`яносто одна) грн 53 коп. витрат по сплаті судового збору у розмірі 2178 (дві тисячі сто сімдесят вісім) грн. 54 коп., а також 6909 (шість тисяч дев`ятсот дев`ять) грн. 92 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 27.04.2022.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ