Рішення

від 26.04.2022 по справі 910/18724/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2022Справа № 910/18724/21

За позовом Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СР"КОЛУМБ"

про стягнення 7 229, 07 грн

Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадська спілка "Українська ліга авторських та суміжних прав" (далі також - ГС «УЛАСП») звернулася до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "СР "Колумб" (далі також - ТОВ «СР «Колумб») про стягнення заборгованості в розмірі 6 940, 16 грн, 3% річних в розмірі 107,24 грн, інфляційних втрат в розмірі 181,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором № ТЗ-103/11/20-Н від 01.12.2020 про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах.

Відповідно до ухвали суду від 23.11.2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом із позовом ГС «УЛАСП» подала до суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

З огляду на те, що суд ухвалив здійснювати розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи, а від позивача та відповідача не надходили письмові заперечення проти такого порядку розгляду, тоді заява позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволенню не підлягає.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.11.2021 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 30.11.2021 до суду повернувся поштовий конверт з ухвалою суду з відміткою: за закінченням терміну зберігання.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.11.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СР «Колумб» (далі - користувач), Громадською спілкою «Українська ліга авторських та суміжних прав» (далі - суміжна організація), Приватною організацією «Організація колективного управління авторських та суміжних прав» (далі - авторська організація) та Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» (далі - ПО «УЛАСП») було укладено договір № ТЗ-103/1/20-Н про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах, умовами якого передбачено, що користувач доручає ПО «УЛАСП» укласти від його імені та за його рахунок договори, за якими користувач отримає одночасно як дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів авторського права (творів), так і дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань).

Договір про надання дозволу на використання суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав укладається строком на 1 рік (із автоматичною пролонгацією) і є за своєю правовою природою ліцензійним договором (п. 3.1 договору).

Договір про надання дозволу на використання авторського права та виплату винагороди за використання об`єктів авторського права укладається строком на 1 рік (із автоматичною пролонгацією) і є за своєю правовою природою ліцензійним договором (п. 3.2 договору).

За змістом п. 3.3 договору, за договорами, зазначеними в пунктах 3.1 та 3.2, користувач здійснює оплату за 1 рік шляхом виплати в розстрочку, а саме здійснює оплату щомісячними платежами. Під щомісячними платежами мається на увазі оплата роялті за один календарний місяць. При цьому, користувачем здійснюється оплата єдиним платежем як за авторські, так і за суміжні права (надалі також - «Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права») в розмірі, що зазначений в Додатку № 3 до цього договору в строк для сплати роялті, що визначений у додатку № 3 до цього договору на рахунок ПО «УЛАСП».

Відповідно до п. 3.3.1. договору, механізм розстрочки, передбачений цим договором, діє наступним чином. Користувач активує механізм розстрочки шляхом здійснення першого Єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права (роялті) в повному обсязі не пізніше 15 днів з дати підписання цього договору. Режим розстрочки за загальним правилом за цим договором діє без обмеження строку. В той же час, якщо користувач не сплачував Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права два календарних місяці поспіль, то механізм розстрочки припиняє дію достроково і розпочинають діяти умови річної оплати (умови річної оплати означають: оплату за рік у вигляді повної передоплати, причому її строк здійснення вважається таким, що настав; і це правило стосується кожного із дозволів: як стосовно авторських прав, так і стосовно суміжних прав). Підставою для оплати в цьому випадку є сам це договір із додатками до нього.

Додатками № 1 та № 2 до договору № ТЗ-103/11/20-Н від 01.12.2020, між користувачем, від імені якого діє ПО «УЛАСП» та Громадською спілкою «Українська ліга авторських та суміжних прав» (суміжна організація) були підписані договори про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав та про надання дозволу на використання об`єктів авторського права та виплату винагороди за використання об`єктів авторського права.

Додатком № 3 до договору № ТЗ-103/11/20-Н від 01.12.2020 погоджено перелік закладів, в яких користувач здійснює використання об`єктів суміжних прав та об`єктів авторського права (м. Київ, пр.-кт Академіка Глушкова, 13б, «ТРК «Магелан»; м. Запоріжжя, пр.-кт Соборний, 147, ТЦ «Україна»; м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 48, ТЦ «Depo't»), а також розмір єдиного сукупного платежу за майнові права, який становить 1 200, 00 грн, тобто 300 грн за кожний заклад користувача.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав зобов`язання щодо оплати винагороди за використання в комерційній діяльності музичних творів за договором № ТЗ-103/11/20-Н від 01.12.2020, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 6 940,16 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 107,24 грн - 3 % річних та 181,67 грн - інфляційні втрати за період з 29.04.2021 по 02.11.2021.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) - організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Частиною третьою статті 426 Цивільного кодексу України встановлено, що використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб`єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону).

Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як встановлено судом, за змістом п. 3.3 договору № ТЗ-103/11/20-Н від 01.12.2020, за договорами, зазначеними в пунктах 3.1 та 3.2, користувач здійснює оплату за 1 рік шляхом виплати в розстрочку, а саме здійснює оплату щомісячними платежами. Під щомісячними платежами мається на увазі оплата роялті за один календарний місяць. При цьому, користувачем здійснюється оплата єдиним платежем як за авторські, так і за суміжні права (надалі також - «Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права») в розмірі, що зазначений в Додатку № 3 до цього договору в строк для сплати роялті, що визначений у додатку № 3 до цього договору на рахунок ПО «УЛАСП».

Відповідно до п. 3.4. договору № ТЗ-103/11/20-Н від 01.12.2020, отриманий ПО «УЛАСП» від користувача Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права перераховується ПО «УЛАСП» на рахунок суміжної організації та на рахунок авторської організації. Пропорції щодо перерахування на суміжну організацію та на авторську організацію дотримуються ПО «УЛАСП» завжди в рівних частках (50 % на 50 %). Тобто 50 % від зазначеного платежу користувача має отримати суміжна організація, а інші 50 % - авторська організація.

Розмір Єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права становить 1 200, 00 грн, тобто 300 грн (п. 3 Додатку № 3 до Договору).

Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права перераховується користувачем на розрахунковий рахунок ПО «УЛАСП» відповідно до умов основного договору (договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав). Він сплачується не пізніше, ніж за п`ять днів до початку місяця за який він здійснюється (п. 4 Додатку № 3 до Договору).

Як вбачається з доводів позивача та не спростовано відповідачем, станом на час вирішення спору, відповідач визначеної договором винагороди (роялті) у повному обсязі на рахунок ПО «УЛАСП» не оплатив, в результаті чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 13 880,25 грн, за період з травня 2021 року до квітня 2022, з яких 50 % винагороди - 6 940, 16 грн належить позивачу.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № ТЗ-103/11/20-Н від 01.12.2020, а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, наявність та обсяг заборгованості відповідача за договором у розмірі 6 940, 16 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, а тому підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 6 940, 16 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 107,24 грн - 3 % річних та 181,67 грн - інфляційні втрати за період з 29.04.2021 по 02.11.2021.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором № ТЗ-103/11/20-Н від 01.12.2020, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 107,24 грн - 3 % річних та 181,67 грн - інфляційних втрат за період з 29.04.2021 по 02.11.2021.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст.ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СР «Колумб» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 3, оф. 176; код ЄДРПОУ 39551952) на користь Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. А.Аболмасова, 5, група приміщень 57, офіс 7; код ЄДРПОУ 42502769) заборгованість в розмірі 6 940,16 грн, 3% річних в розмірі 107,24 грн, інфляційні втрати в розмірі 181,67 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 270, 00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.04.2022 року.

Суддя Ю.О.Підченко