Рішення

від 26.04.2022 по справі 910/14690/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2022Справа № 910/14690/21Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки» (42644, Сумська обл., Тростянецький р-н, с. Печини, вул. Центральна, буд. 2-А; ідентифікаційний код: 33486731)

до Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 33642855)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор» (36014, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Павленківська, буд. 24; ідентифікаційний код: 31834605)

про стягнення 467157,16 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.09.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки» з вимогами до Аграрного фонду про стягнення 467157,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов`язку з оплати послуг із зберігання зерна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки» залишено без руху; встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 15.09.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2021 відкрито провадження у справі №910/14690/21; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

18.10.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що договір зберігання між позивачем та відповідачем не укладався. При цьому, належними та допустимими доказами існування правовідносин складського зберігання є 1) укладений договір та 2) складські квитанції, які містять дані, зокрема, про особу, від якої прийнято на зберігання зерно.

25.10.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

12.11.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення, які суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 залучено до участі у справі №910/14690/21 третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор».

20.12.2021 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор» (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець) укладено Договір складського зберігання зерна №40/11, відповідно до умов якого поклажодавець зобов`язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, кукурудзи, якість яких відповідає діючим ДСТУ, за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця, і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах и в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором.

Відповідно до п. 3.3.2 Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011 поклажодавець зобов`язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку, визначеному п. 3.1.4 договору.

Згідно з п. 4.1 Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011 розрахунки відшкодування витрат по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Відшкодування витрат по зберіганню зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.

У п. 4.3 Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011 зазначено, що за зберігання 1 тонни зерна за 30 календарних днів відшкодовується 17,50 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 4.4 Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011 (в редакції Додаткового договору від 31.12.2011) поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна з моменту передачі зерна на зберігання зерновому складу на підставі актів виконаних робіт за умови надходження на рахунок поклажодавця кошті з Державного бюджету на зазначені цілі.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових договорів до Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011, якими вносились зміни та доповнення до вказаного договору (зокрема, щодо строку його дії та порядку розрахунків).

З пояснень третьої особи (Товариства з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор»), наданих 20.12.2021, вбачається, що зерно зберігалось у зерносховищах за адресою: Харківська обл., Богодухівський р-н., с. Губарівка, вул. Гутянська, буд. 91а.

Вказані обставини не заперечувались відповідачем у заявах по суті справи.

15.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Карнарук Н.В., зареєстрований в реєстрі за №33.

Відповідно до п. 1.1 Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.02.2019 його предметом є купівля-продаж нерухомого майна - комплекс, що знаходиться за адресою: Харківська обл., Богодухівський р-н, с. Губарівка, буд. 91а.

Згідно з п. 5.1 Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.02.2019 нерухоме майно передається покупцю на підставі акту приймання-передачі у день укладення цього договору.

Право власності на нерухоме майно, що є предметом цього договору, виникає у покупця після нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього права у відповідності до п. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (п. 5.3 Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.02.2019).

Право власності на вказаний комплекс було зареєстровано за позивачем 15.02.2019 (відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності).

За Актом приймання-передачі сільськогосподарської продукції від 03.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор» передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки» на зберігання сільськогосподарську продукцію, що належить Аграрному фонду та перебуває на території зернового складу за адресою: Харківська обл., Богодухівський р-н, с. Губарівка, буд. 91а, для подальшого зберігання, а саме:

1) пшениця 3-го класу (урожай 2010 року) вагою 436 кг;

2) жито 3-го класу (урожай 2011 року) вагою 231785 кг;

3) жито 3-го класу (урожай 2012 року) вагою 897861 кг.

Листом-повідомленням №23 від 12.08.2019 позивач повідомив відповідача про зміну власника будівель зерносховища, передачу новому власнику (позивачу) залишків зерна на зберігання та про необхідність укладення договору зберігання з новим власником (Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки»).

Листом вих. №40-09/843 від 27.08.2019 відповідач повідомив позивача про те, що між сторонами відсутні будь-які правовідносини та відповідач не має затвердженого паспорта бюджетної програми за КПКВК 2801250 «Витрати Аграрного фонду, пов`язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, переробки та експортом об`єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду» на 2019 рік.

Судом встановлено, що позивачем було виписано складські квитанції на вище вказаний залишок зерна: №99 від 18.09.2019 (пшениця 3-го класу (урожай 2010 року) вагою 436 кг); №105 від 18.09.2019 (жито 3-го класу (урожай 2011 року) вагою 231785 кг); №106 від 18.09.2019 (жито 3-го класу (урожай 2012 року) вагою 897861 кг).

Відповідачем у відзиві на позовну заяву не було висловлено будь-яких заперечень щодо обсягів зерна, яке залишалось на зберіганні станом на дату складання позивачем вказаних складських квитанцій.

23.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор» надіслало Аграрному фонду лист-повідомлення №210 від 20.09.2019, в якому повідомило про зміну власника будівель зерносховища, передачу новому власнику залишків зерна на зберігання та про необхідність укладення договору зберігання з новим власником (Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки») (вказаний лист отриманий відповідачем 25.09.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення).

27.07.2021 позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату послуг зернового складу №53 від 27.07.2021 за період з 18.09.2019 по 30.06.2021 на суму 467157,16 грн. До вказаної вимоги позивачем були долучені копії складених ним складських квитанцій на залишок зерна, що фактично зберігався у складі, придбаному позивачем у третьої особи, акти виконаних робіт за період з вересня 2019 року по червень 2021 року та розрахунки вартості послуг.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що оскільки залишки зерна відповідача (пшениця 3-го класу (урожай 2010 року) вагою 436 кг; жито 3-го класу (урожай 2011 року) вагою 231785 кг; жито 3-го класу (урожай 2012 року) вагою 897861 кг) фактично зберігаються у позивача, останній зобов`язаний оплатити вартість послуг зберігання у сумі 467157,16 грн за період з 18.09.2019 по 30.06.2021.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що договір зберігання між позивачем та відповідачем не укладався. При цьому, належними та допустимими доказами існування правовідносин складського зберігання є 1) укладений договір та 2) складські квитанції, які містять дані, зокрема, про особу, від якої прийнято на зберігання зерно.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором складського зберігання.

У відповідності до частини 3 та 4 статті 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною 1 статтею 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Як встановлено судом, 08.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор» (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець) укладено Договір складського зберігання зерна №40/11, відповідно до умов якого поклажодавець зобов`язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, кукурудзи, якість яких відповідає діючим ДСТУ, за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця, і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах и в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Відповідно до п. 24 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

За складськими квитанціями №63 від 06.08.2012, №4731 від 18.04.2019, №4732 від 18.04.2019, №4733 від 18.04.2019, №4734 від 19.04.2019, №4735 від 22.04.2019, №4736 від 22.04.2019, №4737 від 23.04.2019, №4738 від 23.04.2019, №4739 від 24.04.2019, №4740 від 24.04.2019, №4741 від 24.04.2019, №4742 від 24.04.2019, №4716 від 24.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор» (зерновий склад) прийняло від відповідача на зберігання зерно, найменування, характеристики та вага (кількість) якого зазначена у вказаних складських квитанціях.

Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Строк зберігання зерна - до пред`явлення вимоги поклажодавцем (п. 7.1 Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011).

Відповідно до п. 8.1 Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011 в редакції Додаткового договору від 31.12.2014 договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі.

Зважаючи на ті обставини, що станом на 31.12.2015 у третьої особи перебувало на зберіганні зерно відповідача, що передбачало існування взаємних обов`язків сторін договору, суд дійшов висновку, що строк дії Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011 було продовжено (враховуючи умови договору, що договір діє у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі).

Відповідно до ч. 3 ст. 943 Цивільного кодексу України у разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Застосування законодавцем у ч. 3 ст. 943 Цивільного кодексу України поняття «первісний зберігач» дає підстави дійти висновку, що у певних випадках (зокрема, у разі передання первісним зберігачем на зберігання іншій особі речі поклажодавця) у правовідносинах, які виникають/змінюються внаслідок таких дій задіяні три учасника - первісний зберігач, новий зберігач та поклажодавець.

Зважаючи на ті обставини, що позивач у даній справі набув на праві власності комплекс, де зберігалось майно (зерно) відповідача (за адресою: Харківська обл., Богодухівський р-н, с. Губарівка, буд. 91а), та за актом приймання-передачі від 03.07.2019 первісний зберігач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор») передав на зберігання новому зберігачу (Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки») залишки зерна, про що було виписано позивачем відповідні складські квитанції, беручи до уваги, що відповідно до ч.3 ст. 943 Цивільного кодексу України у разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними, суд дійшов висновку, що поклажодавець зобов`язаний за зберігання залишків зерна здійснювати плату на умовах Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011.

При цьому, така плата повинна здійснюватися на користь фактичного зберігача, в даному випадку на користь позивача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки».

Крім того, як вбачається зі ст. 946 Цивільного кодексу України, на поклажодавця покладено обов`язок внести плату за весь фактичний час зберігання речі.

З огляду на викладені обставини, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність будь-яких правовідносин між позивачем та відповідачем та відсутність у відповідача обов`язку оплачувати надані позивачем послуги із зберігання зерна.

При цьому суд зауважує, що за весь період фактичного зберігання зерна позивачем відповідач не вчинив жодних дій, направлених на вивезення зерна з зернового складу. Так само, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до позивача чи третьої особи з претензіями/вимогами, з яких би вбачалось існування суперечностей між сторонами щодо зерна/його належного зберігача.

Таким чином, позицію відповідача, який фактично отримував протягом спірного періоду послуги із зберігання зерна від позивача, про безпідставність оплачувати такі послуги суд вважає неаргументованою та недоречною (до того ж доказів оплати послуг на користь третьої особи за спірний період відповідачем суду також не надано).

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 18.09.2019 по 31.05.2021 позивач нарахував місячну плату за зберігання зерна, виходячи зі ставки 17,50 грн. з ПДВ за тонну зерна.

Однак, з червня 2021 року позивач в односторонньому порядку збільшив плату за зберігання до 55,80 грн з ПДВ за 1 тонну зерна.

У позовній заяві позивач пояснив, що плата у розмірі 17,50 грн. з ПДВ за тонну зерна була визначена Наказом Мінагрополітики України №213 від 30.05.2011, який втратив чинність 31.12.2020, у зв`язку з чим у червні 2021 року плата нараховувалась в сумі 55,80 грн за новими діючими тарифами зернового складу, затвердженими наказом позивача №186-ОД від 25.06.2020.

Однак, суд зазначає, що як умовами Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011, так і додатковими умовами до нього сторонами було погоджено плату за зберігання зерна у розмірі 17,50 грн з ПДВ за 1 тонну.

При цьому, відповідно до п. 8.5 Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011 зміни до договору вносяться лише за згодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2 ст.632 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, зважаючи на чинність Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011, в якому погоджено плату за зберігання зерна (17,50 грн з ПДВ за 1 тонну), та відсутність погодження між сторонами збільшення плати за зберігання (зміна умов договору), що також вбачається з листа відповідача №40-07/277 від 03.08.2021, суд дійшов висновку, що нарахування плати за зберігання зерна у червні 2021 повинно здійснюватись з урахуванням плати, встановленої у договорі, - 17,50 грн з ПДВ за 1 тонну.

Отже, плата за червень 2021 року становить 19776,44 грн.

Таким чином, загальний розмір плати за період з 18.09.2019 по 30.06.2021 становить 423875,03 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

З огляду на те, що умовами Договору складського зберігання зерна №40/11 від 08.04.2011 сторони не визначили строки оплати відповідачем наданих позивачем послуг зі зберігання, суд дійшов висновку щодо необхідності застосування положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України з метою визначення строку виконання відповідачем обов`язку з оплати наданих позивачем послуг зі зберігання.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Так як перелік форм пред`явлення кредитором вимоги про сплату заборгованості не є вичерпним, суд дійшов висновку, що вимога кредитора про сплату заборгованості може бути оформлена, зокрема, у вигляді надісланого акту виконаних робіт (наданих послуг) або претензії про сплату заборгованості.

Як встановлено судом, 27.07.2021 позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату послуг зернового складу №53 від 27.07.2021 за період з 18.09.2019 по 30.06.2021 на суму 467157,16 грн. До вказаної вимоги позивачем були долучені копії складених ним складських квитанцій на залишок зерна, що фактично зберігався у складі, придбаному позивачем у третьої особи, акти виконаних робіт за період з вересня 2019 року по червень 2021 року та розрахунки вартості послуг.

Таким чином, станом на дату розгляду справи у суді строк виконання відповідачем свого обов'язку з оплати послуг зберігання зерна є таким, що настав.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 423875,03 грн. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Аграрного фонду у розмірі 423875,03 грн за надані позивачем послуги зі зберігання зерна за період з 18.09.2019 по 30.06.2021 підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 423875,03 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки» про стягнення з Аграрного фонду заборгованості у розмірі 467157,16 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 423875,03 грн.

Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, які, по суті, зводяться до відсутності бюджетного фінансування (так як Аграрний фонд не мав можливості провести процедури закупівель за державні кошти у зв`язку з відсутністю затвердженого в установленому законодавством порядку паспорта бюджетної програми за КЕКВ2801250 «Витрати Аграрного фонду, пов`язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, переробки та експортом об`єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду»), суд зазначає, що згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За таких обставин, факт відсутності бюджетного фінансування в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати наданих послуг, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання.

Суд зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України".

При цьому, щодо передбаченої умовами Договору залежності здійснення відповідачем оплати від отримання ним самим відповідного бюджетного фінансування, то суд зазначає, що хоча умови чинного цивільного законодавства передбачають право сторін, не відходячи від обов`язкових вимог актів цивільного законодавства, в іншій частині погодити умови договору на власний розсуд, однак встановлена Договором залежність оплати від отримання фінансування не визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами та не вказує на подію, яка має неминуче настати (фінансування не є такою подією), а отже в розумінні ст.ст. 251-252, 530 Цивільного кодексу України, не є строком (терміном) виконання зобов`язань.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 33642855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки» (42644, Сумська обл., Тростянецький р-н, с. Печини, вул. Центральна, буд. 2-А; ідентифікаційний код: 33486731) грошові кошти у розмірі 423875 (чотириста двадцять три тисячі вісімсот сімдесят п`ять) грн 03 коп. та судовий збір у розмірі 6358 (шість тисяч триста п`ятдесят вісім) грн 13 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.04.2022

Суддя І.О. Андреїшина