Рішення

від 20.04.2022 по справі 914/4102/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2022 Справа № 914/4102/21

За позовом: Приватного підприємства «Беркут», м.Львів,

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (КЕВ м. Львова), м. Львів,

про стягнення 64'303,10 грн,

Суддя Яворський Б.І.,

при секретарі Муравець О.М.

Представники cторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

СУД ВСТАНОВИВ:

Суть спору. На розгляд господарського суду Львівської області 30.12.2021 надійшла позовна заява Приватного підприємства «Беркут» до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про стягнення 64'303,10 грн заборгованості за період 29.12.2015-07.12.2021, з яких: 53'776,49 грн втрат від інфляції та 10'526,61 грн 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 у справі №914/3749/15 було виконане лише 08.12.2021. За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати до моменту фактичного виконання рішення суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 30 грудня 2021 року справу № 914/4102/21 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою суду від 04.01.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Після усунення позивачем допущених недоліків, ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 24.02.2022, надано відповідачу строк на подання відзиву-протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, явка сторін визнана на власний розсуд.

16.02.2022 відповідач подав суду відзив на позовну заяву (вх.№4316/22), у якому зазначив, що про існуючу заборгованість, присуджену рішенням суду у справі №914/3749/15, відділу стало відомо лише з моменту заміни сторони правонаступником у справі №914/3749/15. Відповідачем на виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 27.10.2021 у справі №914/3749/15 08.12.2021 погашено заборгованість за рішенням суду. Також зазначає про неправомірне нарахування сум, заявлених до стягнення з відповідача, оскільки з боку відповідача відсутній факт прострочення виконання грошового зобов`язання. Просив застосувати строк позовної давності до заявлених вимог.

23.02.2022 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№710/21), у якій просить суд стягнути з відповідача 34'585,35 грн втрат від інфляції за період 01.04.2017-30.11.2021 та 8'404,78 грн 3% річних за період 12.03.2017-07.12.2021, нарахованих на суму основного боргу та інфляційних втрат.

Положення п.2 ч.2 ст.46 ГПК України надають позивачу процесуальну можливість збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а також право до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У матеріалах справи відсутні докази наявності підстав, передбачених ч.6 ст.46 ГПК України.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яка була заявлена у позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір (п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав щодо прийняття заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог. Таким чином ціна позову, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, становить 42'990,13 грн.

Судове засідання 24.02.2022 у даній справі не відбулося у зв`язку з введенням воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Ухвалою від 09.03.2022 розгляд справи призначено на 21.04.2022, явка сторін обов`язковою не визнавалася.

У судове засідання 21.04.2022 представники сторін не з`явилися, про причини відсутності не повідомили. Враховуючи те, що у матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву і явка сторін обов`язковою не визнавалася, суд розглянув справу за відсутності сторін.

У судовому засіданні 21.04.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

У провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/3749/15 за позовом Приватного підприємства «БЕРКУТ» до Львівського управління начальника робіт (УНР) про стягнення 67'491,79 грн заборгованості за договором № 19/10/12 на поставку матеріалів від 19.10.2012.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 у справі №914/3749/15, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено; присуджено до стягнення з Львівського управління начальника робіт 59'074,60 грн. основної заборгованості, 2'234,96 грн. 3% річних, 20'582,53 грн. інфляційних втрат та 1'218,00 грн. судового збору.

04 січня 2016 року на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.10.2021 здійснено заміну сторони боржника Львівського управління начальника робіт на Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова (КЕВ м. Львова) в наказі Господарського суду Львівської області від 04.01.2016 у справі №914/3749/15, видано дублікат наказу та поновлено строк пред`явлення його до виконання.

Позивач зазначив, що 08.12.2021 відповідач погасив зазначену заборгованість, що підтверджуєтся копією банківської виписки з рахунку позивача.

За таких обставин, позивач за порушення строків щодо виконання рішення суду просить стягнути з відповідача 34'585,35 грн втрат від інфляції за період 01.04.2017-30.11.2021 та 8'404,78 грн 3% річних за період 12.03.2017-07.12.2021, тобто до моменту фактичного його виконання.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору про поставку матеріалів №19/10/12 від 19.10.2012.

Матеріалами справи підтверджується, що у Львівського управління начальника робіт правонаступником якого є КЕВ м.Львова перед позивачем існувала основна заборгованість, яка разом із 3% річних, інфляційними втратами та судовим збором була стягнута на підставі наказу від 04.01.2016 на примусове виконання рішення суду від 14.12.2015 у справі № 914/3749/15, яке відповідач виконав лише 08.12.2021.

Частина 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43 рішення КСУ у справі «Шмалько проти України»).

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» зазначено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження.

Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (ч. 1 ст. 12 вказаного Закону). Відтак, право стягувача на звернення судового рішення до примусового виконання є можливим в будь який час у межах зазначеного Законом строку, водночас добровільне (самостійне) виконання могло бути вчинене боржником до початку примусового виконання рішення суду.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Таким чином, моментом виконання відповідачем грошового зобов`язання є 08.12.2021.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Отже, за змістом ст.ст. 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Як уже відзначалося, згідно із ч. 1 ст. 18 та ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальністю, встановленої законом.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив (ч. 2 ст. 52 ГПК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (вказана правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 р. у справі № 916/190/18).

У п.22 Постанови від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц ВП ВС наголосила що, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц. У даній справі предметом позову було стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України за період з 1 вересня 2012 року по 1 жовтня 2015 року за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, підтверджених вироком суду. Як уже відзначалося, рішенням Господарського суду Львівської області від 18.10.2017 стягнуто з відповідача 75'687,50 грн, наказ на примусове виконання видано 06.11.2017, а сплачені дані кошти стягувачу (позивачу) були лише 02.11.2020. Тому вимога про стягнення 3% річних та інфляційних за період до виконання рішення суду є правомірною.

Відповідач не спростував доводів позивача, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які встановлені в ході судового розгляду.

Відповідно до ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягають заявлені позивачем 34'585,35 грн. інфляційних втрат та 8'404,78 грн 3% річних.

Щодо заяви позивача про застосування строку позовної давності, суд відзначає, що згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Як уже відзначалося, позивач подав заяву про зменшення позовних вимог з урахуванням періоду карантинних обмежень..

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № 15 від 24.01.2022 на суму 2'270,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому судовий збір покладається на відповідача у розмірі 2'270,00 грн, що є мінімальною ставкою за звернення до господарського суду із позовною заявою майнового характеру.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (КЕВ м. Львова) (79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2; ЄДРПОУ 07638027) на користь Приватного підприємства «Беркут» (79066, м. Львів, вул. Драгана, 30/42; ЄДРПОУ 23267591) 8'404,78 грн. 3% річних, 34'585,35, грн. інфляційних втрат та 2'270,00 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.04.2021.

Суддя Яворський Б.І.