Рішення

від 20.02.2022 по справі 920/1264/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.02.2022м. СумиСправа № 920/1264/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1264/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «е-Кард ЮА» (просп. Степана Бандери, буд. 9, корп. 2, офіс 2-301 м. Київ, 04073, ідентифікаційний код 43246932),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛЕС ГРУП» (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 130, кв. 25, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 43932351),

про стягнення 31 452,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до відповідача, у якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 31 452,08 грн за договором від 01.06.2021 № 28244/21; з них: 11 136,13 грн основного боргу, 629,16 грн інфляційних втрат та 1 004,83 грн 15 % річних, судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обгрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору від 01.06.2021 № 28244/21 щодо оплати поставленого товару.

Ухвалою від 29.11.2021 у справі № 920/1264/21 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/1264/21; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 18.01.2022, 10:00 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 Господарського процесуального кодексу України - до 11.01.2022; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України до 14.01.2022.

13.12.2021 представником позивача через систему «Електронний суд» надіслано до суду заву про вступ у справу як представника від 13.12.2021 (вх. № 10150/21), де представник позивача просить надати йому доступ до електронної справи № 920/1264/21 в системі «Електронний суд».

14.12.2021 відповідальною особою Відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Господарського суду Сумської області здійснено відповідні дії щодо надання доступу представнику позивача до електронної справи.

Ухвалою від 18.01.2022 у справі № 920/1264/21 судом постановлено відкласти розгляд справи № 920/1264/21 по суті на 08.02.2022, 10:00 без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання; зобов`язати позивача надати суду письмові пояснення щодо розміру основного боргу відповідача за договором від 01.06.2021 № 28244/21.

25.01.2022 представником позивача подано до суду через систему «Електронний суд» додаткові письмові пояснення, де представник позивача зазначає, що станом на 24.01.2022 розмір основного боргу відповідача перед позивачем за договором від 01.06.2021 № 28244/21 складає 29 818,09 грн.

08.02.2022 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

За приписами частини тринадцятої статті 32 ГПК України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи факт виходу з відпустки судді Джепи Ю.А. та положення частини тринадцятої статті 32 ГПК України, суд ухвалою від 11.02.2022 призначив справу № 920/1264/21 до розгляду по суті в судовому засіданні на 21.02.2022, 10:30.

Станом на 21.02.2022 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.

Копії ухвал від 29.11.2021, від 18.01.2022 та від 11.02.2022 у справі № 920/1264/21, надіслано судом відповідачеві за повідомленою позивачем адресою, а саме: АДРЕСА_1 , повернуто відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Судом у відповідності до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» за запитом від 21.02.2022 за кодом 446330677575 станом на 21.02.2022 отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІЛЕС ГРУП» (ідентифікаційний код 43932351) зареєстровано за адресою: вул. Герасима Кондратьєва, буд. 130, кв. 25, м. Суми, 40021.

Таким чином, відповідач вважається таким, що не належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання для розгляду даної справи по суті та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Частиною четвертою статті 240 ГПК України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

01.06.2021 між сторонами укладено договір № 28244/21 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого позивач зобов`язується забезпечити відповідачу поставку товарів та послуг в мережі станції, через Систему Е100, з використанням карток, а відповідач зобов`язується приймати товари та послуги у власність та оплачувати їх вартість на умовах даного договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що найменування, асортимент товару та послуг, які позивач повинен поставити відповідачу, визначаються усною заявкою пред`явника картки.

Відповідно до пункту 1.3 договору умови про товар та/або послуги, їх ціна, строк оплати вказуються сторонами в додатках (специфікаціях) до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки за товари/послуги та Web-послуги, які були поставлені/надані за цим договором здійснюються в національній валюті України - гривні, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 4.2 договору визначено, що відповідач здійснює оплату на підставі рахунку на оплату на умовах відстрочення платежу, також відповідач має право вносити авансові платежі. Авансові платежі здійснюються на підставі договору, при цьому у призначенні платежу вказується номер та дата договору. Датою оплати є дата зарахування коштів на поточний рахунок позивача.

Пунктом 4.3 договору визначено, що оплата здійснюється в останній день розрахункового періоду, але не пізніше 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати, на підставі виставленого позивачем рахунку на оплату. В зв`язку з ритмічним характером поставок товарів та послуг та відповідно до погодженої сторонами та встановленої цим договором періодичності оплати поставлених товарів та наданих послуг постачальник складає зведену податкову накладну по результатам кожного розрахункового періоду.

За змістом пункту 4.4 договору з інформацією про поточну ціну товарів і послуг в Системі Е100 відповідач може ознайомитись на сайті Системи Е100 в мережі Інтернет за наступним електронним адресом: https://e100.eu. Інформація про вартість Web-послуг розміщуються позивачем в особистому кабінеті відповідача. Зазначені поданому електронному адресу ціни, є інформаційними цінами Системи Е100 і не застосовуються імперативно при визначенні вартості товарів і послуг придбаних відповідачем за даним договором. Ціна товарів і послуг за даним договором може формуватися постачальником з урахуванням системи знижок, з якою відповідач може ознайомитися в мережі Інтернет по зазначеному вінце електронному адресу.

Пунктом 4.5 договору визначено, що ціну даного договору складає сума вартості товару/послуг поставлених/наданих відповідачу на підставі цього договору.

Пунктом 4.6 договору визначено, що вартість товарів та/або послуг, а також Web-послуг за даним договором вказується позивачем у рахунках на оплату, видаткових накладних/актах прийому-передачі товару та актах наданих послуг.

Відповідно до пункту 4.7 договору якщо позивач протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, починаючи від дати отримання відповідачем видаткових накладних актів прийому-передачі товару та/або актів наданих послуг, не одержить від відповідача письмовою заперечення но даним документам та відповідач не надасть докази некоректності вказаних документів, документи вважаються вірними, прийнятими відповідачем та відповідач вважається таким що згідний з вказаною в них інформацією (кількістю, вартістю отриманих товарів га/або послу); Сторони погодили що для цілей цього договору дата отримання відповідачем видаткових накладних/актів прийому-передачі товару, та/або актів наданих послуг при направленні таких документів до відповідача засобами електронного зв`язку/за допомогою електронного документообігу вважається такою що збігається з датою відправки таких документів позивачем.

На виконання вимог чинного законодавства України у сфері бухгалтерського обліку та звітності, та на виконання умов договору поставки, позивач надав відповідачу первинні бухгалтерські документи за період співпраці. Документи були відправлені за допомогою електронного сервісу обміну документами (згідно п. 3.4 договору).

Відповідно до пункту 5.3.2 договору поставки, відповідач зобов`язаний підписувати та повертати документи вказані в п. 5.1.4 цього договору не пізніше останнього числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 7.2 договору визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання відповідачем свого обов`язку з оплати рахунків у встановлені договором строки, відповідач зобов`язується оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також п`ятнадцять відсотків річних, рахуючи з дня наступного за днем в який повинна була надійти оплата.

Згідно з пунктом 9.1 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання та укладений на невизначений строк.

На виконання умов договору позивач у період з червня по серпень 2021 року поставив відповідачеві товар загальною вартістю 63 077,73 грн, що підтверджується наступними первинними документами: видаткова накладна № 2439 від 15.06.2021 на суму 31 422,76 грн; акт прийому-передачі товарів № 2439 від 15.06.2021 на суму 31 422,76 грн; деталізація № 2439 від 15.06.2021 на суму 31 422,76 грн; специфікація (додаток № 2 до договору № 28244/21 від 01.06.2021); акт звірки за червень договору № 28244/21 від 01.06.2021; видаткова накладна № 10749 від 15.07.2021 на суму 5 278,00 грн; акт прийому-передачі товарів № 10749 від 15.07.2021 на суму 5 278,00 грн; деталізація № 10749 від 15.07.2021 на суму 5 278,00 грн; видаткова накладна № 14548 від 31.07.2021 на суму 26 376.97 грн; акт прийому-передачі товарів № 14548 від 31.07.2021 на суму 26 376,97 грн; деталізація № 14548 від 31.07.2021 на суму 26 376,97 грн; специфікація (додаток № 3 до договору № 28244/21 від 01.06.2021); акт звірки за липень до договору № 28244/21 від 01.06.2021.

Пунктом 14 розділу «терміни, які використовуються в цьому договорі» договору поставки передбачено 2 розрахункових періоди: перший - з 1 числа по 15 число поточного місяця та другий - з 16 числа по останній день поточного місяця.

Оплата, за поставлені товари, здійснюється в останній день розрахункового періоду, але не пізніше 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати, на підставі виставленого позивачем рахунку.

При чому датою оплати суми заборгованості є дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Позивач, відповідно до умов договору, надав відповідачу наступні рахунки на оплату: № 2439 від 15.06.2021 на суму 31 422,76 грн; № 10749 від 15.07.2021 на суму 5 278,00 грн; № 14548 від 31.07.2021 на суму 26 376,97 грн.

Відповідно оплата повинна була бути здійснена відповідачем по 25.08.2021, проте відповідачем частково здійснено оплату за товар згідно договору поставки, а саме у розмірі 33 259,64 грн, таким чином заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар за договором поставки становить 29 818,09 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлена претензія № 30 від 04.10.2021 з вимогою оплатити заборгованість у добровільному порядку.

Проте, всупереч умовам договору відповідачем не сплачено кошти за поставлені товари у встановлені договором строки та розмірах.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 цього ж кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар (надані послуги) без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар (надані послуги) не розрахувався у встановлені договором та додатками до нього строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Факт заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар на суму 29 818,09 грн повністю підтверджується матеріалами справи, а саме: копіями: видаткової накладної № 2439 від 15.06.2021 на суму 31 422,76 грн; акту прийому-передачі товарів № 2439 від 15.06.2021 на суму 31 422,76 грн; деталізації № 2439 від 15.06.2021 на суму 31 422,76 грн; специфікації (додаток № 2 до договору № 28244/21 від 01.06.2021); акту звірки за червень договору № 28244/21 від 01.06.2021; видаткової накладної № 10749 від 15.07.2021 на суму 5 278,00 грн; акту прийому-передачі товарів № 10749 від 15.07.2021 на суму 5 278,00 грн; деталізації № 10749 від 15.07.2021 на суму 5 278,00 грн; видаткової накладної № 14548 від 31.07.2021 на суму 26 376.97 грн; акту прийому-передачі товарів № 14548 від 31.07.2021 на суму 26 376,97 грн; деталізації № 14548 від 31.07.2021 на суму 26 376,97 грн; специфікації (додаток № 3 до договору № 28244/21 від 01.06.2021); акту звірки за липень до договору № 28244/21 від 01.06.2021 та не спростовується відповідачем.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі та у встановлені договором строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи те, що факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 29 818,09 грн не заперечується та не спростовується відповідачем (відзиву на позов чи письмових заперечень по суті позовних вимог відповідач до суду не подав), а також те, що фактично на момент розгляду справи зобов`язання з оплати отриманого товару за договором поставки відповідачем не виконано, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 29 818,09 грн визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку інфляційних втрат та річних, позивачем нараховано відповідачеві інфляційні втрати в сумі 629,16 грн та 15 % річних в сумі 1 004,83 грн за період: з 26.08.2021 по 15.11.2021.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період: з 26.08.2021 по 15.11.2021 суд вважає арифметично вірним.

Як встановлено судом, відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання перед позивачем за договором поставки, права позивача щодо нарахування 15 % річних та інфляційних передбачені сторонами у договорі, і розраховані позивачем арифметично вірно, з урахуванням умов договору та строків позовної давності, оскільки вищезазначені суми не є штрафними санкціями, а мають характер компенсаційних витрат, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 629,16 грн та 15 % річних в сумі 1 004,83 грн, нарахованих за період: з 26.08.2021 по 15.11.2021, є правомірними, обґрунтованими та підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 270,00 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛЕС ГРУП» (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 130, кв. 25, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 43932351) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «е-Кард ЮА» (просп. Степана Бандери, буд. 9, корп. 2, офіс 2-301 м. Київ, 04073, ідентифікаційний код 43246932) заборгованість за договором від 01.06.2021 № 28244/21 в сумі 29 818,09 грн (двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімнадцять гривень 09 коп.), 15 % річних в сумі 1 004,83 грн (одна тисяча чотири гривні 83 коп.), інфляційні втрати в сумі 629,16 грн (шістсот двадцять дев`ять гривень 16 коп.) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення підписано 25.04.2022 у зв`язку із відключенням АСДС з 24.02.2022 по 01.04.2022 та оголошенням простою з 04.04.2022 по 22.04.2022.

СуддяЮ.А. Джепа