Рішення

від 26.04.2022 по справі 753/134/22

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/134/22

провадження № 2/753/3315/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Сердюковій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бажана 12» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової територііз урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі ОСББ «Бажана 12» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по внескам на управління будином, спорудами та прибудинокової територіїз урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_1 є власником/мешканцем квартири АДРЕСА_1 , отримує житлово-комунальні послуги, при цьому не виконує зобов`язання по їх оплаті, чим спричинила позивачу, який є балансоутримувачем даного будинку, матеріальні збитки у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за житлово-комунальні послуги, а саме - по затвердженим внескам на управління будином, спорудами та прибудинокової території, загальна сума заборгованості якої за період з 01 лютого 2019 року по 01 листопада 2021 року становить 15 644 грн. 33 коп. Окрім того, на зазначену заборгованість позивачем нарахована інфляційна складова боргу - 1 509 грн. 80 коп. та три відсотки річних - 600 грн. 04 коп., а всього - 17 754 грн. 17 коп.

В судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог, просив їх задовольнити, посилаючись на вимоги закону про належне виконання зобов`язань.

Відповідач в судове засідання не з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлена згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади України (суду).

Відповідачкою наданий до суду відзив на позов від 04.02.2022 року, у якому вказала, що нею сплачені кошти за її боргом по внескам на утримання будинку та прибудинкової території, й на підтвердження надана плітіжна квитанція від 04.02.2022 року про сплату нею на користь позивача коштів в сумі 17 451 грн. 17 коп., проти задоволення позову заперечує.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив, наданого відповідачем відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником/мешканцем квартири АДРЕСА_1 , отримує житлово-комунальні послуги, при цьому не виконувала зобов`язання по їх оплаті, чим спричинила позивачу, який є балансоутримувачем даного будинку, матеріальні збитки у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за житлово-комунальні послуги, а саме - по затвердженим внескам на управління будином, спорудами та прибудинокової території, загальна сума заборгованості якої за період з 01 лютого 2019 року по 01 листопада 2021 року становить 15 644 грн. 33 коп. (а.с. 13 - 14). Окрім того, на зазначену заборгованість позивачем нарахована інфляційна складова боргу - 1 509 грн. 80 коп. та три відсотки річних - 600 грн. 04 коп., а всього - 17 754 грн. 17 коп.

Оскільки відповідачкою до суду надана плажітна квитанція від 04.02.2022 року про сплату нею на користь позивача боргу в сумі 17 451 грн. 17 коп., то стягненню підлягає різниця між вимогою позивача про стягнення заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової території з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, - 15 754 грн. 17 коп. та сплаченою відповідачкою сумою боргу 17 451 грн. 17 коп., що складає 303 грн. 00 коп. (15 754 грн. 17 коп. - 17 451 грн. 17 коп. = 303 грн. 00 коп.).

Положення ст.ст. 66-68 ЖК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і положення підзаконних актів у сфері житлово-комунальних послуг покладають на користувачів житла (власників) обов`язок щомісяця вносити плату за житлово-комунальні послуги (теплопостачання, газ, водопостачання, каналізація тощо) та витрати на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі.

У своїй діяльності ОСББ керується Законом України «Про об`днання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до якого позивач взяв на себе зобов`язання обслуговувати та проводити поточний ремонт житлового будинку та прибудинкової території, надавати інші послуги, а відповідач - своєчасно сплачувати зазначені послуги у строки та на умовах, передбачених законом.

Відповідно до ч.3 ст. 17 вищезазначеного закону ОСББ вправі вимагати своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання платежів, зборів і внесків від власників приміщень, а також відрахувань до резервного і ремонтних фондів.

Відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплати рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших членів об`єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості із плати по відповідних рахунках у примусовому порядку (ч.8 ст.22 Закону України «Про об`днання співвласників багатоквартирного будинку»).

Власники несуть відповідальність, відповідно до ч.9 ст.22 вказаного Закону, за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, визначені законом або договором.

За період проживання відповідача у вказаній квартирі позивачем, як обслуговуючою організацією, в указаний період щоденно надавались вказані житлово-комунальні послуги.

Відповідач щомісяця отримував від позивача рахунки на їх оплату із зазначенням суми, однак платежі не здійснювалися, що призвело до утворення заборгованості за вказаний тримісчний період.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Так, необхідність укладення договору про надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов`язок, а не право сторін, і відмова споживача від укладення договору у такому разі суперечить вимогам ч.3 ст. ст. 627, 630 ЦК України, ст.ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Разом із тим за змістом наведених норм закону споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користується ними, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, що й відповідає спірним правовідносинам.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10 жовтня 2012 року у справі 6-110цс12.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Підставою виникнення зобов`язань є юридичний факт або юридична сукупність (фактичний склад), які породжують зобов`язання.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:1) договори та інші правочини;2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Власність, відповідно до ч.4 ст. 319 ЦК України, зобов`язує.

Відповідач з моменту набуття права власності на квартиру став носієм не тільки прав, але й обов`язків відносно власного майна і несе тягар його утримання, відповідно до ст.322 ЦК України, якою власник зобов`язується утримувати майно, що йому належить. Ч.4 ст.319 ЦК України передбачає, що власність зобов`язує. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є частково обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір в сумі 2 270 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Окрім того, позивачем понесені витрати на правову допоромогу в сумі 6 000 грн. 00 коп.

Позивачем надано документи (плітажні квитанції) про понесені ним витрати у такій сумі.

Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи, відповідно до п. 2 ч.2 ст. 137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, серед іншого - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України).

Окрім того відповідно до п. 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зважаючи на зазначені процесуальні норми, з урахуванням принципу співмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу до складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), який не зазначений й не обгрунтований, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову (17 754 грн. 17 коп.), обгрутнованості понесених випрат, вважає за необхідне вимогу задовольнити частково, визнавши понесені витрати на правову допомогу в сумі 3 500 грн. 00 коп. (1 500 грн. - підготовка позовної заяви, 2 000 грн. - правові послуги з представництва інтересів в суді), зважаючи на форму судочинства спрощеного провадження, положення договору про надання правової допомоги, кошторису надання правової допомоги, й за позиції суду позивачем судові витрати в сумі 6 000 грн. 00 коп. завищені, враховуючи обставини справи (ціну позову, форму спрощеного провадження).

При вирішенні заяви такого позивача про відшкодування понесених витрат на правову допомогу, зважаючи на наслідки розгляду справи, суд враховує рішення Європейського суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації.

Так, Європейський суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначив підхід вислітлений у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95).

Хоча чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід враховувати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У зазначеній постанові Верховний Суд зменшив розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 64, 66-68, 162 ЖК України, ст.ст. 526, 610, 625, 627, 630 Цивільного кодексу України, ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про об`днання співвласників багатоквартирного будинку», п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 137, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бажана 12» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової територііз урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_1 , на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бажана 12», код ЄДПРОУ - 40514385, 303 грн. 00 коп. - індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової території,2 270 грн. 00 коп. - судового збору, 3 500 грн. 00 коп. - понесених витрат на правову допомогу, а всього - 6 073 (шість тисяч сімдесят три) грн. 00 (нуль) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: