Рішення

від 11.04.2022 по справі 183/9178/21

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/9178/21

№ 2/183/2117/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2022 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дубовенко І.Г.,

за участі секретаря судового засідання Петрієнко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новомосковської міської ради, третя особа Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Виконавчого комітету Новомосковської міської ради, третя особа Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, в якому просить визнати за ним право власності на квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка залишила заповіт, яким усе належне їй майно заповідала позивачу. Спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_2 складається з квартири АДРЕСА_2 . Так, позивачем, у встановлений законом строк було подано заяву про прийняття спадщини після смерті спадкодавця, однак постановою нотаріуса від 30 листопада 2021 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутності документу, що підтверджує право власності спадкодавця на вказане майно. Так, згідно відомостей КП НБТІ власниками вказаної квартири є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . І з цього часу єдиною особою яка володіла вказаним майном, а саме спірною квартирою в цілому - була його бабуся. А тому вважає, що вона набула права власності на цю квартиру в цілому за набувальною давністю, а тому обсяг спадкової маси, що залився після смерті бабусі складається зі спірної квартири в цілому. У зв`язку з тим, що іншим чином ніж рішенням суду він не може захистити свої права, вимушений звернутися до суду з позовом.

Відповідач відзив на позов не подав.

Ухвалою суду від 04 січня 2022 року позовну заяву прийнято до провадження та відкрите загальне позовне провадження у справі.

15 лютого 2022 року ухвалою суду витребувано докази у справі: копії спадкових справ: після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , які надійшли на адресу суду.

17 березня 2022 року позивачем поданий уточнений позов.

Ухвалою суду від 17 березня 2022 року прийнятий уточнений позов, закрите підготовче провадження та справу призначено до розгляду.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений судом, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, у своїй заяві просили розгляду справи провести за їх відсутності.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом по справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Новомосковським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис № 626 від 02 серпня 2019 року (а.с. 13).

Згідно заповіту складеного за життя ОСОБА_2 11 квітня 2012 року - усе належне їй майно вона заповіла ОСОБА_1 (а.с. 19).

ОСОБА_2 по день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20).

30 листопада 2021 року постановою державного нотаріуса Новомосковської державної нотаріальної контори позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що ним не надано документу, що підтверджує право власності померлої на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 22).

З копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що:

- з заявою про прийняття спадщини за заповітом звернувся ОСОБА_1 ; спадкоємців, що мають право на обов`язкову долю немає;

- за заявою позивача на його ім`я 30 листопада 2021 року видане свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 - на земельну ділянку, площею 1,5800 га, кадастровий номер 1223281500:02:034:0498, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Вільненська сільська рада з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- за заявою позивача на його ім`я 09 грудня 2021 року видане свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 - на земельну ділянку, площею 0,4 га, кадастровий номер 1223281500:02:032:0498, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Вільненська сільська рада з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- за заявою ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину, а саме на квартиру АДРЕСА_2 , нотаріусом направлений відповідний запит до КП ДБТВ ДОР, відповідно до відомостей якого вказана квартира належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі дубліката свідоцтва про право власності, виданого 21 жовтня 1999 року, згідно розпорядження № 92 КП «Нива» від 29.06.1993 року; відомості в реєстрі прав власності щодо права власності на вказану квартиру - відсутні;

- постановою нотаріуса від 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану квартиру у зв`язку з відсутності документу, що підтверджує право власності спадкодавця на вказане майно;

- виконавчим комітетом Новомосковської міської ради за вих.4882 від 10 листопада 2021 року нотаріальній конторі повідомлено, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 по день смерті мешкав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; з ним на момент смерті була зареєстрована та проживала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 55-70).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Новомосковської міської ради депутатів Дніпропетровської області 25 березня 1998 року складений відповідний запис № 257 (а.с. 11).

Відповідно до інформаційної довідки зі спадкового реєстру № 68673680 від 23 лютого 2022 року спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 не заводилась (а.с. 73).

З довідки квартального комітету № 13 м.Новомосковську від 09 вересня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 постійно мешкала у квартирі АДРЕСА_2 до 25 березня 1998 року з ОСОБА_3 , а після його смерті проживала та володіла цією квартирою в цілому (а.с. 84).

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76-80 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Підставами звільнення від доказування відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України є обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом статті 83 ЦПК України - сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Нормою ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України, визначено, що право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

У свою чергу глава 24 ЦК України регламентує набуття права власності.

Так, за змістом ст. 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До підстав набуття права власності на нерухоме майно чинним законодавством віднесена, зокрема, набувальна давність (ст. 344 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 344 ЦК України визначено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних в кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18), аналізуючи, зокрема, поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України зазначала, що слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Отже, для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Набувальна давність (або давність володіння) відноситься до первісних способів набуття права власності, тому що права набувача засновані не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обов`язковій сукупності обставин, передбачених ч. 1 ст. 344 ЦК України, до яких насамперед відносяться законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, також в інших ситуаціях.

Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 211/3988/16-ц (провадження № 61-36481св18).

ОСОБА_1 , звертаючись в суд з позовом, зазначив, що його бабуся ОСОБА_2 добросовісно, відкрито, безперервно, без правової підстави володіла спірним нерухомим майном більше десяти років, а тому володіння нею цим майном є добросовісним і у даному випадку застосовується правовий механізм для набуття у власність такого майна, передбачений ст. 344 ЦК України - за набувальною давністю.

Статтями 1216, 1217, 1218, 1220 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222, ч. 2 ст. 1223 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст.1261, 1264 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ст. ст. 1268, 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 - є позивач, який є спадкоємцем за заповітом, який отримав на частину спадкової маси відповідні свідоцтва про право на спадщину, а у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну квартиру відмовлено з причин відсутності документів, що підтверджує право власності ОСОБА_2 - позовні вимоги позивача про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 - підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новомосковської міської ради, третя особа Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з моменту отримання ним копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Виконавчий комітет Новомосковської міської ради (код ЄДРПОУ 04052206, адреса місцезнаходження: вулиця Гетьманська, будинок 14, місто Новомосковськ Дніпропетровської області, 51200).

Третя особа: Новомосковська міська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 02891109, адреса місцезнаходження: вулиця Паланочна, будинок 5, місто Новомосковськ Дніпропетровської області, email: gos.njtarius@i.ua).

Рішення суду складено і підписано 12 квітня 2022 року.

Суддя І.Г.Дубовенко