Рішення

від 27.04.2022 по справі 289/77/22

РАДОМИШЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 289/77/22

Номер провадження 2/289/181/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2022 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Кириленка О.О.,

з участю секретаря судового засідання Грабіної К.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Радомишльської санаторної школи Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 62-63) просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Радомишльської санаторної школи Житомирської обласної ради від 29.10.2021 № 265-осн/к «Про виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153, зареєстрований у Мінюсті 01.10.2021 за №1306/36928» в частині відсторонення від роботи позивача помічника вихователя, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час відсторонення від роботи з 29.10.2021 по 01 березня 2022 року у сумі 22316,75 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 зазначила, що з 22.03.1996 призначена на посаду помічника вихователя Радомишльської санаторної школи Житомирської обласної ради. В.о. директора Радомишльської санаторної школи Житомирської обласної ради ОСОБА_2 видано наказ №265-осн/к від 29.10.2021 про відсторонення позивача від роботи з 30.10.2021 без збереження заробітної плати, у зв`язку з тим, що остання не пройшла курс вакцинації, до моменту усунення причин, які викликали відсторонення. Позивач вважає оспорюваний наказ неправомірним, так як відповідач не діяв у відповідності до законодавства, відстороняючи позивача від роботи на підставі нормативно-правового акту, який не набрав чинності, станом на дату прийняття оскаржуваного наказу.

Вважає, що наказ про відсторонення від посади є незаконним, оскільки цим наказом відповідач фактично скасував конституційне право позивача на працю, отримання заробітної плати та відпочинок, на соціальний захист та поклав на позивача обов`язок прийняти участь у медичних дослідах, застосувавши відкрито дискримінацію, пов`язану із здоров`ям позивача.

До того ж, позивач зазначила, що наказ суперечить ч. 2 статті 19 Конституції України, Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», оскільки щеплення від COVID-19 не включено до календаря щеплень як обов`язкове профілактичне щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Наказом про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено його права, гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод.

Статтею46КЗпП Українивизначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.Такий перелікєвичерпним. Відсутністьупрацівника підтверджуючих документів про вакцинацію від COVID-19 або повідомлення/неповідомлення такої інформації неєзаконною підставою для відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», тому вимога відповідача про профілактичне щеплення проти хвороби COVID-19 не ґрунтується на вимогах закону і, як наслідок, наказ про відсторонення від роботи є незаконним.

В судове засідання сторони не з`явились, однак представник позивача звернувся до суду з заявою, в якій просить справу розглянути без участі позивача та його представника, а позов задовольнити.

Представник відповідача подав до суду свої письмові пояснення, яких просив суд врахувати, що підставою відсторонення позивача від роботи був наказ Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021, рішення Житомирського обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій №20 від 27.10.2021 та інші нормативні документи. Доцільність відсторонення позивача від роботи також вирішувалось на нарадах колективу при директорі Радомишльської санаторної школи Житомирської обласної ради, на яких було вирішено відсторонювати від роботи працівників школи, які двічі не вакциновані та не надали довідки про абсолютні медичні протипоказання до вакцинації. При цьому при відсторонені позивача від роботи були враховані права та інтереси вихованців школи, які мали розпочати навчання з 01 листопада 2021 року, тобто після жовтневих канікул. Проте, щоб розпочати навчання у звичному режимі потрібно було, щоб 100% працівників закладу пройшли повний курс лікування. Вищевикладене стало підставою для прийняття оспорюваного наказу. Крім того, представник відповідача звернув увагу на те, що позивача поновлено на роботі з 01.03.2022 (а.с. 40-59).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 працює в Радомишльській санаторній школі Житомирської обласної ради з 22.03.1996 (а.с. 16-17).

Наказом в.о. директора Радомишльської санаторної школи Житомирської обласної ради від 29.10.2021 №265-осн/к помічника вихователя ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на період дії з 30.10.2021 до моменту усунення причин, які викликали відсторонення від роботи (а.с. 18).

Згідно довідки про доходи від 13.01.2022, ОСОБА_1 отримує заробітну плату та з серпня по вересень місяць 2021 року їй нараховано 11289,81 грн. (а.с. 19).

Відповідно до змісту ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції.

Конституція є законом прямої дії (ст. 8 Конституції України).

В зазначених тезах узагальнений зміст верховенство права, яке забезпечується шляхом встановлення юридичної сили норм Конституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом інших законів і нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств тощо). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-правового акту суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосування слід використовувати норму Конституції.

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.

Відповідно до ст. 147 та п. 2 ст. 150 Конституції України повноваження тлумачити зміст Конституції України та вирішувати питання відповідності законів України Конституції України, належить виключно Конституційному Суду України.

Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави (поліцейські, міністри, депутати тощо), крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства.

Окрім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (яка є чинною), у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції України).

Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ст. 60 Конституції України).

Із наведених норм вбачається, що акти і норми, які суперечать Конституції, заборонено видавати та виконувати. При чому відповідальність настає як за видання, так і за виконання незаконного розпорядження.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм матеріального права сумлінний громадянин, який проінформований про невідповідність Конституції України певного нормативно-правового акта, зобов`язаний відмовитись від виконання незаконного акту. Якщо він виконає незаконний акт, для нього наступить така ж відповідальність, яка передбачена за видання незаконного акту.

Це правило поширюється як на цивільних осіб (простих громадян), так і на поліцейських та інших представників держави, органів самоврядування, та юридичних осіб, які займаються господарською діяльністю.

Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах (ч. 4 ст. 41 Кримінального кодексу України).

Виходячи зі змісту Конституції України(норми наведені вище), карантин в Україні, що введений органом влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного) акту, повинен строго відповідати закону і Конституції. Основним аспектом законності, поряд із змістом акту, є строге дотримання встановленої законом процедури, оскільки органи влади і їх посадові особи повинні діяти виключно в межах повноважень, встановлених законом і Конституцією.

Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть невільовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України.

Проте Кабінет Міністрів України не є абсолютно вільним в цьому питанні - це повноваження Кабміну обмежене законом. Це обмеження полягає у встановленні жорсткої і безальтернативної процедури.

Зазначена стаття Закону встановлює, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

В своючергу,головний державнийсанітарний лікар,також неє абсолютновільним вцьому питанні.Його повноваженняна ініціюваннякарантину виникаютьлише втому випадку,коли вУкраїні вжевведено надзвичайнийстан,підпункт й)частини 1статті 40Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» увідповідності доповноважень головногодержавного санітарноголікаря Українивстановлює,що уразі введенняв Українічи вокремих їїмісцевостях режимунадзвичайного стану головний державний санітарний лікар вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину.

Відтак, законною і такою, що не суперечить Конституції України є наступна процедура введення в Україні карантину: Президент видає Указ про введення надзвичайного стану. Верховна Рада затверджує цей Указ. Указ набуває чинності. Головний санітарний лікар подає в Міністерство охорони здоров`я України подання щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. Міністерство охорони здоров`я України порушує перед Кабінетом Міністрів України питання про встановлення карантину. Кабінет Міністрів України встановлює карантин. Карантин набуває чинності.

При цьому всі чотири дії є обов`язковими і хронологічними. Тобто, до виконання першої та другої дії, четверта відбутись не може.

Як відомо, надзвичайний стан в Україні на час відсторонення позивачки від роботи не було введено.

Відповідно, станом на цей момент головний санлікар ще не отримав повноважень ініціювати карантин, а у Кабінету Міністрів не було підстав встановлювати карантин.

Відтак, слід стверджувати, що в правовому полі чинного законодавства України карантин не введено.

Окрім того, у відповідності до правової позиції Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні великої палати КС України від 28.08.2020 по справі за №1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частини першої, третьої ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого п. 2 розділ ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначається, що згідно зі ст. 64 Конституції України, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені 24,25,27, 28,29, 40,47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України.

Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Таким чином, діюча постанова КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами внесеними постановою КМУ від 20.10.2021 №1096 про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню.

Трудові відносини в Україні врегульовані статтею 1 КЗпП України. Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема, обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Як визначено в статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Так, відповідно до статті 10 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Тобто, фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Отже, фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими, не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який входить до переліку, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входять повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

Відповідно до пункту 4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами, згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 є незаконним. Сама й по собі вимога відповідача надати позивачу докази проведення відносно неї якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є незаконною.

Вказаний висновок суду ґрунтується та тому, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно зі статтею 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством. Тобто, вимога відповідача до позивача щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачем.

Положення пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, він однозначно є безпідставним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу №265-осн/к від 29.10.2021 про відсторонення її від роботи є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Крім того, вирішуючи питання щодо вимоги позивача про стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, суд виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Як визначено в частині першої статті 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період з 30.10.2021 було призупинено виплату заробітної плати.

Оскільки судом встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпПУкраїни роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов і в частині стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Положеннястатті 235 КЗпП Українивстановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 29.10.2021 № 265-осн/к про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку ефективним способом поновлення порушеного права буде стягнення із відповідача невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Згідно з п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.1995, зі змінами, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 вищезазначеної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про доходи у серпні місяці 2021 року заробітна плата позивача становить 4560,00 грн., у вересні місяці 2021 року6729,81 грн., середня заробітна плата працівника складає 5644,90 грн. ((4560,00+6729,81):2) (а.с.19).

У серпні 21 р/д, у вересні було 22 р/д, середня кількість робочих днів складає 21,5 р/д ((21+22):2). Середньоденна заробітна плата позивача складає 262,55 грн. (5644,90:21,5).

Судом встановлено, що з 01.03.2022 позивачку було тимчасово допущено до роботи шляхом видання відповідного наказу (а.с. 40-41).

Тому період вимушеного прогулу з 30.10.2021 по 01.03.2022 складатиме 85 робочих днів. Середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становитиме 22317,04 грн. (85х262,55). При цьому судом не проводяться відрахування податків та відповідних обов`язкових платежів.

Частина 1 статті 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1984,80 грн. (а.с.1, 29).

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1984,80 грн.

Керуючись ст. ст. 10-13, 76-81, 263-265, 268ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )до Радомишльської санаторної школи Житомирської обласної ради (місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 31, м. Радомишль, Житомирська область, 12201, код ЄДРПОУ 22067565) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ Радомишльської санаторної школи Житомирської обласної ради від 29.10.2021 №265-осн/к «Про виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153, зареєстрований у Мінюсті 01.10.2021 за №1306/36928» в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 30.10.2021.

Стягнути з Радомишльської санаторної школи Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 22317,04 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Радомишльської санаторної школи Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у сумі 1984,80грн.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О. О. Кириленко