Постанова

від 22.02.2022 по справі 757/26614/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого2022 року м. Київ

Справа № 757/26614/20-ц

Провадження: № 22-ц/824/5040/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Вербової І.М., Нежури В.А.

секретар Івасенко І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Введенського Дениса Олександровича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Новака Р.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про визнання інформації недостовірною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 24.05.2019 року відповідачем ТОВ «Служба миттєвого кредитування», було надано до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» інформацію про отримання ним, позивачем, від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» коштів в сумі 2 000 грн на підставі кредитного договору № 1914439585764 від 24.05.2019 року, оформленого в режимі онлайн із використанням інформаційно-телекомункікаційних систем (через Інтернет). Проте, він, ОСОБА_1 , не погоджується із даною інформацією, оскільки вказаний договір ним не укладався, заяву на отримання онлайн-кредиту він не направляв та ніяких коштів від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» не отримував. Вказаний договір є неукладеним, а отже жодних фінансових зобов`язань перед відповідачем ТОВ «Служба миттєвого кредитування» не несе. З урахуванням викладеного, вказував на те, що спірна інформація є недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, а також порушує його право на отримання кредитів в інших фінансових установах (банках). З метою відновлення порушених прав, він, позивач, звернувся із даним позовом до суду та просить його задовольнити.Просив суд визнати недостовірною, такою що не відповідає дійсності та принижує його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію щодо наявності фінансових зобов`язань перед товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування», яка розміщена у його кредитній історії, сформованій товариством з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій»; зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» внести зміни до його кредитної історії, вилучивши з неї недостовірну інформацію щодо наявності у нього фінансових зобов`язань перед товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» за кредитним договором від 24.05.2019, а саме: усі відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину); сума зобов`язання за укладеним кредитним правочином; вид валюти зобов`язання; строк і порядок виконання кредитного правочину; відомості про остаточну суму зобов`язання за кредитним правочином; дата виникнення прострочення зобов`язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення; відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною та зобов`язання вчинити діївідмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Введенський Д.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалите нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неповно встановив обставини у справі, зокрема, що він, ОСОБА_1 , не укладав кредитний договір від 24.05.2019 року з ТОВ «Служба миттєвого кредитування». Вказаний договір сформовано із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, отже на нього розповсюджуються вимоги ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також «ЗУ «Про електронну комерцію». Однак, надісланий на адресу ОСОБА_1 відповідачем ТОВ «СМК» кредитний договір (публічний договір) не містить ані його підпису, ані даних про електронний цифровий підпис або одноразовий ідентифікатор, тобто, не підписаний у встановленому законом порядку, отже, є неукладеним. Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Наконечна А.В. в інтересах ТОВ «Українське бюро кредитних історій» зазначила що позивачем не надано суду документів (доказів), які б свідчили про нікчемність кредитного договору в силу закону та, відповідно, доказів недійсності спірної інформації, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Введенський Д.О. підтримали апеляційну скаргу з підстав, вкладених у ній, та просили її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином шляхом направлення судових повісток-повідомлень на електронні адреси, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 24.05.2019 в ТОВ «Служба миттєвого кредитування»в режимі онлайн було оформлено кредит на ім`я ОСОБА_1 (кредитний договір №1914439585764) на суму 2 000грн.

24.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві із заявою щодо використання сторонньою особою його паспортних даних з метою вчинення шахрайських дій (а.с. 22).

Відомості по вище зазначеній заяві були внесені до ЄРДР за ч. 1 ст. 190 КК України (№ кримінального провадження 42019101090000042) (а.с. 23).

13.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ЧЧ Великобурлуцького ВП Вовчанського ВП в Харківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, відомості за якою внесено до ЄРДР за ч. 1 ст. 190 КК України (№ кримінального провадження 12019220250000259) (а.с. 30.31).

За інформацією в кредитній історії, яка міститься в ТОВ «Українське бюро кредитних історій», ОСОБА_1 має фінансові зобов`язання перед ТОВ «Служба миттєвого кредитування» за кредитним договором №1914439585764 від 24.05.2019.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності доказів на підтвердження нікчемності кредитного договору в силу закону. При цьому, суд вважав за необхідне роз`яснити, що з урахуванням доводів позовної заяви позивач повинен був звернутися із вимогою щодо визнання кредитного договору недійсним.

При перевірці вказаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до пунктів 1, 11 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, а договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

При цьому, відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування», передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозицій.

За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону, термін "електронний підпис" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про електронний цифровий підпис".

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону, права та обов`язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про захист прав споживачів".

Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів".

Отже, Закон України «Про електронну комерцію» застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству в тому числі і - Закону України «Про електронний цифровий підпис», яким підлягають регулюванню спірні правовідносини.

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону).

Статтею 6 даного Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 , заперечував проти укладення з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредитного договору №1914439585764 на суму 2000,00 грн, та посилався на те, що кредитний договір (публічний договір), додаток 1 Заява-анкета для отримання кредиту не містить ані його підпису, ані даних про електронний цифровий підпис, ані підпису одноразовим ідентифікатором, тобто, вказаний кредитний договір не підписаний ним у встановленому законом порядку, отже, є неукладеним.

Згідно копій кредитного договору (публічного договору), додатку 1 Заяви-анкети для отримання кредиту № 1914439585764 від 24.05.2019 року клієнт ОСОБА_1 , ознайомившись з кредитним договором, додатком 2 - Умовами надання та обслуговування кредитів, що розміщені на офіційному сайті smk.zp. та www.bistrozaim.ua, та, погодившись з ними, ознайомившись із правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, просив надати йому кредит на особисті потреби у розмірі 2000 рн строком на 16 днів до 08.06.2019 року, зобов`язуючись повернути кредит у розмірі 2000 грн та сплатити проценти у розмірі 640 грн (а.с. 89-90).

Згідно відповіді ТОВ «Служба миттєвого кредитування» від 22.03.2021 року, кошти у розмірі 2000 грн були переведені на карту НОМЕР_1 , власник карти (емітент) банк Ощадбанк (а.с. 91).

В той же час, при дослідженні колегією суддів наявних в матеріалах справи копій кредитного договору (публічного договору) додатку, 1 Заяви-анкети для отримання кредиту встановлено, що вказаний вище кредитний договір не був підписаний позивачем ані за допомогою одноразового ідентифікатора, ані за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис».

В графі підписів наявний лише підпис директора ОСОБА_3 від імені ТОВ «Служба миттєвого кредитування» одноразовим ідентифікатором D-16-59.

В графі підпису ОСОБА_1 відсутня будь-яка алфавітно- цифрова послідовність.

Отже,вказаний договір не відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки при прийнятті пропозиції про укладення договору не був заповнений формуляр заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, підписаний в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Тобто, вказаний вище договір не є таким, що укладений у письмовій формі, а, отже є нікчемним згідно ст. 1055 ЦК України.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання позивачем вказаних у кредитному договорі коштів.

Напроти, вказана обставина спростовується відповіддю АТ «Державний ощадний банк України» від 12.03.2020 року, згідно якої в установах АТ «Державний ощадний банк України» відсутні рахунки на ім`я фізичної особи ОСОБА_1 (а.с. 46, 125).

Слід відмітити, що у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16,постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, у постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц, вказано, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Суд першої інстанції належним чином не дослідив наявний у справі кредитний договір №1914439585764, та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав вважати вказаний договір нікчемним та необхідність визнання позивачем вказаного договору недійсним в іншому судовому провадженні.

Вирішуючи питання щодо зобов`язання ТОВ «Українське бюро кредитних історій» внести зміни до кредитної історії ОСОБА_1 , вилучивши з неї інформацію щодо наявності у нього фінансових зобов`язань перед ТОВ «Служба миттєвого кредитування», колегія суддів ураховує наступне.

Правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб`єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій визначені Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (далі - Закон).

У ч. 1 ст. 5 цього Закону зазначено, що джерелами формування кредитних історій, зокрема, є відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону, інформація для формування кредитної історії надається Користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з Користувачем. Користувач у разі укладення кредитного правочину та отримання письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації щодо нього надає до Бюро інформацію про себе, що ідентифікує його як Користувача; про суб`єкта кредитної історії, яка визначена п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 7 цього Закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону, відсутність письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього є підставою для її вилучення.

Так, у кредитному договорі №1914439585764 міститься умова щодо надання клієнтом згоди на використання його персональних даних згідно ЗУ «Про захист персональних даних» (Прикінцеві умови, п. 2), проте, як встановлено, позивач не мав наміру укладати з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредитний договір, не мав волевиявлення на оформлення кредитного договору та не отримував грошових коштів від цієї фінансової установи, отже, наявні підстави для вилучення з кредитної історії ОСОБА_1 інформації щодо наявності у нього фінансових зобов`язань перед ТОВ «Служба миттєвого кредитування» за кредитним договором від 24 травня 2019 року, а саме: усі відомосте про кредитний правочин (номер і дата укладення правочину, сторони, вид правочину), суму зобов`язання, вид валюти зобов`язання, строк і порядок виконання, відомостей про остаточний розмір зобов`язання, дату виникнення прострочення зобов`язання, розмір прострочення і стадії погашення.

Щодо позовних вимог про визнання недостовірною, такою, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача інформації щодо наявності у нього фінансових зобов`язань перед ТОВ «Служба миттєвого кредитування», колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження 12-161гс19)вказано, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом при ухваленні рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Отже, суд першої інстанції цілком обґрунтовано самостійно визначив ефективний спосіб захисту порушеного права, який по суті не змінює змісту заявленої позовної вимоги.

Як зазначено вище, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами регулюються положеннями Законів України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про електронну комерцію», «Про споживче кредитування», а також положеннями ЦК України щодо нікчемності правочину.

У даному споріефективним засобом правового захисту порушених прав позивача є вилучення з кредитної історії позивача інформації щодо наявності у нього фінансових зобов`язань перед ТОВ «Служба миттєвого кредитування» за кредитним договором від 24 травня 2019 року, оскільки, як встановлено вище, вказаний договір є нікчемним, жодних кредитних правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» не існує.

Обраний позивачем спосіб захисту як визнання недостовірною, такою, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача інформації щодо наявності у нього фінансових зобов`язань перед ТОВ «Служба миттєвого кредитування» не відповідає змісту порушеного права позивача та характеру правопорушення, а тому посилання суду першої інстанції на положення статті 277 ЦК України є помилковим.

За встановлених обставин колегія суддів доходить висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови у позові. Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких підстав, рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, а відтак апеляційна скарга адвоката Введенського Д.О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Введенського Дениса Олександровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» внести зміни до кредитної історії ОСОБА_1 , вилучивши з неї інформацію щодо наявності у нього фінансових зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» за кредитним договором від 24 травня 2019 року, а саме: усі відомості про кредитний правочин (номер і дата укладення правочину, сторони, вид правочину), суму зобов`язання, вид валюти зобов`язання, строк і порядок виконання, відомості про остаточний розмір зобов`язання, дату виникнення прострочення зобов`язання, розмір прострочення і стадія погашення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді І.М. Вербова

В.А. Нежура