Рішення

від 24.04.2022 по справі 917/41/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2022 року Справа № 917/41/22

Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С. М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали

за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Шеліхова Сергія Олексійовича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ВАНТАЖ", пров. Індивідуальний, буд. 27а, м. Полтава, код ЄДРПОУ 42636124

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Шеліхов Сергій Олексійович звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ВАНТАЖ" про стягнення 96 823,40 грн. з них: 80 877,00 грн. основного боргу, 9 349,33 грн. пені, 1 806,63 грн. 3% річних та 4 790,44 грн. інфляційних нарахувань.

Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2022 року даний позов був переданий на розгляд судді Білоусову С.М.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що сторони перебували у договірних відносинах, проте, відповідач взяті на себе зобов`язання за договором № 42 від 06.06.2019 року не виконав, грошові кошти за поставлений товар не сплатив.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 17.01.2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 917/41/22, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 5 ст. 176 ГПК України, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Сторони були належним чином та завчасно повідомлені про покладені на них обов`язки, про що свідчать матеріали справи.

Ухвала суду від 17.01.2022 року, яка направлялися за адресою місцезнаходження відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулася до суду 31.01.2022 року (вх. № 2648) з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд зазначає, що згідно ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала надсилається учасникам судового процесу за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

До повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 року у справі № 910/177797/17.

За даних обставин, суд дійшов висновку, що повернення судового рішення із проставленням у поштовому повідомленні відмітки "адресат відсутній за вказаною адресою", є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Відповідач відзив на позов чи будь-які заяви та клопотання суду не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

06.06.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Шеліховим Сергієм Олексійовичем (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ВАНТАЖ" (покупець) було укладено договір № 42 за умовами якого постачальник зобов`язався поставляти, а покупець приймати та оплачувати запасні частини, іменовані як «товар», партіями, у строки, в асортименті, кількості та за цінами вказаними в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору після підписання їх сторонами.

Відповідно до пункту 2.1 договору загальна вартість договору є сокупність узгоджених сторонами партій товару в грошовому вираженні.

Товар поставляється зі складу постачальника в м. Полтава в терміни, узгоджені в кожній конкретній специфікації ( п. 4.1 договору).

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що прийом-передача товару проводиться: за якістю та комплектності при отриманні товару згідно з товаросупровідними документами, а за якістю згідно п. 5.1 цього договору.

За умовами п. 5.1 цього договору постачальник гарантує, що якість поставленого за цим договором товару відповідає діючим нормам і стандартам на обумовлений в цьому договорі товар і підтверджує це відповідними сертифікатами і документами.

Пунктом 10.6 договору сторони погодили, що після закінчення строку дії, якщо жодна із сторін не виявила бажання розірвати договір, то строк дії автоматично продовжується на кожний календарний рік.

Позивач взяті на себе зобов`язанння виконав у повному обсязі, у листопаді 2020 року та червні 2021 року здійснив поставку обумовлену договором продукцію на загальну суму 80 877,00 грн.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором поставки № 42 від 06.06.2019 року не виконав, грошові кошти за поставлений товар не сплатив.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ВАНТАЖ" 96 823,40 грн. з яких: 80 877,00 грн. - сума основного боргу, 9 349,33 грн. - пені, 1 806,63 грн. - 3% річних та 4 790,44 грн. інфляційних нарахувань.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 Господарського кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що датою поставки є дата підписання покупцем видаткової накладної про прийом товару. Підписання покупцем видаткової накладної про приймання товару має на увазі одержання покупцем одночасно з товаром. За відсутності будь-якого товару або документів, що стосуються товару, покупець робить про це відмітку у видатковій накладній.

На виконання взятих на себе договірних зобов`язань ФОП Шеліхов С.О. поставив, а ТОВ "ЕКСПРЕС ВАНТАЖ" прийняло товар на загальну суму 80 877,00 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи наступними видатковими накладними:

-видаткова накладна № РН 0000468 від 02.11.2020 року на загальну суму 12 500,00 грн. (з ПДВ);

-видаткова накладна № РН 0000445 від 04.11.2020 року на загальну суму 8 720,00 грн. (з ПДВ);

-видаткова накладна № РН 0000428 від 04.11.2020 року на загальну суму 6 770,00 грн. (з ПДВ);

-видаткова накладна № РН 0000011 від 16.06.2021 року на загальну суму 5 800,00 грн. (з ПДВ);

-видаткова накладна № РН 0000008 від 16.06.2021 року на загальну суму 5 655,00 грн. (з ПДВ);

-видаткова накладна № РН 0000012 від 16.06.2021 року на загальну суму 19 192,00 грн. (з ПДВ);

-видаткова накладна № РН 0000009 від 16.06.2021 року на загальну суму 22 240,00 грн. (з ПДВ).

Відповідач, в свою чергу, порушив умови п. 3.1 договору, за яким оплату товару покупець зобов`язаний провести протягом 3 (три) календарних днів з моменту отримання товару.

Позивач надав суду двосторонній акт звірки взаємних розрахунків від 16.06.2021 року, за яким відповідач визнав існування заборгованості в розмірі 80 876,98 грн.

Крім того, ТОВ "ЕКСПРЕС ВАНТАЖ" листом за № 5/07/21 від 05.07.2021 року заборгованість за отриманий товар на загальну суму 80 876,98 грн. визнав у повному обсязі та гарантував ФОП Шуліхову С.О. її оплату.

Проте, станом на дату винесення рішення у суду відсутні належні та допустимі докази її сплати, отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК).

Пунктом 8.1 договору № 42 від 06.06.2019 року сторони погодили, що якщо покупець не зробить оплату товару відповідно до п. 3.1 договору, то покупець на вимогу постачальника, сплачує постачальнику пеню у розмірі двох облікових ставок Національного Банку України, що діяли в період прострочення, від вартості поставленого, але не оплаченого товару, за кожен день прострочення, шляхом перерахування суми пені на поточний рахунок постачальника.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами пункту 8.4. укладеного договору штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язання нараховуються незалежно від часу, що пройшов з дня, коли зобов`язання мало бути виконаним.

На підставі ст. 230 ГК України та п. 8.1 (з урахуванням погодженого сторонами п. 8.4) договору позивачем правомірно нараховано пеню в розмірі 9 349,33 грн. (перевірку здійснено за допомогою системи "Ліга:Закон").

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, п. 8.3 сторони погодили, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Здійснивши перевірну за допомогою системи "Ліга:Закон" наданого розрахунку суд встановив, що позивачем правомірно нараховано 3% річних за прострочення оплати за поставлений товар в розмірі 1 806,63 грн. та 4 790,44 грн. інфляційних нарахувань.

Згідно п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписами ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ВАНТАЖ" (пров. Індивідуальний, буд. 27а, м. Полтава, код ЄДРПОУ 42636124) на користь Фізичної особи-підприємця Шеліхова Сергія Олексійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованість за договором № 42 від 06.06.2019 року в розмірі 96 823,40 грн., що включає в себе: 80 877,00 грн. основного боргу, 9 349,33 грн. пені, 1 806,63 грн. 3% річних та 4 790,44 грн. інфляційних нарахувань.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Білоусов С. М.