Рішення

від 26.04.2022 по справі 922/13/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/13/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Казенного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Іскра" (69071, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 84) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лі Тур" (61058, м. Харків, пров. Іванівський, буд. 5, оф. 1 про стягнення 54000,00 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Казенне підприємство "Науково-виробничий комплекс "Іскра" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лі Тур" про стягнення збитків в сумі 54000,00 грн. На обґрунтування позову вказує на те, що відповідач, у встановлені законодавством строк та спосіб, з порушенням вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України, п. 3.5. договору поставки №17/46-юр від 15.02.2017, не зареєстрував податкові накладні та не надав їх позивачу, за наслідком чого, позивач позбавлений права включати суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 54000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.01.2022 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.

З метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено копії ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи.

Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позов не надав. Разом з цим, суд зазначає, що копія ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.01.2022, яка надсилалась судом на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ТОВ "Лі Тур" (код ЄДРПОУ 37366371), повернулась до суду 17.01.2022 з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою, а тому суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі в розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі №911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Матеріалами справи установлено, що 15.02.2017 між Казенним підприємством «Науково-виробничий комплекс «Іскра» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лі Тур» (постачальник) було укладено договір поставки № 1 7/46-юр (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого, постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти й сплатити продукцію, вказану в Специфікаціях (додатках до цього договору), на умовах, передбачених цим договором.

При цьому, відповідно до пункту 2.1. договору, найменування продукції, її кількість, термін поставки, ціна та загальна вартість продукції вказуються у Специфікаціях (додатках до цього договору).

Пунктом 10.4. договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2020 року.

Так, із обставин справи вбачається, що на виконання умов договору, позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 2037898,21 грн., в тому числі ПДВ - 271315, 86 грн.), про що свідчать наявні у матеріалах справи належним чином засвідчені копії платіжних доручень. Відповідач у свою чергу здійснив на адресу Позивача поставки продукції.

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому наголошує про те, що в порушення зазначених норм законодавства та умов договору, відповідач не здійснив передбачені Податковим кодексом України (ПК України) дії, та не склав податкові накладні на поставлений позивачеві товар та отримані від позивача грошові копиті на суму 54000,00 грн., не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних та не надав їх позивачу.

При цьому, позивачем у позові вказано, що згідно з Відкритих даних реєстру платників ПДВ, з 14.05.2020 Відповідач не є платником ПДВ, оскільки самостійним рішенням контролюючого органу, в тому числі у зв`язку з ненаданням податкових декларацій, анульовано його реєстрацію, що в свою чергу підтверджує та доводить факт протиправних дій відповідача.

Враховуючи зазначене, оскільки відповідач отримав від позивача суми ПДВ за поставку продукції в рамках договору, втім, передбачені законодавством дії щодо реєстрації податкових накладних не вчинив, відповідач спричинив позивачу збитки у вигляді не отриманого податкового кредиту на загальну суму 54000,00 грн., що підтверджується наявними матеріали справи, зокрема Додатками з березня 2021 р. до податкових декларацій позивача.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ мас право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли па момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

За змістом пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сумі ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

При цьому, умовами пунктом 3.5. договору передбачено, що постачальник забезпечує надання з продукцією наступних документів: рахунок-фактуру; накладну на відпуск товарно-матеріальних цінностей; податкові накладні в електронній формі з обов`язковим зазначенням коду УКТ ЗЕД товару; документ, підтверджуючий якість продукції.

Проте, в порушення зазначених норм законодавства та умов договору, відповідач не здійснив передбачені ПК України дії, та не склав податкові накладні на поставлений позивачеві товар та отримані від Позивача грошові копиті на суму 54000,00 грн., не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних та не надав їх Позивачу.

Відповідно до Відкритих даних реєстру платників ПДВ, з 14.05.2020 відповідач не є платником ПДВ, оскільки самостійним рішенням контролюючого органу, в тому числі у зв`язку з ненаданням податкових декларацій, анульовано його реєстрацію, що в свою чергу підтверджує та доводить факт протиправних дій відповідача.

Доказів зворотного матеріали справи не містять та відповідачем не спростовано.

Враховуючи зазначене, оскільки відповідач отримав від позивача суми ПДВ за поставку продукції в рамках договору, проте, передбачені законодавством дії щодо реєстрації податкових накладних не вчинив, відповідач спричинив позивачу збитки у вигляді неотриманого податкового кредиту на загальну суму 54000,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи Додатками 5 (Додаток 1 з березня 2021 року) до податкових декларацій позивача.

Відповідно до статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

З аналізу норм статті 218 ГК України випливає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Враховуючи вищенаведене, матеріалами справи підтверджено, що у встановлені законодавством строк та спосіб, з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 ПK України, пункту 3.5. договору, відповідач не зареєстрував податкові накладні та не надав їх позивачу, у зв`язку з чим позивач позбавлений права включити суми ПДВ до складу податковою кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 54000 00 грн.

Отже, відповідач не виконав належним чином обов`язку, встановленого спірним договором та Податковим кодексом України.

Таким чином, ураховуючи встановлені вище обставини та наведені норми законодавства, вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення суми ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками останнього.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.

Відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 240 ГПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 4 с. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Разом з тим, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також, указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022, затвердженим Законом України №2119-IX від 15.03.2022, продовжено строк дії воєнного часу в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до ст.26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася у місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого ст. 248 ГПК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про повне задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270,00 грн. на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лі Тур" (61058, м. Харків, пров. Іванівський, буд. 5, оф. 1; код ЄДРПОУ 37366371) на користь Казенного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Іскра" (69071, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 84; код ЄДРПОУ 14313866) - 54000,00 грн. збитків та 2270,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256 - 259 ГПК України.

Повне рішення складено "27" квітня 2022 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв