Рішення

від 26.04.2022 по справі 924/324/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" квітня 2022 р. Справа № 924/324/21

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі суддя: Танасюк О.Є., секретар судового засідання Виноградов Б.С., розглянувши матеріали справи

за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Землестандарт" м.Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, с. Кам`янка

про витребування з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Землестандарт" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120, передану для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

від прокуратури: Скрипнюк А.В. згідно посвідчення №066234 від 23.11.2021р.

Рішення ухвалюється 27.04.2022р., оскільки в судовому засіданні 31.03.2022р. постановлялася ухвала про відкладення, яка занесена до протоколу судового засідання.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 05.04.2021р. відкрито провадження у справі №924/324/21, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

11.05.2021р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, с. Кам`янка.

Ухвалою суду від 24.06.202, з метою досягнення правової визначеності та єдності судової практики (забезпечення якої покладено на Верховний Суд приписами статті 36 Закону України "Про судоустрій та статус суддів"), провадження у справі № 924/324/21 зупинено до завершення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 924/454/20 (з опублікуванням повного тексту постанови Верховного Суду у справі № 924/454/20).

Ухвалою суду від 07.02.2022р. поновлено провадження у справі №924/324/21, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, та призначено підготовче засідання на 11:00 год. 02.03.2022р.

Ухвалою суду від 02.03.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу №924/324/21 до судового розгляду по суті на 11:00 год. 31.03.2022р.

В судовому засіданні 31.03.2022р. судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання по суті на 12:00 год. 27.04.2022р., яка занесена до протоколу судового засідання.

Позиція прокурора.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120 вибула з власності держави поза її волею, з грубим порушенням вимог чинного законодавства, насамперед через її набуття у приватну власність гр. ОСОБА_1 та відчужена в подальшому на користь ТОВ "Землестандарт". Повідомляє, що ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області наказ про передачу вказаної земельної ділянки гр. ОСОБА_1 не приймався. В дійсності, на підставі наказу від 17.10.2017р. №22-20588-СГ з такими ж реквізитами (дата і номер) Головним управлінням Держгеокадастру області передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0041 гр. ОСОБА_2 . Таким чином, прокурор вважає, що спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь держави в особі уповноваженого органу на розпорядження земельними ділянками такої категорії - Головного управління Держгеокадастру в області.

Відповідач та третя особа відзиву та письмової позиції з приводу позову до суду не подали.

Ухвали суду, які направлялися на адресу відповідача та третьої особи повернуті до суду із довідками відділення поштового зв`язку про причину повернення: „адресат відсутній за вказаною адресою.

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставляння у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання адресатом кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. (Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25.06.2018р. у справі №904/9904/17).

У постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати, повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, сторонам надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

З огляду на належне повідомлення відповідача про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов`язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-20588-СГ від 17.10.2017р. "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 6822455800:04:002:0041). Змінено вид цільового призначення земельної ділянки з "для ведення фермерського господарства (01.02.)" на "для ведення особистого селянського господарства (01.03.)". Надано у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0041) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка №248631274 від 17.03.2021р.) державним реєстратором Комунального підприємства "Бюро нерухомості "Поділля" Кметь В.Л. 13.07.2018р. зареєстровано за гр. ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120. Підставою для державної реєстрації зазначено: наказ серія та номер 22-20588-СГ, виданий 17.10.2017, видавник Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

31.07.2018р. до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення права власності гр. ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120. Дата державної реєстрації припинення права власності 29.07.2018 року.

29.07.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єременко Л.О. зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120 за ТОВ "Землестандарт". Підставою для державної реєстрації зазначено договір купівлі - продажу земельної ділянки №64 від 28.07.2018р.

15.08.2018р. до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №27529026 про арешт нерухомого майна, обтяжувач: Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області згідно ухвали від 14.08.2018р. №686/18631/18.

Листом за №05/2-2 вих-18 від 01.08.2018р. заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області з проханням у строк до 06.08.2018р. надати інформацію чи приймались ГУ Держгеокадастру (Держкомзему) в області накази про надання дозволів на розроблення та затвердження землевпорядної документації щодо відведення у приватну власність земельних ділянок з кадастровими номерами, зокрема з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120 та надати завірені копії вказаних наказів.

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області листом за №0-22-0.14-52/39/2-18 від 06.08.2018р. повідомило прокуратуру Хмельницької області про те що наказ №22-20588-СГ від 17.10.2017р. про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120 у власність гр. ОСОБА_1 не приймався. Натомість на підставі зазначеного наказу надано у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 6822455800:04:002:0041.

Перший заступник керівника Хмельницької області звернувся до в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області з листом №15/1-50 вих-21 від 21.01.2021, в якому з метою вирішення питання наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру, просив в строк до 22.02.2021 надати інформацію чи вживалися та чи будуть самостійно вживатися Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області заходи щодо витребування із незаконного володіння ТОВ "Землестандарт" земельних ділянок, серед яких земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120, враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру в області наказ щодо цієї земельної ділянки в дійсності не приймало.

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області листом від 09.02.2021 за №10-22-06-638/2-21 повідомило Хмельницьку обласну прокуратуру, що відповідно до п.п. 3 п. 6 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 та ст. 10 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.03.2018 у справі №800/414/17, ГУ Держгеокадастру в області зазначає, що можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом. Відтак, вказує, що заходи щодо витребування земельних ділянок на даний час не вживалися. Крім того повідомляє, що основна частина коштів виділених на сплату судового збору витрачаються на погашення виплат у справах де Головне управління є відповідачем. Враховуючи викладене, зазначає, що Головне управління не має об`єктивної можливості звернутися до суду з відповідним позовом.

Листом від 22.02.2021р. за №15/1-131вих-24 Перший заступник керівника Хмельницької області попередньо повідомив Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області шляхом пред`явлення до господарського суду Хмельницької області позовів про витребування з незаконного володіння ТОВ "Землестандарт" 39 земельних ділянок, серед яких земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120.

Відповідно до наявного в матеріалах справи листа ПП "Діоріт Плюс" м. Хмельницький за №43 від 05.02.2021р., орієнтовна ринкова вартість 1 га земель сільськогосподарського призначення розташованих на території Хмельницької області (за межами населених пунктів) становить 72тис. грн.

Враховуючи вищевикладене, 25.03.2021р. перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України передбачено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. При цьому передумовою участі органів та осіб, зазначених у цій статті, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, і наявність процесуальної правосуб`єктності, яка охоплює процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою зазначеної участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені у ст. 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь у процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача в суді.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частина перша статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з положеннями частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 22.11.2021р. у справі № 917/564/21, від 14.12.2021р. у справі №916/1978/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/282/19, від 09.02.2021 у справі № 910/13730/19, від 22.11.2021р. у справі № 917/564/21.

Листом за №15/1-50 вих-21 від 21.01.2021р. Перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся до виконувача обов`язків начальника ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області з проханням у строк до 22.02.2021р. надати до прокуратури інформацію чи вживались чи будуть вживатись управлінням самостійно заходи щодо витребування із незаконного володіння ТОВ "Землестандарт" земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120.

У відповідь, листом за №10-22-0.6-638/2-21 від 09.02.2021р. ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомило Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури про те, що заходи щодо витребування земельних ділянок управлінням не вживались. При цьому, позивач посилався на відсутність в законі чітко визначених повноважень щодо звернення до суду з такої категорії спорів та відсутність коштів для звернення до суду для сплати судового збору.

Листом за №15/1-131вих-21 від 22.02.2021р. Перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури повідомив ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області шляхом пред`явлення відповідного позову до суду.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що листування прокурора з Головним Управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області з приводу, зокрема спірної земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:04:002:0120 не призвело до вжиття Головним Управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області заходів щодо витребування вказаної земельної ділянки.

У питаннях дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону "Про прокуратуру" суд виходить з того, що критерій "розумності" строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. Обчислення розумного строку для реагування відповідного органу повинно враховувати не лише останні повідомлення прокурора про звернення до суду, а й попередні листування щодо виявленого порушення.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

У позовній заяві прокурор повідомляє, що з аналогічним позовом про витребування спірної земельної ділянки заступник прокурора області звертався до Господарського суду Хмельницької області у серпні 2018 року. Зазначає, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 18.01.2021р. у справі №924/772/18 позов прокурора залишено без розгляду, оскільки прокуратурою при зверненні з позовом до суду не зазначено причин неможливості здійснення позивачем захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку, не наведено доказів того, що відповідний орган не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з позовом після відповідного повідомлення прокурора від 17.08.2018 року.

Таким чином, Головному управлінню Держгеокадастру у Хмельницькій області було відомо про порушення інтересів держави з серпня 2018р. коли прокурором було пред`явлено аналогічний позов, розгляд якого завершився у січні 2021р.

Також судом враховується посилання прокурора на те, що в липні 2021р. закінчується трирічний термін з часу незаконного вилучення спірної земельної ділянки із державної власності.

Згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 (далі за текстом - Положення) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (підпункт 25-1 пункту 4 Положення).

Наведеним підтверджуються, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Згідно зі статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Отже, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

З наведених норм права вбачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Щодо суті позовних вимог.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.

Предметом позову у даній справі є вимога Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м. Хмельницький до Товариства з обмеженою відповідальністю "Землестандарт" про витребування з незаконного володіння ТОВ "Землестандарт" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120, передану для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120 вибула з власності держави поза її волею, з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016р. № 308, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Хмельницької області.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120 знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району, прийняття рішення щодо розпорядження нею, у тому числі передача у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, відноситься до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка №248631274 від 17.03.2021р.) право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120 13.07.2018р. зареєстровано за гр. ОСОБА_1 . Підставою для державної реєстрації зазначено: наказ серія та номер 22-20588-СГ, виданий 17.10.2017, видавник Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Однак згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області за №0-22-0.14-52/39/2-18 від 06.08.2018р., адресованого прокуратуру Хмельницької області, наказ №22-20588-СГ від 17.10.2017р. про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120 у власність гр. ОСОБА_1 не приймався.

В дійсності, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-20588-СГ від 17.10.2017р. надано у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0041) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Таким чином, ОСОБА_1 отримав у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120 за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу, що суперечить ч. 1 ст. 116 ЗК України, якою визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому, ОСОБА_1 продав спірну земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю "Землестандарт" на підставі договору купівлі-продажу №624 від 28.07.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єременко Л.О.

29.07.2018 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0115, площею 2 га зареєстровано за ТОВ "Землестандарт", що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка №248631274 від 17.03.2021р.)

З огляду на зазначене, ТОВ "Землестандарт" придбав спірну земельну ділянку в особи (гр. ОСОБА_1 ), яка заволоділа нею без будь-яких правових підстав та поза волею її власника.

За змістом ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту, захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.12.2021 у справі №924/454/20.

У ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 10.12.2021 у справі №924/454/20, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 02.07.2019 року у справі № 48/340.

При цьому, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з державної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017р. №22-20588-СГ, який видавався іншій особі, а саме, гр. ОСОБА_2 про передачу у власність земельної ділянки з іншим кадастровим номером (6822455800:04:002:0041), суд дійшов висновку, що волі держави на вибуття з власності держави спірної земельної ділянки (з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120) не було.

Заявлена вимога прокурора про витребування спірної земельної ділянки від кінцевого набувача (ТОВ "Землестандарт") на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області є належним та ефективним способом захисту.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності ТОВ "Землестрандарт" з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до державної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю.

Враховуючи викладене, встановлені судом обставини незаконного вибуття земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120 із власності держави, відсутність волі держави на вибуття з володіння спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки від кінцевого набувача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням позову, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 20, 24, 73, 74, 129, 231, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Землестандарт" (04212, м. Київ, Оболонський район, вул. Маршала Малиновського, 12, код ЄДРПОУ 42314152) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1, код ЄДРПОУ 39767479) земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0120, передану для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Землестандарт" (04212, м. Київ, Оболонський район, вул. Маршала Малиновського, 12, код ЄДРПОУ 42314152) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29005, м. Хмельницький, провулок Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку визначеному ст. 257 ГПК України до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 27.04.2022р.

СуддяО.Є. Танасюк

Віддрук. 5прим. :1 - до справи,

2 позивачу Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1); електронна пошта: khmelnytskyi@lang.gov.ua

3 відповідачу - товариство з обмеженою відповідальністю "Землестандарт" (04212, м. Київ, Оболонський район, вул. Маршала Малиновського,12);

4- Хмельницька обласна прокуратура - (29005, м.Хмельницький, пров. Військоматський, 3); електронна пошта: sekretar_@ukr.net

5 - третій особі - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Всім рекомендованим з повідомленням про вручення.