Рішення

від 27.04.2022 по справі 927/1296/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

28 квітня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/1296/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Федоренко Ю.В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фадена»,

вул. Інженерна, буд. 1-Б, офіс 2, м. Київ, 02088

адреса для листування: майдан Конституції, 1, Палац Праці, 3 під`їзд, 6 поверх, офіс 36-12, м. Харків, 61003 (адвокат Василенко Н.М.)

Відповідач: Приватне сільськогосподарське підприємство «Гарант-А»,

вул. Нова, буд. 22, м. Ічня, Чернігівська область, 16700

Предмет спору: про стягнення 23253,01 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фадена» звернулось до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Гарант-А», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 23253,01 грн заборгованості, з яких 8589,60 грн заборгованості, 1428,00 грн пені, 3615,13 грн 36 % річних, 1030,68 грн інфляційних втрат, 8589,60 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором поставки №10/07 засобів захисту рослин выд 10.07.2020 в частині оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.12.2021, відкрито провадження у даній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання до суду та позивачу у порядку, визначеному ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву разом з усіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються їх заперечення.

Відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та встановлення судом процесуальних строків для подання відзиву на позов шляхом отримання ухвали суду від 28.12.2021 згідно повідомлення про вручення поштового відправлення №1400053719700.

Відповідач у визначений судом процесуальний строк надіслав на адресу суду відзив на позов (від 17.01.2022), яким визнав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 8589,60 грн заборгованості за Договором поставки №10.07.2020 засобів захисту рослин від 10.07.2020, в іншій частині позову щодо стягнення 1030,68 грн інфляційних, 3615,13 грн - 36% річних, 1428,00 грн пені та 8589,60 грн штрафу заперечив повністю з підстав неправильного нарахування та з підстав неспівмірності заявлених до стягнення сум штрафних сум.

В обґрунтування заперечень щодо стягнення 1030,68 грн інфляційних, 3615,13 грн - 36% річних, 1428,00 грн пені та 8589,60 грн штрафу відповідач зазначив:

-посилаючись на приписи Податкового кодексу України, правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №916/1319/19, відповідач зазначає, що нарахування позивачем штрафу, пені, 36% річних та інфляційних збитків з урахуванням Податку на додану вартість, є незаконним;

-відповідач визнає обставини, що грошове зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару ним не проведено на даний час, проте просив би суд врахувати наступні обставини, які позбавили відповідача можливості виконати належним чином та відповідно до умов договору свої зобов`язання посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України Про запобігання на території України коронавірусу COVID-19 №211 від 11.03.2020 року, якою на території України установлено карантин з 12 березня, у зв`язку з чим введено низку додаткових обов`язкових до виконання обмежувальних заходів, в тому числі, припинено міжміське, приміське автобусне, залізничне сполучення, обмежено рух пасажирського автомобільного транспорту, що як наслідок істотно вплинуло на роботу підприємства. Крім того, несприятливі погодні умови в 2020 році призвели до істотних збитків у господарській діяльності підприємства, внаслідок пошкодження врожаю сільськогосподарських культур та низької врожайності. Також в 2020 році податкова служба почала активно блокувати податкові накладні відповідача без достатніх для цього правових підстав, що призводило до не проведення розрахунку контрагентами відповідача до вирішення питання щодо реєстрації податкових накладних. Крім цього, відповідач мав кредитні зобов`язання, які зобов`язаний був покривати з метою уникнення настання негативних наслідків для підприємства, зокрема, для уникнення блокування підприємницької діяльності та для забезпечення можливості виконувати договірні зобов`язання. Наведені обставини на пряму пов`язані з можливістю провести своєчасний розрахунок відповідачем за поставлений позивачем товар.

-посилаючись на приписи ч.3 ст. 551 ЦК України, ч.1, ч.2 ст. 233 ГК України, позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18.03.20 у справі №902/417/18, Рішення КСУ №7-рп/2013 від 11.07.13, правову позицію, викладену у постановах ВС від 04.12.18 у справі №916/65/18, від 03.07.19 у справі №917/791/18, від 22.10.19 у справі №904/5830/18, від 13.01.20 у справі №902/855/18, від 27.01.20 у справі №916/469/19, п.7 Оглядового листа ВГСУ №01-06/767/2016 від 29.04.13, зазначив, що маючи намір стягнути з відповідача штраф у розмірі 100% вартості товару, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 36% річних та інфляційні втрати, позивач перетворив фактично відповідальність відповідача на каральну санкцію, спрямовану виключно на покарання відповідача, а не на відновлення майнової сфери позивача від правопорушення шляхом компенсації його майнових втрат, порушивши принципи справедливості, розумності визначені ст.509 ЦК України. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені, інфляційних втрат і 36% річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання відповідачем зобов`язання вочевидь більш вигідні для позивача, ніж належне виконання такого зобов`язання, а тому є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи обмежити розмір нарахованих позивачем санкцій з урахуванням наведених вище обставин щодо неправомірності включення податку на додану вартість при обрахування штрафу, пені, інфляційних втрат та 36% річних.

- посилаючись на висновок Великої палати Верховного Суду у справі №264/5957/17 (постанова від 30.06.2020 року) відповідач вважає, що наведену позицію Великої палати можливо застосувати і до даних правовідносин, оскільки позивач за прострочення виконання грошового зобов`язання просить стягнути штраф у розмірі 8589,60 грн та пеню у розмірі 1428,00 грн, що суперечить положенням ст.61 Конституції України. А тому, враховуючи наведені вище обставини, відповідач визнає позов в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки у сумі 8589,60 грн, в іншій частині вимог просить відмовити з підстав неправильного нарахування інфляційних втрат у сумі 1030,68 грн, а також відмовити в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання у сумі 1428,00 грн, 36% річних у сумі 3615,13 грн та штрафу у сумі 8589,60 грн з підстав неправильного нарахування та з підстав неспівмірності заявлених до стягнення сум штрафних санкцій.

Судом залучено відзив з додатком до матеріалів справи та прийнято до розгляду.

На адресу суду від учасників справи не надходило належно оформленого клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, з повідомленням сторін, відповідно до ст. 252 ГПК України.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Частиною 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02. 2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02. 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні № 133/2022 від 14.03.2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні № 259/2022 від 18.04.2022 року, затвердженого Законом № 2212-IX від 21.04.2022}, на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Розпорядженням голови Верховного Суду від 22.03.2022 №12/0/9-22, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема і Господарського суду Чернігівської області.

Розпорядженням голови Верховного Суду від 22.04.2022 №25/0/9-22, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ураховуючи наявність належних умов для здійснення правосуддя Господарським судом Сумської області, Господарським судом Чернігівської області, відновлено територіальну підсудність цих судів із 25.04.2022.

Враховуючи наведене вище, розгляд справи здійснено у межах розумного строку.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Суд встановив.

10.07.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фадена (позивач, постачальник) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Гарант-А" (відповідач, покупець) укладено договір поставки №10/07 засобів захисту рослин.

Відповідно до умов п.1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність у зумовлені даним договором строки засоби захисту рослин, що надалі іменуються - товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та своєчасно оплатити його вартість на умовах Договору.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю товару, та загальна вартість товару зазначаються у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною цього договору (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору загальна ціна договору складається з загальної суми вартості товару, що поставляється згідно всіх видаткових накладних до договору, протягом терміну його дії. Орієнтовна сума договору становить 200000,00 грн. Якщо вартість всіх поставок товару за цим договором перевищуватиме або буде меншою від орієнтовної суми Договору, то вважатиметься, що загальна ціна цього Договору узгоджена сторонами шляхом підписання видаткових накладних, за якими фактично поставлено та прийнято товар протягом строку дії Договору.

Ціна за одиницю товару, кількість та асортимент товару узгоджується сторонами у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору. Видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору є його невід`ємною частиною, незалежно від того чи є в них посилання на даний договір (п. 2.3, 2.4 договору).

Оплата за поставлений товар може проводиться покупцем на підставі належним чином оформлених видаткових накладних або на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури. ( п. 3.2 договору).

Відповідно до п 3.3 договору повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше 30 вересня 2020р. (Остаточна дата розрахунку).

Доказом факту поставки товару є оформлені належним чином документи видаткова накладна, товарно транспортна накладна. Довіреність оформлюється і підписується на усну вимогу будь-якої із Сторін цього Договору. У разі, якщо покупець не надав довіреність на одержання відповідної кількості товару, то підтвердженням факту поставки товару є видаткова (і) накладна (і) та товарно-транспортна (і) накладна (і). Поставка товару здійснюється зі складу постачальника на склад покупця, або на умовах самовивозу товару за домовленістю сторін. Адреса поставки товару зазначається у товарно транспортній накладній. (п. 4.2, 4.3 договору).

Датою поставки товару вважається дата передання товару покупцю, яка зазначена у видатковій накладній, підписаній уповноваженими представниками обох сторін. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю і якістю з моменту (дати) підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткової (их) накладної (их) (п. 4.4, 4.6 договору).

За умовами п.10.1. Договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов: несвоєчасне, неповне, неналежне (усупереч положенням Договору) виконнаня взятих на себе зобов`язань за цим договором, якщо порушення були допущені під час його дії.

Договір скріплено підписами та печатками обох сторін.

Факт укладення договору відповідачем не оспорено.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар по видатковій накладній № РН-0000035 від 16.07.2020 на суму 8589,60 грн з ПДВ, а відповідачем отримано, що підтверджується підписами представників сторін та печатками підприємств на накладній, та довіреністю №5 від 16.07.2020.

У матеріалах справи наявна товарно транспортна накладна № РН-0000035 від 16.07.2020 на перевезення вантажу кількістю 120 кг.

Позивачем виставлено рахунок фактуру №СФ-0000035 від 16.07.2020 на оплату 8589,60 грн.

Факт поставки товару відповідачем не оспорюється.

Враховуючи п. 3.3 договору відповідач повинен був здійснити оплату по видатковій накладній № РН-0000035 від 16.07.2020 до 30.09.20 включно, період прострочення оплати починається з 01.10.2020.

Приписами ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом та не випливає із характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом та не випливає із характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На момент винесення рішення у справі відповідач за отриманий товар не розрахувався, доказів сплати заборгованості до матеріалів справи сторонами не надано, що свідчить про неналежне виконання відповідачем зобов`язань по оплаті отриманого товару.

Факт отримання товару на умовах договору №10/07 відповідачем не оспорено.

Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача заборгованість за отриманий товар в сумі 8589,60 грн.

Матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача по оплаті отриманого товару на момент винесення рішення в сумі 8589,60 грн, факт наявності заборгованості відповідачем визнано, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 6.1, 6.2 договору у разі невиконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України. При порушенні термінів оплати по цьому договору, покупець сплачує постачальнику:

-пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла на момент виникнення та існування заборгованості через прострочення оплати) від загальної суми платежу, що нездійснений своєчасно (заборгованості) за кожен день прострочення;

-при порушенні термінів оплати більше 10-ти (десяти) календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% від суми поставленого товару;

-якщо оплата за товар не була перерахована покупцем в строк до 30.09.2020р. та відбулось збільшення курсу долару США по відношенню до національної валюти України, постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого покупцю товару шляхом встановлення нової видаткової накладної на різницю збільшення курсу долара США по відношенню до гривні. Якщо нова видаткова накладна не підписується і не оплачується покупцем, постачальник має право в судовому порядку донарахувати дану суму.

Відповідно до п. 6.5 договору, у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості та інших штрафних санкцій 36 % річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Згідно з п. 6.6 договору, сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором здійснюється без обмежень строку, та відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність (три роки) до вимог про стягнення пені, штрафу, процентів/відсотків. Для нарахування штрафних санкцій, передбачених цим договором, не застосовуються положення ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Щодо доводів відповідача в частині неможливості одночасного нарахування штрафу та пені, суд не приймає та зазначає наступне.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Позивачем нараховано пеню в сумі 1428,60 грн за період з 01.10.20 по 01.12.21 згідно розрахунку, наведеного в позовній заяві. Однак позивачем в прохальній частині позовної заяви заявлено до стягнення 1428,00 грн пені.

Судом здійснено перевірку розрахунку пені, та встановлено, що пеня позивачем розрахована з суми боргу 8589,00 грн замість 8589,60 грн. позивачем при розрахунку пені за період з 01.01.2021 по 04.03.2021 не взято до уваги, що кількість днів у 2021 році становить 365, а розрахунок здійснено з урахуванням 366 днів, що є невірним.

За перерахунком суду розмір пені за період з 01.10.2020 по 01.12.2021 становить 1427,89 грн, що є меншим ніж заявлено позивачем до стягнення, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені є обгрунтованими в сумі 1427,89 грн.

Позивач просить також стягнути з відповідача штраф в розмірі 8589,60 грн, який є обґрунтованим, вірно розрахованим з урахуванням п. 6.2 договору та простроченням відповідачем оплати товару більше ніж на 10 календарних днів.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 3615,13 грн - 36 % річних за період з 01.10.2020 по 01.12.2021.

Судом здійснено перевірку розрахунку 36 % річних та встановлено, що 36 % річних позивачем розраховано з суми боргу 8589,00 грн замість 8589,60 грн. Здійснений позивачем розрахунок 36 % річних є обгрунтованим, вірно розрахованим.

Позивач також просить стягнути індекс інфляції в сумі 1030,68 грн за період з жовтня 2020 року по жовтень 2021 року.

Судом здійснено перевірку розрахунку індексу інфляції та встановлено, що індекс інфляції розраховано з суми боргу 8589,00 грн замість 8589,60. При проведенні розрахунку позивачем застосовано сукупний індекс інфляції 1,12, замість 1,11999657.

Отже за перерахунком суду розмір індексу інфляції становить 1030,65 грн, що є меншим ніж заявлено позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення індексу інфляції є обгрунтованими та підлягають задоволенню в обрахованому судом розмірі.

Відповідно до ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів належного виконання зобов`язань за договором по своєчасній та повній оплаті отриманого товару в повному розмірі, належних доказів на спростування обставин існування заборгованості та на підтвердження своєчасного виконання грошових зобов`язань не надав.

Крім того, суд не погоджується із доводами відповідача відносно неправомірності включення позивачем до розрахунку штрафу, пені, 36% річних та інфляційних збитків сум ПДВ з огляду на наступне.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України.

Статтею 185 Податкового кодексу України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Таким чином законодавець виключає з договірної вартості та , відповідно , з бази оподаткування ПДВ суму податку на додану вартість виключно з метою визначення розміру податкового зобов`язання з ПДВ. Іншими словами, в такий спосіб закон виключає можливість повторного нарахування податку на додану вартість на вже нарахований такий же вид податку, і ці спеціальні норми не мають відношення до правовідносин, які виникли між сторонами у справі.

Крім того, ані нормами чинного законодавства, ані умовами спірного договору не передбачено, що нарахування неустойки здійснюється на вартість неоплачених товарів без урахування ПДВ, який входить в їх ціну.

Суд також зазначає, що в силу положень чинного податкового законодавства, а також статей 625, 627 629, 632 ЦК України, нарахування інфляційних втрат та 36% річних здійснюється на загальну суму заборгованості за договором, навіть за умови, що така заборгованість включає суму ПДВ. При цьому, нараховані на суму ПДВ інфляційні втрати та 36% річних не включаються до суми ПДВ, визначеної договором, оскільки незалежно від нарахування їх на суму ПДВ становлять відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем з оплати вартості отриманого товару на суму 8589,60 грн і зазначена вартість товару визначена та погоджена сторонами з урахуванням податку на додану вартість. Вказаний розмір грошового зобов`язання перед позивачем відповідачем не заперечується, тому доводи відповідача щодо необґрунтованого розрахунку інфляційних втрат та 36% річних на договірну вартість, з урахуванням ПДВ, є безпідставними, оскільки ст. 625 ЦК передбачає стягнення інфляційних втрат та 36% річних, виходячи з простроченої суми боргу.

Посилання відповідача на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19 є безпідставними, оскільки обставини у даній справі є відмінними від обставин у зазначеній справі (№916/1319/19), яка стосується нарахуванню неустойки за договорами оренди та передбачена частиною другою статті 785 ЦК України, є спеціальною неустойкою, яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, що застосовується до порушника господарського зобов`язання з врахуванням особливостей такого застосування, які передбачені приписами частини 2 статті 785 ЦК України.

Враховуючи, що згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а правова позиція, викладена у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 по справі № 916/1319/19, не є подібною до правовідносин, які виникли в межах справи, що розглядається, суд не вбачає підстав для її застосування.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення сум, суд зазначає таке.

Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься перелік виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

В обґрунтування заяви щодо зменшення заявлених до стягнення сум відповідач зазначає, що своїми діями не заподіяв позивачеві жодних збитків, заявлені до стягнення суми є не співмірними із вартістю поставленого товару. Несвоєчасна оплата за поставлений товар була зумовлена причинами, які не залежали від волі відповідача.

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі №904/4083/18).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів).

Згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тож суд враховує висновки Великої Палати викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, згідно із яким Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір пені, штрафу та відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, та не співмірність заявлених до стягнення сум із вартістю поставленого товару, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін суд вважає, що стягнення з боржника штрафних санкцій, 36% річних та інфляційних не може бути джерелом збагачення кредитора.

Також суд відзначає, що позивач раніше, наприклад, у 2020 році, не заявляв претензії відповідачу, а також не звертався з позовом до суду про стягнення сум за прострочення оплати поставленого товару.

Враховуючи наведене вище, суд вважає за можливе частково його задовольнити, зменшити розмір нарахованої пені, штрафу та відсотків річних до 30% і стягнути з відповідача 1084,54 грн відсотків річних, 428,37 грн пені та 2576,88 грн штрафу. Підстав для зменшення інфляційних нарахувань немає, адже законодавство цього не передбачає і Верховний Суд у зазначеній вище постанові про це не вказує.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (п.5 частина 1 статті 237 ГПК України).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.

Згідно зі статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (1); розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2).

За приписами частини 3 статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 3 - 6 статті 126 ГПК України визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

Водночас за частиною 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи (1); чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (2); поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (3); дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (4).

Виходячи з аналізу вказаних статей для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд, зокрема, повинен враховувати критерії складності справи, обсяг наданих адвокатом послуг, кваліфікації і досвіду адвоката, ціну позову, керуватися принципами розумності та справедливості.

Велика Палата Верховного Суду, правові висновки якої є обов`язковими для врахування судом першої інстанції в силу частини 4 статті 236 ГПК України, вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Тобто, судові витрати на професійну правничу допомогу повинні бути фактичними, неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

За змістом п.1 частини 2 статті 126 та частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Тобто, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Вказана правова позиція наведена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №903/125/19.

У позовній заяві позивач зазначив та надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесло та очікує понести у зв`язку з розглядом справи та який складає 18770,94 грн: 16500 грн витрати на правову допомогу (в т.ч. вивчення документів-2000 грн, складання позовної заяви, розрахунки штрафних санкцій-6000 грн, вивчення заяв по суті відповідача та аналіз доданих до них доказів: відзиву на позовну заяву, заперечень на відповідь на відзив 2000 грн, складання заяв по суті позивача: відповіді на відзив на позовну заяву -1500 грн, участь у судових засіданнях дистанційно-5000 грн) та 2270,94 грн судовий збір. Суд зауважує на тому, що судовий збір позивачем сплачено в розмірі 2270,00 грн згідно платіжного доручення № 199 від 09.12.2021.

Водночас позивачем не надано суду належних та допустимих доказів понесення позивачем судових витрат на правову допомогу в розмірі 16500,00 грн.

За таких обставин, станом на час прийняття рішення у цій справі, суд не вбачає підстав для розподілу між сторонами справи витрат на правову допомогу за результатами розгляду спору.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід зазначити, що у випадку зменшення розміру штрафних санкцій, витрати позивача пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються з відповідача у повному обсязі, аналогічне твердження викладено у Постанові Пленуму ВГСУ від 21.03.2013 №7 (п. 4.3).

Відтак, відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача у розмірі 2270,00 грн.

Керуючись ст. ст. 86, 123, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарант-А", (вул. Нова, буд. 22, м. Ічня, Чернігівська область, 16700, код ЄДРПОУ 32908159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фадена" (вул. Інженерна, буд. 1-Б, офіс 2, м. Київ, 02088, код ЄДРПОУ 43232888) 8589,60 грн боргу, 1030,65 грн - інфляційних, 428,37 грн - пені, 1084,54 грн - 36% річних, 2576,88 грн - штрафу та 2270,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Ю.В.Федоренко