Рішення

від 19.04.2022 по справі 144/519/17

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/519/17

Провадження № 2/144/19/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2022 р. Теплицький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Германа О.С.,

секретаря судового засідання Пігулі А.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача СТОВ Агрофірма «Росоша» - Гавриша Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Теплик цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до СТОВ Агрофірма"Росоша",третя особаДержавний реєстраторНараївської сільськоїради,Відділ Держгеокадаструу Теплицькомурайоні про визнання договору оренди землі недійсним,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Теплицького районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до СТОВ Агрофірма"Росоша",третя особаДержавний реєстраторНараївської сільськоїради,Відділ Держгеокадаструу Теплицькомурайоні про визнання договору оренди землі недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 серпня 2016 року, посвідченого Теплицькою державною нотаріальною конторою, позивач являється власником земельної ділянки площею 2,3124 га, кадастровий номер 0523786200:01:000:0144, розташованої на території Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала її батькові ОСОБА_2 , відповідно до Державного акту серії ЯЗ №266700, виданого 20 березня 2009 року відділом Держкомзему у Теплицькому районі Вінницької області. Після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач дізналась, що належна їй в порядку спадкування земельна ділянка перебуває у користуванні СТОВ Агрофірма "Росоша", тому 29 січня 2016 року ОСОБА_1 письмово повідомила адміністрацію СТОВ Агрофірма "Росоша" про те що її батько ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач є власником земельної ділянки в порядку спадкування за законом. 26 серпня 2016 року позивач під час державної реєстрації з інформаційної довідки дізналась про те що її власна земельна ділянка перебуває в оренді у СТОВ Агрофірма "Росоша" строком на 10 років, відповідно до договору оренди землі від 02 грудня 2015 року, який було укладено між покійним батьком позивача ОСОБА_2 та СТОВ Агрофірма "Росоша" та було зареєстровано державним реєстратором Нараївської сільської ради Гайсинського району Вінницької області Богачуком В.Д. 22 червня 2016 року. Позивач вказує на те, що в інформаційній довідці, інформація внесена про те, що договір оренди землі укладений 2 грудня 2015 року за 16 днів перед смертю ОСОБА_2 , який вже хворів та перебував постійно в будинку за місцем свого проживання, перебуваючи під постійним доглядом дружини та позивача, а тому фізично не міг підписати договір оренди землі, а тому позивач просить визнати недійсним договір оренди землі та скасувати його державну реєстрацію, оскільки вона відбулася після смерті орендодавця, тому вказаний правочин є недійсним.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Вказала, що її батько не підписував оспорюваного договору оренди землі, та просила скасувати державну реєстрацію договору оренди землі, оскільки вона вчинена після смерті орендаря.

Представник відповідача СТОВ Агрофірма «Росоша» - Гавриш Л.І., в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, оскільки вважає, що позов є необґрунтованим, оскільки не підтверджений належними та допустимими доказами, а також зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав.

Від третьої особи начальника Відділ Держгеокадаструу Теплицькомурайоні надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка директор СТОВ Агрофірма «Росоша» - ОСОБА_3 , вказав, що в грудні 2015 року ОСОБА_2 особисто підписав договір оренди земельної ділянки з СТОВ Агрофірма «Росоша» , державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки проводили після смерті ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_4 , яка працює лаборантом олійного заводу СТОВ Агрофірма «Росоша», пояснила що взимку 2015 року ОСОБА_2 особисто підписав договір оренди земельної ділянки з СТОВ Агрофірма «Росоша».

Свідок ОСОБА_5 , яка працює головним бухгалтером СТОВ Агрофірма «Росоша», пояснила що взимку 2015 року ОСОБА_2 особисто привіз документи для укладання договору оренди земельної ділянки з СТОВ Агрофірма «Росоша», договір підписував особисто у її присутності.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 266700 належить земельна ділянка, площею 2,3124 га, кадастровий номер 0523786200:01:000:0144, яка розташована на території Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 6).

02 грудня 2015 року ОСОБА_2 та СТОВ Агрофірма"Росоша" уклали договір оренди землі на земельну ділянку, площею 2,3124 га, терміном на 10 років. 22 червня 2016 року вказаний договір було зареєстровано державним реєстратором Нараївської сільської ради Гайсинського району Вінницької області.

Відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від 21 грудня 2015 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

Згідно свідоцтва про право на спадщину від 26 серпня 2016 року посвідченого Теплицькою державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки площею 2,3124 га, кадастровий номер 0523786200:01:000:0144, розташованої на території Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області (а.с. 9).

Відповідно ст.ст. 15, 16 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 203 ч. 3 ЦК України - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно ст. 215 ч. 1 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтями 12, 13, 81, 89 ЦПК України передбачено - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши матеріали справи вбачається, що між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір оренди землі, який було зареєстровано відповідно чинного на момент укладення договору законодавства. Позивач звернулася до суду та просить визнати недійсним договір оренди землі укладений 02 грудня 2015 року, оскільки ОСОБА_2 не підписував вказаного договору. Позивачем заявлено клопотання про призначення та проведення судово-почеркознавчої експертизи, однак на клопотання експерта про надання додаткових зразків підписів та оплату експертних послуг, позивачем не виконано, внаслідок чого ухвалу суду про призначення почеркознавчої експертизи експертом залишено без виконання. Будь-яких доказів, які можуть прямо чи опосередковано підтвердити, що ОСОБА_2 не підписував спірного договору не надано.

Викладені обставини свідчать, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки їх не доведено будь-якими належними, допустимими та достатніми доказами.

Крім цього, такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року по справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року по справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року по справі № 569/17272/15-ц. У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсною угоди про внесення змін до договору оренди землі, посилаючись на те, що договір не підписувався, умови його не погоджувались, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні земельної ділянки позивачу, як власнику, посилаючись на умови договору.

Відповідно статті 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Отже, позовна вимога про визнання договору оренди землі недійсною не підлягає задоволенню із підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Вказані висновки узгоджуються з постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року по справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19).

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації договору оренди землі від 02.12.2015 року за №30146339 вчинену 22 червня 2016 року з посиланням на те що вона була здійснена після смерті її батька, суд вважає, що вона також не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно дост. 20 Закону України «Про оренду землі»укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, а відповідно дост. 18 цього ЗаконуДоговір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Державна реєстрація договору оренди землі після смерті орендодавця, спадкоємцем якого є позивач, не є підставою для скасування державної реєстрації договору оренди землі, оскільки спірний договір укладено згідно з вимогамиЗК України таЗакону України "Про оренду землі", а проведення державної реєстрації договору пізніше не є підставою для визнання його недійсним на підставі статей203,215 ЦК України, оскільки умови договору узгоджуються сторонами при укладенні договору, а державна реєстрація - це лише офіційне визнання цього договору.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, державна реєстрація спірного договору відбулась 22 червня 2016 року, тобто після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Договір оренди землі від 02 грудня 2015 року є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 02 грудня 2015 року, ще за життя орендодавця за його підписом та волевиявленням. Питання наявності підстав для визнання договору оренди недійсним пов`язується не з його укладенням, а з його вчиненням, а відтак і підстави для визнання його недійсним потрібно встановлювати протягом здійснення сторонами договору усіх дій спрямованих не на укладення договору, а на його вчинення. Смерть особи є припинення здатності мати права і обов`язки та здійснювати дії на їх виникнення. Зміну та припинення, виключає узгодженість дій учасників двостороннього правочину, яким є договір оренди, виключає її волевиявлення на здійснення дій щодо вчинення договору, а тому не можна вважати, що смерть особи впливає на недійсність договору, оскільки його волевиявлення здійснено у момент його укладення, а тому підстав вважати спірний договір неукладеним немає, тож підстави для скасування його державної реєстрації також відсутні.

Таким чином, зваживши у сукупності наведені вище докази, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому позов не підлягає задоволенню.

У відповідності до приписів п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір у зв`язку із відмовою у задоволенні позову покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 81, 141, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 до СТОВ Агрофірма"Росоша",третя особаДержавний реєстраторНараївської сільськоїради,Відділ Держгеокадаструу Теплицькомурайоні про визнання договору оренди землі недійсним- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 29.04.2022.

Суддя