Рішення

від 22.02.2022 по справі 910/17103/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2022Справа № 910/17103/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Папір Україна» (07403, Київська обл., м. Бровари, вул. Залізнична, 4)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Принт ОК» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2 Б)

про стягнення 737 458,73 грн.

за участю представників

від позивача: Довбик М.О.

від відповідача: не з`явились

У судовому засіданні 23.02.2022, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Папір Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Принт ОК» про стягнення 737 458,73 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Папір Україна» було залишено без руху.

27.10.2021 на електронну адресу суду надійшло клопотання позивача про витребування доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Принт ОК», зокрема, видаткових накладних №РН00000097 від 14.05.2019 та №РН00000145 від 07.10.2020, про необхідність надання яких зазначалось в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17103/21, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.12.2021.

29.11.2021 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що розрахунок заборгованості наведений позивачем не відповідає наданим первинним документам; щодо розрахунку відсотків за користування грошовими коштами, то такий розрахунок не відповідає як умовам договору так і висновкам Верховного суду.

30.11.2021 на електронну адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення судового засідання.

У судовому засіданні 01.12.2021 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 15.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 12.01.2022.

28.12.2021 на електронну адресу суду надійшла заява позивача, у якій останній повідомив про те що, помилково зазначив в позовній заяві період за який було поставлено товар з 26.07.2019 по 03.01.2020, але фактично цей період становить з 26.07.2019 по 07.10.2020 та надав новий розрахунок заборгованості.

04.01.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання призначене на 12.01.2022 представники сторін не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 26.01.2022.

У судове засідання, призначене на 26.01.2022, з`явився представник позивача, який підтримав подане ним клопотання про витребування у відповідача оригіналів видаткових накладних №РН00000097 від 14.05.2019 та №РН00000145 від 07.10.2020.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2022 задоволено клопотання позивача та зобов`язати відповідача надати суду для огляду оригінали та належним чином завірені копії, для долучення до матеріалів справи, видаткових накладних №РН00000097 від 14.05.2019 та №РН00000145 від 07.10.2020, й відкладено підготовче засідання на 09.02.2022.

07.02.2022 загальним відділом діловодства суду зареєстровані клопотання відповідача про розгляд справи без участі представника відповідача та відсутність витребуваних судом доказів в останнього.

У судовому засіданні 09.02.2022 судом задоволено клопотання позивача та долучено до матеріалів справи копії документів. Судом у судовому засіданні проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовче провадження та призначити справи до розгляду по суті у судовому засіданні на 23.02.2022.

Відповідач у судове засідання, призначене на 23.02.2022, явку уповноваженого представника не забезпечив, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляв, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки

З огляду за зазначене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.

Судом заслухано пояснення представника позивача у судовому засіданні, який позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

04 березня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Папір Україна» (надалі - продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Принт ОК» (наділі - покупець/відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 08/К (наділ договір)

Відповідно до п.1.1. договору продавець зобов`язався постачати покупцю папір, картон іншу целюлозну-паперову продукцію та інший товар, згідно видаткової документації (надалі - товар), а покупець зобов`язався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

Асортимент, кількість, ціна поставки товару вказується в та/або рахунках-фактурах та/або накладних на товар, що є невід`ємною частиною даного договору (п. 4.1. договору).

Згідно з п. 5.1. договору розрахунок за товар здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця впродовж двадцяти одного дня з моменту одержання товару на підставі видаткових накладних. Товар вважається оплаченим з дня надходження всієї суми грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, за згодою сторін сторони можуть змінити порядок розрахунків.

Підтвердження передачі товару від продавця до покупця є підпис представника покупця на накладній та надання продавцю довіреності на отримання ТМЦ (п. 2.6. договору).

Цей договір відповідно до п. 6.1. набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 04.03.2020 року. Якщо до завершення строку дії цього договору жодна сторона не підтверджуватиме факту припинення його дії, дія цього договору вважатиметься продовженою на той самий строк.

У випадку, якщо у сторін на момент закінчення договору дії договору залишаються невиконаними договірні зобов`язання та не задоволені законні вимоги, дія договору продовжується до повного виконання.

За доводами позивача згідно видатковою документацією продавцем за період з 26 липня 2019 року по 03 січня 2020 року було відвантажено відповідача товар на суму 647 376,32 грн. Відповідач в свою чергу частково оплачено поставлений товар у сумі 225 641,05 грн, що підтверджується банківськими виписками долученими до позовної заяви, у зв`язку з чим в останнього утворився борг перед позивачем у розмірі 421 735,27 грн станом на 20 жовтня 2021 року.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання по сплаті за поставлений товар.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товар на загальну суму 647 376,32 грн, що підтверджується видатковими накладними: № РН00000453 від 26.07.2019 на суму 111 059,00 грн; № РН00000457 від 30.07.2019 на суму 28 210,70 грн; № РН00000494 від 16.08.2019 на суму 49 870,10 грн; № РН00000516 від 23.08.2019 на суму 29 910,61 грн; № РН00000553 від 20.09.2019 на суму 20 131,40 грн; № РН00000569 від 01.10.2019 на суму 10 199,40 грн; № РН00000605 від 25.10.2019 на суму 20 246,00 грн; № РН00000641 від 25.11.2019 на суму 39 995,41 грн; № РН000001 від 01.01.2020 на суму 141 372,05 грн; № РН000001 від 01.01.2020 на суму 141 372,05 грн; № РН000001 від 01.01.2020 на суму 141 372,05 грн; № РН0000097 від 14.05.2020 на суму 29 820,01 грн та № РН00000145 від 07.10.2020 на суму 166 561,64 грн.

В свою чергу, як зазначає позивач, відповідачем було прийнято товар та частково оплачено у сумі 225 641,05 грн. Зокрема, позивач зазначив, що у банківських виписках від 26.03.2021, 15.04.2021 та від 27.04.2021 відповідачем у призначенні платежу зазначено «на підставі рахунку № 560 від 24.07.2019». Однак вказаний рахунок був оплачений на загальну суму 28 974,71 станом на 26.03.2021 року, а тому оплата на загальну суму 19 060,00 грн була перерахована у погашення заборгованості за рахунком № СФ 0000566 від 26.07.2019, в підтвердження чого надано бухгалтерську довідку від 28.12.2021 № 28/12-01.

Судом встановлено, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, про здійснення відповідачем часткових оплат товару у сумі 225 641,05 грн, з урахуванням довідки від 28.12.2021, а відтак у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в розмірі 421 735,27 грн.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Пунктом п. 5.1. договору встановлено, що розрахунок за товар здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця впродовж двадцяти одного дня з моменту одержання товару на підставі видаткових накладних.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати, поставленого позивачем товару, у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи та не заперечується відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 421 735,27 грн.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційні нарахування у сумі 59 306,12 грн та річні за користування коштами у розмірі 256 417,34 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що їх розмір становить більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягають інфляційні нарахування у заявленому позивачем розмірі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача річні за користування коштами у розмірі 256 417,34 грн з посиланням на п. 7.4. договору суд відзначає таке.

Згідно з ч. 1, ч. 2, ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України, що застосовується до договорів поставки згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Водночас статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховним Судом України у постановах від 01.07.2017 у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13 було визначено порядок нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами відповідно до статей 536, 625, 692 Цивільного кодексу України: «Частиною третьою статті 692 ЦК України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим, згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня».

Аналогічний висновок був викладений також у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 917/63/18.

Також судом враховується правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18, в якій Верховний Суд відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 922/2213/17 про можливість стягнення відсотків річних за кожен день неправомірного користування грошовими коштами відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Так, у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив наступне:

« 17. Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Частина друга статті 536 цього Кодексу - розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

18. Відповідно до частини третьої статті 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

19. Частиною другою статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

20. З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з тим, що частиною другою статті 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 693, 536, 625 ЦК України.

21. Касаційний суд зазначає, що згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено статтею 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

22. Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 5.3. укладеного між сторонами у справі договору поставки нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.

23. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правильними висновки апеляційного суду про те, що визначені сторонами у пункті 5.3. Договору проценти, з урахуванням положень статті 549 ЦК України, є пенею, а також щодо можливості застосування правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України від 01.07.2014 у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13.

24. Як вбачається за змістом постанови Верховного Суду України від 01.07.2014 у справі № 3-32гс14, судом встановлено, що відповідно до умов пункту 6.6. договору поставки № 190912, сторони передбачили, що за невиконання грошових зобов`язань, крім визначених умовами договору, сторона, що прострочила, сплачує іншій стороні проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5% від вартості невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

За змістом постанови Верховного Суду України від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13 також вбачається, що у пункті 6.6. договору поставки № 190912-1 сторони передбачили, що за невиконання грошових зобов`язань, крім визначених умовами договору, сторона, що прострочила, сплачує іншій стороні проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5% від вартості невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

25. Отже, у справах № 3-32гс14 та № 3-37гс13 сторони передбачили аналогічну юридичну відповідальність, виражену у відсотковому розмірі від суми боргу за поставлений товар за кожен день прострочення. При цьому, в обох випадках Верховний Суд України дійшов висновку, що така міра відповідальності є пенею, оскільки за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення.

26. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду вбачає, що обставини визначення річних у справах № 3-32гс14 та № 3-37гс13 та у справі № 922/3578/18 є подібними та не вбачає необхідності відступу від зазначеної правової позиції Верховного Суду України, погоджуючись з нею.»

Як вбачається з умов договору п. 7.4. договору сторонами передбачено, що керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України сторони домовилися, що за порушення покупцем терміну виконання грошового зобов`язання, вказаного у п. 5.1. та п. 5.2. цього договору, покупець зобов`язується сплатити продавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також сплатити 0,08 % від простроченої суми за кожен день такого прострочення, за весь час такого користування грошовими коштами.

Разом із цим, згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Суд зазначає, що визначені у пункті 7.4. договору проценти за своєю правовою природою не охоплюють поняття процентів за користування чужими грошовими коштами, а являють собою санкцію, настання якої зумовлено простроченням боржником грошового зобов`язання зі сплати товару у визначений сторонами строк, оскільки за способом обчислення її визначено у певній пропорції від суми боргу за кожен день користування, тому така санкція охоплюється визначенням пені згідно статті 549 ЦК України.

Також суд, здійснивши аналіз статей 536, 692 ЦК України, дійшов висновку, що в розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником. Разом з тим, зі змісту цих статей вбачається, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Таким чином, передбачені пунктом 7.4. договору проценти за своєю правовою природою підпадають під визначення пені.

Разом з тим, судом встановлено, що у п. 7.2. сторонами визначено, що у випадку несвоєчасного виконання грошових зобов`язань покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня від суми невиконаних грошових зобов`язань за кожен день такого прострочення. Сторони домовилися, що нарахування пені здійснюється за весь період існування простроченої заборгованості, а саме з дня виникнення заборгованості і до моменту, коли така заборгованість буде повністю погашена.

З огляду на наведені вище норми та враховуючи обґрунтування позовних вимог з посиланням на п. 7.4. договору, суд зазначає про необхідність здійснення розрахунку санкції за невиконання грошових зобов`язань, як пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

При цьому, за розрахунком суду, сума санкції за невиконання грошових зобов`язань, розрахована у розмірі подвійної облікової ставки НБУ становить більше суму, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягає штрафна санкція у розмірі 256 617,34 грн.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву контррозрахунку суми позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано, як і не надано належних доказів оплати суми боргу за договром.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Папір Україна» в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Принт ОК» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2 Б; ідентифікаційний код 40246641) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Папір Україна» (07403, Київська обл., м. Бровари, вул. Залізнична, буд. 4; ідентифікаційний код 39923743) основну суму заборгованості у розмірі 421 735 грн 27 коп.; інфляційні втрати у розмірі 59 306 грн 12 коп.; штрафні санкції у розмірі 256 417 грн 34 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 061 грн 88 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29.04.2022.

Суддя Л.Г. Пукшин