Рішення

від 28.04.2022 по справі 910/20524/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.04.2022Справа № 910/20524/21

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМОДАЛ ЕКСПРЕС" (65023, Одеська обл., місто Одеса, вул. Коблевська, будинок 40, офіс 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕМАТИКА" (03150, місто Київ, вул. Предславинська, будинок 55, квартира 63) про стягнення 133 806,80 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.12.2021 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМОДАЛ ЕКСПРЕС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕМАТИКА" про стягнення 133 806,80 грн та передана 14.12.2021 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕМАТИКА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМОДАЛ ЕКСПРЕС" суму заборгованості у розмірі 133806,80 грн, з яких: 115413,29 грн - сума основного боргу, 8520,26 грн - пеня, 2728,07 грн - 3%річних, 7145,18 грн - інфляційні збитки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.01.2021 між позивачем та відповідачем було укладеного договір на транспортне-експедиторське обслуговування № 21644 відповідно до якого позивач здійснив перевезення у міжнародному сполученні, однак відповідачем не було здійснено оплату за надані послуги у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМОДАЛ ЕКСПРЕС" - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

У встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 11.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Також вищевказаною ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів від Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 4), а саме інформацію щодо використання у господарській діяльності та включення Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротематика» (код ЄДРПОУ 43612984) до податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковою накладною, складеною ТОВ «ІНТЕРМОДАЛ ЕКСПРЕС», №673 від 09.02.2021 року та встановлено строк позивачу для надання суду придатну для огляду копію міжнародно товаро-транспортної накладної №12 від 09.02.2021.

Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 11.01.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105491826319) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 11.01.2022, який направлявся на адресу відповідача (03150, місто Київ, вул. Предславинська, будинок 55, квартира 63) був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить, що рішення (ухвала) не вручена з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Слід зазначити, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.01.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

26.01.2022 від представника позивача надійшла заява про долучення документів означених в ухвалі суду від 11.01.2022.

31.01.2022 від Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної податкової служби у м. Києві надійшов лист про надання інформації.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

08.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермодал Експрес» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Джитранс» (експедитор) укладено Договір транспортного експедирування №80221, відповідно до умов якого експедитор зобов`язується за плату, за дорученням та за рахунок клієнта надати транспортно-експедиторські послуги, пов`язані з міжнародними та внутрішніми перевезеннями вантажів.

Відповідно до п. 1.2 Договору транспортного експедирування №80221 від 08.02.2021 експедитор надає клієнту транспортно-експедиторські послуги з організації перевезень експортних, імпортних та транзитних вантажів автомобільним та морським транспортом, а також послуги з перевезення таких вантажів автомобільним транспортом.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору транспортного експедирування №80221 від 08.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Джитранс» було виконано перевезення вантажу у контейнері MRSU3837384 по маршруту порт Південний ТІС-КТ - м. Київ, що підтверджується Актом надання послуг №24 від 16.02.2021 на суму 22300,00 грн (замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтермодал Експрес»), який підписаний уповноваженими представниками позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю «Джитранс» та скріплений відбитками печаток вказаних сторін.

Судом встановлено, що 26.02.2021 позивач сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Джитранс» грошові кошти у розмірі 22300,00 грн, шо підтверджується платіжним дорученням №5585 від 26.02.2021.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІС-Контейнерний термінал» були надані позивачу послуги зі зберігання з 04.01.2021 по 09.02.2021 завантаженого контейнера MRSU3837384 на суму 12084,12 грн (відповідно до Акту виконаних робіт (наданих послуг) №2750 від 09.02.2021; рахунку-фактури №К0000002779 від 09.02.2021 та додатку до рахунку-фактури).

Також, Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІС-Контейнерний термінал» були надані позивачу послуги з виставлення контейнера MRSU3837384 на митний огляд на суму 2323,87 грн (відповідно до Акту виконаних робіт (наданих послуг) №2793 від 09.02.2021; рахунку-фактури №К0000002829 від 09.02.2021 та додатку до рахунку-фактури).

Відповідно до платіжного доручення №5524 від 10.02.2021 позивач сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-Контейнерний термінал» грошові кошти у загальному розмірі 14407,99 грн (призначення платежу - оплата по рахункам №2829, №2779).

04.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркс Україна Лтд» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермодал Експрес» (замовник) складено Акт надання послуг №32908 від 04.02.2021 на суму 50687,58 грн (понаднормове використання контейнерів).

На підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркс Україна Лтд» рахунку №5653029439 від 04.02.2021 позивачем було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркс Україна Лтд» грошові кошти у сумі 50687,58 грн, що підтверджується платіжним дорученням №5504 від 04.02.2021.

04.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркс Україна Лтд» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермодал Експрес» (замовник) складено Акт надання послуг №32924 від 04.02.2021 на суму 11902,87 грн (послуги з обслуговування вантажів в порту).

На підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркс Україна Лтд» рахунку №5653029438 від 04.02.2021 позивачем було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркс Україна Лтд» грошові кошти у сумі 11902,87 грн, що підтверджується платіжним дорученням №5505 від 04.02.2021.

12.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркс Україна Лтд» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермодал Експрес» (замовник) складено Акт надання послуг №33771 від 12.02.2021 на суму 9006,90 грн (понаднормове використання контейнерів).

Вказані послуги були оплачені позивачем платіжними дорученнями №5602 від 03.03.2021 та №55333 від 12.02.2021.

У позовній заяві позивач пояснив, що всі вище наведені оплати на суму 108305,34 грн та послуги (на суму 108305,34 грн) надавались в рамках виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем відповідно до умов Договору №21644 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.01.2021.

Позивачем долучено до матеріалів справи примірник Договору №21644 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.01.2021, в якому експедитором зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтермодал Експрес», а замовником - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротематика».

Відповідно до умов вказаного договору замовник доручає, а експедитор зобов`язується організувати за рахунок замовника транспортно-експедиторське обслуговування, перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів у міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг замовнику за погодженням сторін.

Умовами Договору №21644 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.01.2021 регулюються правовідносини позивача та відповідача у сфері транспортно-експедиторських послуг, зокрема, права та обов`язки сторін, порядок погодження конкретних замовлень, порядок розрахунків та відповідальність.

Вказаний договір не підписаний представником відповідача та не містить відбитку печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротематика».

Позивач у позовній заяві пояснив, що проект договору направлявся на адресу відповідача, але підписаний примірник Договору №21644 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.01.2021 не було повернуто відповідачем позивачу.

Позивачем долучено до матеріалів справи копію міжнародної товарно-транспортної накладної №12 від 09.02.2021 (оригінал долучено для огляду 26.01.2022), в якій вказано, що одержувачем вантажу (обладнання, перелік якого наведений у накладній) є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротематика»; перевізник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Джитранс»; контейнер - MRSU3837384; у графі 24 накладної міститься підпис від імені Марченка В.Г. про отримання вантажу (Марченко В.Г. - директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротематика»).

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копію Довіреності №04022021/1 від 04.02.2021, якою директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротематика» уповноважує Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтермодал Експрес» отримати, надати експедиторські послуги та здійснити доставку вантажу, який прибув у контейнері MRSU3837384/40FHC по коносаменту MAEU206205713 в адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротематика». При цьому відповідач надає позивачу право отримувати, відправляти, доставляти, експедирувати вантаж, проводити сертифікацію, бути присутнім при митному огляді, подавати іменні заявки, надавати та отримувати необхідні довідки та документи, оплачувати мита та необхідні збори.

Довіреність видана строком до 31.12.2021.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №367 від 09.02.2021 на суму 130413,29 грн (комплекс послуг з обробки вантажу - 23515,34 грн; демередж - господарська санкція за простій контейнерського обладнання - 71292,96 грн; зберігання контейнерів - 12089,65 грн; транспортні послуги на митній території України - 23515,34 грн).

Також позивачем було складено Акт надання послуг №2098 від 09.02.2021 на суму 130413,29 грн (комплекс послуг з обробки вантажу - 108305,34 грн та транспортно-експедиторські послуги на території України - 22107,95 грн).

Вказані рахунок та акт були надіслані на адресу відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 55, кв. 63), що підтверджується поштовим конвертом та довідкою відділення поштового зв`язку про повернення поштового відправлення відправнику у зв`язку з закінченням строку зберігання.

Судом встановлено, що 01.04.2021 відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 15000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №15 від 01.04.2021 (призначення платежу - оплата рахунку №367 від 09.02.2021; комплекс послуг з обробки вантажу).

17.08.2021 позивач направив на адресу відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 55, кв. 63), претензію про сплату заборгованості вих №1708 від 17.08.2021, а також повторно акт надання послуг, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, поштовою накладною та фіскальним чеком.

Однак, як вбачається з роздруківки з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, вказана поштова кореспонденція не була отримана відповідачем та 04.09.2021 була повернута відправнику.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що ним належним чином були виконані зобов`язання за Договором №21644 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.01.2021, зокрема, він у повному обсязі надав замовлені відповідачем транспортно-експедиторські послуги щодо контейнера MRSU3837384 на загальну суму 130413,29 грн. Враховуючи, що відповідач лише частково оплатив надані позивачем послуги, сплативши грошову суму у розмірі 15000,00 грн, заборгованість відповідача становить115413,29 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 8520,26 грн, 3% річних у розмірі 2728,07 грн та інфляційні втрати у розмірі 7145,18 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст Договороу №21644 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.01.2021, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Щодо укладення вказаного договору суд зазначає наступне.

Позивач у позовній заяві пояснив, що проект договору направлявся на адресу відповідача, але підписаний примірник Договору №21644 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.01.2021 не було повернуто відповідачем позивачу.

Суд зазначає, що одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, погодження сторонами (уповноваженими представниками) договору є моментом його укладання. І навпаки, за наявності неузгодженостей щодо будь-яких істотних умов договору, матиме місце його неукладення і для сторін не виникне будь-яких прав та обов`язків.

Як встановлено судом вище, у виставленому позивачем відповідачу рахунку на оплату №367 від 09.02.2021 було вказано, що оплата здійснюється на виконання умов Договору №21644 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.01.2021 (містились реквізити вказаного договору).

При цьому, відповідачем частково було оплачено вказаний рахунок (у призначенні платежу відповідач послався на рахунок №367 від 09.02.2021).

Наведені обставини дають підстави вважати, що здійснена відповідачем часткова оплата рахунку, в якому міститься посилання на реквізити Договору №21644 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.01.2021, свідчить про погодження відповідачем умов, викладених у вказаному договорі, тобто, між сторонами було досягнуто домовленості щодо істотних умов договору транспортного експедирування - Договору №21644 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.01.2021, тобто, про укладення вказаного договору.

При цьому, відповідач відзиву на позовну заяву не подав, будь-яких заперечень та пояснень з приводу викладених позивачем у позовній заяві обставин та обгрунтувань позову суду не надав.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 929 Цивільного кодексу України умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов`язків (ч. 2 ст. 930 Цивільного кодексу України).

У ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» зазначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Суд зазначає, що надані позивачем докази в їх сукупності (Договір транспортного експедирування №80221 від 08.02.2021, Акт надання послуг №24 від 16.02.2021 на суму 22300,00 грн, Акт виконаних робіт (наданих послуг) №2750 від 09.02.2021, Акт виконаних робіт (наданих послуг) №2793 від 09.02.2021, Акт надання послуг №32908 від 04.02.2021 на суму 50687,58 грн, Акт надання послуг №32924 від 04.02.2021 на суму 11902,87 грн, Акт надання послуг №33771 від 12.02.2021 на суму 9006,90 грн, міжнародна товарно-транспортна накладна №12 від 09.02.2021, Довіреність №04022021/1 від 04.02.2021) підтверджують викладені позивачем у позовній заяві обставини про те, що вказані послуги були надані позивачем саме відповідачу та на виконання умов Договору транспортного експедирування №80221 від 08.02.2021.

При цьому, відповідач відзиву на позовну заяву не подав, будь-яких заперечень та пояснень з приводу викладених позивачем у позовній заяві обставин та обгрунтувань позову суду не надав.

Відповідно до п. 4.1.4 Договору транспортного експедирування №80221 від 08.02.2021 експедитор направляє замовнику акт виконаних робіт протягом 3-х робочих днів після надання послуг за заявкою замовника, але не пізніше 1 числа місяця, наступного за звітним. Замовник стверджує акт і його оформлений примірник надає протягом 3-х робочих днів експедитору.

Виконані послуги регламентуються актом виконаних робіт і рахунком експедитора (п. 4.1.5 Договору транспортного експедирування №80221 від 08.02.2021).

Згідно з п. 4.3.2 Договору транспортного експедирування №80221 від 08.02.2021 кінцевий розмір оплати, який замовник повинен виплатити експедитору, вказується в рахунку.

Як встановлено судом, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №367 від 09.02.2021 на суму 130413,29 грн (комплекс послуг з обробки вантажу - 23515,34 грн; демередж - господарська санкція за простій контейнерського обладнання - 71292,96 грн; зберігання контейнерів - 12089,65 грн; транспортні послуги на митній території України - 23515,34 грн).

Також позивачем було складено Акт надання послуг №2098 від 09.02.2021 на суму 130413,29 грн (комплекс послуг з обробки вантажу - 108305,34 грн та транспортно-експедиторські послуги на території України - 22107,95 грн).

Вказані рахунок та акт були надіслані на адресу відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 55, кв. 63).

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів висловлення відповідачем мотивованої відмови від підписання складеного позивачем акту, суд дійшов висновку, що роботи та їх вартість є прийнятими та погодженими відповідачем.

Відповідно до ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

З огляду на те, що умовами Договору транспортного експедирування №80221 від 08.02.2021 сторони не визначили строки оплати відповідачем наданих позивачем послуг, суд дійшов висновку щодо необхідності застосування положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України з метою визначення строку виконання відповідачем обов`язку з оплати наданих позивачем послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Як встановлено судом, 17.08.2021 позивач направив на адресу відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 55, кв. 63), претензію про сплату заборгованості вих №1708 від 17.08.2021, а також повторно акт надання послуг, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, поштовою накладною та фіскальним чеком.

Однак, як вбачається з роздруківки з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, вказана поштова кореспонденція не була отримана відповідачем та 04.09.2021 була повернута відправнику.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Зважаючи на викладене, відповідач повинен був оплатити надані позивачем транспортно-експедиторські послуги у строк до 11.09.2021 включно.

Як встановлено судом, 01.04.2021 відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 15000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №15 від 01.04.2021 (призначення платежу - оплата рахунку №367 від 09.02.2021; комплекс послуг з обробки вантажу).

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 115413,29 грн (130413,29 грн - «мінус» 15000,00 грн) станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротематика» за Договором транспортного експедирування №80221 від 08.02.2021 у сумі 115413,29 грн підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 115413,29 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермодал Експрес» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротематика» суми основного боргу у розмірі 115413,29 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 8520,26 грн за період з 17.02.2021 по 17.08.2021.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.2 Договору транспортного експедирування №80221 від 08.02.2021 у разі прострочення замовником здійснення платежу за надані експедитором послуги, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної обліково ставки НБУ, яка діяла на період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення, а також має право притримати вантаж замовника до повної оплати.

Як вбачається з розрахунку пені, долученого позивачем до позовної заяви, позивач нараховує пеню за період з 17.02.2021 по 17.08.2021, вважаючи, що у відповідача виникло прострочення з оплати з 17.02.2021.

Однак, як встановлено судом, відповідач повинен був оплатити надані позивачем транспортно-експедиторські послуги у строк до 11.09.2021 включно, з огляду на що обгрунтованим початком періоду нарахування пені є 12.09.2021.

Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог (за відсутності відповідного клопотання позивача), суд дійшов висновку відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермодал Експрес» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротематика» пені у розмірі 8520,26 грн (так як вона нарахована до початку настання строку оплати).

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2728,07 грн за період з 17.02.2021 по 25.11.2021.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку щодо його необгрунтованості, оскільки позивач нараховує 3% річних, починаючи з 17.02.2021, тоді, як встановлено судом, прострочення виконання відповідачем свого обов`язку з оплати за транспортно-експедиторські послуги почалось з 12.09.2021.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних (в межах заявленого позивачем періоду нарахування) та дійшов висновку, що обгрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 711,45 грн. (з 12.09.2021 по 25.11.2021).

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермодал Експрес» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротематика» 3% річних у розмірі 2728,07 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 711,45 грн.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 7145,18 грн за період з березня 2021 року по жовтень 2021 року.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його необгрунтованості, оскільки позивач нараховує інфляційні втрати, починаючи з березня 2021 року, тоді, як встановлено судом, прострочення виконання відповідачем свого обов`язку з оплати за транспортно-експедиторські послуги почалось з 12.09.2021.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат (в межах заявленого позивачем періоду нарахування) та дійшов висновку, що обгрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 2436,14 грн. (з вересня по жовтень 2021 року).

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермодал Експрес» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротематика» інфляційних втрат у розмірі 7145,18 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 2436,14 грн.

У позовній заяві позивач просить суд покласти на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 18000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.27,30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України подаються разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

В обґрунтування розміру заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу надав суду договір №2 від 18.01.2021 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем (замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМОДАЛ ЕКСПРЕС") та Адвокатським об`єднанням «ЕДВАЙЗЕРС» (виконавець).

Пунктом 1.1. договору зазначено, що Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу на умовах, передбачених даним Договором. Обсяг необхідної правової допомоги та її вартість узгоджується сторонами у додаткових угодах до даного договору.

Відповідно до п. 6.1. договір укладений на строк до 05.01.2022 року та набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Додатковою угодою №4 від 04.11.2021 до договору №2 від 18.01.2021 про надання правової допомоги сторонами було погоджено наступне:

Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу з представництва інтересів Замовника у справі за позовом Замовника до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕМАТИКА» (код ЄДР 43612984) про стягнення заборгованості за Договором №21644 від 01.01.2021 р.

Сторони домовилися, що вартість послуг Виконавця за даною Додатковою угодою складає:

за представництво інтересів Замовника у суді першої інстанції - 18 000 грн. (вісімнадцять тисяч) грн.

за представництво інтересів Замовника у суді апеляційної інстанції- 13 000 грн. (тринадцять тисяч) грн.

Вказані в п.2 даної Додаткової угоди суми Замовник сплачує Виконавцеві шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця на підставі виставленого рахунку - фактури на умовах 100% передоплати.

Дана Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору про надання правової допомоги від 18.01.2021 р. №2, набирає чинності з моменту її підписання.

На підставі рахунку - фактури № 88 виставлено виконавцем, замовник здійснив оплату за надані послуги у розмірі 18 000,00 грн, що підтверджується заключною випискою за період з 05.11.2021 по 05.11.2021 р.

Крім того, у матеріалах справи наявний ордер на надання правової допомоги на ім`я Белогуб Марії Вікторівні (серія ОД № 614330 від 18.01.2021), вищевказаний ордер виданий Адвокатським об`єднанням «ЕДВАЙЗЕРС»

Тобто, позивач заявив до відшкодування судові витрати, пов`язані з правничою допомогою, на загальну суму 18000,00 грн.

Вивчивши надані позивачем докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, з урахуванням матеріалів справи, її категорії та складності, суд доходить висновку про те, що позивачем доведено факт надання послуг правничої допомоги на суму 7200,00 грн., які є документально підтвердженими, співмірними із складністю справи та наданими послугами.

Крім того, суд дійшов висновку, що відповідно змісту пункту 4 частини другої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а саме диспозицією вказаної норми визначено, що адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Суд звертає увагу, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 22.10.2020 Верховного Суду по справі №910/9187/19.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Таким чином оскільки витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, а виходячи із того, що за положеннями ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суд може, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, а таке клопотання відсутнє, витрати позивача на правничу допомогу мають бути йому відшкодовані за рахунок відповідача.

Згідно з частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕМАТИКА" (03150, місто Київ, вул. Предславинська, будинок 55, квартира 63, код ЄДРПОУ 43612984) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМОДАЛ ЕКСПРЕС" (65023, Одеська обл., місто Одеса, вул. Коблевська, будинок 40, офіс 1, код ЄДРПОУ 39460090) 115 413 (сто п`ятнадцять тисяч чотириста тринадцять) грн. 29 коп. основного боргу, 711 (сімсот одинадцять) грн. 45 коп. 3 % річних, 2436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 14 коп. інфляційних втрат, пеня у розмірі 8520 (вісім тисяч п`ятсот двадцять) грн 26 коп. витрат по сплаті судового збору у розмірі 2155 (дві тисячі сто п`ятдесят п`ять) грн. 90 коп., а також 17095 (сімнадцять тисяч дев`яносто п`ять) грн. 25 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 29.04.2022.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ