Рішення

від 27.04.2022 по справі 120/19874/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

28 квітня 2022 р. Справа № 120/19874/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Вінниці адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулись в суд з адміністративним позовом до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачі звернулись з клопотаннями про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення по 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за межами с. Лозувата, Липовецької територіальної громади Вінницького району, Вінницької області. Однак рішенням Липовецької міської ради № 652 від 10.12.2021 року позивачам відмовлено у наданні таких дозволів, підставою для відмови стало те, що спірна земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, яким заперечує щодо заявлених позовних вимог. Зауважує, що рішенням 15 сесії Липовецької міської ради 8 скликання від 18.06.2021 року №373 "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставлено на земельні торги", було включено спірну земельну ділянку право оренди на яку виставляється на торги. В додатку до вказаного рішення зазначена спірна земельна ділянка під № НОМЕР_1 , площею 14,7043га (кадастровий номер 0522283000:02:000:2088 і на яку позивачі бажають отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею по 2га кожному.

На думку відповідача у нього були усі підстави для відмови позивачам у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою, а тому оскаржуване рішення є законним.

Відповідно до ухвали від 06.01.2022 про відкриття провадження, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулись з клопотаннями про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення по 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с. Лозувата, Липовецької територіальної громади Вінницького району, Вінницької області.

Рішенням Липовецької міської ради № 652 від 10.12.2021 року, за результатом розгляду клопотань, позивачам було відмовлено у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення по 2га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Лозувата Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, у зв`язку з тим, що земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування.

Не погоджуючись з такою відмовою органу місцевого самоврядування, позивачі звернулися до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.

Відповідно до пункту "в" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною шостою та сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/481/17, від 18.10.2018 справі №527/43/17, від 25.02.2019 у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 у справі №263/16221/17.

Судом встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у власність, орієнтовною площею по 2 га, для ведення особистого селянського господарства згідно оскаржуваного рішення від №652 від 10.12.2021 року стало те, що земельна ділянка включена в перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення для продажу прав на них на земельних торгах (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування.

Відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі, з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як передбачено частинами першою - третьою статті 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів.

Згідно з частинами першою-третьою статті 136 ЗК України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Таким чином, відповідач як розпорядник земель комунальної власності є організатором земельних торгів та відповідно, до вимог чинного законодавства, наділений повноваженнями визначати перелік земельних ділянок комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги. При цьому, законодавцем чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Така правова позиція відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 29.05.2019 у справі №2040/7204/18, від 24.09.2020 у справі №805/3195/17-а.

Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 135 ЗК України проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами; б) стартова ціна лота; в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах; г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги.

На думку суду, до завершення земельних торгів не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування лише ті земельні ділянки (з числа включених до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них для продажу на земельних торгах), які виставлені на земельні торги за рішенням організатора, з моменту прийняття організатором рішення про проведення земельних торгів та протягом строку проведення таких торгів, регламентованих частиною шостою статті 137 ЗК України.

При цьому, суд вважає, що сам лише факт включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної або комунальної власності або прав на них, які плануються в майбутньому виставити на земельні торги, не є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту включення земельної ділянки, на яку претендують позивачі, до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення для продажу прав на них на земельних торгах, не надано суду і рішення організатора (Липовецької міської ради) про проведення земельних торгів щодо спірної земельної ділянки, яка виставляється на торги окремим лотом.

Тобто, відповідач не надав суду доказів того, що як на момент подання клопотань позивачів про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою, так і на час її розгляду, спірна земельна ділянка була включена у відповідний перелік та була виставлена на торги.

У той же час, суду не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка виставлена на земельні торги (аукціону).

Зважаючи на це, включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які пропонуються для продажу на земельних торгах або права на які виставляються для такого продажу, саме по собі не є підставою для обмеження права позивача на отримання відповідного дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, оскільки не свідчить про те, що конкретно визначена земельна ділянка дійсно виставлена на земельні торги.

Суд не заперечує право органу місцевого самоврядування вирішувати питання, пов`язані з виведенням певних земель з-під процедури, передбаченої статтею 118 ЗК України, для їх подальшої передачі в оренду шляхом аукціону або земельних торгів.

Разом з тим, буквальне та логічне тлумачення змісту частини 5 статті 136 ЗК України у її системному зв`язку з іншими нормами, про які суд зазначив вище, дозволяє вважати передчасним висновок відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 137 ЗК України документація щодо кожного лота розміщується організатором земельних торгів в електронній торговій системі як окремий електронний документ, підписаний організатором або його представником та складений за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Документація щодо кожного лота після визнання торгів такими, що відбулися, передається організатором земельних торгів переможцю торгів.

Проте, суду не надано доказів розміщення інформації щодо земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки із кадастровим номером 0522283000:02:000:2088 і на яку позивачі бажають отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею по 2га кожному в електронній торговій системі.

Однак з даного приводу слід зауважити, що нормами ЗК України визначено вичерпний перелік підстав, за існування яких особі, яка звертається до відповідного суб`єкта із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, може бути відмовлено, і чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Обов`язковими умовами для акту індивідуальної дії, у даному випадку, є зазначення конкретних положень нормативно-правового акту, які передбачають підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та мотиви відмови.

Отже, відповідач прийняв спірне рішення, яке по суті не відповідає фактичним обставинам, а саме, не було встановлено невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, а тому, відмовив позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законом.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржувана відмова не ґрунтується на нормах закону, та є протиправною, відповідно підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл позивачам на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права позивачів має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 року у справі № 2040/6320/18.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У даному випадку, суд приходить до переконання, що позивачі обрали належний спосіб захисту своїх порушених прав, а саме, зобов`язання відповідача надати їм дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У зв`язку з чим, позовні вимоги зобов`язального характеру теж підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу сторін, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України, у разі необхідності, у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі, в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану, який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

А оскільки рішення місцевої ради про надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з подальшою метою такої безоплатної передачі, обов`язково супроводжується рішення про надання відповідної земельної ділянки у власність, тобто, за своєю суттю є рішення про передачу у приватну власність особи земельної ділянки комунальної власності, суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому, норми ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Липовецька міська рада, як суб`єкт владних повноважень, не довела правомірності своїх дій щодо відмови позивачам у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачами, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивачів, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 25 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області №652 від 10.12.2021 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької територіальної громади за межами с. Лозувата громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Зобов`язати Липовецьку міську радуВінницького району Вінницької області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2 га кожному для ведення особистого селянського господарства (01.03) із земельної ділянки кадастровий номер 0522283000:02:000:2088, площею 14,7043 га і яка розташована за межами с. Лозувата Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути на користь представника позивачів ОСОБА_6 , який є представником позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , витрати зі сплати судового збору в загальній сумі 2724 гривень (дві тисячі сімсот двадцять чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області

Стягнути на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень), за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Позивачі:

- ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 );

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 );

ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 );

Представник позивачів Хлівний Микола Миколайович ( АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 ).

Відповідач - Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (Код ЄДРПОУ: 04325957; 22500, Вінницька обл., Вінницький район, м. Липовець, вул. Героїв Майдану,4).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом

Суддя:

Секретар: