Рішення

від 28.04.2022 по справі 340/6801/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/6801/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 43142606; адреса: вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006)

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 26 травня 2021 року № Ф-2463-52.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 30 березня 2000 року до 19 серпня 2021 року, однак підприємницької діяльності не здійснював та доходу від неї не отримував. Натомість ОСОБА_1 працевлаштований за основним місцем роботи та працює за сумісництвом. Роботодавці здійснювали за нього сплату ЄСВ у порядку і у розмірах, встановлених законом. За таких умов, позивач вважає вимогу про сплату боргу, якою йому нараховане зобов`язання зі сплати єдиного внеску, протиправним.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову. У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що з урахуванням вимог Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року №2464-VI позивачеві в автоматичному режимі визначено до сплати єдиний внесок за 2017-2020 роки. На думку представника відповідача, у вказаний період фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, були платниками єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід від підприємницької діяльності. Такі особи увільнені від сплати єдиного внеску лише з 01 січня 2022 року, з набранням чинності Законом України від 13 травня 2020 року №592-ІХ.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував у статусі фізичної особи-підприємця з 30 березня 2000 року. Однак, 19 серпня 2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача за власним рішенням.

26 травня 2021 року відповідачем винесено податкову вимогу № Ф-2463-52, якою ФОП ОСОБА_1 нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788,74 грн за період з січня 2017 року по грудень 2020 року.

Проте, позивач наголошує, що підприємницької діяльності не здійснював, доходу від неї не отримував, натомість у спірні періоди перебував у трудових відносинах із суб`єктами господарювання ПП «Агрофірма «Перспектива» (код ЄДРПОУ 24712900), ПП «Агрофірма «Перспектива» (код за ЄДРПОУ 24712900), ПП «Агрофірма «Митрофанівська» (код 31637487), які і здійснювали сплату єдиного внеску за ОСОБА_1 . Відтак, правові підстави для нарахування йому зобов`язань зі сплати єдиного внеску як фізичній особі підприємцю за на суму 37788,74 грн відсутні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, а також нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Разом з тим, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністратвиного судочинства України суду належить врахувати вказані висновки Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Сторонами не заперечується, що з ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Разом з тим відповідач не довів отримання позивачем доходу як фізичною особою-підприємцем.

З метою деталізації нарахованих позивачеві зобов`язань, суд зазначає, що виходячи з положень Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік у сув`язі з приписами пункту 3 частини першої статті 7, частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI , мінімальний внесок у 2017 році становив 704,00 грн, у 2018 році- 819,06 грн, у 2019 році -918,06 грн, а у 2020 році - 1039,06 грн.

Із відомостей, що містяться інтегрованій картці платника податків, судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 37788,74 грн за спірною вимогою утворилася із сум єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс), за І- IV квартали 2018 року у розмірі 9828,72 грн (2457,18 грн. щоквартально); за І IV квартали 2019 року у розмірі 11016,72 грн (2754,18 грн. щоквартально), а також за I-IV квартали 2020 року в сумі 8495,00 грн.

Разом з тим, в охоплений спірною вимогою період - з січня 2017 року по грудень 2020 року ОСОБА_1 перебував у трудових віносинах із Приватним підприємством «Агрофірма «Перспектива» (код за ЄДРПОУ 24712900) за основним місцем роботи та з Приватним підприємством «Агрофірма «Митрофанівська» (код 31637487) і Приватним підприємством «Агрофірма «Престиж» (код 33927882) - за сумісництвом .

Відповідно до наявних у матеріалах справи відомостей про суми доходу позивача та про суми виплачених за нього страхових внесків, індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєсстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5), у спірні періоди роботодавці нараховували та сплачували за ОСОБА_1 страхові внески у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

Викладене обумовлює висновок суду про те, що вимогою позивачеві безпідставно нараховані зобов`язання зі сплати єдиного внеску на суму 37788,74 грн за 2017-2020 роки. Відтак, спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Принагідно суд зазначає, що наразі відсутні відомості про те, що позивач звертався до податкового органу із заявою про списання заборгованості у порядку, визначеному Законом України Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників від 13 травня 2020 року № 592-IX, що виключає скасування оскарженої вимоги з цих підстав.

За таких умов, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Судові витрати у справі (судовий збір в сумі 908,00 грн.) належить розподілити відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх позивачеві з бюджетних асигнувань відповідача. Докази здійснених витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат позивачем не подані.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 77, 78, 139, 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 43142606; адреса: вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 26 травня 2021 року № Ф-2463-52.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 908,00 грн ( дев`ятсот вісім гривень, нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 43142606).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук