Рішення

від 28.04.2022 по справі 500/1219/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/1219/22

29 квітня 2022 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Шумської міської ради Кременецького району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення вісімнадцятої сесії восьмого скликання Шумської міської ради Тернопільської області №3899 від 25.01.2022 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ",

зобов`язати Шумську міську раду Тернопільської області прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5587 га, кадастровий номер 6125810100:01:001:0135, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та із зміною її цільового призначення, із віднесенням вказаної земельної ділянки до категорії землі сільськогосподарського призначення для введення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Шумської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5587 га та її зміну цільового призначення, кадастровий номер 6125810100:01:001:0135 із віднесенням вказаної земельної ділянки до категорії землі сільськогосподарського призначення для введення особистого селянського господарства.

Проте рішенням вісімнадцятої сесії восьмого скликання Шумської міської ради Тернопільської області №3899 від 25.01.2022 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 " позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5587 га та її зміну цільового призначення, кадастровий номер 6125810100:01:001:0135, із віднесенням вказаної земельної ділянки до категорії землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

Вважаючи дане рішення протиправним, таким, що суперечить нормам чинного законодавства та підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 23.02.2022 прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

У визначений судом строк відповідач своїм правом не скористався та відзиву на позов не подав, хоча ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 про відкриття провадження у цій справі отримав 04.03.2022, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

11.03.2022 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без їхньої участі через неможливість забезпечити явку представника у зв`язку із введенням воєнного стану.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи

За положеннями частини п`ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З огляду на зазначене, суд розглядає справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали суд встановив таке.

Позивач звертався до Шумської міської ради Тернопільської області із заявою вх. №12.02-05/01-2910 від 02.12.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Рішенням вісімнадцятої сесії восьмого скликання Шумської міської ради Тернопільської області від 25.01.2022 №3899 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 " позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою зміни цільового призначення земельної ділянки, кадастровий номер 6125810100:01:001:0135, площею 0,5587 га, на якій знаходиться господарська будівля, приміщення овочевого складу, із "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості" на "Для ведення особистого селянського господарства", розташовану за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України у зв`язку із невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Генерального плану міста Шумськ, Плану зонування території міста Шумськ, згідно яких це територія виробничих підприємств.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з цим позовом до суду про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Згідно зі статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 вказаного закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. (частина перша статті 59 Закону №280/97-ВР).

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту б частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За змістом частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з підпунктом в частини третьої статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За правилами пункту б частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місце розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Як вбачається з оскаржуваного в даній справі рішення відповідача, позивачу було позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою зміни цільового призначення земельної ділянки, кадастровий номер 6125810100:01:001:0135, площею 0,5587 га, на якій знаходиться господарська будівля, приміщення овочевого складу, із "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості" на "Для ведення особистого селянського господарства", розташовану за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України у зв`язку із невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Генерального плану міста Шумськ, Плану зонування території міста Шумськ, згідно яких це територія виробничих підприємств.

Суд звертає увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Однак суд зазначає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень до суду не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження обставин, які лягли в основу прийняття оскаржуваного рішення від 25.01.2022 №3899 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ".

Суд зауважує, що станом на час розгляду цієї справи як суд, так і учасники справи (позивач та відповідач) у зв`язку із введенням в країні воєнного стану обмежені у доступі до усіх державних систем та реєстрів, що унеможливлює отримання інформації про спірну земельну ділянку.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є протиправною.

Щодо способу поновлення прав позивача, порушення яких визнано судом, то необхідно зазначити наступне.

У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018 щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:

- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

В свою чергу, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може безпідставно втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб`єкту владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 зазначила таке.

Щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Разом з тим, оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу.

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою".

Таким чином, у цій справі відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки обставинами справи не підтверджено, що відповідачем здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу. При цьому суд зазначає, що при прийнятті рішення відповідач не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих підстав, які не знайшли свого підтвердження при оцінці судом у цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №806/2540/17.

Отже, належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

При цьому суд звертає увагу на те, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Також суд зазначає, що частиною четвертою статті 159 КАС України закріплено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Керуючись цієї нормою та приймаючи до уваги неподання відповідачем без поважних причин відзиву на позов, незважаючи на своєчасне отримання ухвали про відкриття провадження у справі, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву як визнання позову.

Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з вимогами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в цій справі, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд зазначає, що вказані положення КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Разом з тим, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18.

Разом з тим, за приписами частини першої статті 382 КАС України встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у вигляді зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

З огляду на зазначене суд не вбачає підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір у розмірі 496,20 грн, сплачений згідно з квитанцією №0.0.2464669409.1 від 18.02.2022.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Шумської міської ради Тернопільської області від 25.01.2022 №3899 "Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Шумську міську раду Тернопільської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шумської міської ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 496,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 29 квітня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Шумська міська рада Тернопільської області (місцезнаходження: вул. Українська, 59, м. Шумськ, Тернопільська область, 47101, код ЄДРПОУ: 04396259).

Головуючий суддяМартиць О.І.